ПОСТАНОВА
Іменем України
21 жовтня 2021 року
м.Київ
справа №280/2412/19
провадження № К/9901/4841/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року (суддя Новікова І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року (головуючий суддя Щербак А.А., судді Баранник Н.П., Малиш Н.І.)
у справі № 280/2412/19
за позовом Державної установи "Софіївська виправна колонія (№ 55)"
до Головного управління Держпраці у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування рішень.
І. РУХ СПРАВИ
1. У травні 2019 року Державна установа "Софіївська виправна колонія (№ 55)" звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в якому просила визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень від 12 квітня 2019 року № ЗП1463/574/АВ/П, складений Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області; визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 25 квітня 2019 року №ЗП1463/574/АВ/П/ТД-ФС, оформлену Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області.
2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, позов Державної установи "Софіївська виправна колонія (№ 55)" задоволено.
3. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
4. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити без змін судові рішення.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом заступника начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 02 квітня 2019 року №652 «Про проведення інспекційного відвідування» наказано забезпечити організацію та проведення інспекційного відвідування Державної установи «Софіївська виправна колонія №55» з питань додержання законодавства про працю у термін по 12 квітня 2018 року.
6. У період з 03 квітня 2019 року по 08 квітня 2019 року інспектором праці Єременко М.К. проведено інспекційне відвідування Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)», яка використовує найману працю, за результатами якої складено Акт інспекційного відвідування від 08 квітня 2019 року №ЗП1463/574/АВ.
7. Відповідно до висновків акту інспекційного відвідування від 08 квітня 2019 року №ЗП1463/574/АВ встановлено порушення Державною установою «Софіївська виправна колонія (№55)»:
- ч.ч. 1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) - в майстерні Установи засуджені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 допущені до виконання роботи з порубки дров та виготовлення брикетів за договорами цивільно-правового характеру замість трудових договорів, згідно ч.1, 3 ст.24 КЗпП України;
- ст.163 КЗпП України - засуджені, які працюють в майстерні Установи не забезпечені спецодягом та засобами індивідуального захисту, що не відповідає вимогам ст.163 КЗпП України.
8. 12 квітня 2019 року Головним управлінням Держпраці видано припис про усунення виявлених порушень №ЗП1463/574/АВ/П, яким позивача зобов`язано до 10 травня 2019 року усунути виявлені порушення приписів ч.ч. 1, 3 ст.24, ст.163 КЗпП України.
9. 25 квітня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП1463/574/АВ/П/ТД-ФС, якою за порушення вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допущення до виконання роботи з порубки дров та виготовлення брикетів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 без укладання трудових договорів, до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 2 503 800,00 грн.
10. Позивач, не погодився з приписом та постановою і звернувся з цим позовом до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що Державна установа «Софіївська виправна колонія (№55)» не є роботодавцем по відношенню до засуджених, а особи, засуджені до позбавлення волі не є найманими працівниками. Висновок відповідача про порушення позивачем ч.1,3 ст.24 КЗпП України в частині не укладання трудових договорів з засудженими є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, а відтак постанова про накладення штрафу уповноваженими особами та припис в частині усунення порушення ч.ч. 1, 3 ст.24 КЗпП України підлягають скасуванню.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
12. Касаційну скаргу мотивовано порушенням місцевим і апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженням обставин справи.
13. Зокрема, Головне управління Держпраці у Запорізькій області не погоджується з висновком судів попередній інстанцій про те, що особи, які відбувають кримінальне покарання в місцях позбавлення волі, можуть працювати на підставі цивільно-правових угод, укладених з відповідними установами виконання покарань.
14. Заявник, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, зазначає, що виконання засудженими кожного разу, в один і той самий час, одну і ту саму роботу (з порубки дров та виготовлення брикетів), під наглядом і контролем посадових осіб позивача щодо дотримання працівниками майстерні трудової дисципліни, правил внутрішнього розпорядку правил охорони праці, техніки безпеки, протипожежної та електробезпеки, промислової санітарії, - відображає процес праці.
15. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про те, що відповідачем не було визначено законодавчих підстав для проведення перевірки.
16. На думку позивача, засуджені вільні у виборі форми здійснення праці, в тому числі і можливість працювати на умовах трудового договору, з дотриманням законодавства про працю, норм Кримінально - виконавчого кодексу України, або договору цивільно-правового характеру, відносини за яким регулюються норми цивільного законодавства.
17. Позивач стверджує, що фізичні особи (виконавці за договором цивільно-правового характеру) не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку в розумінні КЗпП України, винагорода осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору- кількості виконаних заявок замовника, а відносини між замовником (виправною колонією) та виконавцем (засудженим) не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
19. За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
20. Статтею 8 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) визначено, що засуджені мають право, зокрема на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці.
21. Частиною 1 ст. 118 КВК України передбачено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.
Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
22. Стаття 118 КВК України встановлює, що праця засуджених може здійснюватися на підставі як цивільного, так і трудового договору.
23. Тобто, Закон встановлює два альтернативні варіанти праці засуджених.
24. Суд першої інстанції вважав при розгляді цієї справи, що Державна установа «Софіївська виправна колонія (№55)» не є роботодавцем по відношенню до засуджених, а особи, засуджені до позбавлення волі не є найманими працівниками.
25. Зміст правовідносин між колонією та засудженими в контексті необхідності сплати єдиного соціального внеску вже був предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, зокрема, правову позицію сформовано у постановах від 3 березня 2020 року у справі №440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 10 червня 2020 року у справі №440/2590/19, від 18 червня 2020 року у справі №240/1700/19, від 06 серпня 2020 року у справі №440/1666/19, від 10 серпня 2020 року у справі №240/7681/19, від 20 травня 2021 року у справі № 440/1157/19, від 09 червня 2021 року у справі № 620/1284/19, від 19 серпня 2021 року у справі №520/9891/19.
26. Верховний Суд у вказаних справах висловив правову позицію, відповідно до якої особи, засуджені до позбавлення волі, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак є зобов`язаною нарахувати, утримати та сплатити суми єдиного внеску із заробітної плати таких осіб.
27. Такий правовий висновок Верховним Судом зроблено за результатом системного аналізу норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерством фінансів України від 20 квітня 2015 року № 499 КВК України КЗпП України, Закону України "Про оплату праці" та Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 року №396/5, який дав підстави для висновку, що визначальним при вирішенні питання, чи повинна установа виконання покарання сплачувати єдиний внесок за залучених до суспільно корисної праці осіб, засуджених до позбавлення волі, є те, що відносини, які виникають у зв`язку з виконанням засудженими трудової функції, за своєю сутністю є трудовими. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов`язкове держане соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні.
28. При цьому, Верховний Суд зазначив, що засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, їм гарантується виплата заробітної плати за виконану роботу, забезпечення умов охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
29. Також Верховний Суд констатував, що ці відносини за своєю сутністю і змістом є трудовими безвідносно до того, чи були дотримані встановлені трудовим законодавством вимоги щодо оформлення підстави для виникнення цих відносин.
30. Колегія суддів вважає за можливе застосувати вказаний підхід для розгляду цієї справи і зазначити, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зробив невірний висновок про те, що Державна установа «Софіївська виправна колонія (№55)» не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі не є найманими працівниками в розумінні ст. 2 КЗпП України.
31. Як зазначив суд першої інстанції, відповідно до п. 3 Положення про державну установу «Софіївська виправна колонія (№55)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2018 року №2175/5 (далі - Положення), виправна колонія є установою закритого типу та відповідно до діючого законодавства здійснює правозастосовні та правоохоронні функції.
32. Згідно з пп.25 п.4 Положення, основними завданнями виправної колонії є: забезпечує створення умов, для залучення засуджених відповідно до вимог КВК України до суспільно корисної оплачуваної праці; додержання правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених чинним законодавством про працю.
33. У ст. 60 КВК України передбачено, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.
Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п`ять відсотків загальної суми заробітку, а засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, - не менш як п`ятдесят відсотків загальної суми заробітку.
Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою виправних центрів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення виправних центрів продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості в неробочий час і не більш як на дві години на день.
34. Згідно з ч. 1 ст. 9 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
35. З аналізу положень ст. ст. 9 і 60 КВК України випливає висновок про те, що засуджені можуть залучатися до праці на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою, а на виробництві виправних центрів, у майстернях колоній - залучаються до роботи на підставі строкового трудового договору.
36. У цій справі судами встановлено, що засуджені допущені до виконання роботи з порубки дров та виготовлення брикетів за договорами цивільно-правового характеру на території майстерні, яка знаходиться на території Державної установи "Софіївська виправна колонія (№ 55)". При цьому майстерня є структурним підрозділом Державної установи "Софіївська виправна колонія (№ 55)".
37. Суд враховує, що специфіка статусу засуджених обмежує свободу договору, передбачену положеннями ст. 6 Цивільного кодексу України.
38. Варті уваги доводи касаційної скарги про те, що цивільно-правовими договорами передбачено, що допуск до робіт починається 07 год. 30 хв. та закінчується о 16 год. 30 хв. Замовник також оформляє необхідні журнали та документацію відповідно до правил техніки безпеки та згідно з умовами наказів з режиму та охорони, передбаченими ДКВС України. Позивач, крім того, здійснював допуск кожного з «виконавців» на територію установи та до обладнання. Важливим є і той факт, що усі виконавці мали: дбайливо ставитися до державного майна установи і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням; дотримуватися вимог пожежної безпеки праці; дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт під час перебування на території установи; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити в установленому законодавством порядку, медичні огляду
Також, у журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці, розпочатому 02 січня 2019 року усі вказані вище виконавці в день підписання договорів були ознайомленні із первинним інструктажем з охорони праці.
39. Вказані положення цивільно-правових договорів свідчать про те, що робота виконується під наглядом і контролем посадових осіб виправної колонії щодо дотримання працівниками майстерні трудової дисципліни, правил внутрішнього розпорядку правил охорони праці, техніки безпеки, протипожежної та електробезпеки, промислової санітарії, що свідчить про те, що засуджені виконують трудові функції, а не надають послуги за цивільно-правовими договорами.
Враховуючи викладене, з засудженими мало бути укладено строкові трудові договори.
40. Також Верховний Суд погоджується з доводами відповідача, що не забезпечення засуджених, які працювали у майстерні спецодягом та засобами індивідуального захисту не відповідає вимогам ст. 163 КЗпП України.
41. З урахуванням викладеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального права.
42. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.
43. За правилом ч. 1 ст. 351 КАС України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
44. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення окружного адміністративного суду та постанова апеляційного адміністративного суду підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 2 3 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області - задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №280/2412/19 - скасувати і ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову Державної установи "Софіївська виправна колонія (№ 55)" до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб