Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 288/15/18

провадження № 61-45889св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 10 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Павицької Т. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області (далі -

ГУ Держгеокадастру) про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позовну заяву мотивовано тим, що згідно з договором оренди землі від

29 грудня 2012 року № 239, укладеного між ним та Попільнянською районною державною адміністрацією Житомирської області (далі - Попільнянська РДА), він є орендарем земельної ділянки площею 11,8430 га з кадастровим номером 1824782200:01:000:0350 строком на 5 років з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. 31 липня 2014 року до цього договору укладено додаткову угоду, відповідно до якої внесено зміни до договору оренди № 239 та сторону орендодавця з Попільнянської РДА змінено на

ГУ Держгеокадастру. Право оренди земельної ділянки зареєстровано

27 вересня 2014 року у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер 27836756, номер запису про інше речове право: 7264639.

31 травня 2017 року, до закінчення строку дії договору, він звернувся до відповідача із листом-повідомленням про намір продовжити дію договору на новий строк та проектом нової угоди. Відповідач запропонував йому інші умови, які позивач прийняв, направивши 25 липня 2017 року повторно лист-повідомлення та проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. Проте відповідач проект додаткової угоди не підписав і вказав про необхідність надання агрохімічного паспорту, який позивач надав у вересні

2017 року, а 03 листопада 2017 року позивач в черговий раз направив лист-повідомлення і проект додаткової угоди. 12 грудня 2017 року відповідач листом необґрунтовано відмовив у поновленні строку договору оренди. Вважав, що він прийняв усі запропоновані зміни до істотних умов договору, вжив усі необхідні заходи для поновлення договору оренди землі, а тому має переважне право на поновлення договору оренди землі шляхом укладення додаткової угоди до договору.

У зв`язку з цим просив визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 29 грудня 2013 року № 239 (зі змінами від 31 липня 2014 року), викладену ним у вигляді окремого документа.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 лютого 2018 року позов задоволено.

Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі № 239, укладеного 29 грудня 2012 року із змінами, внесеними додатковою угодою від 31 липня 2014 року, які зареєстровані 27 вересня 2014 року

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, ОСОБА_2 , індексний номер 27836756, номер запису про інше речове право: 7264639, у редакції, що була запропонована ОСОБА_1 з врахуванням всіх змін та доповнень. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що орендар належно виконує свої обов`язки за договором, до закінчення строку дії договору оренди землі повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк, до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, орендодавець не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Таким чином, враховуючи, що строк дії договору сплив 29 грудня 2017 року та положення частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», у позивача виникло переважне право на поновлення договору оренди землі від 29 грудня 2012 року № 239.

За таких обставин, договір оренди землі від 29 грудня 2012 року № 239

є поновленим в силу статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 8договору оренди на умовах, запропонованих відповідачем. Проте відповідач не підписав додаткову угоду до договору оренди землі від 29 грудня 2012 року № 239, чим порушив статтю 33 Закону України «Про оренду землі» і права позивача, тому він у порядку захисту своїх порушених прав може вимагати визнання такої додаткової угоди укладеною за рішенням суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 10 вересня 2018 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру задоволено, рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 лютого 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що відповідач не мав наміру поновлювати договір оренди земельної ділянки з позивачем, про що до закінчення строку дії попередньої угоди повідомив його листом від 13 листопада 2017 року.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статтю 33 Закону України «Про оренду землі», статтю 777 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину другу статті 134 Земельного кодексу України, а також пункт 8 договору оренди землі № 239 із внесеними змінами.

Відзиву на касаційну скаргу іншим учасником справи не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 уклав з Попільнянською РДА договір оренди землі № 239, предметом якого є земельна ділянка площею 11,8430 га з кадастровим номером 1824782200:01:000:0350, яка розташована на території Кам`янської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, вид використання - для ведення фермерського господарства, форма власності - державна.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 08 жовтня 2014 року, суб`єктами іншого речового права вказані Орендар - ОСОБА_1 , Орендодавець - Держава Україна в особі Головного управління Держземагенства у Житомирській області, строк дії - термін оренди п`ять років, номер запису про інше речове право: 7264639.

Пунктом 8 цього договору встановлено, що договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Додатковою угодою від 31 липня 2014 року до договору оренди землі № 239 сторони внесли зміни шляхом заміни орендодавця земельної ділянки за договором оренди землі - Попільнянської РДА на ГУ Держземагенства.

31 травня 2017 року, до закінчення строку дії договору, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із листом-повідомлення про поновлення договору оренди землі та з проектом додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

12 грудня 2017 року відповідач надіслав позивачу повідомлення

№ Н-15827/0-12299/6-17, яким відмовив у поновленні строку договору оренди землі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 у справі

№ 628/775/18 (провадження № 14-511цс19) зазначено, що «можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства,що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV слід дійти висновку про те, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку

і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Оскільки фермерське господарство

є юридичною особою, земельні спори, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, з фермерським господарством, підвідомчі господарським судам. 26 вересня 2014 року наказом ГУ Держземагентства

у Харківській області № 2305-СГ ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку, на підставі якого між ним і ОСОБА_1 укладено договір оренди цієї земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону

№ 973-IV. Після державної реєстрації цього договору відповідачем засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто

у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (09 вересня

2016 року), а тому сторонами у спірних правовідносинах є юридичні особи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі

№ 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19) зазначено, що «враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. Таким чином, за змістом наведених вище положень законодавства, а також статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а тому й правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими. Реалізація права на поновлення договору оренди в порядку статті 33 Закону № 161-XIV входить до змісту правовідносин щодо права користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства. Оскільки фермерські господарства є суб`єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів (схожі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня

2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справах

№ 483/1863/17, № 695/1275/17 та від 13 листопада 2019 року у справі

№ 628/773/18). Крім того, висновок про належність до юрисдикції господарських судів спорів про поновлення договору оренди земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, та про те, що саме фермерське господарство може захистити речове право на користування земельними ділянками, було сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року та ухвалі від 13 листопада 2019 року

у справі № 275/82/18».

У справі, що переглядається, договір оренди земельної ділянки площею 11,8430 га, яка розташована на території Кам`янської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, укладений 29 грудня 2012 року для ведення фермерського господарства.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань05 лютого 2015 року позивачем зареєстроване фермерське господарство "ЗІРКА ВВН", ідентифікаційний код юридичної особи: 39624130, місцезнаходження: Україна, 13502, Житомирська обл., Попільнянський р-н, село Попільня, вулиця 40-річчя Перемоги, будинок 61, керівник та засновник - ОСОБА_1 .

За таких обставин заявлені позовні вимоги про поновлення договору оренди земельної ділянки мають розглядатися в порядку господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому судам слід було закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржені рішення слід скасувати та закрити провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі

№ 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що «зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність

у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі». Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту

1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду

в порядку різного судочинства. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції».

Тому Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 (в редакції, чинній станом на

07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 10 вересня 2018 року скасувати.

Провадження у справі № 288/15/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 лютого 2018 року та постанова Апеляційного суду Житомирської області від 10 вересня 2018 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук