ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 280/492/24

адміністративне провадження № К/990/35893/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.08.2024 (головуючий суддя: Головко О.В., судді: Ясенова Т.І., Суховаров А.В.) у справі № 280/492/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У січні 2024 року Меламед Вадим Борисович в інтересах ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 або позивачка) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУПФУ в Запорізькій області або відповідач), в якому просив:

визнати дії та рішення ГУПФУ в Запорізькій області № 084050013199 від 08.12.2022 стосовно відмови в призначенні пенсії позивачці та бездіяльність відповідача щодо непризначення пенсії позивачу протиправними, скасувати їх;

зобов`язати ГУПФУ в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 08.02.2021 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на визначений нею банківський рахунок - НОМЕР_1 у АТ КБ «Приватбанк», з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 21.03.2024 позов задовольнив частково:

визнав протиправним і скасував рішення ГУПФУ в Запорізькій області від 08.12.2022 № 084050013199 про відмову у призначення ОСОБА_1 пенсії за віком;

зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 08.02.2021 та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 20.08.2024 скасував рішення суду першої інстанції, а позовну заяву залишив без розгляду на підставі пунктів 1, 8 частини першої статті 240 КАС України.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2024 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка стверджує, що 17.02.2000 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

У лютому 2021 року представник в інтересах позивачки через вебпортал Пенсійного фонду звернувся до відповідача із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії. Також у березні 2021 року інший представник заявниці звернувся до відповідача із особистою заявою позивачки про призначення пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції, проте пенсійним органом не було видано розписку про прийняття заяви з відповідними документами.

В подальшому судовим рішенням у справі № 280/6555/21 ГУПФУ в Запорізькій області було зобов`язано розглянути заяву від 08.02.2021, власне на виконання якого відповідачем і було прийнято оскаржуване у цій справі рішення №084050013199 від 08.12.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.

Позивачка вважає таке рішення протиправним і просить його скасувати.

Відповідач позов не визнав. Насамперед відповідач наголосив, що позивачкою пропущено строк звернення до суду.

По суті оскаржуваного рішення, відповідач зазначив, що позивачкою не було дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, а саме: не надано оригінали документів. Відтак територіальний орган Пенсійного фонду України не мав підстав для задоволення її заяви про призначення пенсії.

Також відповідач вважає. що відсутні підстави для компенсації втрати частини доходів та виплати проіндексованої пенсії.

Відповідач також надав суду матеріали пенсійної справи ОСОБА_1

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 у 2000 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Представник позивачки 08.02.2021 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 , проте вказану заяву залишено без прийняття відповідного рішення.

Представник позивачки 19.03.2021 повторно звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 , проте листом від 29.03.2021 № 0800-0202-8/22758 ГУПФУ в Запорізькій області повернуто оригінал заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії із зазначенням про необхідність звернення позивачки з заявою відповідного зразка, паспортом громадянина України та надання оригіналів необхідних документів, визначених Порядком №22-1 та Постановою № 1596, для повернення до питання призначення пенсії.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.11.2021 у справі № 280/6555/21, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022, визнано протиправною бездіяльність ГУПФУ в Запорізькій області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, поданої уповноваженим представником 08.02.2021 на веб-порталі Пенсійного фонду України, та зобов`язано ГУПФУ в Запорізькій області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, подану уповноваженим представником 08.02.2021 на веб-порталі Пенсійного фонду України, та прийняти рішення за результатом її розгляду, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На виконання судового рішення у справі № 280/6555/21, відповідачем було прийнято рішення від 08.12.2022 № 084050013199, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначення пенсії у зв`язку із відсутністю оригіналів документів та документа, який посвідчує громадянство України, а саме: паспорта громадянина України або закордонного паспорта громадянина України.

Також зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, оскільки документи надано в копіях.

Пенсійним органом також повідомлено заявницю про те, що період роботи з 25.12.1968 по 31.05.1969 не буде зарахований, оскільки у трудовій книжці дата наказу про прийом на роботу містить виправлення, не завірені відповідно до вимог Інструкції ведення трудових книжок працівників. Також до страхового стажу не буде зарахований період з 19.06.1978 по 07.06.1981, оскільки запис про звільнення з роботи завірений нечитабельною печаткою.

У зв`язку із наведеним, відповідач зазначив, що при наданні оригіналу трудової книжки стаж складатиме 27 років 1 місяців 17 днів.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.

V.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Вирішуючи питання дотримання строку звернення з позовом до суду, суд першої інстанції виходив із такого.

Так, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, оскільки суд дійшов висновку, що така подана із пропуском строку звернення до суду. У зв`язку із цим позивачці було запропоновано надати належним чином оформлену заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважних на те причин.

На виконання вимог цієї ухвали, представник позивачки надав клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначив, що оскаржуване рішення відповідача № 084050013199 від 08.12.2022 через пенсійний кабінет не надсилалося, а запити до відповідача здійснювались представником через власний кабінет, а не через кабінет позивачки. Своєю чергою, доступ до пенсійного кабінету позивачки у представника відсутній. Відтак, оскаржуване рішення було отримано лише 16.08.2023 разом із запереченням відповідача у справі №280/6555/21 на заяву, подану в порядку статті 383 КАС України, у зв`язку із чим шестимісячний строк звернення до суду не пропущений.

Суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду, у зв`язку із чим дійшов висновку про необхідність поновлення пропущеного строку звернення з цим позовом до суду.

Водночас суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погодився.

Суд апеляційної інстанції констатував, що визначений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду є присічним та може бути поновлений у виключних випадках за клопотанням особи, яка подає позовну заяву, в якому мають бути наведені поважні причини пропуску відповідного процесуального строку з підтвердженням таких належними доказами.

Водночас, за висновками суду апеляційної інстанції, у спірному випадку має місце необґрунтовано тривалий пропуск строку звернення з позовом до суду, оскільки про оскарження рішення від 08.12.2022, позивачка звернулася до суду лише 15.01.2024.

Своєю чергою, позивачкою не наведено об`єктивних причин, та доказів на їх підтвердження, які унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення особою процесуальних дій щодо звернення з позовною заявою у визначений законом строк.

Натомість Маламед В. , будучи уповноваженим представником позивачки у питаннях призначення пенсії, не вчиняв активних дій з метою отримання інформації щодо прийнятого рішення УПФУ на виконання судового рішення у справі № 280/6555/21, яке набрало законної сили 06.10.2022, чим допустив пасивну поведінку щодо з`ясування результатів розгляду заяви позивача про призначення пенсії.

При вирішенні цієї справи, суд апеляційної інстанції послалися на правову позицію Верховного Суду щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, викладену у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

Також за висновками суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції не пересвідчився у належності повноважень Маламеда В. на звернення з позовом до суду в інтересах ОСОБА_1 станом на 15.01.2024.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Касаційна скарга позивачки обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до помилкових висновків про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Скаржниця наполягає, що оскаржуване рішення УПФУ було отримано лише 16.08.2023 разом із запереченням відповідача у справі № 280/6555/21 на заяву, подану в порядку статті 383 КАС України.

Своєю чергою, у листопаді 2022 року представниками позивачки було направлено на адресу пенсійного органу заяву про добровільне виконання судового рішення у справі № 280/6555/21, у відповідь на яку відповідач листом від 24.11.2022 повідомив, що ним ще опрацьовується рішення суду.

У касаційні скарзі також наголошено, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин.

Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Також у касаційні скарзі представник позивачки заперечує висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності у адвоката повноважень на звернення з позовом до суду в інтересах ОСОБА_1 , оскільки такі підтверджуються ордером на надання правничої допомоги та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Пенсійний орган наполягає, що для реалізації права на звернення до суду із позовними вимогами щодо призначення та виплати пенсії слід застосовувати шестимісячний строк, визначений частиною другою статті 122 КАС України.

Відповідач вважає, що позивачка була обізнана про ймовірне порушення своїх прав ще з 08.12.2022, водночас з позовом до суду звернулася лише 16.01.2024, тобто з пропуском строку, встановленого КАС України, що є наслідком залишення позовної заяви без розгляду.

Своєю чергою, триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Від позивачки надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій стверджується про те, що відповідачем не доведено обізнаність ОСОБА_1 , яка проживає в Ізраїлі, про існування оскаржуваного рішення з дати його прийняття.

Своєю чергою, оскільки відповідач надав оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії до суду лише в процесі виконання судового рішення справі №280/6555/21, то відповідно саме з 16.08.2023 позивачка фактично дізналася про його існування.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Частина друга статті 122 КАС України визначає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, за загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з цим суд повинен гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Суд зазначає, що при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом першочергово слід визначитись із строком, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та моментом початку його перебігу. Лише після встановлення зазначених обставин суд переходить до оцінки поважності причин пропуску такого строку, якщо він дійсно був пропущений.

У справі, що розглядається, предметом судового оскарження є рішення відповідача № 084050013199 від 08.12.2022, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на умовах Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З цим позовом до суду представник в інтересах позивачки звернувся 16.01.2024, тобто із порушенням шестимісячного строку звернення до суду.

Колегія суддів зазначає, що КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Так, за правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, - немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

У справі, що розглядається, пропуск строку звернення до суду, за твердженнями заявника, зумовлений тим, що оскаржуване рішення УПФУ було отримано лише 16.08.2023 у процесі розгляду судом у справі № 280/6555/21 питання виконання судового рішення в порядку статті 383 КАС України.

Також у наданих до суду першої інстанції поясненнях на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху від 22.01.2024, представник позивачки наголосив, що оскаржуване рішення відповідача № 084050013199 від 08.12.2022 через пенсійний кабінет не надсилалося, а запити до відповідача здійснювались представником через власний кабінет, а не через кабінет позивачки. Водночас доступ до пенсійного кабінету позивачки у представника відсутній.

Суд першої інстанції оцінив наведені представником позивачки причини пропуску строку звернення до суду та визнав їх поважними, у зв`язку із чим дійшов висновку про необхідність поновлення пропущеного строку звернення з цим позовом до суду.

Водночас суд апеляційної інстанції із такими висновками суду першої інстанції не погодився, зазначивши, що представник позивача не вчиняв активних дій з метою отримання інформації щодо прийнятого рішення УПФУ на виконання судового рішення в справі № 280/6555/21, яке набрало законної сили 06.10.2022, допустив пасивну поведінку щодо з`ясування результатів розгляду заяви позивача про призначення пенсії.

Водночас колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними, оскільки відповідно до матеріалів справи (а.с.32, зворотній бік) у листопаді 2022 року представником позивача вживалися заходи щодо з`ясування результатів розгляду питання призначення ОСОБА_1 пенсії на підставі рішення у справі № 280/6555/21 шляхом направлення на адресу УПФУ відповідної заяви, у відповідь на яку відповідач листом від 24.11.2022 проінформував про перебування рішення суду на стадії опрацювання.

Проте суд апеляційної інстанції зазначений доказ не оцінив.

Також суд апеляційної інстанції стверджуючи про пропуск строку звернення до суду не встановив з якого саме дня, та протягом якого періоду, позивачка могла дізнатися про прийняття пенсійним органом оскаржуваного рішення, зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення цього рішення позивачці чи її представнику, а відповідач про такі обставини не зазначає.

Своєю чергою, оцінка таких обставин, причин та доводів щодо питання дотримання позивачкою шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, визначеного положеннями статті 122 КАС України, є першочерговим для правильного вирішення цієї справи.

Таким чином висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачка могла дізнатися про оскаржуване рішення до надання (16.08.2023) відповідачем цього рішення у процесі розгляду судом у справі № 280/6555/21 питання виконання судового рішення в порядку статті 383 КАС України ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина друга статті 242 КАС України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина третя статті 242 КАС України).

Водночас у порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення суд апеляційної інстанції, залишаючи позов без розгляду, обмежився визначенням часового проміжку, у який позивачка повинна була дізнатися про порушення своїх прав, застосувавши частину третю статті 123 КАС України, без надання оцінки зазначеним представником позивачки підставам пропуску строку звернення до суду та доказам на їх підтвердження.

З урахуванням викладеного, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачка пропустила строк без поважних причин і під час звернення до суду діяла недобросовісно, колегія суддів вважає передчасним.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про непідтвердження повноважень представника позивачки на підписання позовної заяви, колегія суддів зазначає таке.

Пункт 1 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних документів, які підтверджують повноваження представника позивача на звернення до суду в інтересах ОСОБА_1 станом на 15.01.2024.

До таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на те, що при зверненні до суду представником позивача надано лише ордер на надання правничої правової допомоги від 15.01.2021 без договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги від 23.11.2020.

Перевіряючи правильність висновків суду апеляційної інстанції в зазначеній частині, колегія суддів зазначає таке.

Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.

Частиною першою статті 57 КАС України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно із частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно із частиною першою статті 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI), який набув чинності 05.08.2012, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордером є письмовий документ, що у випадках, установлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням і повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону № 5076-VI).

Пунктом 11 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 передбачено, що ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

У справі, що розглядається, на підтвердження повноважень на підписання позовної заяви представник позивача адвокат Маламед В. надав ордер на надання ОСОБА_1 правничої допомоги (а.с.3), у якому значиться, що така надається на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги від 23.11.2020. Також у ордері зазначено, що договором про надання правової (правничої) допомоги права адвоката не обмежуються.

Вирішуючи питання достатності документів, які підтверджують повноваження адвоката на представництво інтересів Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № П/9901/736/18 сформувала висновок про те, що ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна редакція КАС України не вимагає.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції щодо непідтвердження повноважень представника позивачки на підписання позовної заяви не ґрунтуються на правильному застосуванні норм права.

Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що довіреність від 23.11.2020, що міститься в матеріалах справи, на момент звернення до суду (15.01.2024) втратила чинність (була видана строком на три роки до 23.11.2023).

Водночас нечинність довіреності, за умови надання чинного ордеру, не спростовує наявності у представника позивачки відповідних повноважень на підписання позовної заяви.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при зверненні з позовом до суду, представник позивачки у підтвердження повноважень надав суду саме ордер на надання правничої правової допомоги від 15.01.2021, а не довіреність від 23.11.2020.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 240 КАС України, для залишення позову без розгляду.

VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що при постановленні оскарженого судового рішення судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 20.08.2024 - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Разом з тим вимоги касаційної скарги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції не підлягають задоволенню, оскільки у цій справі апеляційного перегляду по суті не відбулося у зв`язку із залишенням позову без розгляду по строкам.

Керуючись статтями 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.08.2024 у справі №280/492/24 скасувати.

Справу № 280/492/24 направити на продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа