ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2020 року

Київ

справа №280/602/19

адміністративне провадження №К/9901/31857/19

№К/9901/31022/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А.В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Апеляційного суду Запорізької області та Державної судової адміністрації України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2019 (суддя - Конишева О. В.) і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 (колегія суддів у складі: Малиш Н. І., Білак С. В., Шальєвої В. А.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України, в якому просив: визнати протиправними дії апеляційного суду Запорізької області щодо складання, а Державної судової адміністрації України щодо затвердження штатного розпису апеляційного суду Запорізької області на 2019 рік в частині розрахунку посадового окладу судді судової палати з розгляду кримінальних справ ОСОБА_1 в розмірі 76 840 грн без застосування регіонального коефіцієнту 1,2; визнати протиправними дії апеляційного суду Запорізької області в частині здійснення нарахування суддівської винагороди судді судової палати з розгляду кримінальних справ ОСОБА_1 в розмірі 76 840 грн без застосування регіонального коефіцієнту 1,2 при обчисленні базового розміру його посадового окладу; зобов`язати апеляційний суд Запорізької області здійснити перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за січень 2019 року, виходячи із розміру посадового окладу 92 208 грн із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,2 при обчисленні базового розміру його посадового окладу, здійснивши донарахування в розмірі 23 052 грн його суддівської винагороди та сплатити суддівську винагороду після утримання податків і зборів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є суддею, який обраний безстроково, не позбавлений повноважень на здійснення правосуддя, успішно пройшов кваліфікаційне оцінювання, а суддівська винагорода не може залежати від здійснення чи нездійснення правосуддя суддею у зв`язку з неприйняттям уповноваженим органом, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду. Тому вважає, що має право на застосування регіонального коефіцієнту 1,2 при обчисленні базового розміру його посадового окладу. Крім того, такий коефіцієнт не є доплатою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 14.05.2019, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019, позов задовольнив: визнав протиправними дії апеляційного суду Запорізької області щодо складання, а Державної судової адміністрації України щодо затвердження штатного розпису апеляційного суду Запорізької області на 2019 рік в частині розрахунку посадового окладу судді судової палати з розгляду кримінальних справ ОСОБА_1 в розмірі 76 840 грн без застосування регіонального коефіцієнту 1,2; визнав протиправними дії апеляційного суду Запорізької області в частині здійснення нарахування суддівської винагороди судді судової палати з розгляду кримінальних справ ОСОБА_1 в розмірі 76 840 грн без застосування регіонального коефіцієнту 1,2 при обчисленні базового розміру його посадового окладу; зобов`язав апеляційний суд Запорізької області здійснити перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за січень 2019 року, виходячи із розміру посадового окладу 92 208 грн із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,2 при обчисленні базового розміру його посадового окладу, здійснивши донарахування в розмірі 23 052,00 грн його суддівської винагороди та сплатити суддівську винагороду після утримання податків і зборів. Рішення суду в частині стягнення з апеляційного суду Запорізької області на користь позивача донарахування в розмірі 23 052,00 грн до суддівської винагороди за один місяць з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів допущено до негайного виконання.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, дійшов висновку, що суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді, має право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, а регіональний коефіцієнт не є доплатою, а доводи Державної судової адміністрації України щодо нецільового використання бюджетних коштів є помилковими.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції й за результатами розгляду апеляційних скарг дійшов висновку, що підтвердження відповідності займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) у відповідності до вимог пункту 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ є автоматичною підставою для виникнення у позивача права на отримання суддівської винагороди у розмірі, передбаченому цим Законом, у тому числі відповідно до частини четвертої статті 135 цього Закону.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Державна судова адміністрація України подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи касаційної скарги аналогічні викладеним у апеляційній скарзі.

Також не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Апеляційний суд Запорізької області подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи касаційної скарги аналогічні викладеним у апеляційній скарзі. Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і безпідставно допустив негайне виконання оскаржуваного рішення в частині стягнення з Апеляційного суду Запорізької області на користь позивача донарахування в розмірі 23 052,00 гривень до суддівської винагороди за один місяць, з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів, оскільки судом не вирішувалося питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми, а приймалося рішення зобов`язального характеру.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу Державної судової адміністрації України просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Крім того, зазначає, що відповідачами не враховано висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.12.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2019 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.12.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою Апеляційного суду Запорізької області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2019 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10.09.2020 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Постановою Верховної ради України від 09.02.2006 № 3433-ІV ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді апеляційного суду Запорізької області.

У квітні 2018 року позивач успішно пройшов кваліфікаційне оцінювання і рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.08.2018 за № 231/пс-18 рекомендований до переведення на посаду судді Запорізького апеляційного суду.

Рішенням Вищої ради правосуддя за № 2681/0/15-18 від 21.08.2018 року внесено подання Президенту України про переведення на посади суддів Запорізького апеляційного суду позивача та інших суддів апеляційного суду Запорізької області.

Згідно Указів Президента України від 29.12.2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Запорізької області припинив здійснювати правосуддя.

Указом Президента України від 28.09.2018 № 297/2018 суддів апеляційного суду Запорізької області в кількості 17 осіб було переведено на посади суддів Запорізького апеляційного суду, позивача даним Указом переведено не було.

З початком діяльності Запорізького апеляційного суду з 05.10.2018, апеляційний суд Запорізької області припинив свою діяльність і розпочалась процедура його ліквідації.

У спірний період - січень 2019 року, позивача не було переведено на посаду судді Запорізького апеляційного суду.

До січня 2019 року позивачу нараховано і сплачено суддівську винагороду, яка складалась із посадового окладу із застосуванням регіонального коефіцієнту та доплати за вислугу років.

З січня 2019 року відповідачем при нарахуванні позивачу суддівської винагороди до базового розміру посадового окладу, додатково не застосовано регіональний коефіцієнт 1,2.

З приводу підстав не застосування регіонального коефіцієнту 1,2 до посадового окладу позивача, відповідачі зазначають, що умовою нарахування регіонального коефіцієнту особі є фактичне здійснення правосуддя, а суддя ОСОБА_1 продовжує обіймати посаду судді Апеляційного суду Запорізької області, який з початком роботи Запорізького апеляційного суду припинив здійснювати правосуддя, відсутні правові підстави для нарахування позивачу регіонального коефіцієнту.

Інформаційним листом від 14.12.2018 № 11-26266/18 Державна судова адміністрація України інформувала апеляційні, апеляційні спеціалізовані, місцеві господарські суди та територіальні управління Державної судової адміністрації України про те, що суддям, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосудця через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їх поведінкою, слід здійснювати виплату доплат, у розмірі визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, крім регіонального коефіцієнта, встановленого частиною четвертою статті 135 цього Закону.

У січні 2019 року Апеляційний суд Запорізької області надіслав на затвердження до Державної судової адміністрації України штатний розпис на 2019 рік з посадовим окладом суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, але з незалежних від них причин не переведені до новоутвореного суду, у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2019 року (1921 грн) з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, як для суддів, які здійснюють правосуддя, а саме - 92 208 грн.

Державна судова адміністрація України відмовила у затвердженні штатного розпису з вказаним посадовим окладом судді, повернувши його листом від 06.02.2019 № 8-2563/19 Апеляційному суду Запорізької області на доопрацювання.

Відмову у затвердженні штатного розпису мотивовано тим, що з 05.10.2018 з дня початку роботи Запорізького апеляційного суду, судді Апеляційного суду Запорізької області не здійснюють правосуддя. Відповідно до частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регіональний коефіцієнт застосовується до базового розміру посадового окладу суддів, які здійснюють правосуддя.

Водночас зазначено, що штатний розпис може бути затверджений Державною судовою адміністрацією України за умови встановлення посадового окладу судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, без застосування регіонального коефіцієнту, у розмірі 76 840 грн.

У січні 2019 року судді судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області ОСОБА_1 було нараховано та виплачено суддівську винагороду із розрахунку: посадовий оклад (1921 x 40 = 76 840 грн); доплата за вислугу років у розмірі 50 % від посадового окладу (76 840 х 50% = 38 420 грн)

Державною судовою адміністрацією 08.02.2019 затверджений штатний розпис на 2019 рік Апеляційного суду Запорізької області з посадовим окладом судді судової палати з розгляду кримінальних справ у розмірі 76 840 грн.

Відповідачі правомірність дій обґрунтовують нездійсненням фактично позивачем правосуддя.

Отже спірним у даному випадку є застосування регіонального коефіцієнту розрахунку посадового окладу позивачу у січні 2019 року при нарахування суддівської винагороди судді, що пройшов успішно кваліфікаційне оцінювання, але непереведеного до іншого суду того самого рівня, у випадку ліквідації суду, в якому обіймає таку посаду, з незалежних від судді підстав.

На час перегляду рішення суду першої інстанції судом апеляційної, позивача переведено до Запорізького апеляційного суду (рішення Вищої ради правосуддя від 02.06.2019).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин)

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статтею 1 Закону України від 02.06.2012 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.

Відповідно до частин другої, третьої статті 26 Закону України від 02.06.2012 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються у відповідних апеляційних округах.

Частиною першою статті 83 Закону України від 02.06.2012 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Згідно з частиною першої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною четвертою статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частини шостої статті 147 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Суд, що ліквідується, в місячний строк з дня припинення здійснення правосуддя передає до новоутвореного суду матеріали та документи, пов`язані зі здійсненням таким судом повноважень, зокрема, архівні справи з основної діяльності, строки тимчасового зберігання яких ще не закінчилися, документи, не завершені в діловодстві, а також документи з кадрових питань в паперовому та електронному вигляді, фонди бібліотек, а судові справи та матеріали проваджень, що перебувають у володінні суду, що ліквідується, передаються негайно, до дня початку роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№ 41-45, ст. 529; 2015 року, №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до матеріалів справи, спірним у даному випадку є застосування регіонального коефіцієнту розрахунку посадового окладу позивачу у січні 2019 року при нарахування суддівської винагороди судді, що пройшов успішно кваліфікаційне оцінювання, але непереведеного до іншого суду того самого рівня, у випадку ліквідації суду, в якому обіймає таку посаду.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Аналіз наведених вище правових норми свідчить про те, що регіональний коефіцієнт застосовується до базового розміру посадового окладу та не є доплатою. Розмір регіонального коефіцієнту встановлюється у різних розмірах, однак обов`язковою умовою є здійснення суддею правосуддя. Застосування регіонального коефіцієнту залежить від розташування суду, в якому суддя здійснює судочинство, тобто від кількості населення відповідного населеного пункту та факту здійснення суддею правосуддя.

Згідно з пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до Указу Президента України від 29.12.2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Запорізької області припинив здійснювати правосуддя.

З дати припинення здійснення правосуддя суддею, регіональний коефіцієнт перестає виплачуватись, оскільки умовою його виплати є здійснення суддею правосуддя. ОСОБА_1 у січні 2019 року не здійснював правосуддя.

Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що підтвердження відповідності займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді ) у відповідності до вимог пункту 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ є автоматичною підставою для виникнення у позивача права на отримання суддівської винагороди у розмірі, передбаченому цим Законом, у тому числі відповідно до частини четвертої статті 135 цього Закону, оскільки умовою нарахування регіонального коефіцієнту особі є фактичне здійснення правосуддя суддею, а позивач на час виникнення спірних правовідносин продовжував обіймати посаду судді Апеляційного суду Запорізької області, який з початком роботи Запорізького апеляційного суду припинив здійснювати правосуддя.

Верховний Суд зазначає, що рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 № 1-7/2018 (4062/15) врегулювано питання визначення розміру посадового окладу суддів та врегулювано питання здійснення доплат. Рішенням не визнавалась неконституційною частина четверта статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, яка є чинною та підлягає застосуванню, тобто питання нарахування та виплати регіонального коефіцієнту у рішенні Конституційного суду України від 04.12.2018 року № 1-7/2018 (4062/15) не були предметом розгляду.

Указаним вище Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Конституційний Суд України зазначив, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

В аспекті зазначеного слід наголосити, що позивач не здійснює правосуддя в Апеляційному суді Запорізької області і ця обставина не може вважатися такою, що не залежить від позивача особисто.

Однак, Рішенням Конституційного суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 не надано офіційного тлумачення норм закону, а саме: щодо нарахування регіонального коефіцієнту у випадку не здійснення правосуддя.

Суд касаційної інстанції зауважує, що інтерес особи до розміру суддівської винагороди підлягає охороні за статтею 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав особи та основоположних свобод 1950 року, однак все ж таки не дає підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки владний суб`єкт при реалізації управлінської функції має забезпечити дотримання положень чинного закону.

Як випливає з практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 170).

У Рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

З огляду на встановлені обставини та їх правове регулювання Верховний Суд дійшов висновку, що при складанні та затвердженні штатного розпису у частині розрахунку посадового окладу позивачу без застосування регіонального коефіцієнту та здійснюючи нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди без застосування регіонального коефіцієнту, відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Крім того, Верховний Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.01.2019 у справі № 804/3609/18, відповідно до якої, регіональний коефіцієнт не є доплатою, застосування регіонального коефіцієнту залежить від розташування суду, в якому суддя здійснює судочинство, тобто від кількості населення відповідного населеного пункту та факту здійснення суддею судочинства. Нарахування регіонального коефіцієнту судді, який не здійснює правосуддя, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та дійшов висновку, що у цій справі у задоволенні позову слід відмовити повністю.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 КАС України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Повернення та стягнення судових витрат, понесених суб`єктом владних повноважень у вигляді сплати судового збору, процесуальним законодавством не передбачено (стаття 139 КАС України). Таким чином, судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-IX та статтями 3 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Апеляційного суду Запорізької області та Державної судової адміністрації України задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2019 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.10.2019 в цій справі скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк