Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 285/2751/19-ц

провадження № 61-7761св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 листопада 2019 року

у складі судді Мозгового В. Б. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М.,

Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником частини будинку

АДРЕСА_1 .

В іншій частині будинку проживає ОСОБА_2 - нова дружина її колишнього чоловіка. Зазначала, що відповідачка проживає без реєстрації

у будинку після смерті свого чоловіка, який був власником нерухомого майна та створює нестерпні умови для проживання. Так, ОСОБА_2 на земельній ділянці біля будинку самовільно збудувала тимчасову господарську споруду, в якій вирощує тварин, а тому в дворі стоїть нестерпний сморід. Окрім того, відповідачка у порушення санітарних норм та правил біля будинку облаштувала вигрібну яму. З приводу таких незаконних дій відповідачки вона неодноразово зверталася до органів місцевої влади, внаслідок чого останню було притягнуто до адміністративної відповідальності. Вона є інвалідом другої групи та через протиправні дії відповідачки зазнала душевних страждань.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати відповідачку усунути створені нею перешкоди, а саме: тимчасову господарську споруду та вигрібну яму, які розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 , шляхом їх знесення та засипання, а також стягнути з відповідачки на її користь на відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн.

Протокольною ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 жовтня 2019 року до участі у справі в якості третіх осіб залучено: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,

що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, чим

саме порушуються її право власності, а також, що перебудова спірної господарської споруди неможлива і відповідачка відмовляється від її перебудови. Також позивачкою не доведено, ким і коли було облаштовано вигрібну яму, які державні будівельні норми та правила були порушені при її облаштуванні і які саме її права було порушено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 08 листопада 2019 року - без змін.

Погоджуючись із висновками міськрайонного суду, апеляційний суд також зазначив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи. Позивачкою не доведено відсутність технічної можливості виконати перебудову спірного об`єкту нерухомості, як і не доведено, що облаштування відповідачкою вигрібної ями суперечить вимогам державних будівельних норм «Планування і забудова територій» та державним санітарним нормам та правилам утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України

від 17 березня 2001 року № 145, та Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод

у користуванні власністюшляхом знесення самочинного будівництва та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки належним чином не дослідили подані нею докази, зокрема, висновки комунальної служби виконавчого комітету міської ради про

те, що відповідачкою незаконно збудовано тимчасову господарську

споруду з порушенням будівельних та санітарних норм. Зазначене

також підтверджується відповіддю Новоград-Волинського районного управління головного управління держпродспоживслужби в Житомирській області від 11 вересня 2019 року. Внаслідок таких незаконних дій відповідачку було притягнуто до адміністративної відповідальності. При цьому відповідачка не є, а ні власником частини житлового будинку, а ні власником чи користувачем земельної ділянки, на якій вона без відповідних дозволів та погоджень із нею, як власником сусідньої земельної ділянки, незаконно спорудила на межі господарську споруду та вигрібну яму. При цьому відповідачка позов не визнала, тому й перебудовувати суд не вказав, кому саме і яким чином.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Позивачкою не надано доказів, з яких можливо було встановити, що господарська споруда та вигрібна яма дійсно створюють їй перешкоди у користуванні власністю та в чому полягають ці перешкоди. Також не надано доказів, що господарська споруда та вигрібна яма забруднюють в її частині домоволодіння повітря та що саме відповідачка створила такі перешкоди. Тобто позивачкою не доведено наявність порушеного права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 47/100 часток будинку АДРЕСА_1 , який складається

із двох окремих частин, що виділені в натурі згідно з ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 березня 2007 року у справі № 2-062/2007 (а. с. 4, 5).

Власником 53/100 вказаного будинку значиться ОСОБА_5 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (а. с. 23, 25).

Згідно з повідомленням приватного нотаріуса Новоград-Волинського нотаріального округу Житомирської області від 03 жовтня 2019 року спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли його діти: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , а також його малолітні доньки: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір`ю яких

та дружиною померлого є ОСОБА_2 (відповідач у справі), яка відмовилася від прийняття спадщини (а. с. 67).

Згідно з ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 30 березня 2007 року у справі № 2-062/2007, якою було затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_5

щодо розподілу будинку, кожному із них було виділено у користування по 1/2 частці земельної ділянки.

18 грудня 2018 року адміністративною комісією при виконавчому комітеті Новоград-Волинської міської ради ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення пункту 5.3.8. Правил благоустрою територій міста, а саме за необлаштування водовідведення на житловому будинку АДРЕСА_2 та за самовільну побудову тимчасової дерев'яної споруди (сарай) на спільній межі (а. с. 48).

Аналогічні порушення зазначені у висновку управління житлово-комунального господарства, енергозбереження та комунальної власності Новоград-Волинської міської ради Житомирської області по результатам перевірки письмового звернення ОСОБА_2 від 15 серпня

2019 року (а. с. 26).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 5, 17 постанови від 30 березня

2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (статті 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та сьомої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно дочастини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про

усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самовільно побудованої господарської споруди, а також засипання вигрібної ями, суди попередніх інстанцій виходили з того, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. При цьому позивачкою не доведено, що перебудова спірної господарської споруди неможлива і відповідачка відмовляється від її перебудови.

Разом з тим, невстановлення обставини щодо можливості проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва не може бути безумовною підставою для відмови у захисті порушених прав ОСОБА_1 , за захистом яких вона звернулася до суду з цим позовом, зважаючи на указані вище принципи і завдання цивільного судочинства.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, провадження

№ 14-341цс18.

Суди попередніх інстанцій у порушення вищезазначених вимог закону не врахували, що ОСОБА_2 , як вважає позивака, без отримання відповідного дозволу органів державного архітектурно-будівельного контролю та погодження із сусідніми землекористувачами здійснено будівництво господарської споруди та облаштування вигрібної ями на земельній ділянці, яка їй не належить, та яка не була надана їй

у користування.

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Частинами першою та другою статті 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Судами встановлено, що 18 грудня 2018 року ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення пункту 5.3.8.Правил благоустрою територій міста, а саме за необлаштування водовідведення на житловому будинку

АДРЕСА_2 , та за самовільну побудову тимчасової дерев'яної споруди (сарай) на спільній межі (а. с. 48).

Аналогічні порушення зазначені у висновку управління житлово-комунального господарства, енергозбереження та комунальної власності Новоград-Волинської міської ради Житомирської області по результатам перевірки письмового звернення ОСОБА_2 від 15 серпня

2019 року (а. с. 26).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди вказали, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, а також, що позивачкою не доведено неможливість перебудови, що є вірним та узгоджується із пунктами 5, 22,

24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Разом з тим, до такого висновку можна дійти лише у тому випадку, коли відповідач згодний на перебудову об`єкта самочинного будівництва. Таких обставин у порушення вимог статті 265 382 ЦПК України суди не з`ясували, а зі змісту відзиву на позов (а. с. 19-20), відзиву на касаційну скаргу відповідачка категорично заперечувала проти позовних вимог, що унеможливлює перебудову.

Крім того, судами встановлено, що відповідачка не є, ані власником частини житлового будинку, ані власником земельної ділянки, при цьому заперечує той факт, що саме вона створює позивачці перешкоди. Отже, позивачка мала б подати докази, а суди їх дослідити та оцінити, що саме відповідачка будувала спірний самочинний об`єкт, чи з інших правових підстав має відповідати за цим позовом.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець