Постанова

Іменем України

23 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 289/847/21

провадження № 61-749св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Макарівська квартирно- експлуатаційна частина району,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язати Макарівську квартирно-експлуатаційну частину укласти з нею договір найму вказаної квартири.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 14 листопада 1995 року її мати ОСОБА_2 отримала ордер на зайняття зазначеної квартири на сім`ю, до складу якої входила й вона - дочка наймача, а 01 грудня 2003 року - уклала безстроковий договір найму на це житлове приміщення.

У 2008 році вона (позивачка) вибула на навчання до м. Кам`янець-Подільський, у зв`язку із чим була знята з реєстрації за вказаною вище адресою, а в 2009 році, у зв`язку з одруженням, зареєструвалась за місцем проживання свого чоловіка по АДРЕСА_2 .

Заочним рішення Кам`янець-Подільського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2019 року у справі № 676/1144/19 її визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_2 .

Вказувала, що після розлучення у 2014 році вона повернулась на постійне проживання до спірної квартири та до теперішнього часу проживає в ній без реєстрації.

Посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати ОСОБА_2 померла і вона набула право користування спірною квартирою, як член сім`ї наймача, проте відповідач відмовив їй у переукладенні договору найму вказаного житлового приміщення, вимагаючи його звільнення, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2021 року у складі судді Мельника О. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Макарівську квартирно-експлуатаційну частину району укласти з нею договір найму.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 на підставі закону набула право користування спірним житловим приміщенням після смерті наймача ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року скасовано рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2021 року та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив із недоведеності позивачкою того, що вона вселилася в квартиру за життя ОСОБА_2 під час дії договору найму. Акт щодо фактичного проживання ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні складений після смерті наймача квартири і не містить відомостей про спільне її проживання з матір`ю. Із заявою про переукладення договору найму ОСОБА_1 звернулась після смерті наймача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року в справі № 6-60цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідили обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні справи.

Нею дотримано порядок вселення до спірної квартири у 1995 році відповідно до ордеру від 14 листопада1995 року та зі згоди наймача такого житла ОСОБА_2 . Крім того, у неї виникли права та обов`язки за договором найму цього житлового приміщення, оскільки вона постійно проживала разом із наймачем ОСОБА_2 , будучи членом її родини.

Апеляційним судом не враховано, що вона не має іншого житла і відмова у наданні права подальшого користування спірною квартирою, яка є постійним та єдиним місцем її проживання та до якої вона вселилась на законних підставах, фактично позбавить її будь-якого місця проживання.

Доводи інших учасників справи

Макарівська квартирно-есплуатаційна частина району подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 втратила право користування спірним житловим приміщенням з моменту вибуття до постійного місця проживання до іншого населеного пункту, а саме до міста Камінець - Подільський.

Згідно наказу начальника Городоцького гарнізону від 07 травня 2018 року житловий фонд військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_3 було передано з балансу Будинкоуправління № 9 на баланс Макарівської КЕЧ району. Після зміни утримувача житлового фонду ОСОБА_2 договір найму з Макарівською КЕЧ району не укладала. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла та автоматично знята з реєстраційного обліку за вказаною адресою з 14 квітня 2021 року. Відповідачка не знята з реєстрації з місця проживання у м. Камінець - Подільський та не була зареєстрована за місцем проживання своєї матері, хоча єдиною умовою для реєстрації була лише згода останньої.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 рокупоновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Радомишльського районного суду Житомирської області цивільну справу № 289/847/21 за позовом ОСОБА_1 до Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - КЕЧ району) про визнання права користування та зобов`язання укладення договору найму на житлове приміщення.

Обставини справи

Встановлено, що 14 листопада 1995 року на підставі ордера № 31/56, виданого КЕЧ військової частини № НОМЕР_2 , ОСОБА_2 отримала право на зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , площею 43,85 кв. м, разом із сім`єю - дочкою ОСОБА_4 (після зміни прізвища - ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зазначена квартира відноситься до відомчого житлового фонду Міністерства Оборони України та перебуває на балансі Макарівської КЕЧ району.

05 березня 2008 року ОСОБА_6 знята з реєстрації у спірній квартирі та 20 березня 2008 року зареєстрована у квартирі по АДРЕСА_2 .

11 квітня 2019 року рішенням Камянець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 676/1144/19 ОСОБА_1 визнано такою, що втратила право на користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_2 . Згідно відмітки у паспорті ОСОБА_1 зареєстрована в будинку АДРЕСА_2 до теперішнього часу.

12 квітня 2021 року мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка була наймачем житлового приміщення АДРЕСА_1 , померла.

20 квітня 2021 ОСОБА_1 звернулась із заявою до Макарівської КЕЧ району про переукладення договору на право користування квартирою АДРЕСА_1 , як член сім`ї наймача, на що отримала відмову з одночасною вимогою про звільнення житла в двотижневий термін.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що вона набула право користування спірною квартирою після смерті ОСОБА_2 , як член сім`ї наймача. Оскільки відповідач відмовив їй у переукладенні договору найму вказаного житлового приміщення, просила захистити її порушене право у судовому порядку.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року в справі № 6-60цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України)

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є визнання права користування квартирою, яка неприватизована.

Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно зі статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім`ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц.

За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

У справі, що переглядається, апеляційний суд на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановивши характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою факту її вселення у спірне приміщення за життя її матері та наймача цього житла ОСОБА_2 та постійного проживання з останньою, а також того, що зазначена квартира була постійним місцем її проживання.

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19 (провадження № 61-11242св20) Верховний Суд за подібних фактичних обставин справи зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.

Встановивши, що таких доказів, а також доказів того, що позивачка вселилася в спірну квартиру як член сім`ї ОСОБА_2 та за наявності на це її згоди, проживала разом із наймачем у зазначеному житловому приміщенні, матеріали справи не містять, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 відповідно до встановленого статтями 64 65 156 ЖК України порядку.

У ОСОБА_1 не виникло самостійного права користування спірним житлом у зв`язку з тимчасовим користуванням зазначеною квартирою, наймачем якої була ОСОБА_2 ,і протилежного, зокрема проживання разом із нею, позивачкою не доведено.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують.

Висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2020 року у справі № 340/196/18, від 08 липня 2020 року у справі № 554/5628/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 463/4385/15,від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц, а тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСП) від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).

У справі, яка переглядається, позивачка не довела, що спірна квартира є її житлом, яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун