№ 280/2190/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року

м. Київ

справа №280/2190/21

адміністративне провадження № К/990/5367/22, К/990/15333/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Восьмої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур, гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року (у складі головуючого судді - Конишевої О.В.), постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.) та додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.) у справі №280/2190/21,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Київської міської прокуратури (далі - відповідач-2), Восьмої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур, гарнізонів (на правах місцевих) (далі також - Комісія, Восьма кадрова комісія), в якому позивач просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Восьмої кадрової комісії №2 від 24.12.2020 про неуспішне проходження прокурором атестації (далі також - Рішення №2 від 24.12.2020);

визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської прокуратури №356к від 04.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №1 міста Києва та органів прокуратури у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 13.03.2021;

визнати ОСОБА_1 такою, що успішно пройшла атестацію;

поновити ОСОБА_1 в Голосіївській окружній прокуратурі міста Києва та органах прокуратури на рівнозначній посаді з 13.03.2021;

стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.03.2021 по день винесення рішення у справі.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що рішення Восьмої кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації за підсумками співбесіди є необґрунтованим та протиправним, оскільки базується виключно на припущеннях членів Комісії. На переконання позивача, співбесіда (третій етап атестації) та її оцінювання носило виключно суб`єктивний характер, дослідження ж відповідності позивача як прокурора вимогам компетентності, професійної етики та доброчесності відбувалося поверхнево, а позивачу не було надано часу для надання документів та додаткових пояснень.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Восьмої кадрової комісії №2 від 24.12.2020 про неуспішне проходження прокурором атестації.

Визнано протиправним та скасовано наказ Київської міської прокуратури № 356к від 04.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №1 міста Києва та органів прокуратури у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 13.03.2021.

Визнано ОСОБА_1 такою, що успішно пройшла атестацію.

Поновлено ОСОБА_1 в Голосіївській окружній прокуратурі міста Києва та органах прокуратури на рівнозначній посаді з 13.03.2021.

Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.03.2021 по 14.06.2021 в сумі 70 138,53 грн. та допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць у розмірі 33 399,30 грн.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Голосіївській окружній прокуратурі міста Києва та органах прокуратури на рівнозначній посаді з 13.03.2021.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської прокуратури.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

4. Рішення суду мотивовано тим, що спірне рішення кадрової комісії прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та воно не відповідає вимогам частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню; як наслідок наказ про звільнення позивача також є протиправним та підлягає скасуванню з поновленням позивача на посаді та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 апеляційні скарги Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 у справі №280/2190/21 скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо визнання ОСОБА_1 такою, що успішно пройшла атестацію та поновлення ОСОБА_1 в Голосіївській окружній прокуратурі міста Києва та органах прокуратури на рівнозначній посаді з 13.03.2021, та в цій частині вимог позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №1 міста Києва та органів прокуратури з 13.03.2021. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

6. Суд апеляційної інстанції вважав, що судом першої інстанції була надана обґрунтована, належна та достатня оцінка мотивам кадрової комісії, та здійснено правильний висновок про те, що висновки Комісії про невідповідність позивача вимогам професійної етики в частині користування майном третіх осіб є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені винятково на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції, зокрема, щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї задекларованим доходам, декларування ним недостовірних відомостей, наявності ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості набутих активів; при цьому виниклий у комісії сумнів стосовно незалежності та особистої відповідальності прокурора при прийнятті нею рішень під час виконання службових обов`язків не знайшов свого підтвердження, оскільки спростовується належними та допустимими письмовими доказами щодо відмови у відкритті дисциплінарних проваджень за скаргами поданими щодо неї.

7. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції відносно того, що відеозапис засідання кадрової комісії не свідчить про те, що поведінки позивача була не етичною або зухвалою. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що перед проведенням співбесіди відповідачами на електронну пошту позивача не надсилалось повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації.

8. Суд апеляційної інстанції врахував, що у відповідності до наказу про звільнення позивача, вона звільнена із займаної посади з 12.03.2021, проте у цей день вона перебувала у щорічній відпустці, що підтверджується наказом Київської міської прокуратури №319к від 25.02.2021, а отже днем звільнення повинен бути наступний робочий день - 13.03.2021, тому саме з 13.03.2021 має бути датою звільнення позивача та, як наслідок, і її поновлення.

9. Суд апеляційної інстанції вважав передчасним і помилковим поновлення позивача в Голосіївській окружній прокуратурі міста Києва та органах прокуратури на рівнозначній посаді та зазначав, що успішне проходження прокурором атестації не свідчить про виникнення у суб`єкта владних повноважень безальтернативного обов`язку щодо переведення цієї особи на рівнозначну посаду у рівнозначний орган прокуратури, а лише свідчить про можливість бути переведений в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора, що свідчить про наявність у відповідача права обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин щодо особи яка успішно пройшла атестацію.

10. Додатковою постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 стягнуто з Київської міської прокуратури за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.; стягнуто з Офісу Генерального прокурора за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзиву (заперечень) на них

11. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 та додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №280/2190/21, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

12. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України, вказує про відсутність висновку Верховного Суду стосовно питання застосування:

- пунктів 11, 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації;

- пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетенції прокурора;

- пунктів 15, 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221.

13. Відповідач-1 вважає, що оспорюване рішення кадрової комісії містить мотиви його прийняття, а висновки Комісії зроблені за результатами дослідження матеріалів атестації і наданих позивачем пояснень; сукупність усіх викладених у оскаржуваному рішенні кадрової комісії обставин призвела до виникнення обґрунтованих сумнівів у членів кадрової комісії щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

14. Окремо відповідач-1 зазначає, що завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив Закон, а визначення саме наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідності вимогам професійної етики і доброчесності. Скаржник також наголошує на тому, що повноваження кадрової комісії є дискреційними і суд не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил етичної поведінки та доброчесності, а також рівня професійної компетенції прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам.

15. Також відповідач-1 вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що саме НАЗК наділене повноваженнями щодо перевірки декларацій прокурорів.

16. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Київська міська прокуратура також звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій (з урахуванням уточненої касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 в частині задоволених позовних вимог, та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у їх задоволенні; скасувати додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №280/2190/21 і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо вирішення питання про стягнення судових витрат, понесених на правничу допомогу.

17. Обґрунтовуючи касаційну скаргу в частині оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021, відповідач-2, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України, указує про відсутність висновку Верховного Суду стосовно питання застосування пунктів 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, на підставі якого затверджено Порядок №221, норм розділу IV Порядку №221 та пункту 12 Порядку № 233 у подібних правовідносинах.

18. Щодо додаткової постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021, підставою касаційного оскарження судового рішення, згідно частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач-2 зазначає про неправильне застосування апеляційним судом статті 143 КАС України, яке не відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування даної норми, сформованим у інших справах, зокрема, у справах №320/3271/19 та №2040/6747/18. Крім цього відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду стосовно питання застосування щодо несвоєчасного розгляду заяви про винесення додаткового рішення в частині вирішення питання про стягнення судових витрат на підставі поданих доказів з порушенням порядку подання таких доказів, передбаченого статтями 139 143 КАС України.

19. Відповідач-2 зазначає, що докази на підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката подані до апеляційного суду протягом шести днів після ухвалення судового рішення, тобто з порушенням вимог частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України. Також указує, що позивач необґрунтовано збільшила розмір витрат на правничу допомогу з 8 000 грн. до 17 000 грн. Водночас, судом апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права розглянуто питання про стягнення з відповідачів судових витрат в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи та пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині додаткової постанови зробив висновок про наявність підстав для часткового відшкодування судових витрат у загальному розмірі 3 000 грн, однак, у резолютивній частині рішення зазначено про стягнення з відповідачів витрат у загальному розмірі 5 000 грн.

20. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача-2 - без задоволення.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

21. Касаційна скарга відповідача-1 до Верховного Суду надійшла 09.02.2022.

22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2022 визначено склад колегії суддів: Жук А.В. - головуючий суддя, судді: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.

23. Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 у справі №280/2190/21. Іншою ухвалою Суду від 23.02.2022 відмовлено Офісу Генерального прокурора у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 у справі №280/2190/21 (провадження №К/990/5367/22).

24. Касаційна скарга відповідача-2 до Верховного Суду надійшла 20.06.2022.

25. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.06.2022 визначено склад колегії суддів: Жук А.В. - головуючий суддя, судді: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.

26. Ухвалою Верховного Суду від 21.07.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Київської міської прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2021, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 та додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №280/2190/21 (провадження №К/990/15333/22).

27. Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2025 касаційні скарги об`єднано в одне касаційне провадження, а справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Прокуратури Запорізької області №125к від 24.03.2015, позивача було призначено на посаду прокурора прокуратури Заводського району м. Запоріжжя.

29. Згідно з наказом прокуратури міста Києва № 1321к від 03.08.2016 позивача було призначено на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 м. Києва в порядку переведення з органів прокуратури Запорізької області.

30. 09 жовтня 2019 року позивачем було подано заяву про відповідне переведення та про намір проходження атестації.

31. 24 грудня 2020 року позивачем було виконано практичне завдання, відповідь на практичне завдання під час третього етапу атестації позивачем надано правильно, жодних запитань від членів комісії з приводу виконання нею такого практичного завдання не було.

32. Співбесіда проводилася Восьмою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), за результатом якої Комісією прийнято Рішення №2 від 24.12.2020 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».

33. 04 березня 2021 року Київською міською прокуратурою був винесений наказ №356к, згідно з яким наказано: звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №1 міста Києва та органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021. Підставою для його прийняття стало рішення Восьмої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №2 від 24.12.2020.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

36. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

37. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційних проваджень та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

38. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (далі і по тексту - Закон №1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

39. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

40. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі і по тексту - Закон №113-ІХ), який набрав чинності з 25.09.2019, передбачено реформу системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.

41. У тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами: «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

42. Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

43. День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» (пункт 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

44. Згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

45. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

46. Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

47. За змістом пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

48. Пунктом 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

49. Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

50. Згідно з пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

51. За змістом пунктів 2, 4 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 (далі і по тексту - Порядок №221) атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

52. Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку №221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

53. Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку №221 атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

54. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора (пункт 7 розділу І Порядку №221).

55. Пунктом 8 розділу І Порядку №221 визначено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

56. Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

57. Пунктом 2 розділу IV Порядку №221 визначено, що до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

58. Відповідно до пункту 9 розділу IV Порядку №221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

59. Відповідно до пункту 10 розділу IV Порядку №221 фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

60. Згідно із положеннями пункту 11 розділу IV Порядку №221 дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

61. Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу ІV Порядку №221).

62. Відповідно до пунктів 14, 15 розділу ІV Порядку №221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

63. Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

64. Пунктом 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 (далі і по тексту - Порядок №233) визначено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

65. Під час проведення співбесіди члени комісії можуть користуватися рекомендаціями з оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (абзац третій пункту 18 Порядку №233).

66. Спір у цій справі виник у зв`язку із ухваленням Восьмою кадровою комісією Рішення від 24.12.2020 №2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, яке, у свою чергу, стало підставою для прийняття наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

67. Судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання вимог Закону №113-IX та Порядку № 221, ОСОБА_1 подала заяву про допуск до проходження атестації, чим підтвердила своє бажання пройти атестацію, вказала на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, зокрема і щодо того, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації її буде звільнено з посади.

68. Позивач успішно пройшла перші два етапи атестації та була допущена до наступного етапу - співбесіди.

69. За наслідками проведення співбесіди з позивачем кадрова комісія прийняла спірне Рішення від 24.12.2020 №2 про неуспішне проходження атестації, яке мотивовано наявністю обґрунтованих сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної етики, доброчесності та професійної компетентності.

70. Отже, спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження позивачем атестації та прийняття на підставі цього наказу про звільнення.

71. В контексті доводів касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційних проваджень, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). У постановах від 21.10.2021 у справі №640/154/20, від 02.11.2021 у справах №120/3794/20-а та №640/1598/20, від 04.11.2021 у справі №640/537/20, від 02.12.2021 у справі №640/25187/19, від 16.12.2021 у справі 640/26168/19, від 22.12.2021 у справі №640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

72. У постановах від 29.06.2022 у справі №420/10211/20, від 11.08.2022 у справі №160/8111/20, від 07.07.2022 у справі №560/214/20, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

73. За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

74. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

75. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

76. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

77. З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

78. Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та з огляду на існуючу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів, колегія суддів відхиляє посилання Офісу Генерального прокурора на відсутність повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.

79. Змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується, що судом першої інстанції було досліджено відеоматеріали співбесіди позивача.

80. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в оскаржуваному рішенні кадрової комісії зазначено, зокрема, що відповідно до матеріалів КДКП 07/3/2-10079дс20, 07/3/2-1113дс20 ОСОБА_1 була старшою в групі прокурорів за обвинуваченням особи у вчиненні особливо тяжкого злочину, однак прокурор ОСОБА_1 тричі не з`являлась в судове засідання та не було забезпечено, як старшим групи прокурорів, іншого прокурора з групи прокурорів в засідання суду апеляційної інстанції згідно норм КПК.

81. Позивач з цього приводу пояснила, що судові повістки не отримувала та її керівництво не передавало їй для виконання повістки з резолюцією керівника прийняти участь у судовому засіданні, оскільки відповідно до організації роботи в органах прокуратури вся вхідна кореспонденція, в тому числі судові повістки про виклик для участі у судовому засіданні спочатку надходять керівництву і залежно від навантаженості та зайнятості у судових засіданнях він визначає хто буде приймати участь у судовому засіданні і це не завжди старший групи прокурорів, як на це акцентувала увагу кадрова комісія; крім того, організація роботи у прокуратурі та те, за яким порядком вони як прокурори приймають участь у судових засіданнях, визначається відповідно до завантаженості та кількості судових засідань, які призначаються на день, у зв`язку з чим іноді вони не мають можливості з`явитися на всі призначені засідання через неможливість такої явки у зв`язку з зайнятістю в інших провадженнях.

82. Судом першої інстанції було зауважено, що указані факти зазначені у рішенні № 1113 дс-20 від 30.11.2020 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження. Суд вважав, що даний факт не міг бути підставою для прийняття рішення про неуспішне проходження атестації.

83. Судом першої інстанції також встановлено, що Восьмою кадровою комісією, досліджувалося питання стосовно двох дисциплінарних скарг про вчинення останньою дисциплінарного проступку, з приводу чого позивач зазначала, що їй надходило два рішення кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів з Офісу Генерального прокурора про відмову у відкритті провадження за вказаними скаргами. Підставами для таких рішень слугувало те, що скарги не містили жодних відомостей про допущення позивачем дій, які можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності. Членом комісії з розгляду вказаних скарг не було встановлено невиконання чи неналежне виконання її службових обов`язків, а також вчинків, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у її об`єктивності, незалежності.

84. Суд першої інстанції зауважив, що пояснення позивача підтверджуються Рішенням кадрової комісії Офісу Генерального прокурора № 1007дс-20 від 30.10.2020 «Про відмову у відкритті дисциплінарного провадження» та Рішенням кадрової комісії Офісу Генерального прокурора № 1113дс-20 від 30.11.2020 «Про відмову у відкритті дисциплінарного провадження»; доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що могло вплинути на прийняття рішення комісією про неуспішне проходження позивачем атестації, суду надано не було.

85. Отже, здійснивши аналіз наданих позивачем пояснень з приводу наведених вище висновків Комісії, співставивши їх зі змістом спірного рішення кадрової комісії в цій частині, суд першої інстанції, зокрема, послався на рішення дисциплінарного органу про відмови у відкритті дисциплінарних проваджень. Висновки суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, фактично зводяться до того, що факти, описані в рішеннях дисциплінарного органу про відмову у відкритті дисциплінарно провадження, не могли бути підставою для прийняття рішення про неуспішне проходження атестації прокурором.

86. Колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій частково помилковими.

87. Належним до врахування у цій справі є те, що атестація за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії атестації відповідна Комісія не встановлює і не кваліфікує наявності в діях прокурора ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов`язковою складовою процедури атестації. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки прокурора в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) прокурора, на підставі яких формується висновок про його здатність бути прокурором.

88. Урахування відомостей про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є лише композиційним елементом характеристики особи прокурора. Ці відомості наче «повідомляють», чи може обіймати посаду прокурора особа, котра вчиняла дії, які за визначенням є неприйнятними і несумісними зі статусом прокурора.

89. Відтак можна стверджувати, що процедура атестації не є процедурою повторного притягнення прокурора до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

90. Аналогічна правова позиція у викладена Верховним Судом у постанові від 04.08.2022 у справі №160/12019/20.

91. Також Верховний Суд зазначає, що оцінка професійної етики та доброчесності прокурора - це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.

92. Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

93. Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

94. Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких само по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).

95. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі №640/1358/20.

96. Поряд з цим, як вже зазначалося у цій постанові і відповідає усталеним висновками суду касаційної інстанції у подібних справах, обсяг і ступінь мотивації рішення кадрової комісії залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди.

97. В контексті встановлених обставин у цій справі, хоча і висновки суду першої інстанції щодо наведеного вище помилково поставлено в залежність до наявності чи відсутності рішень про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, однак такі висновки суду не спростовують того, що в частині описаного мотивування спірного рішення Восьмої кадрової комісії, останнє не відповідає принципу обґрунтованості.

98. Судом першої інстанції на підставі матеріалів справи та дослідженого відеозапису було встановлено, що з приводу сумніву Комісії стосовно незалежності та особистої відповідальності при прийнятті прокурором рішень під час виконання службових обов`язків, позивач чітко окреслила і пояснила, що відповідні судові повістки не отримувала, її керівництво не передавало їй для виконання повістки з резолюцією керівника прийняти участь у судовому засіданні, оскільки відповідно до організації роботи в органах прокуратури вся вхідна кореспонденція, в тому числі судові повістки про виклик для участі у судовому засіданні спочатку надходять керівництву і, залежно від навантаженості та зайнятості у судових засіданнях, він (керівник) визначає хто буде приймати участь у судовому засіданні і це не завжди старший групи прокурорів, як про це акцентувала увагу кадрова комісія під час проведення співбесіди. Крім того, позивач пояснила, що організація роботи у прокуратурі та те, за яким порядком прокурори приймають участь у судових засіданнях, визначається відповідно до завантаженості та кількості судових засідань, які призначаються на день, у зв`язку з чим іноді вони не мають можливості з`явитися на всі призначені засідання через неможливість такої явки у зв`язку з зайнятістю в інших провадженнях.

99. Такі пояснення є ґрунтовними і повинні були враховані в мотивувальній частині спірного рішення кадрової комісії.

100. Отже, сумнів кадрової комісії стосовно незалежності та особистої відповідальності позивача при прийнятті нею рішень під час виконання службових обов`язків та відповідне мотивувальне відображення такого сумніву у спірному рішенні не відповідає засадам об`єктивності та не розкриває врахування Комісією наданих прокурором пояснень в цій частині. А тому, спірне рішення кадрової комісії в цій частині є протиправним.

101. Також в рішенні Комісії зазначено, що під час проходження співбесіди прокурор ОСОБА_1 вела себе зухвало, не бажаючи надавати щирі та правдиві відповіді на запитання членів комісії, що вказує, на переконання членів кадрової комісії, на низький рівень професійної етики. Крім того було зазначено, що у відкритому доступі на ресурсах всесвітньої мережі Інтернет розміщена інформація щодо неналежної поведінки прокурора під час судових засідань, що, як уважала Комісія, дискредитує та створює негативний імідж органів прокуратури.

102. Вказані обставини стали основою для висновків Восьмої кадрової комісії про недотримання ОСОБА_1 норм професійної етики, що проявилися у нещирості надання інформації, а також ухиленні від надання прямих відповідей на запитання.

103. Щодо зухвалої поведінки позивача під час співбесіди, суд першої інстанції при перегляді відеозапису встановив відсутність елементів неетичної поведінки позивача під час проведення співбесіди; позивачем надавалися відповіді на запитання з помірним хвилюванням, однак без зухвалої поведінки, як про це наголосила Комісія у спірному рішенні.

104. Додатково слід зазначити про те, що саме лише посилання на інтернет-сторінку із невідомим відеозаписом у рішенні кадрової комісії не свідчить про неналежну поведінку прокурора під час судових засіданнях, позаяк це жодним чином не розкриває зміст окремого відеоматеріалу чи факту неналежної поведінки особи.

105. Таким чином, спірне рішення кадрової комісії в цій частині також не відповідає вимогам об`єктивності та обґрунтованості.

106. У Восьмої кадрової комісії також виникало питання щодо невідповідність витрат прокурора та членів його сім`ї задекларованим доходам.

107. Так, згідно даних декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої ОСОБА_1 за 2017 рік, прокурор зазначала право користування квартирою в м. Києві загальною площею 25 кв.м., власником якої є ОСОБА_2 з 28.10.2017 року та автомобілем Citroen СІ (2013 р.в.) з 22.11.2017, а з 2019 року автомобілем Mazda 3 (2015 р.в.), власниками яких є родичі які мешкають у м.Запоріжжі. Вищезазначена квартира є постійним місцем проживання позивача з 2017 року і на день проходження атестації.

108. Як було зазначено Комісією, під час співбесіди прокурор не змогла пояснити походження коштів на придбання майна ОСОБА_2 , яка є її бабусею та має вік понад 80 років. Також не змогла пояснити доцільності передачі, у використання ОСОБА_1 автомобіля Citroen СІ (2013 року) з 2017 року та автомобіля Mazda 3 (2015 року) з 2019 року, оскільки власники автомобілів постійно проживають в м. Запоріжжя та купувалися для особистого використання їх власниками.

109. Судом першої інстанції було встановлено, що позивач під час співбесіди пояснила Комісії, що власниками вказаних автомобілів є її родичі (мати та сестра), які проживають у м. Запоріжжі, однак у зв`язку з тим, що на той час вони ними не користувалися, такі автомобілі тимчасово були надані родичами у користування позивача для використання у повсякденному житті.

110. Так, зокрема, під час співбесіди членами Восьмої кадрової комісії були задані питання де проживає позивач, кому належить квартира у якій вона проживає. Позивачем надано відповіді, що квартира, в якій вона мешкає, на праві власності належить її бабусі, яка все життя працювала на посаді головного бухгалтера та мала фінансову можливість придбати квартиру.

111. На питання чи може позивач підтвердити доходи бабусі, прокурор зазначила, що довідки про доходи бабусі на час співбесіди не має, просила надати можливість перенести засідання для надання відповідних доказів.

112. Членом Восьмої кадрової комісії також було запитано позивача, яким автомобілем вона користується і кому він належить, та зі свого боку позивач пояснила, що автомобіль, який перебував у її користуванні, на праві власності належить її матері, яка приблизно 30 років є приватним підприємцем та також має фінансову можливість придбати автомобіль та надати їй його у користування.

113. Водночас, судом першої інстанції було встановлено, що напередодні співбесіди на електронну адресу позивача жодних питань щодо матеріалів атестації, в тому числі щодо її майнового стану не надходило.

114. Отже, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що їй не було надано можливості продовжити співбесіду у інший день, для підготовки документів, підтверджуючих джерело походження майна, яке перебувало у її користуванні. Таким чином, на переконання суду першої інстанції, позивач взагалі була позбавлена будь-якої можливості обґрунтувати та довести свою позицію щодо поставлених питань з посиланням на відповідні документи. Також судом було встановлено, що позивачем надіслано на електронну адресу Восьмої кадрової комісії 19.01.2021 заяву з проханням надати можливість повторно пройти співбесіду та надати підтверджуючі документи, з приводу питань майнового характеру членів комісії, однак відповіді позивач не отримала.

115. Таким чином, суд першої інстанції констатував, що оскаржуване рішення в цій частині фактично зводиться до констатації фактів з приводу користування позивачем майном, яке належить її родичам, а також наголосив, що повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції (далі і по тексту - НАЗК) і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції». Суд першої інстанції також вважав, що будь-яке питання стосовно доброчесності прокурора не може бути ініційоване на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування без взаємодії з НАЗК, до повноважень якого належить проведення перевірок суб`єктів декларування та ведення згаданого реєстру.

116. Колегія суддів Верховного Суду вважає указані висновки суду першої інстанції частково помилковими, з приводу чого слід зазначити таке.

117. Згідно сформованих Верховним Судом висновків у цій категорії спорів, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування, не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.

118. Встановлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

119. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №640/26168/19 та № 640/1787/20, від 14.07.2022 у справі № 640/1083/20, від 22.09.2022 у справі №200/7541/20-а, а також підтримана у постанові від 30.12.2024 у справі №640/1934/20.

120. Повертаючись до матеріалів даної справи та обсягу встановлених судами попередніх інстанцій обставин, колегія суддів передусім зауважує, що зміст рішення кадрової комісії не містить мотивів про відхилення пояснень позивача, які остання надавала під час співбесіди, з приводу задекларованого користування рухомим та нерухомим майном. Натомість, спірне рішення містить посилання на недоведеність підтвердження походження коштів на придбання майна родичами позивача.

121. При цьому, за умов, як встановлено судом першої інстанції, не надсилання позивачці перед співбесідою питань, щодо яких у Комісії може виникнути обґрунтований сумнів.

122. А отже, в контексті обставин цієї справи, позивач фактично була обмежена у доведенні перед Комісією фактів відповідності доходів членів її родини майну останніх, яким користувалася позивач за конкретні періоди, згідно поданих прокурором декларацій. Позивач фактично була позбавлена можливості надавати Комісії конкретні докази щодо доходів членів її родини та вартості відповідного майна, як цього вимагали члени кадрової комісії. З цього приводу необґрунтованими також є припущення окремих членів Комісії про можливу вартість нерухомого майна, яке позивач декларувала як постійне місце проживання, позаяк жодних доказів щодо наведеного у розпорядженні кадрової комісії не було.

123. Таким чином, висновки кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам професійної етики в частині користування майном третіх осіб є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені на підставі припущень, за відсутності будь-яких належних доказів, без урахування наданих пояснень позивача в цій частині і без фактичної можливості прокурору довести свою позицію щодо поставлених питань з посиланням на відповідні документи.

124. Враховуючи наведене, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про протиправність рішення Восьмої кадрової комісії №2 від 24.12.2020 року про неуспішне проходження позивачем атестації та його скасування.

125. Доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора не спростовують наведених у цій постанові висновків та зводяться до відтворення змісту рішення кадрової комісії.

126. Касаційна скарга Київської міської прокуратури не містить мотивів щодо протиправності спірного рішення Комісії, натомість значна частина її доводів стосується оскарження додаткової постанови, чому буде надана належна оцінка нижче.

127. З огляду на помилковість окремих висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків, що оскаржувані рішення по суті спору слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

128. Окрім цього, як вірно зазначають відповідачі у касаційних скаргах, судами попередніх інстанцій помилково визначено дату з якої підлягала поновленню позивач на посаді.

129. Як видно із матеріалів справи, згідно оскаржуваного наказу ОСОБА_1 було звільнено з 12 березня 2021 року (п`ятниця), отже поновленню позивачка підлягала з наступного робочого дня, а саме із 15 березня 2021 року (понеділок).

130. Отже, абзац п`ятий резолютивної частини постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 слід змінити в частині дати поновлення позивача на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 міста Києва та органів прокуратури, а саме - з 15 березня 2021 року.

Щодо оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції.

131. Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

132. Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

133. Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

134. За частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

135. Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

136. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).

137. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

138. Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

139. Згідно з частиною третьою статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

140. За частиною п`ятою статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

141. За текстом частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

142. Відповідно до частини третьої статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

143. 03 листопада 2021 року (29.10.2021 згідно календарного штемпеля оператора поштового зв`язку) до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про стягнення судових витрат понесених нею на правничу допомогу у справі №280/2190/21.

144. Заява була обґрунтованао тим, що під час апеляційного розгляду справи №280/2190/21 позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу, а саме 5000 грн за написання та подачу відзиву на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, 3000 грн за написання та подачу відзиву на апеляційну скаргу Київської міської прокуратури та 9000 грн за участь представника у трьох судових засідання суду апеляційної інстанції (23.09.2021, 07.10.2021, 28.10.2021).

145. Як вбачається з тексту постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021, судом апеляційної інстанції не було вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, про які позивачем заявлено у відзивах на апеляційні скарги. Отже, колегія суддів апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про ухвалення додаткової постанови. При цьому, ухвалення останньої відбулося в порядку письмового провадження.

146. Ухвалюючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Зазначено, що аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01.10.2018 у справі №569/17904/17.

147. При визначенні суми відшкодування. суд апеляційної інстанції зауважив, що справа №280/2190/21, у відповідності до положень пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України, є справою незначної складності, в апеляційному порядку переглядалася за наявними у ній матеріалами, а не розглядалася заново, а тому складення відзиву не потребувало від адвоката додаткових зусиль та встановлення і збирання доказів, як наслідок такі витрати є безпідставно завищеними. Суд апеляційної інстанції зазначив й те, що відзив на апеляційну скаргу Київської міської прокуратури, який адвокатом оцінено 3000 грн, як і відзив на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, який адвокатом оцінено в 5000 грн, не містить зазначення нових обставин та доводів, які б впливали на вирішення цієї справи та стосуються одного і того ж предмету спору. А тому, суд апеляційної інстанції вважав достатнім розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за написання відзиву на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - 1000 грн, та за написання відзиву на апеляційну скаргу Київської міської прокуратури - 1000 грн.

148. Щодо вимог про стягнення витрат понесених на правничу допомогу за участь у судових засіданнях суду апеляційної інстанції (23.09.2021, 07.10.2021, 28.10.2021) 9000 грн, суд апеляційної інстанції зазначав, що судове засідання 23.09.2021 тривало 7 хвилин, судове засідання 07.10.2021 - 54 хвилини, а судове засідання 28.10.2021 - 23 хвили.; натомість, як вбачається з заяви та доданих до неї матеріалів, адвокат указує про вартість одного судового засідання - 3000 грн, не зазначаючи при цьому розрахунку вартості однієї години участі у судовому засіданні.

149. Враховуючи те, що час цих судових засідань був різним та адвокатом не надано розрахунку вартості однієї години участі у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції зробив висновок про формальне визначення адвокатом вартості наданих ним послуг за участь у судових засіданнях, що в свою чергу свідчить про їх завищенність, а тому суд апеляційної інстанції, враховуючи процесуальні дії, які були вчинені адвокатом у цих судових засіданнях та час і змістовність наданих пояснень, дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування таких витрат у загальному розмірі 3000 грн.

150. Таким чином, загальна вартість відшкодування судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, які позивач понесла у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, визначеної Третім апеляційним адміністративним судом, склала 5000 грн (написання відзиву на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - 1000 грн, написання відзиву на апеляційну скаргу Київської міської прокуратури - 1000 грн, участь адвоката у судових засіданнях - 3000 грн).

151. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права при ухваленні додаткової постанови, які виразилися у наступному.

152. Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

153. Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

154. З викладеного слідує, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, а також представництво в судах тощо (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №640/16003/22).

155. Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях вказує на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

156. У постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала також відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

157. Ці критерії також застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

158. У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

159. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

160. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям.

161. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

162. Такий висновок неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 23.04.2021 у справі №521/15516/19, від 21.06.2022 у справі №826/11302/18, а також у додаткових постановах від 10.03.2023 у справі №520/2325/21, від 06.04.2023 у справі №320/6512/19.

163. Матеріалами справи підтверджується, що до суду апеляційної інстанції від Офісу Генерального прокурора надійшли заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат. Указані заперечення були обґрунтовані тим, що, зокрема, позивачем не наведено детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Відповідач також доводив суду апеляційної інстанції позицію про не співмірність визначених судових витрат із складністю справи.

164. Отже, зменшуючи розмір судових витрат, судом апеляційної інстанції фактично враховано заперечення сторони відповідача-1 щодо заявленої суми судових витрат.

165. Поряд з цим, знаходять своє підтвердження доводи відповідача-2 про те, що судом апеляційної інстанції помилково розглянуто питання про стягнення з відповідачів судових витрат в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.

166. Так, з огляду на положення частини третьої статті 252 КАС України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Частина четверта статті 143 КАС України вказує, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

167. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2021 ухвалювалася у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи, а отже вирішення питання про ухвалення додаткового судового рішення повинно було також ухвалюватися у відкритому судовому засіданні.

168. Проте, беручи до уваги те, що судом апеляційної інстанції взято до уваги при ухваленні додаткової постанови заперечення Офісу Генерального прокурора на заяву позивача, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для скасування додаткового судового рішення, оскільки указані процесуальні порушення не призвели до ухвалення незаконного рішення чи неправильного розгляду справи в частині вирішення питання розподілу судових витрат.

169. Інші доводи касаційної скарги Київської міської прокуратури є необґрунтованими і не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

170. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

171. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

172. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

173. Відповідно до частин першої і другої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

174. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 351 КАС України).

175. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційних проваджень, колегія суддів дійшла висновків, що касаційні скарги слід задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення по суті спору - змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Також необхідно змінити абзац п`ятий резолютивної частини постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року в частині дати поновлення позивача на посаді. В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

176. Колегія суддів вважає, що в контексті обставин цієї справи Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.

177. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2 242 341 345 349 350 351 355 356 КАС України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі №280/2190/21 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. Абзац п`ятий постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі №280/2190/21 змінити, виклавши його в наступній редакції:

«поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 міста Києва та органів прокуратури з 15 березня 2021 року».

4. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

5. Додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі №280/2190/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду