ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 280/552/23

адміністративне провадження № К/990/24028/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Смоковича М. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мандрика Владислава Володимировича на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2023 (суддя - Новікова І. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 (колегія суддів у складі: Кругового О. О., Прокопчук Т. С., Шлай А. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частина НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) у розмірі до 100 000 грн, за період з 22.10.2022 по 31.12.2022 пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 у розмірі до 100 000 грн, за період з 22.10.2022 по 31.12.2022 пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

На обґрунтування позову зазначав, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України. На момент виникнення спірних правовідносин він перебуває в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), проходить службу та виконує завдання відповідно до бойових розпоряджень начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, у період проходження військової служби відповідач не нарахував та не виплачував позивачу підвищену додаткову грошову винагороду у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно участі у бойових діях.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Солдат ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.

Відповідно до бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 № 165 гриф, солдата ОСОБА_1 у складі другого відділу прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), де позивач проходить військову службу з 22.10.2022.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з бойовими розпорядженнями начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.09.2022 № 276/гриф (втратило чинність 25.09.2022), від 25.10.2022 № 1697/гриф особовий склад 2 відділу прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) приступив до виконання та, по теперішній час, виконує завдання в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 . Солдат ОСОБА_1 у складі 2 відділу прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) виконує завдання з 22.10.2022. Списки, передбачені додатком до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Наказ № 392-АГ), на адресу НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) не направлялися, оскільки відповідно до листа Адміністрації Державної прикордонної служби від 17.04.2022 № 21-1215-2022, збільшення додаткової винагороди визначається лише за дні безпосереднього виконання бойових завдань військовослужбовцями ДПСУ з відбиття атак (вогневого ураження, бойового контакту з ворогом), збройного нападу на об`єкти, які охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення (вогневого ураження), у т.ч. перебування безпосередньо цих об`єктів під бомбардуванням, артилерійським, ракетним обстрілом. Також, зазначено, що довідка про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії позивачу не видавалася.

За змістом листа НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.01.2023 № 145-23-вх, встановлено, що підвищена додаткова винагорода за період перебування позивача у відрядженні на ділянці ІНФОРМАЦІЯ_1 не нараховувалася та не виплачувалася, оскільки начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 не надано інформації про дні безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 Наказу № 392-АГ, за формою наведеною в додатку 2 до наказу № 392-АГ.

Відповідно до листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.12.2022, наданого на запит відповідача, підтверджуюча інформація (щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районі ведення бойових дій), відповідно до вимог пункту 2 підпунктів 1-8 Наказу № 392-АГ відсутня.

Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати йому у період з 22.10.2022 по 31.12.2022 додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 Постанови № 168, у розмірі до 100 000 грн, звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Прийняті рішення суди попередніх інстанцій мотивували відсутністю доказів безпосередньої участі позивача у період з 22.10.2022 по 31.12.2022 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, що давало би йому право на отримання додаткової винагороди до 100 000 гривень, відповідно до пункту 1 Постанови № 168.

Крім цього, суд апеляційної інстанції стосовно законності Наказу № 392-АГ виснував, що цей наказ підписано головою Держприкордонслужби генералом - майором ОСОБА_2 та він ухвалений з метою врегулювання порядку виконання Постанови № 168, що повністю відповідає вимогам Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 533. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що означений наказ не визначає прав та обов`язків військовослужбовців, зокрема й щодо отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, а лише визначає пакет підтверджуючих документів, а також порядок взаємодії підрозділів Держприкордонслужби при призначенні особам до виплати додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.

Посилання позивача на невідповідність наказу вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» суд апеляційної інстанції уважав безпідставними, адже указаний Закон регулює правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, а не порядок формування та направлення пакету документів для умов призначення військовослужбовцям додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мандрика В. В. звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

1) пункту 1 Постанови № 168 та в цілому Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, внаслідок віднесення конкретних населених пунктів, районів чи областей (де військовослужбовець бере безпосередню участь у бойових діях чи забезпечує здійснення заходів із захисту Батьківщини) саме до територій «можливих», а не «активних» дій протягом спірного періоду;

2) пункту 2-1 Постанови № 168 та в цілому Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 № 188 (далі - Інструкція № 188), у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку із застосуванням положень зазначеної Інструкції для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168, а саме: визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди; необхідності попереднього звернення військовослужбовця із рапортом для підготовки командуванням частини усіх необхідних документів для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди; порядку підготовки та обміну необхідними для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди документами між різними військовими частинами у разі, коли військовослужбовець набув право на таку винагороду, перебуваючи у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні іншої військової частини (тобто в особовому складі та на фінансовому утриманні якої він не перебуває);

3) пункту 2-1 Постанови № 168 та в цілому Наказу № 392-АГ та наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Наказ № 628-АГ), у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку із застосуванням положень зазначених наказів для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168.

Також скаржник уважає, що Накази № 392-АГ, № 628-АГ не можуть уважатися такими, що набрали чинності та не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки не пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України, а тому застосування судами положень цих Наказів зумовлює необхідність у отримані висновків Верховного Суду щодо співвідношення та дії актів різної юридичної сили.

Окрім цього, скаржник уважає, що судом безпідставно установлено для позивача надзвичайні та заздалегідь недосяжні стандарти доказування.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

07.07.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мандрика В. В. на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Данилевич Н. А., суддів Мацедонську В. Е., Шевцову Н. В. для розгляду судової справи № 280/552/23.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 25.07.2023 № 1193 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 280/552/23 у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суд судді Шевцової Н. В. та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Мацедонської В. Е., які входять до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Данилевич Н. А., суддів Смоковича М. І., Уханенка С. А. для розгляду судової справи № 280/552/23.

Ухвалою Верховного Суду від 26.07.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мандрика В. В. на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі № 280/552/23.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14.08.2023 № 1347 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 280/552/23 у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 10.08.2023 № 815/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», згідно з наказом Голови Верховного Суду від 10.08.2023 № 2512-К «Про відрахування судді ОСОБА_3 зі штату Верховного Суду».

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М, суддів Єресько Л. О., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 280/552/23.

09.02.2024 до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мандрика В. В. надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 03.06.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 04.06.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мандрика В. В. про передачу справи № 280/552/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, виходить із такого.

За змістом частини першої статті 6 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон № 661-IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 661-IV до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

Статтею 16 Закону № 661-IV визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), дія якого, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, поширюється у тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Крім того, цим Указом Кабінет Міністрів України (зобов`язаний) невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України (доручено) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців Державної прикордонної служб додаткової винагороди.

У пункті 1 цієї Постанови Уряд установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 793) до Постанови № 168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

У решті зміст пункту 1 Постанови № 168 в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби, на час виникнення спірних правовідносин (з 22.10.2022 до 31.12.2022) не змінювався.

Разом з тим, Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 (провадження № Пз/990/4/22), яка набрала законної сили, дійшов висновку, що зміст внесених Постановою № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку, що встановлена Постановою № 168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Водночас реалізація зазначених приписів Постанови № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах, враховуючи, що Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 (далі - Інструкція № 558), не врегульовувала цих питань.

Про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств та державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених Постановою № 168, вказано і в пункті 2-1 цієї постанови, доповненому згідно з Постановою № 793.

30.07.2022 Адміністрація Держприкордонслужби, посилаючись на пункт 2-1 Постанови № 168, видала Наказ № 392-АГ, який був уведений в дію з 01.08.2022.

Пункт 2 цього наказу визначав вичерпний перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю право на збільшення додаткової винагороди до 100 000 гривень пропорційно часу участі у розрахунку на місяць пропорційно часу його безпосередньої участі, а саме:

1) бойових завдань із ведення руху опору на тимчасово окупованій території України;

2) бойових завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб), поєднаних з безпосереднім контактом з такими групами, формуваннями, особами;

3) бойових завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей;

4) польотів у районах безпосереднього ведення бойових дій або ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

5) бойових (спеціальних) завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником;

6) бойових завдань з відбиття збройного нападу (безпосереднього вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об`єктам під час вогневого ураження;

7) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави;

8) бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які виконують завдання у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно бойовим розпорядженням, поєднане з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником.

У пункті 4 Наказу № 392-АГ встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:

1) бойового наказу (бойового розпорядження);

2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;

3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 5 Наказу № 392-АГ для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).

Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця (абзац другий пункту 5 наказу).

У довідках, передбачених цих пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу (абзац третій пункту 5 наказу).

Відповідно до пункту 10 Наказу № 392-АГ облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу та підготовку проєкту наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 цього наказу, в органах Держприкордонслужби покладено на штаб органу, а у випадку відсутності штабу - на підрозділ (посадову особу), який веде облік бойових дій. Надання військовослужбовцям довідок про участь у зазначених заходах здійснює підрозділ, який веде облік особового складу.

Відповідно до пункту 11 Наказу № 392-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України (абзац перший пункту 11 наказу).

Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупування військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу (абзац другий пункту 11 наказу).

Згідно з пунктом 12 Наказу № 392-АГ виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів). До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 тисяч гривень на місяць, в обов`язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4-6 цього наказу.

З 01.12.2022 був уведений в дію Наказ № 628-АГ, в якому був дещо змінений перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.

Відповідаючи на поставлені перед судом касаційної інстанції питання (пункти 2 і 3 аргументів касаційної скарги), колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 сформував висновок щодо питання застосування Наказів № 392-АГ, № 628-АГ та Інструкції № 188 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою № 168.

Так, у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Накази № 392-АГ та № 628-АГ містять норми, що зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм їх реалізації, та підлягають обов`язковій державній реєстрації Міністерством юстиції України. З огляду на що констатував недотримання Адміністрацією Держприкордонслужби вимог законодавства при прийнятті зазначених наказів.

Водночас Верховний Суд зауважив, що у спірний період (який є аналогічним періоду, який є предметом розгляду у цій справі) виключно зазначені накази Адміністрації Держприкордонслужби визначали механізм реалізації Постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби під час дії воєнного стану.

Також Верховний Суд указав, що ці накази Адміністрації Держприкордонслужби фактично виконувалися протягом 2022 року, в тому числі й у спірний період, органами Держприкордонслужби, зокрема, в частині визначення переліку бойових дій та заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, а також документування безпосередньої участі військовослужбовців у таких діях і заходах.

Виходячи з цього Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 дійшов висновку, що Накази № 392-АГ та № 628-АГ підлягають застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою № 168, у спірний період.

У постанові від 26.06.2024 у справі № 200/216/23 Верховний Суд дещо розширив висновки щодо застосовності цих актів при визначенні порядку і умов виплати спірної додаткової винагороди.

Зокрема, у справі № 200/216/23 Верховний Суд зазначив, що належна реалізація приписів пункту 1 Постанови № 168 спонукала Уряд до «делегування» відповідним відомствам і керівникам державних органів унормувати умови і підстави виплати «своїм» категорія військовослужбовців додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн.

Адміністрація Держприкордонслужби, з уваги на приписи пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» (у редакції, яка діяла протягом спірного періоду), а також пункту 2-1 Постанови № 168 зіткнулася з обставинами, які вимагали ухвалити рішення, яке б витікало із завдань та повноважень цього органу та заразом відповідало меті встановлення на час дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу (згідно з пунктом 1 Постанови № 168).

Цим рішенням (у широкому сенсі) стали згадувані Накази № 392-АГ, № 628-АГ, у яких виписані ті умови і порядок, які покликані були сприяти практичній реалізації приписів пункту 1 Постанови № 168, аби, з одного боку, ті військовослужбовці, які залучені до виконання бойових завдань/заходів, отримали додаткову винагороду, що теж є однією з умов бойової і мобілізаційної готовності Держприкордонслужби, а з іншого - забезпечити ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Тож з уваги на наведене Верховний Суд у справі № 200/216/23 уважав, що регламентація умов і порядку виплати додаткової винагороди (про необхідність якої [регламентації] зазначено в пункті 2-1 Постанови № 168) з боку Адміністрації Держприкордонслужби шляхом видання Наказів № 392-АГ, № 628-АГ не може інтерпретуватися як спосіб позбавлення чи обмеження права військовослужбовців Держприкордонслужби на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн.

Щодо застосовності Інструкції № 188, то Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 зазначив, що така була прийнята на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» (далі - Постанова № 18), що передбачала виплату військовослужбовцям винагороди в порядку і розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів, за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду. Відповідно з цього Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 дійшов висновку, що Інструкція № 188 визначала порядок та розміри виплати конкретно тієї винагороди, яка була встановлена Постановою № 18, а тому її положення при визначенні порядку та умов виплати додаткової винагороди, встановленої на період дії воєнного стану Постановою № 168, не можуть бути застосовані.

Стосовно пункту 1 аргументів касаційної скарги, то колегія суддів зауважує, що питання визначення територій ведення бойових дій не було спірним під час розгляду цієї справи. З цього приводу позовна заява й апеляційна скарга не містили будь-яких доводів позивача.

Наведене спростовує указані доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та необхідність формування Верховним Судом висновків щодо їхнього застосування у контексті питань, визначених позивачем у пункті 1 аргументів касаційної скарги.

Стосовно висновку судів попередніх інстанцій по суті позовних вимог, то, на переконання Суду, такий висновок є поспішним, оскільки не ґрунтується на повному і всебічному встановленні обставин справи та належній їй правовій оцінці.

За обставинами цієї справи, позивач доводив, що він набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 000,00 гривень відповідно до Постанови №168 за період з 22.10.2022 по 31.12.2022, стверджуючи, що під час перебування у відрядженні до НОМЕР_4 прикордонного загону він брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі відповідач покликався на відсутність підстав для здійснення позивачу такої, оскільки начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 не надано інформації про дні безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 Наказу № 392-АГ, за формою наведеною у додатку 2 до зазначеного наказу.

В обсязі установлених обставин у цій справі суди попередніх інстанцій установили лише те, що солдат ОСОБА_1 , який проходить військову службу в НОМЕР_3 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_1 ) Держприкордонслужби, бойовим наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 16.09.2022 № 165 гриф. (прим. Суду - відсутній у матеріалах справи), направлений у складі 2 відділу прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 , де він продовжує проходити військову службу по теперішній час.

При цьому поза увагою судів залишилися головні питання, відповіді на які лежать в основі правильного вирішення спору у цій справі, а саме:

чиїм наказом, з якою метою та до якого саме підрозділу був відряджений позивач та у якому підрозділі перебував на обліку особового складу протягом спірного періоду [22.10.2022 по 31.12.2022];

чи віднесена територія, де знаходився підрозділ, до якого був відряджений позивач, до переліку територій, на яких у вказаному періоді ведуться (велися) бойові (активні чи можливі) дії або тимчасово окупованих;

чи включений підрозділ, до якого у спірному періоді був відряджений позивач, до складу органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, що визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України (пункт 11 Наказу № 392-АГ, пункт 8 Наказу № 628-АГ);

чи залучався позивач, у числі інших військовослужбовців до виконання бойових завдань у складі органів військового управління (штабів угруповань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави,

які саме завдання, на підставі яких бойових наказів (розпоряджень) та за якою посадою виконував позивач у цьому періоді;

чи свідчать виконувані позивачем завдання про «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії» у розумінні пунктів 2 Наказу № 392-АГ та Наказу № 628-АГ;

чи складалися підрозділом, до якого був відряджений позивач у вказаному періоді, документи, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або заходах військовослужбовця, відповідно до пунктів 4, 5 Наказу № 392-АГ ;

якими документами підтверджуються викладені обставини.

У постанові від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23 Верховний Суд зауважив, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само собою не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 з урахуванням Наказів № 392-АГ та № 628-АГ означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» та документального підтвердження цих обставин.

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.

Не відповівши на означені вище питання суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про невідповідність позивача умовам виплати додаткової винагороди за пунктом 1 Постанови № 168.

Згадка суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не порушується питання правомірності не направлення начальником НОМЕР_4 прикордонного загону списків, передбачених додатком 2 до Наказів № 392-АГ та № 164-АГ, із зазначенням інформації про безпосереднє виконання ним бойових завдань, для умов призначення додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, є недоречною.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.05.2024 у справі № 120/4387/23, від 24.05.2024 у справі № 120/4967/23, від 28.05.2024 у справі № 120/5170/23, від 08.08.2024 у справі № 280/2754/23 та від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.

У постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 Верховний Суд вирішив, що порушення порядку передання документів між військовими частинами не впливає на право позивача на отримання винагороди за участь у бойових діях або заходах з національної безпеки. Суд зазначив, що участь військовослужбовців підтверджується сукупністю документів (згідно з пунктом 4 наказу № 392-АГ), серед яких бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командирів та інші офіційні документи, і цей перелік не змінився після введення в дію наказу від 01.12.2022 № 628-АГ.

Обов`язок оформлення документів, визначених пунктами 4, 5, 11 Наказу № 392-АГ та пунктами 3, 4, 7 Наказу № 628-АГ, які є підставою для нарахування і виплати коштів, покладено на начальників (керівників) органів Держприкордонслужби (командирів військових частин), які ведуть (вели) бойові дії, та до яких були відряджені військовослужбовці.

Тож, з`ясувавши до якого органу (підрозділу) Держприкордонслужби та в оперативне підпорядкування якого командира був відряджений позивач, судам доцільно було б вирішити питання про можливість залучення до участі в справі цей орган (підрозділ), як такий який мав обов`язок оформлення документів, визначених пунктами 4, 5, 11 Наказу № 392-АГ та пунктами 3, 4, 7 Наказу № 628-АГ, оскільки тільки цей орган (підрозділ) може надати достовірну відповідь на питання чи створювали такі документи стосовно позивача, якщо так, то кому (до якого органу (підрозділу) направлялися відповідні відомості, а якщо не направлялися то яка була тому причина.

Це має значення у контексті надання оцінки предмету цього позову - бездіяльності НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Держприкордонслужби, у якому позивач на час відрядження залишався на фінансовому забезпеченні, та обрання ефективного способу захисту прав позивача, у випадку встановлення судом їх порушення, виходячи з того, який з вищевказаних органів допустив дійсну бездіяльність, якщо така буде установлена судом.

Колегія суддів цим не намагається сказати, що відповідач щось порушив чи що його рішення/дії стосовно невиплати позивачеві додаткової винагороди протягом спірного періоду мають ознаки протиправності. Колегія суддів звернула увагу на ці обставини, тому що вони, на її думку, мають значення для правильного вирішення спору, тоді як суди попередніх інстанцій оминули їх належною увагою.

Крім того, необхідно урахувати позицію Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23, де Суд наголошував, що посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не надано доказів безпосередньої участі в бойових діях чи в забезпеченні таких заходів та не наведено конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах, є безпідставними, оскільки такі документи (бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойового донесення або постової відомості; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах) не можуть знаходитися у позивача, оскільки зазначені вище документи оформлюються начальником (командиром) підрозділу, де проходить службу військовослужбовець.

Також Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 (також у справі № 520/690/23 від 22.11.2023) зазначив, що, дійшовши висновків про відсутність документів для підтвердження фактів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів у спірний період, суди попередніх інстанцій так і не з`ясували основного питання, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував військовослужбовець НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), якого, відповідно до бойового наказу, було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування НОМЕР_4 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) упродовж всього спірного періоду та чим це підтверджується. Адже, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, перебуваючи у відрядженні в НОМЕР_4 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ), але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови № 168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100 000,00 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час. Саме ці обставини мають значення для правильного вирішення спору і їх не можна залишати поза увагою.

З огляду на наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є поспішними, оскільки не ґрунтуються на повному і всебічному встановленні обставин справи та належній їй правовій оцінці.

У постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Недотримання судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час збирання та дослідження зібраних у справі доказів унеможливлює встановлення фактичних обставин для правильного її вирішення.

Своєю чергою, в силу приписів частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права установлювати або уважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Отже наведені вище допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення унеможливлюють розгляд та оцінку Верховним Судом наведених в касаційній скарзі доводів по суті спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин цієї справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мандрика Владислава Володимировича задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Запорізького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько М.І. Смокович