Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 285/1276/19

провадження № 61-23214св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Ярунської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року у складі судді Мозгового В. Б. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Ярунської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, за участю третьої особи - Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, про скасування державного акту на землю та реєстрації земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що вона є власником жилого будинку АДРЕСА_1 .

За вказаним будинком закріплена земельна ділянка розміром 0,5700 га, якою вона користується.

Проте під час виготовлення технічної документації на цю земельну ділянку з метою отримання її у власність їй стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим № 1824087400:03:001:0051 на АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , перетинається з її земельною ділянкою (площа перетину - 0,0346 га).

При винесенні меж встановлено, що сарай, який побудований у 1967 році та належить їй в порядку спадкування та частина земельної ділянки, яку вона обробляє для огородництва знаходиться на частині земельної ділянки, яку у власність передано ОСОБА_2 .

З метою врегулювання спору у позасудовому порядку, вона зверталась до ОСОБА_2 із пропозицією виправити помилку у її технічній документації на земельну ділянку, проте відповіді на звернення не отримала.

На підставі викладеного позивач просила суд: визнати недійсним та скасувати державний акт, який посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим № 1824087400:03:001:0051; визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, поземельній книзі та Державному реєстрі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не надала суду докази виникнення у неї права на земельну ділянку в розмірах та межах, що перебувала в користуванні спадкодавця, а також докази, що за життя спадкодавця відбулось встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і такі межі були порушені відповідачем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що цивільну справу розглянуто без витребування необхідних доказів та безпідставної відмови у задоволенні клопотань позивача, зокрема і щодо проведення судово-земельної експертизи; не надано оцінки тому, що межа земельної ділянки позивача відповідає точкам координат внесених в базу даних і співпадає з точками координат внесених в базу даних межі відповідачки; також не надано оцінку наданим позивачкою доказів, а саме: схемі землекористування села Ярунь за 1968 рік, копії свідоцтва про право на спадщину за законом, копії технічного паспорта, копії довідки з господарської книги; не враховано, що спадкодавцю ОСОБА_3 рішенням Ярунської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 28 лютого 2014 року № 23 передано у приватну власність земельну ділянку 0,57 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого сільського господарства; не враховано, що спірна земельна ділянка частково знаходиться під господарською будівлею (сарай Б) позивача.

У січні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 червня 2016 року належить жилий будинок в цілому з усіма господарськими будівлями АДРЕСА_1 і належав її чоловіку ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його матері ОСОБА_3 (а. с. 9).

Рішенням Ярунської сільської ради народних депутатів Новоград-Волинського району Житомирської області від 28 лютого 1994 року № 23 «Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок», матері ОСОБА_4 - ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,57 га (а. с. 13).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право користування та власності на земельну ділянку, на якій знаходиться жилий будинок з господарськими будівлями, у встановленому законом порядку не зареєстрували.

Рішенням Ярунської сільської ради народних депутатів Новоград-Волинського району Житомирської області від 20 жовтня 1993 року, зі змінами внесеним рішенням від 08 жовтня 2009 року, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,50 га, що складаються з 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0,25 га для особистого селянського господарства (а. с. 111-112).

Рішенням Ярунської сільської ради від 28 січня 2010 року затверджено ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, яка передається у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель (а. с. 104-120).

Земельна ділянка ОСОБА_2 межує з земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка не надала суду докази виникнення у неї права на земельну ділянку в розмірах та межах, що перебувала в користуванні спадкодавця, а також докази, що за життя спадкодавця відбулось встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і такі межі були порушені відповідачем.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи.

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З огляду на статтю 120 ЗК України разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність фізичній особі земельної ділянки, що належить іншій фізичній особі, може призвести до позбавлення особи, яка первинно набула право власності на земельну ділянку, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом власності, позбавляє особу загалом правомочностей власника землі у повному обсязі, а отже, є втручанням у право на мирне володіння майном.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала про порушення її прав унаслідок передачі Ярунською сільською радою у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, яка перетинається з її земельною ділянкою (площа перетину - 0,0346 га). При цьому позивач стверджувала, що при винесенні меж встановлено, що сарай, який побудований у 1967 році та належить їй в порядку спадкування та частина земельної ділянки, яку вона обробляє для огородництва знаходиться на частині земельної ділянки, яку у власність передано ОСОБА_2 , чим порушуються її права.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пунктах 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 5 частини другої статті 197 ЦПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи.

З огляду на правовідносини, які склались між сторонами до предмета доказування у цій справі належить з`ясування питання чи накладається земельна ділянка, що належить ОСОБА_2 на частину земельної ділянки, який перебуває у користуванні ОСОБА_1 в порядку спадкуваннята на якій розташований цегляний сарай побудований у 1967 року її спадкодавцями.

Частиною першою статті 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Якщо дослідження обставин, які входять до предмета доказування потребує спеціальних знань, належним доказом є висновок експерта.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні не врахував пункт 5 частини другої статті 197 ЦПК України, не роз`яснив учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування та які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи.

Із матеріалів справи відомо, що суд першої інстанції замість дослідження питання, яке є предметом доказування у даній справі, помилково основну увагу приділив питанню щодо наявності у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на земельну ділянку, якою вона користується.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінки письмовим доказам поданим позивачем на підтвердження своїх вимог, про що свідчить зміст ухваленого рішення у справі.

Частиною першою статті 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Із справи відомо, що 27 травня 2019 року представник позивача у підготовчому судовому засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи до 25 липня 2019 року з метою замовлення позивачем висновку земельно-технічної експертизи (а. с. 86).

Протокольною ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2019 року у задоволенні зазначеного клопотання відмовлено за необґрунтованістю, справу призначено до розгляду 11 червня 2019 року (зворот а. с. 87).

Під час перегляду рішення місцевого суду в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції на зазначених недоліків не усунув.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заявила клопотання про відкладення розгляду справи до 25 червня 2019 року з метою замовлення нею висновку земельно-технічної експертизи (а. с. 193).

Пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

З метою встановлення факту незаконного зайняття відповідачкою частини земельної ділянки на якій знаходиться сарай належний позивачці, представник позивача звернулась до Житомирського апеляційного суду з клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи (а. с. 207).

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової земельно-технічної експертизи відмовлено (а. с. 226). Зазначена ухвала мотивована тим, що позивач та її представник приймали участь у розгляді справи у суді першої інстанції, проте клопотання про призначення земельно-технічної експертизи не заявляли; у апеляційній скарзі таке клопотання також відсутнє; позивачка не була позбавлена можливості самостійно отримати висновок експерта з необхідних їй питань.

Колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової земельно-технічної експертизи, суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 12 76 ЦПК України фактично позбавив позивача можливості надати суду докази в обґрунтування позовних вимог, що є порушенням принципу змагальності цивільного процесу.

З`ясування питання щодо зміщення меж земельної ділянки ОСОБА_5 у бік земельної ділянки ОСОБА_1 , на якій знаходиться належний останній цегляний сарай побудований у 1967 році при проведенні земельно-технічної експертизи має вирішальне значення для розгляду справи та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства - змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів і доказів перед судом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не обґрунтовано відхилив клопотання позивачки про призначення земельно-технічної експертизи та відкладення розгляду справи з метою самостійного звернення до експерта, не врахував доводи апеляційної скарги, не надав оцінки доказам поданих позивачкою на підтвердження своїх вимог та підтвердження порушення її прав відповідачкою, зокрема технічній документації (а. с. 6-8) та листу-роз`ясненню Новоград-Волинської міської ради Новоград-Волинського міського земельно-кадастрового бюро (а. с. 21), у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку щодо відмови у позові.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, оскільки суди попередніх інстанцій не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами права, які їх регулюють, не надали належної правової оцінки зібраним доказам, не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про відмову у позові.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту першого, третього частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, вирішити питання про призначення судової земельно-технічної експертизи у цій справі, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук