ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року

м. Київ

справа № 280/8083/24

адміністративне провадження № К/990/8766/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Чернікова Дмитра Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року (суддя: Сіпака А.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року (судді: Олефіренко Н.А., Божко Л.А., Дурасова Ю.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 16 березня 2022 року по 27 травня 2024 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року у розмірі 2684 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 16 березня 2022 року по 27 травня 2024 року грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на відповідний календарний рік, який Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році у місячному розмірі: з січня - 2481 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році у місячному розмірі: з січня - 2684 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році у місячному розмірі: з січня - 3028 грн, з врахуванням проведених раніше виплат.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що під час проходження військової служби з 16 березня 2022 року по 27 травня 2024 року відповідач нараховував йому грошове забезпечення у заниженому розмірі, а саме виплачував грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення; без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у непроведенні нарахування складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з початку проходження військової служби з 16 березня 2022 року по 19 травня 2023 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 16 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій, дійшли висновку, що починаючи з 29 січня 2020 року, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оскільки відповідач у період з 16 березня 2022 року по 19 травня 2023 року не здійснив позивачу обрахунок розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомогу на оздоровлення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, суди дійшли висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суди урахували, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, яка набула чинності 20 травня 2023 року, абзац 1 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 викладено у новій редакції. Відповідно до цієї редакції, для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, застосовується інший базовий показник, відмінний від прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 27 травня 2024 року (дата звільнення позивача з військової служби), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, задоволенню не підлягають, оскільки з цієї дати діє нова редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, яка передбачає інший порядок визначення розміру відповідних виплат.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Адвокат Черніков Дмитро Юрійович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій він посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції від 05 листопада 2024 року та постанову суду апеляційної інстанцій від 29 січня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, що стосуються періоду з 20 травня 2023 року по 27 травня 2024 року, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про позову.

Касаційну скаргу подано на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 та пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (у редакції від 20 травня 2023 року) в частині визначення розрахункової величини для обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців.

Скаржник зазначає, що постановою № 481 Кабінет Міністрів України вніс зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, встановивши, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з фіксованої величини - 1762 грн, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови. Зазначена сума є еквівалентом прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року, та не змінюється у подальших періодах.

Між тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 та рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року у справі № 826/9052/18 вже було визнано протиправними аналогічні зміни, внесені Постановою № 103, оскільки їх застосування призводило до звуження змісту та обсягу існуючих прав військовослужбовців, що є неприпустимим відповідно до Конституції України.

Незважаючи на це, Кабінет Міністрів України 12 травня 2023 року прийняв Постанову № 481, якою повторно встановив вже скасовану судом розрахункову базу, чим фактично знову звузив соціальні права військовослужбовців і змусив їх повторно звертатися до суду для захисту своїх прав. Ці дії уряду є свідомим відтворенням попередніх порушень, які вже двічі визнавались судами незаконними.

Сума 1762 грн не є державною соціальною гарантією, не відповідає Законам України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і не може використовуватися як законна база для обрахунку грошового забезпечення. Її фіксованість та незмінність суперечать конституційним гарантіям достатнього життєвого рівня, ігнорують інфляційні процеси та економічні реалії.

Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку, та чи є вони чинними на даний момент розглядають справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанова від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, від 11 квітня 2024 року у справі №380/11528/22).

Крім того, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та від 06 квітня 2022 року №1-р(11)/2022 підкреслював обов`язок держави забезпечувати належний соціальний захист громадян, які проходять службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

З огляду на викладене, скаржник вважає, підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції, що діяла до 24 лютого 2018 року, тобто до внесення змін Постановою № 103. Саме ця редакція забезпечує належний рівень соціальних гарантій та відповідає чинному законодавству. Відповідно, розрахунок грошового забезпечення позивача після 20 березня 2023 року має здійснюватися виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний календарний рік, а не з суми 1762 грн.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в частині періоду з 20 травня 2023 року по 27 травня 2024 року.

Позиція інших учасників справи

Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Позивач через підсистему «Електронний суд» 25 червня 2025 року подав до Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги щодо періоду служби після 20 травня 2023 року та скасування (визнання нечинним) пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481.

З цього приводу Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.

Вказані доповнення до касаційної скарги надійшли до Верховного Суду після закінчення строку на касаційне оскарження, а відтак, враховуючи, що положеннями КАС України не передбачено можливості поновлення такого строку, розгляд цієї адміністративної справи судом касаційної інстанції проводиться в межах доводів та вимог касаційної скарги без врахування вказаних доповнень до неї.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Чернікова Дмитра Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі №280/8083/24.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 27 червня 2025 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 16 березня 2022 року по 27 травня 2024 року.

Позивач, уважаючи, що відповідач протиправно здійснив обчислення та виплату його грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 16 березня 2022 року по 27 травня 2024 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, звернувся до суду з цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).

Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» . Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Тобто з 01 січня 2018 року пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно частини статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Отже з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд нагадує, що згідно з положеннями статті 341 КАС України як суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

На стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій у цій справі спірним є питання правомірності обрахунку грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20 травня 2023 року по 27 травня 2024 року виходячи з розрахункової величини для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у вказаному періоді відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінет Міністрів України, зокрема пунктом 2 Постановою № 481, цю розрахункову величину замінив на сталу розрахункову величину - 1762 грн.

Позивач не погоджується позицією судів попередніх інстанцій, наполягаючи на тому, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 суперечить Конституції України та звужує обсяг існуючих прав військовослужбовців. Він зазначає, що цією Постановою Кабінет Міністрів України вніс до пункту 4 Постанови № 704 зміни, якими встановив фіксовану розрахункову величину - 1762 грн для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями, що відповідає прожитковому мінімуму на 1 січня 2018 року, який не підлягає зміні. Водночас, аналогічні зміни, внесені раніше Постановою № 103, були визнані протиправними судами у справах № 826/6453/18 та № 826/9052/18, оскільки їх застосування призводило до звуження існуючих прав військовослужбовців, що є неприпустимим. Попри це, Кабінет Міністрів України повторно встановив таку саму розрахункову базу. Позивач наголошує, що сума 1762 грн суперечить Законам України Законам України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ігнорує зростання прожиткового мінімуму, інфляцію та конституційні гарантії достатнього життєвого рівня. Кабінет Міністрів України не має повноважень встановлювати розрахункову величину, яка не відповідає Конституції України та законам.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 Постанови № 481 та пункту 4 Постанови № 704 (у редакції від 20 травня 2023 року) в частині визначення розрахункової величини для обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців.

Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та судовим рішенням судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, зазначає таке.

Як можна зрозуміти із доводів касаційної скарги, скаржник по суті не згоден із Постановою № 481, однак у межах цього судового провадження він не ставив питання про скасування означеного нормативно-правового акта.

У цій справі позивач визначив предметом оскарження «протиправність дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу з 16 березня 2022 року по 27 травня 2024 року грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року».

Верховний Суд у постановах від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23 та багатьох інших, неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21 та інші).

Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи Верховний Суд враховує таке.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині, що стосується періоду з 20 травня 2023 по 27 травня 2024 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.

На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв відповідно до чинного нормативно-правового акту, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.

Спеціальним Законом № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов`язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).

Водночас визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

За доводами касаційної скарги, суть незгоди скаржника із оскаржуваними діями військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, полягає саме у застосуванні ним розрахункової величини, встановленої Кабінетом Міністрів України.

Із змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що суди попередніх інстанцій оцінювали оскаржувані дії відповідача з огляду на чинність нормативно-правових актів, застосованих відповідачем у заявлені позивачем періоди.

При цьому підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб`єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.

Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом встановлено, що Постанова № 481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, № 320/35573/23.

Отже внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.

Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.

Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24.

В указаній постанові Верховний Суду звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог за вказаний період.

Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні судових рішень в оскаржуваній частині.

Верховний Суд відхиляє послання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, від 11 квітня 2024 року у справі №380/11528/22, адже правові висновки, викладені у них, сформовані за зовсім іншого правового регулювання спірних правовідносин, предметом яких були інші фактичні обставини.

Зокрема, у справі №160/1088/19 предметом судового розгляду було скасування податкового повідомлення-рішення, а у справах №520/2098/19 та №380/11528/22 - виготовлення та направлення уповноваженим органом (об`єднаним військовим комісаріатом; обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки) до пенсійного органу нової довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які жодним чином не є подібними правовідносинами з тими, які сформувались у межах цієї справи, зважаючи на різницю предметів оскарження, суб`єктного складу учасників процесу, самої суті спірних правовідносин та їхнього правового регулювання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, з огляду на приписи частини першої статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 05 листопада 2024 року та постанову суду апеляційної інстанцій від 29 січня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, що стосуються періоду з 20 травня 2023 року по 27 травня 2024 року, - без змін.

В іншій частині вимог судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржені, тому в межах цього касаційного провадження Суд не перевіряє й не надає оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в указаній частині. Відповідно до правил статті 350 КАС України у цій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу адвоката Чернікова Дмитра Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов