ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2025 року
м. Київ
справа № 280/9094/23
адміністративне провадження № К/990/26206/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року (головуючий суддя - Чередниченко В.Є., судді: Шальєва В.А., Іванов С.М.)
у справі № 280/9094/23
за позовом виконувача обов`язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах Держави в особі Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, Запорізької обласної державної адміністрації
до Комунального підприємства «Водоканал»,
третя особа: Запорізька міська рада,
про зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. 31 жовтня 2023 року виконувач обов`язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах Держави в особі Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, Запорізької обласної державної адміністрації звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив зобов`язати Комунальне підприємство «Водоканал» привести в готовність до використання за призначенням захисну споруду цивільного захисту - сховище № 29403, що розташоване за адресою: вул. Набережна, 39, м. Запоріжжя, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 липня 2018 року № 579 «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту».
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що систематичне невжиття відповідачем визначених законодавством заходів з метою приведення захисної споруди цивільного захисту - сховища № 29403, що розміщене за адресою: вул. Набережна, 39, м. Запоріжжя до стану готовності, суперечить інтересам держави у сфері підготовки країни до оборони в умовах воєнного стану та захисту життя людини.
3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року позов задоволено.
4. Зобов`язано Комунальне підприємство «Водоканал» привести в готовність до використання за призначенням захисну споруду цивільного захисту - сховище № 29403, що розташоване за адресою: вул. Набережна, 39, м. Запоріжжя, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 липня 2018 року № 579 «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту».
5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 240 КАС України (позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності).
6. Не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
7. Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 вересня 2023 року, за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Набережна, буд. 39, розташовані об`єкти нерухомого майна, серед яких бомбосховище, площею 99, 4 кв.м. літ.О., які перебувають у власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на підставі свідоцтва про право власності серії САА № 958864, виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради 25 листопада 2004 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1629680323101).
9. Рішенням Запорізької міської ради від 22 лютого 2021 року № 31/1 вказане нерухоме майно закріплене на праві господарського відання за КП «Водоканал».
10. За відомостями Запорізької обласної державної адміністрації від 12 серпня 2022 року № 07327/08-46 захисна споруда цивільного захисту - сховище № 29403, розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Набережне шосе, 39, перебуває в фонді захисних споруд цивільного захисту Запорізької області.
11. Відповідно до додатку № 1 до розпорядження міського голови від 28 липня 2023 року № 183р, захисна споруда цивільного захисту- сховище № 29403, розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Набережна, 29, балансоутримувачем якої є КП «Водоканал», перебуває у Переліку захисних споруд цивільного захисту міста Запоріжжя (сховища, протирадіаційні укриття).
12. Відповідно до інформації Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради від 08 квітня 2022 року № 158/03-02 захисна споруда цивільного захисту (сховище) № 29403 розташована на території обслуговування окружної прокуратури, а саме у Дніпровському районі м. Запоріжжя по вул. Набережне шосе, буд. 39, балансоутримувачем якої є Комунальне підприємство «Водоканал».
13. Перебування вказаної захисної споруди (сховища) на балансі Комунального підприємства «Водоканал», зокрема, підтверджується паспортом сховища № 29403, складеним 27 квітня 2016 року, та обліковою карткою.
14. Відповідно до облікової картки та паспорта сховища, обліковий № 29403, захисна споруда цивільного захисту розташована за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Набережна, буд. 39. Сховище окремо розташоване, загальна його площа становить 99,4 кв.м, загальний об`єм - 207 куб.м, місткість - 100 осіб, має один вхід та один вихід. Клас сховища II, сховище введено в експлуатацію у 1974 році, останнє призначене для укриття робочої зміни ДВС-2 КП «Водоканал». Балансоутримувачем захисної споруди є Комунальне підприємство «Водоканал».
15. Поряд із цим, 25 лютого 2011 року комісією у складі: начальника управління по розвитку та будівництва Дядюра С.М, начальника ЦО Сагановича І.М., начальника служби нагляду за безпечною експлуатацією будівель та споруд Буштец Є.І., начальника виробничо-експлуатаційного відділу Оніщенко А.Я., заступника начальника ВКБ Макаренкова А.В. в присутності начальника ДВС-2 Маслова А.В. проведено оцінку стану готовності, експлуатації та використання сховища, обліковий № 29403, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Набережна, буд. 39, за наслідками якого складено акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту, відповідно до якого сховище оцінювалося як є «не готове» до використання за призначенням.
16. Крім того, з акту оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 02 серпня 2021 року, складеного представниками балансоутримувача з інспектором відділу запобігання НС Запорізького районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, вбачається, що сховище, обліковий № 29403, що розташоване за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Набережна, буд. 39, є «не готове» до використання за призначенням.
17. Також, 20 липня 2022 року складено акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту - сховища, обліковий № 29403, що розташоване за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Набережна, буд. 39, загальним висновком сховище оцінюється як «не готове» до використання за призначенням.
18. 23 червня 2023 року комісією у складі начальника управління ОП, ПБ та ЦЗ Рулевського М.О., начальника управління з виробництва Пунько В.Г., начальником служби нагляду за безпечною експлуатацією будівель та споруд Караванченко Т.О., начальника групи ЦЗ пожежної та техногенної безпеки Бобряшова Р.П., провідного інженера з пожежної та техногенної безпеки Шапавалова С.І., начальника ДВС-1 Куртієма А.В., начальника ДВС -2 Лящевського В.В., начальника ЦОС-1 Лєткемана О.В., начальника ЦОС-2 Крайнікова О.Є., начальника цеху № 1 Каверсуна С.В., начальника цеху №2 Мірошніченка А.О., начальника цеху № 3 Климчука Ю.М., начальника цеху № 4 Гіодоляна О.І. був складений акт оцінки стану готовності захисної споруди-сховища № 29403, відповідно до якого останнє «обмежено готове» для використання за призначенням.
19. Не приведення відповідачем в готовність до використання за призначенням захисної споруди цивільного захисту - сховище № 29403 є предметом спору переданого на вирішення суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
20. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Головним управлінням ДСНС України у Запорізькій області як спеціально уповноваженим органом у сфері контролю за станом утримання та використання об`єктів цивільного захисту не вжито заходів, спрямованих на зобов`язання Комунального підприємства «Водоканал» з приведення захисної споруди цивільного захисту - сховище, обліковий номер № 29403 у стан, придатний для використання споруди за призначенням для захисту населення. При цьому, відповідачем, незважаючи на повномасштабну військову агресію, допускаються порушення та недотримання вимог законодавства в сфері використання та забезпечення функціонування об`єктів цивільного захисту, не вживаються заходи, спрямовані на приведення захисної споруди цивільного захисту у стан, придатний для його використання за цільовим призначенням для укриття людей.
21. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, виходив із того, що Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, Запорізька обласна державна адміністрація не мають права на звернення до суду з заявленими позовними вимогами у якості позивача, як наслідок таких прав не має і прокурор.
22. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувану постанову прийнято внаслідок неправильного застосування норм матеріального права пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України (в редакції, чинній з 29 жовтня 2022 року), статті 28 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI), статті 28 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV), та з порушенням норм процесуального права, а саме, пункту 1 частини першої статті 240, статті 242, пункту 3 частини четвертої статті 246 КАС України.
23. Звертає увагу, що судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин під час вирішення справи помилково застосовано пункт 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України у попередній редакції, внаслідок чого суд дійшов до неправильного висновку про відсутність законодавчої можливості у ГУ ДСНС України у Запорізькій області заявити позовну вимогу про зобов`язання привести у стан готовності захисну споруду.
24. Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України (в редакції Закону № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», який набрав чинності 29 жовтня 2022 року) у поєднанні зі статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (у частині компетенції органів ДСНС на звернення до суду з інших підстав, визначених Законом, у тому числі із заявленими позовними вимогами у якості позивача); щодо статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (у частині права обласної державної адміністрації на звернення до суду для реалізації наданих повноважень, у тому числі із заявленими позовними вимогами у якості позивача).
25. Крім цього, скаржник уважає помилковим висновок апеляційного суду про відсутність у Запорізької ОДА та Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради права на звернення до суду з позовом про зобов`язання привести сховище у належний стан. Свої доводи в цій частині мотивує тим, що Запорізька ОДА є одним з органів контролю у сфері цивільного захисту населення на відповідній території, водночас її повноваження звернутися до суду з таким позовом випливають з пунктів 22- 28 частини першої статті 19, частини п`ятнадцятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України та пункту 16 частини першої статті 16, пункту 14 частини першої статті 25, пункту 2 статті 27, статті 28 Закону № 586-XIV. Право ж на звернення до суду із цим позовом Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради з метою реалізації власних повноважень у сфері цивільного захисту можна констатувати із системного аналізу статей 5, 11, 18-1, 36-1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), статті 19 Кодексу цивільного захисту України, Положення про управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, затвердженого рішенням Запорізької міської ради міської ради від 30 вересня 2020 року № 33.
26. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
27. Запорізька обласна державна адміністрація також подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на його обґрунтованість.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
29. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України обумовлено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
31. Відповідно до частини першої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
32. Згідно з частиною другою статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
33. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина четверта статті 46 КАС України).
34. Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
35. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
36. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
37. Повноваження прокурора у спірних правовідносинах, визначено, зокрема Конституцією України, Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).
38. Згідно із частиною першою статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
39. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
40. При цьому положеннями частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII закріплено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
41. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
42. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
43. Спірним питанням у цій справі є наявність/відсутність у виконувача обов`язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, Запорізької обласної державної адміністрації з позовом про зобов`язання привести захисну споруду у стан готовності.
44. Зі змісту частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
45. Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.
46. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
47. Таке "не здійснення захисту" полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
48. Водночас "здійснення захисту неналежним чином" полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
49. Проте "неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
50. При цьому, прокурор, звертаючись із позовною заяву та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту повинен навести не лише свою суб`єктивну думку щодо "не здійснення захисту" або "неналежність" такого захисту але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка). Як приклад, притягнення керівника суб`єкта владних повноважень до юридичної відповідальності за протиправне "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту.
51. Крім того, у пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України наголошено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках.
52. Тобто прокурор може звертатися в інтересах держави, в особі визначеного ним суб`єкта владних повноважень, в особливих, поодиноких ситуаціях, як виняток із загальних правил. У кожному такому виключному випадку прокурор повинен довести, що на момент звернення до суду із позовом суб`єкт владних повноважень, в інтересах якого звертається прокурор, не міг зробити це самостійно.
53. Верховний Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у виключних випадках може виконувати субсидіарну роль, замінючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом та чи є обґрунтованими підстави для звернення прокурора до суду.
54. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
55. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
56. З матеріалів справи вбачається, що своє право на звернення до суду з цим позовом виконувач обов`язків керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області обґрунтовує бездіяльністю Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області, Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, Запорізької обласної державної адміністрації, яка полягає у невжитті зазначеними суб`єктами владних повноважень належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача відповідної захисної споруди привести її у стан готовності до використання. За змістом позовної заяви, зазначені суб`єкти, які, на переконання прокурора, мають повноваження звернутися до суду із цим позовом та бути позивачами в цій справі, не виконують своїх функцій та, відповідно, не здійснюють захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах зазначених осіб як позивачів у цій справі.
57. У контексті наведеного першочерговим є питання, чи наділені вказані органи належним обсягом компетенції, що дозволяє їм набути статусу позивача у цій справі.
58. Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
59. Контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об`єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).
60. Згідно з пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138 (далі - Порядок № 138), балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).
61. Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку № 138).
62. Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку № 138).
63. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1052 (далі - Положення № 1052) Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
64. За пунктом 3 Положення № 1052 основним завданнями Державної служби України з надзвичайних ситуацій, зокрема, є реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
65. Повноваження Державної служби України з надзвичайних ситуацій як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту визначені статтею 17-1 Кодексу цивільного захисту України.
66. Законом України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності", який набрав чинності 29 жовтня 2022 року, внесено зміни до Кодексу цивільного захисту України.
67. Пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.
68. На відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України, якою було передбачено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту, передбачив право на звернення до суду цього органу також і з інших підстав, визначених законом.
69. За змістом касаційної скарги, саме із цим формулюванням прокурор пов`язує свій ключовий аргумент щодо наявності у Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, права на звернення до суду з вимогами про зобов`язання балансоутримувача вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.
70. Верховний Суд у своїй судовій практиці вже досліджував означене питання щодо застосування пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону № 2655-ІХ та дійшов висновку, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.
71. Аналіз чинних законодавчих положень щодо обсягу повноважень ДСНС дає змогу дійти висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
72. Такі висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23, від 24 січня 2025 року у справах № 520/13228/23, № 520/30126/23, № 400/9970/23, від 06 лютого 2025 року у справах № 280/7883/23, № 160/18617/23, № 320/11439/22.
73. Відповідно до пунктів 1 та 7 частини першої статті 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
74. Аналогічні норми містяться у статті 2 Закону № 586-ХІV, яка визначає основні завдання місцевих державних адміністрацій.
75. Відповідно до пункту 16 частини першої статті 16 Закону № 586-ХІV місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за станом захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони).
76. Повноваження місцевої державної адміністрації в галузі забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян визначені статтею 25 названого Закону, згідно з пунктом 14 частини першої якої, місцева державна адміністрація перевіряє наявність і утримання в готовності локальних систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій на об`єктах, які підлягають обладнанню системами раннього виявлення надзвичайних ситуацій; наявність і готовність до використання у надзвичайних ситуаціях засобів колективного та індивідуального захисту населення, майна цивільного захисту, стан їх утримання та ведення обліку.
77. У пункті 5 частини першої статті 28 Закону № 586-ХІV, яка визначає права місцевих державних адміністрацій, закріплено, що для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
78. Такі приписи законодавства корелюються з положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
79. Згідно з положеннями частин першої, другої, речення другого частини четвертої статті 4 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII) на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
80. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.
81. У разі прийняття рішення про утворення районних, обласних військових адміністрацій їх статусу набувають відповідно районні, обласні державні адміністрації, а голови районних, обласних державних адміністрацій набувають статусу начальників відповідних військових адміністрацій.
82. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (друге речення частини першої статті 15 Закону № 389-VIII).
83. Верховний Суд неодноразово аналізував положення частини другої статті 19 Конституції України, зокрема, у постанові від 07 листопада 2024 року у справі № 990/184/24 (пункти 58, 59) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вжите законодавцем формулювання «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
84. Тобто, за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/184/24 діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки.
85. Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено право суб`єктів владних повноважень звернутися до адміністративного суду, однак виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
86. Зазначена норма кореспондується з положеннями вищезгаданих норм пункту 5 частини першої статті 28 Закону № 586-ХІV, які також містять приписи про те, що право місцевої державної адміністрації на звернення до суду для реалізації наданих їй повноважень здійснюється у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
87. З такими приписами процесуального та матеріального закону перекликаються норми пункту 5 частини першої статті 19 КАС України, за змістом яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
88. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2018 року у справі № 824/2473/15-а зазначено, що з урахуванням специфіки адміністративного судочинства законодавець жорстко обмежив право суб`єктів владних повноважень звертатися до суду з адміністративним позовом, перерахувавши такі випадки, та зробив винятки про можливість звернення саме з адміністративним позовом у разі прямої вказівки на це у спеціальному законі. У цій же постанові Верховного Суду зазначено, що широко тлумачити вказані винятки як можливість будь-якого суб`єкта владних повноважень звертатися до адміністративного суду з позовом до фізичної чи юридичної особи в разі, якщо спеціальним законом їм надано право на звернення до суду, не можна, оскільки це спотворює природу і завдання адміністративної юстиції.
89. Також підкреслено, що звернення до суду є способом реалізації компетенції відповідного суб`єкта владних повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб`єкта владних повноважень (позивача), а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб. Звернення суб`єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання, та не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
90. Із цих міркувань, Верховний Суд у справі № 824/2473/15-а констатував, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень, в яких можуть бути відповідачами фізичні та юридичні особи, в чітко визначених законами України випадках.
91. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, колегія суддів зауважує, що окреслені вище правила поведінки, оформлені у наведених нормах права, поширюються й на спірні у цій справі правовідносини в частині процедури реалізації Запорізької ОДА, як суб`єктом владних повноважень, наявного у неї права на звернення до суду.
92. Як зазначалося вище, спеціальним законом, який безпосередньо регламентує правовідносини у сфері цивільного захисту та визначає вичерпний перелік випадків, за яких уповноважений суб`єкт владних повноважень має право на звернення до суду та установлює правила реалізації уповноваженими особами такого права, є Кодекс цивільного захисту України.
93. Повноваження, зокрема, місцевих державних адміністрацій у сфері цивільного захисту визначені частиною першою статті 19 Кодексу цивільного захисту України, зміст якої, так само як і зміст наведених вище профільних нормативно-правових актів, свідчить про те, що законодавець не наділив відповідні місцеві державні адміністрації правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
94. Подібні висновки наведено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року в справі № 620/111/24.
95. Відповідно до Положення про управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, яке затверджено рішенням міської ради від 30 вересня 2020 року № 33 це управління є органом, який уповноважений діяти від імені територіальної громади міста Запоріжжя у сфері цивільного захисту.
96. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон № 280/97-ВР.
97. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо організації та забезпечення цивільного захисту визначені статтею 36-1 названого Закону, за якою до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні повноваження щодо виконання вимог законодавства щодо визначення потреби, створення, використання, утримання, реконструкції та ведення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту територіальної громади, здійснення контролю за станом утримання таких споруд та готовності їх до використання за призначенням та підтримкою в належному технічному стані (підпункт 10 пункту "а" частини першої статті 36-1 Закону № 280/97-ВР).
98. За положеннями пунктів 23- 29, 31 частини другої статті 19 Кодексу цивільного захисту України до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить:
- організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту;
- визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту;
- планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення;
- прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд;
- організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту;
- здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту;
- організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту;
- здійснення інших повноважень у сфері цивільного захисту, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
99. Аналіз указаних законодавчих норм щодо обсягу повноважень органу місцевого самоврядування у питанні організації та забезпечення цивільного захисту дозволяє дійти висновку про те, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив орган місцевого самоврядування правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
100. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2025 року в справі № 280/7883/23.
101. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
102. Тож саме прокурор мав довести правові підстави звернення до суду із цим позовом як у частині компетенції ГУ ДСНС у Запорізькій області, Запорізької ОДА, Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, так і своїх повноважень на звернення до суду в інтересах держави.
103. Разом з тим, прокурор не зазначив конкретних норм закону (законів), які б наділяли визначених ним позивачів правом на звернення до суду з таким позовом [обраним способом захисту порушеного права шляхом зобов`язання балансоутримувача привести у готовність до використання захисну споруду].
104. За змістом частини першої статті 2 КАС України, де визначено завдання адміністративного судочинства, закріплено, що його метою є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
105. Частиною п`ятою статті 46 КАС України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання;
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;
3) про затримання іноземця або особи без громадянства;
4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);
5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.
106. На підставі наведених вище законодавчих норм колегія суддів констатує, що оскільки законом не передбачено повноважень ГУ ДСНС у Запорізькій області, Запорізької ОДА, Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, ці органи не можуть бути позивачами у цій справі.
107. З огляду на викладене прокурор у позовній заяві визначив органи, в особі яких він звернувся до суду та захищає інтереси держави, які не мають самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не можуть набути статусу позивача.
108. Наведене у сукупності та взаємозв`язку дає підстави вважати правильними висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
109. Посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі ГУ ДСУНС у Харківській області про зобов`язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту (сховище) № 78600 у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення) Суд вважає помилковим, з огляду на таке.
110. По-перше, як слідує з ухвали Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 820/4717/16, на яку посилається скаржник, та постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у цій же справі, вказаний спір був переданий на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України - через оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної підсудності.
111. Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
112. По-друге, Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу в межах касаційного оскарження, які не охоплювали спірність підстав звернення прокурора в інтересах держави.
113. По-третє, на момент звернення прокурора з позовом в інтересах держави у справі № 820/4717/16, діяльність органів прокуратури була врегульована розділом VII (статті 121 - 123) Конституції України (на час подання цього позову розділом VIIІ, стаття 131-1) та статтею 23 Закону № 1697-VII, яка відрізняється від діючої редакції цієї статті, на момент звернення прокурора із цим позовом.
114. Також необхідно зазначити, що правова позиція у справі № 820/4717/16 була сформована Великою Палатою Верховного Суду з урахуванням положень статті 67 Кодексу цивільного захисту України, яка на час звернення з цим позовом утратила чинність на підставі Закону України від 21 квітня 2022 року № 2228-IX.
115. Крім того, обставини справи № 820/4717/16 (проведення органами ДСНС перевірки, внесення позивачу припису, накладення адміністративного штрафу, невиконання відповідачем вимог припису) є відмінними від обставин цієї справи.
116. Наостанок, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02 листопада 2023 року в справі № 260/4199/22 надавала відповідь на питання, яке ставить скаржник у касаційній скарзі, а саме, щодо застосовності зроблених нею у справі № 820/4717/16 висновків у контексті права Державної служби України з надзвичайних ситуацій на звернення до суду, та буквально зазначила таке:
«Водночас Велика Палата Верховного Суду у справі № 820/4717/16, вказуючи на публічно-правовий характер спору за участю прокурора, який звернувся до суду на реалізацію повноважень щодо захисту інтересів держави, пов`язаного з усуненням порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі із забезпеченням захисту мирного населення, не вирішувала питання щодо наявності в ДСНС повноважень на самостійне подання до суду відповідного позову, зокрема й у розумінні пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України.».
117. Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що фактичні обставини у справі № 820/4717/16 та їх нормативне регулювання є відмінними від цієї справи, колегія суддів вважає, що висновки суду у справі № 820/4717/16 не є релевантними до цієї справи.
118. Окрім того, Верховний Суд не приймає посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17 та від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20, оскільки вони були зроблені за інших спірних правовідносин, зокрема, в справах № 924/1237/17 та № 912/9/20 предметом розгляду було визнання недійсними угод, укладених за результатами проведених публічних закупівель.
119. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції загалом дійшов правильного висновку про наявність передбаченої пунктом 1 частини першої статті 240 КАС України підстави для залишення позову без розгляду.
120. Водночас заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не навів у своїй постанові мотивів щодо правозастосування в частині представництва прокурором інтересів держави в особі Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради, а також помилково застосував до спірних правовідносин Кодекс цивільного захисту України у редакції, чинній до 29 жовтня 2022 року, хоч на час звернення прокурора до суду цей Кодекс діяв уже в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ.
121. За правилами частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
122. Враховуючи, що допущені судом апеляційної інстанції порушення не призвели до неправильного вирішення справи, підстав для скасування оскаржуваної постанови з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду немає, однак ухвалена цим судом постанова підлягає зміні в її мотивувальній частині.
123. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
124. Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
125. Зважаючи на викладене, колегія суддів уважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
126. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 345 351 355 356 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 280/9094/23 змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 280/9094/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду