ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 286/253/24

провадження № 61-16205св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Овруцька міська територіальна громада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ткачук Володимир Васильович, на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року у складі суддів Коломієць О. С., Талько О. Б., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року позивачі звернулися до суду із вказаним позовом, в якому просили визначити їм додатковий строк, достатній для подачі заяви про прийняття спадщини, у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_4 , один місяць з дня набрання рішенням законної сили.

Свій позов обґрунтовували тим, що їх мати, ОСОБА_4 проживала в

м. Овруч Коростенського району Житомирської області, за нею на праві власності були зареєстровані земельні ділянки (паї) з кадастровими номерами: 1824281300:13:001:0133, 1824281300:01:000:0082 та 1824281300:04:000:0106, що розміщені на території Великочернігівської сільської ради, Коростенського району, Житомирської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла під час обстрілу збройними силами російської федерації м. Овруч Коростенського району Житомирської області. Факт її загибелі встановлений рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2023 року у справі №286/3605/23, відповідно до якого датою смерті встановлено ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті ОСОБА_4 залишилась спадщина у вигляді вказаного майна. Враховуючи, що рішення суду було ухвалено лише у жовтні 2023 року, позивачі не мали можливості отримати свідоцтво про смерть матері з метою звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після звернення позивачів до Овруцької нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, їм було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у звязку із пропуском строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 21 лютого 2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 19 березня 2024 року позов задоволено.

Надано ОСОБА_1 додатковий строк в один місяць для подання ним заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня набрання рішенням законної сили.

Надано ОСОБА_2 додатковий строк в один місяць для подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 з дня набрання рішенням законної сили.

Задовольняючи позовні вимоги про надання додаткового строку в один місяць для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачі довели наявність перешкод, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для них, і які вплинули на своєчасність подання до нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини за законом та відповідно до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 19 березня 2024 року скасувано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Овруцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги, що у даному випадку належним відповідачем є ОСОБА_3 , оскільки позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, і лише за відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Оскільки суд першої інстанції залишив цю обставину поза увагою, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних можливостей усунути вказане порушення, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив судове рішення про відмову в задоволенні позову з процесуальних підстав, що водночас не позбавляє позивачів звернутися до суду із новим позовом до належного відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

03 грудня 2024 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ткачук В. В., засобами поштового зв`язку направили до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року.

У касаційній скарзі заявники, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просили Верховний Суд касаційну скаргу задовольнити та скасувати оскаржувану постанову, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19, від 06 червня 2024 року у справі № 290/260/22.

Крім цього, заявник вказує, що апеляційний суд, порушивши норми процесуального права, неправильно визначив, що вказаний позов стосується спору про власність на нерухоме майно і відповідно для визначення підсудності необхідно застосувати частину першу статті 30 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ткачук В. В., на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

03 січня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування касаційної скарги посилалась на те, що судами неправильно була визначена підсудність цієї справи та не застосував положення статті

30 ЦПК України щодо її визначення.

Зазначили, що строк звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини був ними пропущений з поважних причин, оскільки актовий запис про смерть ОСОБА_4 зроблено лише 21 листопада 2023 року, після чого позивач отримали свідоцтво про її смерть та звернулись до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини. Апеляційний суд, під час ухвалення постанови, не застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2023 року № 1309 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб підприємців» та не врахував рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маркс проти Бельгії» від 13 червня 1979 року, статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які п своїй суті є гарантом права власності.

Позиція інших учасників справи

05 лютого 2025 року ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити в силі постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2023 року.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2023 року у справі №286/3605/23 встановлено факт смерті

ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , який мав місце ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Овруч Коростенського району Житомирської області.

Під час розгляду вказаної справи встановлено, що заявник ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_6 та онукою ОСОБА_4 . Довідка про реєстрацію місця проживання осіб, видана центром надання адміністративних послуг Овруцької міської ради № 2958 від 19 липня 2023 року свідчить, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були зареєстровані в

АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_7 на праві власності належали земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1824281300:13:001:0133 площею 0,35 га, з кадастровим номером 1824281300:01:000:0082, площею 0,4117 га, та з кадастровим номером 1824281300:04:000:0106 площею 1,9228 га, які розташовані на території Великочернігівської сільської ради Овруцького району.

Постановами завідувача Овруцької державної нотаріальної контори

Фрусевич І. від 15 грудня 2023 року відмовлено ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_4 ..

Листом завідувача Овруцької державної нотаріальної контори

Фрусевич І. № 147/01-16 від 25 січня 2024 року на запит Овруцького районного суду Житомирської області повідомлено, що після смерті

ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена спадкова справа № 727/2023, у зв`язку з подачею до контори заяв про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом від дочки померлої ОСОБА_2 , сина померлої ОСОБА_1 та онуки померлої ОСОБА_3 , яким було винесено постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

У березні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, в якому просила встановити їй додатковий строк - два місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті бабусі - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Овруч Коростенського району Житомирської області.

Згідно висновку оцінювача про вартість майна Центру будівельних та земельних експертиз, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 1824281300:01:000:0082 площею 0,4117 га становить 11 800,00 грн. (а.с.58).

Відповідно до висновку оцінювача про вартість майна Центру будівельних та земельних експертиз, вартість квартири АДРЕСА_2 становить 1 340 500,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У частині першій статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Таким чином, позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Вказаний висновок викладений зокрема у постановах Верховного Суду

від 25 березня 2020 року по справі № 140/871/16-ц (провадження

№ 61-38046св18), від 15 січня 2020 року по справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18).

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 не є єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є також її онука ОСОБА_3 за правом представлення після смерті матері ОСОБА_9 , яка є донькою ОСОБА_4 та також померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_4 , а в подальшому - і з позовом до суду про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини.

Встановивши вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 є належним відповідачем за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Колегія суддів вважає цей висновок апеляційного суду законним та обґрунтованим з огляду на таке.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 травня 2024 року у справі № 491/838/21.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц (№ 61-3014св19) виснував, що відповідачами у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Установивши, що позивач не скористався своїм правом залучити до участі у справі належного відповідача - ОСОБА_3 , пред`явивши цей позов до неналежного відповідача - Овруцької міської ради, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через неналежний суб`єктний склад.

Колегія суддів також звертає увагу заявника на те, що наслідком відмови у задоволенні цього позову не є усунення позивача від права на спадкування, оскільки останній не позбавлений права звернутися до суду із позовом до належних відповідачів.

Також Верховний Суд вважає безпідставними доводи позивачів щодо порушення правил територіальної підсудності під час розгляду справи, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі

№ 185/8191/16-ц (провадження № 61-15124св20) зазначено, що «виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364 367 ЦК УКраїни); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо пред`явлено позов про право власності на кілька приміщень, розташованих у різних районах міста чи в різних містах, або позов про поділ спадкового майна, яке складається з кількох об`єктів нерухомості у різних місцевостях, тобто вимоги, для кожної з яких встановлено виключну підсудність, то позов пред`являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення».

Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Позов стосується нерухомого майна, і відповідно для визначення підсудності застосовуються положення частини першої статті 30 ЦПК України.

Предметом позову у даній справі є визначення додаткового строку для подачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_4 в один місяць з часу набрання рішення суду законної сили.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спадкова маса після смерті ОСОБА_4 складається із земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1824281300:13:001:0133 площею 0,35 га, з кадастровим номером 1824281300:01:000:0082, площею 0,4117 га, та з кадастровим номером 1824281300:04:000:0106 площею 1,9228 га, які розташовані на території Великочернігівської сільської ради Овруцького району та квартири АДРЕСА_2 .

Оскільки встановити обставину, що вартість квартири, яка розташована на території Корольовського району м. Житомира перевищує вартість нерухомого майна - трьох земельних ділянок, які розташовані на території Овруцького району Житомирської області, апеляційним судом не виявилось можливим, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущенні, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для направлення справи для розгляду до Корольовського районного суду м. Житомира у зв`язку із порушенням правил територіальної юрисдикції.

Верховний Суд вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду, викладених у постановах від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19, від 06 червня 2024 року у справі № 290/260/22, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ткачук Володимир Васильович, залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційноїінстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська