ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 280/880/21

провадження № К/9901/44197/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду прийняту 04 листопада 2021 року у складі колегії суддів: головуючого судді Ясенової Т. І., суддів: Головко О. В., Суховарова А .В.

І. Суть спору

1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі також - відповідач), в якому просив:

1.1. стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку;

1.2. стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 1999 року він працював в органах прокуратури України на різних посадах.

20 серпня 2019 року на підставі наказу Генерального прокурора України №732ц позивача призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

На підставі наказу Генерального прокурора України від 04 листопада 2019 року за №1331ц ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 11 листопада 2019 року.

Цим же наказом Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України зобов`язано провести остаточний розрахунок та виплатити позивачу усі належні виплати при звільненні.

У випадку невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), передбачена відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, що передбачає обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку.

2.1. Проте, усі належні виплати при звільненні позивачу не здійснено. Вважаючи дії відповідача неправомірними, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 з 1999 року по 11 листопада 2019 року працював в органах прокуратури України на різних посадах.

З 20 серпня 2019 року на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

4. Відповідно до наказу Генерального прокурора від 04 листопада 2019 року за №1331ц ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 11 листопада 2019 року.

4.1. Зазначений наказ позивачем оскаржено до суду у справі №640/23690/19.

При звільненні позивачу Офісом Генерального прокурора не виплачено вихідну допомогу.

5. 5 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом, в якому зазначено, зокрема, що керуючись статтями 44 47 49 Кодексу законів про працю України прошу надати розрахунок виплачених та (або) нарахованих мені сум при звільненні, а також завірений розрахунковий лист по зарплаті за відповідний період. Також прошу надати довідки про мою середньомісячну та середньоденну заробітну плату. Окремо, прошу повідомити чи виплачена та (або) нарахована мені вихідна допомога, передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України, у якому розмірі. Якщо зазначена допомога не виплачена та (або) не нарахована, прошу її нарахувати та виплатити або повідомити причини відмови із посиланням на відповідне законодавство.

6. На даний запит позивач отримав відповідь відповідача в якій зокрема зазначено, що статтею 40 КЗпП України визначено випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так, пунктом 1 передбачено розірвання трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас статтею 44 КЗпП України визначено перелік підстав припинення трудового договору, в яких передбачено виплату вихідної допомоги. Зокрема, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. При цьому слід зауважити, що Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Таким законом, що регулює статус прокурорів та відповідно має статус спеціального, є Закон України «Про прокуратуру» і Закон №113-ІХ. Звільнення прокурорів, які не пройшли атестацію, згідно з вимогами пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ відбувається на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги. Стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплат вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

7. Такі дії відповідача зумовили позивача для звернення до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 24 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив в повному обсязі.

8.1. Стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 40 750 гривень 03 копійок.

8.2. Стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 листопада 2019 року по 24 травня 2021 року у сумі 724 023 гривень 70 копійок.

9. задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що внесені зміни Законом № 113-IX в Закон № 1697-VII та у КЗпП України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.

9.1. Крім того, судом першої інстанції до даних правовідносин застосовано статтю 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

10. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 4 листопада 2021 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року скасував в частині задоволення адміністративного позову про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 листопада 2019 року по 24 травня 2021 року у сумі 724 023 гривень 70 копійок, та ухвалив в цій частині нове рішення.

10.1. У задоволенні позову в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 листопада 2019 року по 24 травня 2021 року у сумі 724 023 гривень 70 копійок відмовив.

10.2. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

11. Суд апеляційної інстанції частково скасовуючи рішення суду першої інстанції зазначив, що можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку.

Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже позовні вимоги в цій частині є передчасними.

IV. Касаційне оскарження

12. Позивач подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

12.1. Так, автор скарги посилається на те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано положення статті 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.

12.2. У скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову, та залишити без змін рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року.

13. Представник Офісу Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставність та необгрунтованість останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Згідно зі статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

15. Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

18. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

19. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

20. Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме:

статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;

статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус";

частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

21. Водночас, Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

22. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

23. Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

24. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

24.1. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

25. Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

26. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

27. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

28. Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

29. Отже, приходимо до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

30. Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

31. Верховний Суд констатує, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

32. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

33. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

34. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

34.1. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

VI. Позиція Верховного Суду

35. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

36. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

38. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

38.1. У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

39. Такий висновок судів узгоджується з правовою позицією викладеною в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року № 260/1890/19, від27 січня 2021 року № 380/1662/20.

40. Крім того, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

41. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

42. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

43. Як вбачається зі змісту судових рішень попередніх інстанцій, суди, встановили у позивача право на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури. Суд першої інстанції позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнив. В свою чергу апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, як такі що заявлені передчасно.

44. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивачем оскаржено до суду наказ Генерального прокурора України від 4 листопада 2019 року № 1331ц про його звільнення з органів прокуратури.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року (справа № 640/23690/19), яке було змінено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 12 листопада 2019 року.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання.

Крім того, вказаним рішенням на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 листопада 2019 року по 14 липня 2021 року в сумі 790 360 гривень 95 копійок.

45. Оскаржувана постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2021 року в часі була прийнята пізніше.

Однак під час розгляду справи суд апеляційної інстанції зазначені обставини не врахував, тому дійшов передчасного висновку щодо наявності права у позивача на отримання вихідної допомоги, оскільки за вказаних обставин наявне одночасно застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку.

Правовий висновок щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, викладено у постанові Верховного Суду від 5 серпня 2020 року № 686/20491/18.

46. З огляду на приписи статті 242 КАС України обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

47. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

48. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

49. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

50. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

51. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

52. Суду під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду прийняту 04 листопада 2021 року у справі № 280/880/21 скасувати, справу направити на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова