Постанова

Іменем України

24 березня 2020 року

м. Київ

справа № 280/1208/18-ц

провадження № 61-4235св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2018 року у складі судді

Янчук В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії судді: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу будинку.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 серпня

2018 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовна заява подана з додержанням вимог статей 175-177 ЦПК України, віднесена до предметної, суб`єктної, інстанційної та територіальної юрисдикції суду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2018 року без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що спір у цій справі стосується нерухомого майна, яке розташоване на території Коростишівського району Житомирської області, тому для нього визначено виключну підсудність, а отже, ця справа має розглядатись Коростишівським районним судом Житомирської області.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 серпня

2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що зі змісту позовних вимог предметом спору між сторонами є невиконання відповідачем грошового зобов`язання, а саме неповним розрахунком за придбаний житловий будинок та земельну ділянку, отже, у позивача відсутні правові підстави для пред`явлення позову відповідно до правил статті 28, частини першої статті 30 ЦПК України. Крім того, районний суд не виконав вимог частини першої, шостої статті 187 ЦПК України, а саме не встановив зареєстроване місце проживання відповідача.

Станом на час розгляду цієї справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Обставини встановлені судами

Як убачається із матеріалів справи, предметом оспорюваного правочину є нерухоме майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 серпня

2018 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2018 року без змін.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно з статтею 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Правовий стан нерухомості ґрунтується на необхідності забезпечення особливого стану цих речей, стійкість правовідносин з їх обігу задля чого застосовується окрема реєстрація прав на нерухоме майно та нотаріальна форма правочинів щодо нерухомості.

Із метою реалізації забезпечення сталості правовідносин щодо нерухомого майна приймалось декілька законодавчих актів і один з останніх є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року зроблено висновок, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Отже, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов`язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Разом з тим правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо.

Отже, спори, що пов`язані з визнанням недійсними правочинів щодо нерухомого майна та його витребування, пред`являються до суду за місцезнаходженням майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку що спір виник щодо житлового будинку, який розташований у с. Великі Кошарища Коростишівського району Житомирської області, тому справа відповідно до вимог статті 30 ЦПК України підсудна Коростишівському районному суду Житомирської області.

Доводи касаційної скарги про те, що зі змісту позовних вимог предметом спору між сторонами є невиконання відповідачем грошового зобов`язання, а саме неповним розрахунком за куплений житловий будинок та земельну ділянку, отже, у позивача відсутні правові підстави для пред`явлення позову відповідно до правил статті 28, частини першої статті 30 ЦПК України, не заслуговують на увагу, оскільки спір пов`язаний з правом щодо нерухомого майна, а тому такий спір необхідно розглядати за правилами виключної підсудності, відповідно до вимог статті 30 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням вказаного майна, а не відповідача.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що районний суд не виконав вимог частини першої, шостої статті 187 ЦПК України, а саме не встановив зареєстроване місце проживання відповідача, є безпідставними, оскільки положення статті 187 ЦПК України не застосовуються до позовів з виключною підсудністю.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані.

З огляду на наведене, Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частинами третьою та четвертою статті 406 ЦПК Українивизначено, що касаційна скарга на ухвалу судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 серпня

2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик