ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2025 року

м. Київ

справа № 280/5033/22

адміністративне провадження № К/990/44042/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Білак М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 280/5033/22

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, скасування наказу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року (головуючий суддя - Прокопчук Т.С., судді: Шлай А.В., Круговий О.О.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (відповідач, ТУ ДСА України в Запорізькій області), Державної судової адміністрації України (відповідач, ДСА України) у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати судді Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди починаючи з 19 липня 2022 року;

- зобов`язати відповідача провести донарахування та виплату йому суддівської винагороди разом з доплатами до посадового окладу за період починаючи з 19 липня 2022 року і надалі здійснювати такі виплати до дня фактичного звільнення судді з посади;

- скасувати наказ ТУ ДСА України в Запорізькій області № 82-00 від 19 липня 2022 року.

У справі також бере участь третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (ГУ ДКСУ в Запорізькій області).

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що є суддею Енергодарського міського суду Запорізької області. З 19 липня 2021 року він залучений до виконання обов`язків у зв`язку з військовою службою відповідно до Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До липня 2022 року йому щомісяця виплачували суддівську винагороду у розмірі середнього заробітку згідно з наказом голови суду, який досі є чинним. Проте з 19 липня 2022 року ТУ ДСА в Запорізькій області без законних підстав припинило ці виплати та не поновило жодні інші передбачені законом компенсації, зокрема: суддівську винагороду у розмірі 30 прожиткових мінімумів; доплату за вислугу років (20% окладу при стажі понад 5 років). Позивач вважає такі дії протиправними, тому звернувся з цим позовом та просить поновити виплати суддівської винагороди у передбаченому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірі.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Енергодарського міського суду Запорізької області.

Наказом Голови суду № 04-24 від 19.07.2021, у зв`язку із залученням до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за ним збережено місце роботи (посади судді) та середній заробіток.

Наказом ТУ ДСА в Запорізькій області № 82-ос від 19 липня 2022 року виплату середнього заробітку зупинено з цієї ж дати - до дня фактичного звільнення ОСОБА_1 зі Збройних Сил України.

Позивач, не погоджуючись з наказом ТУ ДСА в Запорізькій області, бездіяльністю щодо виплати суддівської винагороди та з вимогою вчинити дії, звернувся до суду з позовною заявою.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ТУ ДСА України в Запорізькій області № 82-ос від 19 липня 2022 року «Про зупинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 ».

Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2022 року.

Зобов`язано відповідача провести нарахування та виплатити судді ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2022 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд встановив, що з 19.07.2021 року ОСОБА_1 був зарахований до Збройних Сил України для проходження військової служби за контрактом у період дії особливого періоду. На час служби за ним зберігалися місце роботи та середній заробіток відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022). Проте після набрання чинності Законом № 2352-ІХ виплата середнього заробітку працівникам, призваним за контрактом, законодавчо припинилася. На цій підставі ТУ ДСА видало наказ про зупинення виплат.

Однак суд дійшов висновку, що у випадку суддів, призваних на військову службу під час мобілізації, діють спеціальні гарантії, передбачені Конституцією України та Законом «Про судоустрій і статус суддів». Посилаючись на правові позиції Конституційного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Ради суддів України, суд визнав, що суддя має право на отримання суддівської винагороди в повному обсязі, навіть під час мобілізації, оскільки відсутність здійснення правосуддя не була обумовлена його особистою поведінкою.

Цей суд визнав протиправним та таким, що підлягає скасуванню, наказ ТУ ДСА від 19.07.2022 № 82-ос щодо зупинення виплати середнього заробітку. Водночас суд відмовив у задоволенні вимоги щодо доплат до посадового окладу, оскільки відповідний наказ ТУ ДСА від 02.08.2021 № 75-ос про їх зупинення не був оскаржений.

Третій апеляційний адміністративний суд 13 червня 2023 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що з 19.07.2022 року, після набрання чинності Законом №2352-ІХ, частина третя статті 119 КЗпП України більше не передбачає збереження середнього заробітку для працівників, призваних на військову службу за контрактом, - лише збереження місця роботи та посади. Ця норма є спеціальною і має перевагу, оскільки питання призову суддів на військову службу не врегульоване законом «Про судоустрій і статус суддів».

Цей суд також застосував принцип незворотності дії закону в часі: норми про припинення виплати середнього заробітку стосуються лише періоду після 19.07.2022, і до цього моменту закон гарантував таку виплату. Враховуючи це, суд апеляційної інстанції вважав, що спірний наказ ТУ ДСА про зупинення виплат був виданий у межах чинного законодавства і є правомірним.

З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення виплати середнього заробітку після 19.07.2022 року.

IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.

Позиція інших учасників справи

Позивач подав касаційну скаргу у якій просить Верховний Суд скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог не передаючи справу на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) а саме тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права через відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах, а саме: статті 130 Конституції України, статті 135 Закону № 1402-VIII, частини третьої статті 119 КЗпП України.

У касаційній скарзі позивач наголошує, що питання виплати суддівської винагороди регулюється виключно Конституцією України та Законом «Про судоустрій і статус суддів», а не КЗпП чи іншими актами. Зміни, внесені Законом № 2352-ІХ до статті 119 КЗпП, стосуються лише середнього заробітку, а не суддівської винагороди, яка має іншу правову природу і гарантується незалежно від виконання суддею правосуддя, якщо він не був позбавлений цього статусу.

Позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував положення Конституції України та Закону «Про судоустрій і статус суддів», які гарантують судді право на отримання суддівської винагороди, незалежно від виконання ним правосуддя, якщо перешкоди для цього не пов`язані з його поведінкою. Позивач не був позбавлений статусу судді, а перебував на військовій службі під час особливого періоду, коли діяльність його суду була зупинена через бойові дії. Він підкреслює, що зміни до ст. 119 КЗпП (Закон № 2352-ІХ) стосуються середнього заробітку, але не можуть впливати на його конституційне право на суддівську винагороду, яка регулюється виключно профільним законом і включає посадовий оклад та доплати. У період з 19.07.2022 по 15.09.2022 виплати не проводились взагалі, що, на його думку, є прямим порушенням гарантій незалежності суддів.

Верховний Суд ухвалою від 14 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

21 лютого 2024 року третя особа - ГУ ДКСУ в Запорізькій області подала клопотання у якому просить урахувати їх пояснення від 07.09.2022 № 04-12-10/4788 і що вони підтримують позицію викладену в ньому.

Відповідач 26 лютого 2024 року подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

Статус судді визначено Конституцією України (статті 126-129) та Законом №1402-VIII (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно із частиною першою статті 52 якого суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

У статті 81 Закону №1402-VIII обумовлено, що особа, призначена на посаду судді указом Президента України, набуває повноважень судді із здійснення правосуддя, включаючи право на отримання доплат до посадового окладу, за умов зарахування у штат відповідного суду, складення присяги судді і проходження початкової підготовки у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Датою набуття суддею повноважень із здійснення правосуддя визначається дата виконання останньої з цих умов.

Повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України (стаття 119 Закону № 1402-VIII).

У частині першій статті 48 Закону № 1402-VIII закріплено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Незалежність судді забезпечується правовими гарантіями, перелік яких наведено у частині п`ятій статті 48 Закону № 1402-VIII, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді (пункт 8).

Передбачене законом матеріальне забезпечення судді означає виплату суддівської винагороди, яка, як це встановлено частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII, регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята статті 135 Закону № 1402-VIII).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діє до цього часу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом № 2232-ХІІ (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у частині першій статті 2 якого встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частини друга-четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

За приписами частини другої статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону № 2011-XII.

VІ. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зважаючи на аргументи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 130 Конституції України, статті 135 Закону № 1402-VIII, частини третьої статті 119 КЗпП України.

Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на нарахування та виплату суддівської винагороди у період перебування на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період, з 19 липня 2022 року.

Відповідно до установлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, з 19 липня 2021 року тимчасово увільнено від виконання обов`язків суддю Енергодарського міського суду Запорізької області ОСОБА_1 , призваного та направленого для проходження військової служби за контрактом під час загальної мобілізації, в період воєнного стану, на підставі наказу в.о. голови Енергодарського міського суду від 19 липня 2021 року № 04-24, виданого відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України, частини другої статті 39 Закону № 2232-XII та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX (зі змінами). Цим же наказом наказано зберігати за ОСОБА_1 місце роботи та посаду відповідно до Закону №2011-XII на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, відповідно до яких у частині третій цієї статті слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто з 19 липня 2022 року змінилося правове регулювання правовідносин у контексті нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Питання виплати суддівської винагороди у період проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації за умови змін у редакції частини третьої статті 119 КЗпП України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23, у якій, серед іншого, зазначено, що наведені положення Закону № 1402-VIII (частина десята статті 135) стосуються випадків, коли суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин, які безпосередньо пов`язані з організацією судочинства.

Законом №1402-VIII не врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода в разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема, за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період.

При співвідношенні норм частини третьої статті 119 КЗпП України та статті 135 Закону № 1402-VIII слід мати на увазі, що вони є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їхньому застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.

У правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов`язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу. У такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, установлених законом.

Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї. Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» [це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»] - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.

За висновками, сформованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23, у постанові від 17 квітня 2025 року в справі № 340/655/23, у якій суддю (позивача) увільнено від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації та припинено нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, дійшла висновків, що в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. Наведене дає підстави для висновку, що поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема, й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди є правомірним.

У силу приписів п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Оскільки питання застосування ч. 3 ст. 119 КЗпП України та Закону №1402-VIII у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.

Висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23 та Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2025 року в справі № 340/655/23 є релевантними та застосовними до спірних правовідносин у цій справі, тому відсутня необхідність формування висновку щодо застосування норм права, наведених скаржником у касаційній скарзі.

Отже, відповідно до вже сформованих Верховним Судом правових висновків, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, проте суддівська винагорода судді не виплачується.

Наведене вище дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції правильно встановив правомірність оскаржуваного наказу ТУ ДСА України в Запорізькій області № 82-ос від 19.07.2022 «Про зупинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 », яким позивачу з 19 липня 2022 року зупинено виплату середнього заробітку та відсутність підстав для його скасування, що є підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема, й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.

Призвавши позивача для виконання конституційного обов`язку по захисту Батьківщини, держава взяла зобов`язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП України у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов`язку виплачувати працівнику, призваному на військову службу, заробітну плату. За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги ОСОБА_1 до ТУ ДСА України в Запорізькій області про нарахування та виплату суддівської винагороди при фактичному виконанні обов`язків військової служби, а не відправленні правосуддя, не мають правового підґрунтя.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права: витлумачив норми статті 135 Закону № 1402-VIII та застосував у спірних правовідносинах норму частини третьої статті 119 КЗпП України, яка підлягала застосуванню, що призвело до правильного вирішення спору.

Висновки апеляційного суду ґрунтуються на наявних доказах. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з цими висновками, оскільки їх зроблено відповідно до вимог процесуального закону.

У межах доводів касаційної скарги не встановлено порушень норм процесуального права, які могли б вплинути на правильність застосування матеріального права або змінити зміст судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року у справі № 280/5033/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк М.В. Білак