Постанова
Іменем України
19 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 288/2269/21
провадження № 61-12481св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), селянське (фермерське) господарство «Кудинський» (відповідач за зустрічним позовом),
третя особа за зустрічним позовом - товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп-Агро»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області у складі судді: Рудника М. І. від 25 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й. від 09 листопада 2022 року, і виходив з наступного.
Зміст позовної заяви, зустрічної позовної заяви та їх обґрунтування
1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання договору міни (обміну) землі недійсним.
2. На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що він є власником земельної ділянки загальною площею 5,9199 га, кадастровий номер 1824783300:06:000:0286, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Липківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, що підтверджується державним актом про право приватної власності на землю серії ІІІ-ЖТ №008594.
3. 03 травня 2008 року між ним (орендодавцем) та СТОВ «Корнин-Агро» (орендарем), правонаступником якого є ТОВ «Олімп-Агро», укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.
4. ІНФОРМАЦІЯ_1 в нього народилася дочка, після тяжких пологів дружина та дитина потребували лікування, у зв`язку з чим, він був змушений звернутися до орендаря з метою отримання позики у розмірі 30 000,00 грн в рахунок орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою. Орендар погодився та повідомив, що для отримання цих коштів він має укласти відповідний договір, який слід підписати в м. Кам`янка Черкаської області. На виконання зазначеної домовленості 18 липня 2012 року він у приватного нотаріуса підписав договір з представником відповідача, однак копію договору йому надано не було. Цього ж дня, між ним та ТОВ «Олімп-Агро» було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 03 травня 2008 року, за умовами якої строк дії договору продовжено до 2061 року та збільшено розмір орендної плати.
5. 19 липня 2012 року в касі ТОВ «Олімп-Агро» він отримав грошові кошти в розмірі 30 000,00 грн.
6. У зв`язку з систематичним невиконанням товариством умов договору оренди землі, а саме, несплатою з 2017 року орендної плати за використання земельної ділянки, він змушений був звернутися до суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати. У процесі розгляду справи він дізнався, що причиною припинення таких виплат є договір міни (обміну), який він підписав 18 липня 2012 року у м. Кам`янка Черкаської області. Згідно з умовами вказаного договору, він передав належну йому земельну ділянку площею 5,9199 га, яка розташована на території Липківської сільської ради, Попільнянського району, Житомирської області, у власність ОСОБА_2 , а відповідач йому передав у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, що знаходиться на території Мартинівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області.
7. Вважає, що під час укладення оспорюваного договору йому не було роз`яснено, що він втрачає право власності на належну йому земельну ділянку, оскільки він не мав наміру обмінювати її на ділянку, яка менша у 500 разів від його земельної ділянки, та був впевнений, що кошти в сумі 30 000,00 грн є позикою у рахунок майбутньої сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим і підписав додаткову угоду до договору оренди землі. Окрім того, земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не знаходяться всередині єдиного масиву земельних ділянок, що використовуються спільно власниками чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а розташовані на територіях різних територіальних громад Житомирської області: Попільнянської та Червоноармійської громад, що не відповідає положенням Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
8. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір міни (обміну) земельних ділянок від 18 липня 2012 року, укладений між ним та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Черкаської області Богдановою Г. Ю.
9. У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , селянського (фермерського) господарства «Кудинський», третя особа - ТОВ «Олімп-Агро», у якому просив: визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 5,9199 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Липківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, кадастровий номер 1824783300:06:000:0286; скасувати запис про право власності/довірчої власності № 38286436 від 22 вересня 2020 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54175548 від 22 вересня 2020 року, державний реєстратор: Байдюк С. В., Корнинська селищна рада Попільнянського району Житомирської області; скасувати запис про інше речове право №38286869
від 22 вересня 2020 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54175548 від 22 вересня 2020 року, державний реєстратор: Байдюк С. В., Корнинська селищна рада Попільнянського району Житомирської області.
10. На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначав, що 18 липня 2012 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір міни земельних ділянок. При цьому обмін між сторонами договору відбувся сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами, отже ці правовідносини за своєю суттю не підпадають під правове регулювання Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
11. Посилаючись на відсутність у нього державного акту на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1824783300:06:000:0286, дійсність договору міни, відповідність його умов вимогам статті 215 Цивільного кодексу України, а також на відсутність жодних претензій зі сторони ОСОБА_1 протягом майже десяти років до нього стосовно дійсності договору міни, однак передачі її останнім в оренду ТОВ «Олімп-Агро», ОСОБА_2 просив задовольнити його зустрічні позовні вимоги.
12. Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області
від 26 січня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
13. Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області
від 25 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог - ОСОБА_2 .
14. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 виходив з необґрунтованості та недоведеності того, що при укладенні договору міни від 18 липня 2012 року були порушені встановлені законодавством вимоги щодо його форми, суб`єктного складу, відповідності волі та волевиявлення, а також допущені порушення вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв)».
15. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку за нотаріально посвідченим договором є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки в укладеному між сторонами договорі міни врегульовано підстави та порядок набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку. Позовні вимоги про скасування записів про право власності та інше речове право, є похідними від позовної вимоги про визнання права власності за зустрічним позовом та з урахуванням чинності договору оренди щодо спірної земельної ділянки, а також неефективності такого способу захисту не підлягають задоволенню.
Узагальнені доводи касаційних скарг
16. У грудні 2022 рокупредставник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в частині вирішення зустрічного позову, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
17. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі
№ 6-174цс12, від 15 листопада 2016 року у справі №825/1287/15-а, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,
від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 19 травня
2020 року у справі № 916/1608/18, від 22 червня 2021 року у справі
№ 334/3161/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, а також постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 709/1698/16-ц, від 07 травня 2020 року у справі № 819/1499/17, від 24 червня 2020 року у справі № 202/7415/16-ц,
від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19,
від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
18. На обґрунтування доводів касаційної скарги представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначає, що суди попередніх інстанцій не урахували, що на момент укладення спірного договору міни, положення частини четвертої статті 344 ЦК України встановлювали, що право власності набувається з моменту державної реєстрації такого договору, як правочину.
19. ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору міни від 18 липня 2012 року, який був зареєстрований у державному реєстрі правочинів, однак не здійснив та не має можливості здійснити дії щодо подальшої реєстрації свого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно через втрату оригіналу державного акта про право власності на спірну земельну ділянку. При цьому позов про визнання права власності поданий через те, що ОСОБА_1 не визнає право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, більш того передав її в платне користування на користь СФГ «Кудинський».
20. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав, які підлягають державній реєстрації.
21. Посилається також на недобросовісну поведінку ОСОБА_5 , а також на те, що суд повинен надати юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам та не позбавлений можливості визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
22. Крім того, вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не встановили обставин пропуску ОСОБА_1 позовної давності, про застосування якої він заявляв.
23. У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 25 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в частині вирішення первісного позову, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
24. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України
від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15, від 16 березня
2016 року у справі № 6-93цс16,а також постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 758/463/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17, від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року у справі №541/2898/16, від 03 серпня 2022 року у справі №363/4381/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
25. На обґрунтування доводів касаційної скарги представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 зазначив, що суди попередніх інстанцій не урахували, що ОСОБА_5 не мав наміру укладати договір міни, з відповідним відчуженням земельної ділянки, оскільки потребував фінансової допомоги. Звернувшись до орендаря земельної ділянки, він отримав від нього грошову суму, яку вважав позикою. Акцентує увагу на тому, що його дружина ОСОБА_6 надала згоду на укладення договорів кредиту чи позики, а він після укладення оспорюваного договору міни продовжував користуватися належною йому земельною ділянкою та уклав щодо неї додаткову угоду до договору оренди землі від 03 травня 2008 року.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
26. Ухвалою від 22 грудня 2022 року Верховний Судкасаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишив без руху та надав строк для усунення недоліків касаційної скарги.
27. Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 -
ОСОБА_3 на судові рішення, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
28. Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
29. 31 січня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
30. 23 березня 2023 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 288/2269/21 розподілено судді-доповідачеві.
31. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
32. На підставі рішення 21 сесії ХХІІІ скликання Липківської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 2001 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 5,9199 га, яка розташована на території Липківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, кадастровий номер 1824783300:06:000:0286, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ЖТ № 008594.
33. 03 травня 2008 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та
СТОВ «Корнин-Агро» (орендарем), правонаступником якого є ТОВ «Олімп-Агро», укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передав товариству в строкове платне користування вищевказану земельну ділянку. Договір укладено строком на п`ять років, орендна плата становить 3 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки.
34. Відповідно до додаткової угоди до договору оренди землі від 03 травня
2008 року, зареєстрованої у відділі Держкомзему Попільнянського району Житомирської області 04 жовтня 2012 року, сторони погодили, що строк дії договору та відповідно терміни оренди земельної ділянки продовжено до
2061 року, орендна плата встановлена в розмірі 5 % від грошової оцінки земельної ділянки, решта пунктів основного договору залишаються незмінними.
35. З копій видаткових касових ордерів слідує, що ТОВ «Олімп-Агро» сплатило ОСОБА_1 за земельну частку пай: 01 березня 2012 року кошти в розмірі 1 500,00 грн; 02 липня 2012 року кошти в розмірі 3 000,00 грн; 19 липня 2012 року кошти в розмірі 29 599,50 грн.
36. 18 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7 ) укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, за умовами якого сторони міняють (обмінюють) (передають у власність один одному) належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме, ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 5,9199 га, кадастровий номер 1824783000:06:000:0286, що знаходиться на території Липківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,0100 га, кадастровий номер 1825483000:11:000:0294, що знаходиться на території Мартинівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить йому на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії ЯК №226840
від 26 липня 2011 року. Зазначений договір 18 липня 2012 року посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Черкаської області Богдановою Г. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 1829, про що свідчить витяг з Державного реєстру правочинів.
37. У пункті 3.1 договору міни сторонами погоджено, що вони зобов`язані передати один одному земельні ділянки, визначені цим договором, а також повинні одночасно передати один одному документи, що стосуються земельних ділянок та підлягають переданню разом із земельною ділянкою відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
38. Відповідно до пункту 5.1 зазначеного договору право власності на отриману в результаті міни (обміну) земельну ділянку виникає у кожної із сторін окремо після одержання кожною стороною документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку (державного акту на право власності на земельну ділянку) та його державної реєстрації. Цей договір є підставою для видачі кожній стороні державного акту на право власності на земельну ділянку.
39. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
від 10 січня 2022 року за №294056869 вбачається, що 22 вересня 2020 року державним реєстратором Корнинської селищної ради Попільнянського району, Житомирської області Байдюком С. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54175548 від 22 вересня 2020 року, зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 5,9199 га, кадастровий номер 1824783300:06:000:0286, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: с. Липки, Попільнянського району Житомирської області. Окрім того, державним реєстратором Корнинської селищної ради Попільнянського району Житомирської області Байдюком С. В., на підставі договору оренди землі від 18 серпня 2020 року, укладеного між СФГ «Кудинський» та ОСОБА_1 , та відомостей з ДЗК, внесено запис: 38286869 про реєстрацію права оренди вищевказаної земельної ділянки (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54175548 від 22 вересня 2020 року).
Позиція Верховного Суду
40. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
41. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
42. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
43. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
44. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
45. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
46. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
47. Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, стосуються законності укладення договору міни земельних ділянок (первісні позовні вимоги ОСОБА_1 ), а також застосування його правових наслідків, захисту права власності (зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 ).
Щодо первісних позовних вимог ОСОБА_1 .
48. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
49. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 Земельного кодексу України).
50. Відповідно до статей 177 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.
51. Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).
52. Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
53. Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.
54. Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до 01 січня 2013 року не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб. Також не допускалася купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
55. Визначено, що купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2013 року, в порядку, визначеному цим Законом.
56. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
57. Таким чином, оборотоздатність земельних ділянок, які перебували у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), була обмеженою.
58. Проте заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, зокрема можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.
59. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).
60. Частина третя статті 715 ЦК України передбачає можливість встановлення у договорі міни доплати.
61. Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
62. У статті 5 цього Закону вказано, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.
63. Частиною першою статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.
64. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).
65. Аналіз змісту статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» свідчить, що вона не забороняє можливість обміну земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті.
66. Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбачених статтею 5 цього Закону повноважень оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
67. Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України
від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.
68. Судами встановлено, що між сторонами укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, обидві земельні ділянки, які є предметом договору, є сформованими та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
69. Оспорюючи зазначений правочин, ОСОБА_1 посилався на те, що він укладений під впливом помилки (стаття 229 ЦК України). З цих підстав подана касаційна скарга та відкрито касаційне провадження, що відповідно до статті 400 ЦПК України визначає межі касаційного перегляду.
70. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
71. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
72. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
73. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
74. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
75. Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.
76. Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного правочину, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
77. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
78. За змістом наведеної норми обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.
79. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
80. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі.
81. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
82. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивач у розумінні положень статті 229 ЦК України не довів належними та допустимими доказами наявність у його діях помилки при укладенні оспорюваного договору міни. У цьому аспекті судами правильно ураховано, що позивачем не спростовано факту наявності у нього волевиявлення на підписання такого договору, про що свідчить попереднє отримання позивачем нотаріальної згоди його дружини на укладення договору відчуження майна, зокрема договору міни, зазначення повної назви договору у вступній частині підписаного документа, чіткість викладення умов договору, зокрема щодо переходу права власності на належну йому земельну ділянку, а також засвідчення позивачем розуміння значення та умов договору, роз`яснення нотаріусом змісту статей ЦК України ЗК України, що передбачають порядок відчуження майна, зокрема у порядку обміну.
83. Посилання касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на те, що укладаючи оспорюваний договір міни земельних ділянок, позивач вважав, що укладає договір позики грошових коштів є необґрунтованими, з огляду на те, що жодна із умов укладеного договору міни не передбачала передачу позивачу грошових коштів, більш того положення пункту 2.1 договору, які передбачаються, що обмін здійснюється без доплати, викладено жирним шрифтом. Крім того, заслуговує на увагу той факт, що грошові кошти, які, як стверджує позивач, він вважав, що отримує за оспорюваним договором, були видані йому на наступний день та від імені ТОВ «Олімп-Агро», яке не виступало стороною оспорюваного договору міни.
84. Доказів, які б підтверджували не повне усвідомлення позивачем обставин укладення оспорюваного правочину, його правових наслідків, внаслідок тяжких життєвих обставин, матеріали справи не містять.
85. Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.
86. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
87. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданій належній правовій оцінці поданим позивачем за первісним позовом доказів укладення оспорюваного правочину під впливом помилки, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .
88. Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня
2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі
№ 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,
від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
89. Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку, набуту за договором міни, та скасувати записи про державну реєстрацію права власності позивача за первісним позовом, а також іншого речового права (права оренди) на неї.
90. Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
91. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
92. Відповідно до положень частин першої, третьої, четвертої статті 334 ЦК України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
93. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
94. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
95. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зазначила, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
96. Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами договору міни, укладеного 18 липня 2012 року, передбачено порядок набуття права власності на земельні ділянки, зокрема визначено, що право власності виникає після одержання кожною стороною державного акту на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації (пункт 5.1 договору), а також обов`язок кожної із сторін передати один одному земельні ділянки, визначені цим договором, та документи, що стосуються земельних ділянок та підлягають переданню разом із земельною ділянкою відповідно до договору або актів цивільного законодавства (пункт 3.1 договору). Зазначене відповідає принципу свободи договору, визначеному у статті 627 ЦК України, а також порядку набуття права власності, передбаченого частиною першою статті 334 ЦК України.
97. У цьому аспекті колегія суддів зауважує, що з моменту укладення оспорюваного договору та до часу звернення ОСОБА_2 із зустрічним позовом про визнання його права власності на земельну ділянку, набуту ним за нотаріально посвідченим та зареєстрованим у державному реєстрі правочином, пройшло майже 10 років. При цьому матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували виконання сторонами умов договору міни (пунктів 3.1, 5.1), якими встановлено порядок набуття права власності на земельні ділянки.
98. Ураховуючи наведене, загалом правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на земельну ділянку, яка виступала предметом договору міни від 18 липня 2012 року.
99. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).
100. Якщо ж сторона за договором не виконує його умов, його контрагент вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту своїх прав.
101. Отже правильними слід визнати висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, а також іншого речового права на неї (права оренди). Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено про неналежність такого способу захисту прав, з урахуванням змін до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також про те, що позивач за зустрічним позовом не оспорював у передбаченому законом порядку договір оренди від 18 серпня 2020 року.
102. Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про необхідність встановлення судами попередніх інстанцій при розгляді позовних вимог ОСОБА_1 обставин пропуску позовної давності, про застосування якої він заявляв, є безпідставними, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій правильно відмовлено у задоволенні первісного позову з підстав його необґрунтованості, тоді як наслідки спливу позовної давності застосовуються виключно до обґрунтованих позовних вимог.
103. Отже доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
104. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
105. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
106. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області
від 25 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 09 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович