Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 289/36/17
провадження №61-7470св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 травня 2017 року у складі судді Свінцицького Л. В. та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і з урахуванням уточнених позовних вимог просив здійснили поділ спільної сумісної власності подружжя - автомобіля ВАЗ-210430-20, виділивши його у власність відповідача з виплатою йому компенсації вартості Ѕ частини у розмірі 30 209 грн, а також двох корів та двох коней, виділивши йому у власність два коня, а відповідачу - дві корови.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що з 06 лютого 1995 року по 20 січня 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого мають повнолітнього сина - ОСОБА_4 .
За період перебування у шлюбі вони придбали автомобіль ВАЗ 210430-20, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, який був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , 2 корови та 2 коня, за якими він доглядав та купував їм корм.
24 січня 2017 року ОСОБА_2 продала спірний автомобіль сину ОСОБА_3 .
У зв`язку з наведеним, просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано автомобіль ВАЗ-210430-20, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ-210430-20, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ-210430-20, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль ВАЗ-210430-20, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 209 грн компенсації за частку автомобіля.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до частини першої статті 70 СК України та частини другої статті 372 ЦК України частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Оскільки сторони у період перебування у шлюбі придбали автомобіль ВАЗ-210430-20, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , за кожним з них підлягає визнанню право власності на 1/2 частку зазначеного автомобіля.
Спірний автомобіль відчужений ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 , тому в порядку поділу спірного автомобіля його необхідно виділити у власність відповідача ОСОБА_2 і стягнути з неї на користь позивача компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля в розмірі 30 209 грн.
ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження того, що коні та корови є спільною власністю подружжя, не зазначив, коли та хто їх придбав, за якою ціною, не надав санітарні паспорти, які є обов`яковими для реєстрації тварин у власників, тому позовні вимоги в частині їх поділу задоволенню не підлягають.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 травня 2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину автомобіля за кожним, виділення ОСОБА_2 у власність автомобіля ВАЗ- 210430-20, державний номерний знак НОМЕР_2 , скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірний автомобіль належить на праві власності третій особі ОСОБА_3 з 24 січня 2017 року, тому у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем та відповідачем права власності на Ѕ частину автомобіля за кожним та виділення ОСОБА_2 автомобіля у власність.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірний автомобіль є спільною власністю колишнього подружжя. Факт придбання автомобіля у період шлюбу не може свідчити про його придбання за спільні кошти.
Автомобіль ВАЗ-210430-20, державний номерний знак НОМЕР_2 , був придбаний у 2008 році за отримані особисто нею кредитні кошти. В подальшому кредит вона також погашала одноособово.
24 січня 2017 року у Сервісному центрі № 1845 при МВС України у м. Радомишлі був укладений договір купівлі-продажу спірного автомобіля, за умовами якого вона продала автомобіль сину ОСОБА_3 , тому суд незаконно позбавив його права власності шляхом визнання автомобіля об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Касаційна скарга не містить доводів про незаконність рішень судів в частині вирішення позовних вимог про поділ двох корів та двох коней, а тому в цій частині вони в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Радомишльського районного суду Житомирської області.
21 березня 2018 року справа № 289/36/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07лютого 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 .
06 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк«ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитно-заставний договір № ZRRWAK20450263, за умовами якого остання отримала кредит для придбання автомобіля у розмірі 30 934 грн.
07 березня 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Наталка ЛТД» та ОСОБА_2 уклали договір купівлі - продажу автомобіля ВАЗ-21043, 2008 року випуску, за умовами якого вартість автомобіля складає 38 985 грн.
24 січня 2017 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу транспортного засобу № 1845/2017/303552 у Регіональному сервісному центрі МВС № 1845, за умовами якого передала у власність третьої особи автомобіль ВАЗ- 210430- 20, 2008 року випуску. Відповідно до пункту 3.1. зазначеного договору, ціна транспортного засобу складає 40 000 грн.
Відповідно до звіту про оцінку рухомого майна від 02 березня 2017 року, вартість автомобіля ВАЗ-210430-20, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 60 418 грн без ПДВ.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення закріплене у статті 368 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до положень частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
За змістом статей 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).
Встановивши, що спірний автомобіль сторони придбали під час перебування у зареєстрованому шлюбі, відповідач здійснила продаж автомобіля без повідомлення про це ОСОБА_1 та без отримання його згоди і під час розгляду справи не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на вказане рухоме майно, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 209 грн в рахунок компенсації вартості Ѕ частини спірного автомобіля виходячи з його вартості на час розгляду справи.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, і стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 травня 2017 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 17 травня 2017 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 травня 2017 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов