Постанова
Іменем України
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 290/794/19
провадження № 61-3562св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - Селянське фермерське господарство «Шанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Селянського фермерського господарства «Шанс» на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2019 року у складі судді Розвадовського В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Талько О. Б. у справі за позовом Селянського фермерського господарства «Шанс» до ОСОБА_1 про поновлення строку дії договору оренди землі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року Селянське фермерське господарство «Шанс» (далі - СФГ «Шанс») звернулося до суду з позовом. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що ОСОБА_3 , який був співвласником земельних ділянок з кадастровим № 1821481000:13:000:0002 та № 1821481000:15:000:0125, за життя уповноважив ОСОБА_2 на укладення з СФГ «Шанс» договору оренди вказаних земельних ділянок строком на 10 років.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
29 січня 2007 року ОСОБА_2 , на підставі вимог пункту 6 частини 1 статті 248 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) уклав договір оренди цих земельних ділянок з СФГ «Шанс» строком на 10 років.
В подальшому, 27 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_1 набула право власності на 1/12 ідеальну частину земельної ділянки в порядку спадкування. Про перехід права власності на земельну ділянку спадкоємцю СФГ «Шанс» стало відомо лише у квітні 2018 року, у зв`язку із чим 06 травня 2019 року відповідачу було надіслано лист-повідомлення із пропозицією поновити договір оренди.
Оскільки ОСОБА_1 продовжувати договірні відносини з СФГ «Шанс» відмовилася, позивач просив визнати поновленим строком на 10 років договір оренди від 29 січня 2007 року із СФГ «Шанс» на 1/12 частину спільних земельних ділянок ОСОБА_1 , успадкованих від ОСОБА_3 , згідно державного акта на спільні земельні ділянки серії від 28 листопада 2006 року ЯБ №844350, виданого ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу СФГ «Шанс» залишено без задоволення, а рішення Романівського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2019 року без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 33 Закону України «Про оренду землі» місячний строк для повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.
Крім того суд першої інстанції вказував, що позивач стверджував - за життя ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 на укладення договору оренди належної йому частини вищевказаних земельних ділянок.
29 січня 2007 року ОСОБА_2 керуючись пунктом 6 частини першої статті 248 ЦК України, уклав договір оренди з СФГ «Шанс» строком на десять років.
Зі статуту СФГ «Шанс» встановлено, що ОСОБА_2 , являється одним із засновників та власників вказаного господарства, а тому вказані обставини не можуть свідчити про те, що укладаючи 29 січня 2007 року договір оренди землі з СФГ «Шанс», останній вчиняв невідкладну справу або дію, невиконання якої може призвести до виникнення збитків, саме в інтересах спадкоємця свого довірителя, а не в інтересах СФГ «Шанс».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2020 року представник СФГ «Шанс» - Степанюк С. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, адже не взяли до уваги копію квитанції про лист, опис та результати пошуку, лист повідомлення та проект додаткової угоди, які містять докази направлення господарством повідомлення про намір скористатися переважним правом щодо укладення договору оренди на новий строк з проектом додаткової угоди.
Вказує, що орендодавець помер до спливу строку дії договору оренди землі, а його спадкоємець - відповідач у справі оформила свідоцтво про спадщину за заповітом 27 лютого 2018 року і не виконала вимоги статті 31 Закону України «Про оренду землі», тобто не повідомив протягом одного місяця орендаря про реєстрацію його права власності на земельну ділянку.
ОСОБА_2 посилається, що твердження суду апеляційної інстанції про те, що позивачу стало відомо про зміну власника земельної ділянки ще з 2012 року не відповідає дійсності, адже зміна власника земельної ділянки фактично відбулась лише 27 лютого 2018 року. Із вказаного апеляційним судом доказу слідує, що позивач ще у 2012 році звертався до дочки спадкодавця ОСОБА_4 з пропозицією оформити в рахунок орендної плати свідоцтво про спадщину на земельну ділянку, проте позивач лише через декілька років довідався, що спадкоємцем може стати ОСОБА_3 , а закон не зобов`язує орендаря виплачувати орендну плату невідомому спадкоємцю орендодавця, якщо не оформлено свідоцтво про спадщину на земельну ділянку, отже орендар належним чином виконував свої обов`язки за договором оренди.
Заявник посилається також на те, що всі умови для поновлення договору оренди землі які передбачені чинним законодавством та визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 709/433/17 позивачем виконано.
Вказує, що в даному випадку перебіг строків, визначених частинами другою, п`ятою, шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» зупинився, а тому позивачем було вчасно надіслано на адресу відповідача пропозицію про укладення договору оренди на новий строк.
Доводом касаційної скарги є також те, що на думку заявника рішення судів попередніх інстанцій впливає на права та обов`язки інших 22 співвласників спірних земельних ділянок з якими у позивача укладені договори оренди землі, адже при відмові відповідача потрібно буде виділяти її частки із спільних земельних ділянок, такі земельні ділянки перестануть існувати, цим буде завдана шкода іншим власникам, адже вони будуть змушені заново замовляти технічну документацію.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги просить у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Романівського районного суду Житомирської області.
07 травня 2020 року цивільна справа № 290/794/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_3 був співвласником 1/12 ідеальної частини земельних ділянок, розташованих на території Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області, площею 50,4218 га та 16,3051 га.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
29 січня 2007 року ОСОБА_2 від імені власника земельної ділянки уклав договір оренди з СФГ «Шанс» строком на десять років - до 29 січня 2017 року.
27 лютого 2018 року ОСОБА_1 набула право власності на 1/12 ідеальну частину цих земельних ділянок в порядку спадкування.
06 травня 2019 року голова СФГ «Шанс» направив ОСОБА_1 повідомлення про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, додавши при цьому проект додаткової угоди. Вказані документи ОСОБА_1 отримала особисто 10 травня 2019 року.
Згідно проекту додаткової угоди СФГ «Шанс» пропонує ОСОБА_1 поновити строк дії договору оренди від 29 січня 2007 року на 15 років та змінити розмір орендної плати.
Згоди на поновлення договору відповідач не надала.
Апеляційним судом встановлено, що з пояснень представника позивача слідує, що про зміну власника орендованої земельної ділянки йому було відомо ще з 2012 року, і з цього часу орендну плату він не сплачує.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Законом, що регулює правовідносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно із положеннями, викладеними у абзаці першому частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі».
За змістом статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
У разі смерті орендодавця перебіг строків, визначених частинами другою, п`ятою, шостою, восьмою цієї статті, зупиняється до моменту повідомлення орендаря про перехід права власності на земельну ділянку.
З дня, коли орендарю стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку до спадкоємця або територіальної громади, перебіг зазначених строків продовжується з урахуванням строку, що минув до їх зупинення.
Відповідно до статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).
Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.
Згідно частини третьої статі 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
29 січня 2007 року ОСОБА_2 уклав договір оренди вищевказаних земельних ділянок з СФГ «Шанс» строком на десять років.
29 січня 2017 року строк дії договору оренди, що укладений 29 січня 2007 року між ОСОБА_2 та СФГ «Шанс» сплив.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що про зміну власника орендованої земельної ділянки йому було відомо ще з 2012 року, і з цього часу орендну плату він не сплачує (а. с. 11).
27 лютого 2018 року ОСОБА_1 оформила право власності на 1/12 ідеальну частину цих земельних ділянок в порядку спадкування.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми матеріального права та встановлені у справі обставини, а саме те, що про зміну власника орендованої земельної позивачу було відомо ще з 2012 року, а 29 січня 2017 року строк дії договору оренди, що укладений 29 січня 2007 року між ОСОБА_2 та СФГ «Шанс» сплив, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку із тим, що позивач пропустив встановлений частиною 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі» місячний строк для повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.
ОСОБА_1 27 лютого 2018 року набула право власності на 1/12 ідеальну частину цих земельних ділянок в порядку спадкування, тобто вже після спливу строку дії договору оренди землі, а повідомлення про намір СФГ «Шанс» було отримано нею у травні 2019 року .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 709/433/17 зазначено, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
З огляду на те, що строк дії договору оренди на час звернення позивача до відповідача із пропозицією для поновлення строку його дії сплив, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, заявником виконано всі умови для поновлення договору оренди землі які передбачені чинним законодавством та визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 709/433/17.
Одночасно колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що в цьому випадку перебіг строків, визначених частинами другою, п`ятою, шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» зупинився, а тому позивачем було вчасно надіслано на адресу відповідача пропозицію про укладення договору оренди на новий строк, адже положення про зупинення перебігу строків стосується виключно випадків передбачених означеною статтею. В цьому випадку строк дії договору оренди закінчився ще до переходу права власності до відповідача, крім того про перехід права власності позивачу було відомо ще у 2012 році.
Вищенаведеним також спростовується довід касаційної скарги про те, що відповідач не виконав вимоги статті 31 Закону України «Про оренду землі», тобто не повідомив протягом одного місяця орендаря про реєстрацію його права власності на земельну ділянку, адже як вже вказувалось вище, строк дії договору оренди, що укладений 29 січня 2007 року між ОСОБА_2 та СФГ «Шанс» сплив до набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність в порядку спадкування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що на думку заявника рішення судів попередніх інстанцій впливає на права та обов`язки інших 22 співвласників спірних земельних ділянок, адже при відмові відповідача потрібно буде виділяти її частки із спільних земельних ділянок, такі земельні ділянок перестануть існувати і цим буде завдана шкода іншим власникам, адже вони будуть змушені заново замовляти технічну документацію колегія суддів відхиляє з огляду на те, що судами не встановлено, а позивачем не доведено порушення прав власників інших земельних ділянок.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
Крім того колегія суддів зауважує, що відповідно до частин першої-другої статті 412 ЦПК України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Щодо клопотання про зупинення провадження у справі
У червні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі у зв`язку з тим, що існує об`єктивна неможливість подальшого розгляду справи до набрання законної сили рішенням у справі № 290/210/20, оскільки від нього залежить вирішення цієї справи.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
У пункті шостому частини першої статті 251 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідач не може обґрунтовувати відзив на касаційну скаргу судовими рішеннями, які можливо будуть постановлені в майбутньому. Суди виходять із фактичних обставин, які існували на момент пред`явлення позову.
Можливе набрання законної сили судовим рішенням у справі, якого не існувало на момент подання позовної заяви, не може вплинути на законність судових рішень у цій цивільній справі.
За таких обставин незавершений розгляд справи № 290/210/20 не є підставою для зупинення провадження Верховним Судом у даній справі, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Селянського фермерського господарства «Шанс» залишити без задоволення.
Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький