Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 285/4331/19

провадження № 61-17961св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новоград-Волинська квартирно-експлуатаційна частина району Міністерства оборони України

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуНовоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2020 року у складі судді Літвин О. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2020 рокуу складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ) та Військової частини НОМЕР_2 (далі - В/ч НОМЕР_2 ) про визнання незаконним, скасування рішення житлової комісії та зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтований тим, що з 1993 року він проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 , з 29 жовтня 2000 року зарахований на квартирний облік як військовий, що не забезпечений житлом.

Рішенням житлової комісії В/ч НОМЕР_2 від 28 лютого 2005 року його як військовослужбовця В/ч НОМЕР_4 з 30 жовтня 2000 року зараховано на квартирний облік зі складом сім`ї з чотирьох осіб до загальної черги та включено у списки осіб, які мають право на першочергове одержання житла.

З довідки Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України про перебування на обліку від 30 травня 2019 року № 175 він дізнався, що за новим місцем проходження військової служби у В/ч НОМЕР_1 його зараховано на квартирний облік з 28 січня 2016 року. 31 жовтня 2019 року він звернувся із заявою про поновлення на квартирному обліку з жовтня 2000 року, проте йому відмовлено.

Вважає такі дії житлової комісії незаконними, оскільки попередні рішення про зарахування його на квартирний облік з 2000 року не скасовані.

Згідно з витягом з протоколу засідання житлової комісії В/ч НОМЕР_2 від 21 грудня 2007 року його разом з сім`єю знято з квартирного обліку у зв`язку зі штучним погіршенням житлових умов. Вважає, що законних підстав для прийняття такого рішення у відповідача не було, оскільки частина квартири житловою площею 9,3 кв. м, яку він подарував матері, не була достатньою для проживання всієї його сім`ї.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати рішення житлової комісії В/ч НОМЕР_2 № 54 від 21 грудня 2007 року про зняття його разом з сім`єю у складі чотирьох осіб з квартирного обліку на підставі статті 35 ЖК України (тут і далі назва Кодексу в редакції Закону № 2215-IX від 21 квітня 2022 року); зобов`язати В/ч НОМЕР_1 внести зміни щодо дати перебування його разом з сім`єю у складі чотирьох осіб, на обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов в загальній черзі та списках осіб, які мають право на першочергове одержання жилих приміщень, поновивши її з 30 жовтня 2000 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2020 року, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення житлової комісії В/ч НОМЕР_2 від 21 грудня 2007 року № 54 про зняття ОСОБА_1 разом із сім`єю у складі чотирьох осіб з квартирного обліку. Зобов`язано В/ч НОМЕР_1 внести зміни щодо дати перебування ОСОБА_1 разом з сім`єю у складі чотирьох осіб на обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов у загальній черзі та списках осіб, які мають право на першочергове одержання жилих приміщень, поновивши його з 30 жовтня 2000 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на командування військової частини покладено обов`язок забезпечення належного оформлення подальшого квартирного обліку військовослужбовця, який переміщується до нового місця служби з метою унеможливлення порушення житлових прав військовослужбовця, тому необґрунтованими є аргументи відповідача щодо відсутності повноважень у військової частини для відновлення першочергово встановленого строку зарахування позивача на квартирний облік.

Відповідач не взяв до уваги вимоги статті 35 ЖК України, які регулюють порядок зарахування військовослужбовців до квартирного обліку, а не зняття з нього, та послався на відсутність законних підстав для зняття позивача та його сім`ї з квартирного обліку.

Також суд зазначив, що про порушення своїх прав позивач дізнався в березні 2020 року під час розгляду цієї справи в суді, тому саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності, яку він не пропустив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року Новоград-Волинська квартирно-експлуатаційна частина району Міністерства оборони України звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2020 року постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Позивач був обізнаний про його зняття із квартирного обліку у 2007 році, про що свідчить неповідомлення ним житлової комісії В/ч НОМЕР_1 про перебування на квартирному обліку за попереднім місцем служби та відсутність звернень до військової частини щодо взяття на квартирний облік. У зв`язку зі зняттям ОСОБА_1 із квартирного обліку облікова справа до нового місця служби не направлялася, а позивач не звертався до КЕЧ району за другим примірником справи.

Заява позивача про зміну дати перебування на квартирному обліку подана до житлової комісії 31 жовтня 2019 року, проте жодного рішення з цього питання не прийнято, бездіяльність комісії не оскаржена. Крім того, на час звернення позивача було чинним рішення житлової комісії В/ч НОМЕР_2 від 21 грудня 2007 року № 54.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Про зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов його повідомлено не було, про такий факт він дізнався під час розгляду цієї справи. Також йому не вручався другий примірник облікової справи при переміщенні до нового місця служби в межах одного гарнізону та населеного пункту. Тому правильними є висновки суду, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання незаконним та скасування рішення житлової комісії В/ч НОМЕР_2 від 21 грудня 2007 року № 54 розпочався у березні 2020 року, а також про незаконність цього рішення житлової комісії.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 07 квітня 2015 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

ОСОБА_1 проходив військову службу з 1993 року до 11 жовтня 2019 року у В/ч НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з протоколу засідання житлової комісії В/ч НОМЕР_3 від 29 жовтня 2000 року позивач у складі сім`ї з трьох осіб (дружина та дочка) зарахований на квартирний облік з 29 жовтня 2000 року і включений в списки військовослужбовців на загальну чергу.

Відповідно до витягу з протоколу засідання житлової комісії В/ч НОМЕР_2 від 28 лютого 2005 року № 20 ОСОБА_1 прийнятий на квартирний облік військовослужбовців, які прибули з інших частин, та постановлений на квартирний облік з 30 жовтня 2000 року у складі сім`ї з чотирьох осіб після народження другої дитини до загальної черги на підставі пункту 6 частини першої статті 34 ЖК України, включений в списки осіб, які мають право на першочергове одержання жилих приміщень.

Згідно з витягом із протоколу засідання житлової комісії В/ч НОМЕР_1 від 28 січня 2016 року № 1 ОСОБА_1 зарахований на квартирний облік з 28 січня 2016 року у складі сім`ї з чотирьох осіб на підставі пункту 5 частини першої статті 34 ЖК України, пункту 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, їх гарантій та соціального захисту», пункту 10 частини першої статті 45 ЖК України та включений до першочергової черги осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 28 січня 2016 року.

30 травня 2019 року начальник КЕЧ району видав позивачу довідку № 175, згідно з якою він перебуває на обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, з 28 січня 2016 року.

Наказом командира В/ч НОМЕР_1 № 72-РС з 11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнений у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У цьому наказі зазначено, що позивач службовим або постійним житлом від Міністерства оборони України не забезпечений.

При зверненні ОСОБА_1 із заявою від 11 листопада 2019 року № 817 щодо поновлення його на квартирному обліку з жовтня 2000 року, листом командира В/ч НОМЕР_1 від 19 листопада 2019 № 5826 йому відмовлено з посиланням на те, що житлова комісія не має права приймати рішення про поновлення на квартирному обліку, а відповідно до протоколу засідання житлової комісії В/ч НОМЕР_1 від 31 жовтня 2019 року № 13 він зарахований до списків осіб, що мають право на позачергове отримання житла.

Відповідно до витягу з протоколу засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_2 від 21 грудня 2007 року № 54, згідно з яким ОСОБА_1 та його сім`ю у складі чотирьох чоловік знято з квартирного обліку на підставі статті 35 ЖК України у зв`язку зі штучним погіршенням житлових умов (укладення договору дарування від 28 березня 2007 року).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Однією із гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 ЖК України, відповідно до якої громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 43 ЖК України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Відповідно до пункту 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081) військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку.

Порядок забезпечення жилими приміщеннями осіб офіцерського складу, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, військовослужбовців-жінок та працівників (не військовослужбовців) Збройних Сил України на момент зарахування позивача на квартирний облік вперше встановлювався та регулювався Положенням про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 23 грудня 1992 року № 220 (з урахуванням внесених змін і доповнень).

Відповідно до абзаців 1 - 4 пункту 11 цього Положення (у редакції, чинній на момент зарахування позивача на квартирний облік у жовтні 2000 року) військовослужбовці беруться на квартирний облік рішенням житлової комісії військової частини, затвердженим командиром військової частини, в якому вказується дата прийняття на облік, склад сім`ї, підстави для прийняття на облік, вид черги надання житлових приміщень (загальна черга, в першу чергу).

Датою постановки на квартирний облік вважається день, коли було винесене рішення житловою комісією військової частини про прийняття на квартирний облік, який також визначає місце військовослужбовця на одержання житлового приміщення.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2.14 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями № 737 від 30 листопада 2011 року (далі - Інструкція № 737), у редакції станом на день зарахування на облік та переведення позивача до В/ч НОМЕР_1 , військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем проходження служби разом з членами їх сімей зі збереженням часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання жилого приміщення.

Згідно з абзацами 3-5 пункту 2.14 Інструкції № 737 перший примірник облікової справи (додаток 7) разом з першим примірником Картки обліку (додаток 8) направляються командиром військової частини до нового місця служби військовослужбовця разом з особовою справою, а в разі звільнення військовослужбовця з військової служби - до військового комісаріату.

У разі переведення військовослужбовця, який перебуває на обліку, до нового місця проходження військової служби або звільнення його з військової служби командир військової частини зобов`язаний надати до КЕВ (КЕЧ) району витяг з наказу про переміщення або звільнення військовослужбовця протягом 10 днів з дня видачі цього наказу.

Обґрунтованими є висновки судів, що саме на командування військової частини покладено обов`язок забезпечення належного оформлення подальшого квартирного обліку військовослужбовця, який переміщується до нового місця служби, з метою унеможливлення порушення житлових прав військовослужбовця.

ОСОБА_1 під час проходження військової служби у В/ч НОМЕР_3 зарахований на квартирний облік 29 жовтня 2000 року в загальну чергу та після переведення до В/ч НОМЕР_2 також включений в списки осіб, які мають право на першочергове одержання жилих приміщень з 30 жовтня 2000 року.

Отже, враховуючи те, що позивач перебував на обліку з 29 жовтня 2000 року, тому у зв`язку із переміщенням до нового місця проходження військової служби він мав бути зарахований В/ч НОМЕР_1 (за новим місцем служби) на облік разом з членами сім`ї із збереженням попереднього часу перебування на обліку, тобто з 30 жовтня 2000 року, а не з 28 січня 2016 року.

Встановивши ці обставини та перевіривши їх доказами, суди, задовольнивши позов, дійшли правильного висновку, що В/ч НОМЕР_2 не взяла до уваги статтю 35 ЖК України, яка регулює порядок зарахування військовослужбовців до квартирного обліку, а не зняття, у зв`язку з чим відсутні підстави для зняття позивача та його сім`ї з квартирного обліку. Крім того, суди встановили, що про порушення своїх прав позивач дізнався в березні 2020 року під час розгляду цієї справи в суді, тому саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності, яку він не пропустив.

Доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, не спростовують висновків судів, а зводяться до незгодиз судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 397/1402/15-ц, провадження № 61-378св18.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 397/1402/15-ц, провадження № 61-378св18, за позовом про визнання недійсним договору оренди землі, дійшов висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, які є підставами її вимог і заперечень.

У справі, яка переглядається, суди застосувавши частину першу статті 261 ЦК України, встановили, що позивач дізнався про порушення свого права під час розгляду цієї справи, тому позивач не пропустив позовну давність.

Таким чином, висновок у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 397/1402/15-ц, провадження № 61-378св18, на який посилається заявник у касаційній скарзі та на підставі якого відкрито касаційне провадження, стосується правовідносин, які не є подібними, проте, висновки у наведеній постанові щодо перебігу позовної давності не суперечать висновкам судів у справі, яка переглядається.

Водночас Верховний Суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, провадження № 14-32цс22, дійшла висновку, що позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Інструкції, затвердженої наказом № 737, оскаржив діяння відповідача, житлова комісія якого не зарахувала позивача на квартирний облік як військовослужбовця. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, котрі проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права необхідно розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців). Правовідносини стосуються реалізації військовослужбовцями соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, а ці гарантії позивачі отримали у зв`язку з проходженням військової служби. Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір позивача з відповідачем є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду.

Верховний Суд зауважує, що важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справах «Устименко проти України», «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії»).

Верховний Суд, з урахуванням тривалого розгляду цієї справи, усталеної судової практики щодо юрисдикції відповідної категорії спору, яка тривалий час існувала до прийняття постанови Великою Палатою Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, провадження № 14-32цс22, очікування ОСОБА_1 на відновлення його порушеного права згідно із рішенням суду, яке набрало законної сили, не встановивши легітимної мети для зміни юрисдикції цього спору, з огляду на принцип правової визначеності дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень, які ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, відсутні підстави для застосування частини другої статті 414 ЦПК України, згідно з якою порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2020 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко