ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року

м. Київ

справа №280/6131/19

адміністративне провадження № К/9901/21326/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - ГУ Держпраці) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2020 (головуючий суддя - Конишева О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 (головуючий суддя -Сафронова С.В., судді: Мельник В.В., Чепурнов Д.В.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) до ГУ Держпраці про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ФОП ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ Держпраці (далі також - відповідач), в якому позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими особами №ЗП2382/581/АВ/П/ТД-ФС від 13.11.2019 та припис про усунення виявлених порушень №2382/581/АВ/П від 30.09.2019.

Позов обґрунтований тим, що усі цивільно - правові угоди, які були предметом вивчення під час перевірки, містять конкретний осяг робіт, вартість за кожний вид роботи та за весь обсяг взагалі, самі роботи виконувалися громадянами за відсутності будь -якого контролю та організації їх праці з боку ФОП ОСОБА_1 . Надані фізичними особами послуги позивач приймав згідно актів виконаних робіт та оплачував їх. Укладання з громадянами саме цивільно - правових угод, а не трудових договорів пов`язано з специфікою виду діяльності, котрим він займається, - озеленення територій, що періодично обумовлює короткострокову потребу в залученні поряд із найманими працівниками, осіб, які надають послуги на підставі цивільно - правових угод.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2020, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено повністю.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив з того, що роботи, які виконувались за цивільно-правовими договорами фізичних осіб з позивачем, не відносяться до робіт підвищеної небезпеки, договори, укладені позивачем з фізичними особами, не мають ознак трудового характеру. Суди також зазначили, що інспектор праці не наділений повноваженнями згідно діючого законодавства надавати юридичну оцінку правочинам, а тому оскільки сторони вільні в укладенні правочинів (цивільно-правових договорів) та дотримуються умов визначених в договорі, відповідач не вправі визначати правову природу даних договорів на свій розсуд. У зв`язку з цим, тлумачення відповідачем змісту цивільно-правових угод як таких, що насправді містять ознаки трудового договору, є таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах та законодавстві.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ГУ Держпраці звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що під час здійснення інспекційних відвідувань інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору. Інші доводи касаційної скарги викладені заявником стосуються фактичних обставин справи та мотивів оцінки цивільно-правових угод, які, за висновками відповідача, фактично містять ознаки виникнення між позивачем і фізичними особами трудових відносин. Крім іншого, заявник касаційної скарги, зазначив, за обставинами цієї справи вона не є аналогічною зі справою №160/5315/19, у якій Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 виклав правову позицію щодо застосування статей 21 24 КЗпП України.

Як на підставу касаційного оскарження, відповідач послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України).

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Верховний Суд ухвалою 07.10.2020 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держпраці.

Ухвалою від 30.08.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у вересні 2019 року інспектором праці ГУ Держпраці Рубан К.О. відповідно до вимог статті 259 КЗпП України та пунктів 16, 24, 26 Порядку № 823 проведене інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 в частині оформлення трудових відносин з працівниками.

Результати інспекційного відвідування оформлені актом від 30.09.2019 за № ЗП 2382/581/АВ.

У вказаному акті контролюючим органом відображений висновок про порушення позивачем вимог частин 1 та 3 статті 24 КЗпП України.

За змістом акту інспекційного відвідування, фактичні обставини, які слугували підставою для висновку про порушення позивачем частин 1 та 3 статті 24 КЗпП України, полягали у тому, що протягом 2019 року 35 осіб, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 допущені позивачем до роботи без укладання трудового договору.

На підставі акту інспекційного відвідування № ЗП 2382/581/АВ від 30.09.2019 відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень № 2382/581/АВ/П від 30.09.2019, яким позивача зобов`язано усунути порушення вимог частин 1 та 3 статті 24 КЗпП України під час оформлення трудових відносин, вживати заходів щодо укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у відповідність до вимог чинного законодавства, строк усунення порушень - один місяць.

Крім того, на підставі акту інспекційного відвідування № ЗП 2382/581/АВ від 30.09.2019 відповідачем прийнято постанову № ЗП 2382/581/АВ/П/ТД-ФС від 13.11.2019, якою до позивача за порушення вимог частин 1 та 3 статті 24 КЗпП України, на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України застосовано штраф у розмірі 4 381 650,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою позивач звернувся до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною четвертою статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

В касаційній скарзі заявник покликався як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, а також на те, що судами помилково враховано при розгляді цієї справи правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 160/5315/19.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» (далі - Конвенція Міжнародної організації праці) система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов`язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.

Пунктом «а» статті 3 вказаної Конвенції визначено, що завданнями системи інспекції праці є забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров`я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України) .

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно із статтею 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).

Згідно із пунктом 1 Положення №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Отже, ГУ Держпраці наділено контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

Так, відповідно до частини першої та другої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295)

Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до пункту 19 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Пунктами 27, 28, 29 Порядку № 295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Відповідальність за порушення законодавства про працю регламентовано статтею 256 КЗпП України, частиною першою якої передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (пункт 2 частини другої статті 256 КЗпП України).

Згідно із частиною четвертою статті 256 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до частини сьомої статті 256 КЗпП України сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що оспорювані припис та постанову про накладення на позивача штрафу ухвалено відповідачем за порушення вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України, а саме: за допуск до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 35 працівників.

Так, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно частин першої та другої статті 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно із частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За правилами положень статей 902-903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 по справі №0540/5987/18-а.

У справі, яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є виконання послуг, пов`язаних з заходами з озеленення у місті Токмак Запорізької області, висадкою та доглядом за рослинами.

Крім того, позивачем залучались водії, які надавали послуги транспортування, залучення вказаних робіт мало разовий характер.

Судами у цій справі також встановлено, що роботи, визначені в договорах, мають тимчасовий характер, у договорах відсутня будь-яка регламентація трудової діяльності, визначення робочого часу та часу відпочинку виконавців, їх обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Оплата робіт у відповідності за умовами договорів проводилась саме по факту виконаних робіт за відповідними актами виконаних робіт, а не за сам процес виконання трудових обов`язків протягом трудового дня. Підставою для складення вказаних актів виконаних робіт є фактичні об`єми робіт (наданих послуг), підтвердженні замовником.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що цивільно-правові угоди, з урахуванням додатків до них, між позивачем та фізичними особами укладалися саме для виконання конкретної роботи, яка спрямована на одержання певних результатів праці. У зв`язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини між позивачем та відповідними працівниками припинилися.

Судами у цій справі також правильно враховано, що за договорами оплата здійснювалась фізичним особам не систематично, а одноразово, а підставою для виплати суми нагороди слугували фактично надані послуги, надання яких в свою чергу підтверджується актами виконаних робіт. Отже вказані угоди містять умови притаманні саме цивільно - правовим угодам, та не регламентують сам процес праці, що є ознакою трудових договорів.

Доводи про переоцінку цих доказів містяться у касаційній скарзі, однак суд касаційної інстанції, в силу приписів частини 2 статті 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності припису про усунення порушень та постанови про застосування штрафу.

Водночас, суди попередніх інстанцій поряд із наданням оцінки фактичним обставинам справи щодо наявності порушень у діях позивача, за які його притягнуто оскаржуваним рішенням ГУ Держпраці до відповідальності, застосували до спірних правовідносин висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 у справі № 160/5315/19.

Однак, вказаний правовий висновок не є релевантним до правовідносин, які були предметом розгляду цієї справи, позаяк у справі №160/5315/19 Верховний Суд зазначив про те, що інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору за інших фактичних обставин.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що за обставинами цієї справи, контролюючим органом при проведенні інспектування не надавалась оцінка договорам з точки зору їх недійсності чи нікчемності, а проведений аналіз та оцінка характеру, передбачених правочинами робіт, умов виконання цих робіт, врегулювання процесу організації трудової діяльності.

Надання роботодавцем трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджає реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.

Держпраці є встановленим законом органом, що уповноважений здійснювати державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства про працю, а до переліку порушень, встановлених законом, за вчинення яких передбачена відповідальність у сфері додержання законодавства про працю, відноситься зокрема і допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника.

Встановлення цього порушення при проведенні інспекційного відвідування не вимагає додаткової оцінки, крім виявлення факту діяння, що прямо підтверджує склад порушення, передбаченого у законі.

Тобто, оцінка інспектором Держпраці в межах інспекційного відвідування правочинів на наявність ознак саме трудового договору за характером, умовами виконуваних робіт та їх оплати, не може розцінюватись як тлумачення ним на власний розсуд характеру правовідносин між сторонами цивільно-правового договору, а входить до повноважень інспектора, необхідних для виконання функції контролю у правовідносинах між роботодавцем і працівником (виконавцем послуг/робіт).

Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку, що судами було прийнято правильне по суті рішення щодо задоволення позовних вимог, з неправильним застосуванням норм матеріального права в частині надання оцінки повноваженням органів Держпраці, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення судів в частині мотивів їх прийняття.

За правилами статті 351 КАС України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 343 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 - змінити в частині мотивів задоволення позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : А.І. Рибачук

Т.Г. Стрелець