Постанова
Іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 294/748/19
провадження № 61-18627св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - дочірнє підприємство «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до дочірнього підприємства «Романівський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради (далі - ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс») та просив стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 13 112, 30 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що в період з 28 листопада 2008 року по 04 лютого 2019 року він перебував у трудових відносинах з ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАН «Житомироблагроліс» та працював на різних посадах. Наказом № 41-П від 04 лютого 2019 року його звільнено з роботи на підставі статті 38 КЗпП України в зв`язку з виходом на пенсію.
Проте, всупереч положенням статей 47 116 КЗпП України, відповідач до теперішнього часу не провів з ним остаточний розрахунок при звільненні, зокрема, не виплатив заробітну плату за період з 28 листопада 2018 року по 04 лютого 2019 року (46 робочих днів) у сумі 13 112, 30 грн, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 15 липня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» на користь ОСОБА_1 10 052, 45 грн заробітної плати, не виплаченої при звільненні, з одночасним утриманням з цієї суми податку з доходів фізичних осіб, зборів та інших обов`язкових платежів до державного бюджету та відповідних фондів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення всієї суми боргу по заробітній платі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що при звільненні відповідач не виплатив позивачу заробітну плату за період роботи з 28 листопада 2018 року по 04 лютого 2019 року, розмір якої, згідно з розрахунком суду, становить 10 052, 45 грн, а тому наявні підстави для часткового задоволення позову.
При цьому, врахувавши, що позивач не був звільнений з роботи за прогул, місцевий суд вважав необґрунтованими твердження відповідача про невиплату позивачу заробітної плати в зв`язку з його відсутністю на роботі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 15 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позивач з 28 листопада 2018 року по 04 лютого 2019 року на роботу не виходив та відповідно будь-яку роботу не виконував, підстав для нарахування й виплати йому заробітної плати за вказаний період немає.
Разом з тим апеляційний суд зазначив, що законодавством не передбачено підстав для звільнення працівника, який не виходить на роботу, до з`ясування причини його відсутності, і до того ж прийняття рішення про застосування або незастосування дисциплінарного стягнення до працівника є правом роботодавця.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року й залишити в силі рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 15 липня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що наказом відповідача від 23 листопада 2018 року його було поновлено на роботі розмітником хлистів Бердичівського лісництва 5-го розряду з окладом 4 495, 00 грн та визначено приступити до роботи з 28 листопада 2018 року, проте в подальшому дійшов помилкового висновку про те, що з цим наказом він був ознайомлений 27 листопада 2018 року. Такі висновки апеляційного суду не відповідають дійсності, оскільки з вказаним наказом його ознайомлено не було, надані відповідачем копії акта від 27 листопада 2018 року, як і актів за період з 28 листопада 2018 року по 04 лютого 2019 року та табелів обліку використання робочого часу, на які посилається апеляційний суд, не відповідають вимогам статті 95 ЦПК України.
Крім цього посилається на помилковість висновку апеляційного суду про те, що роботодавець залишає за собою право прийняти рішення про застосування або незастосування дисциплінарного стягнення до працівника, оскільки прийняття такого рішення у розумінні статті 141 КЗпП України є обов`язком власника або уповноваженого ним органу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справи та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
18 листопада 2019 року справа № 294/748/19 надійшла до Верховного Суду.
ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що з 28 листопада 2008 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» та працював на різних посадах.
16 березня 2018 року його було звільнено з роботи в зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Наказом ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» № 23 від 23 листопада 2018 року позивача поновлено на роботі розмітником хлистів 5-го розряду Бердичівського лісництва з окладом 4 495, 00 грн, визначено приступити з 28 листопада 2018 року до роботита виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 березня 2018 року по 27 листопада 2018 року.
Із зазначеним наказом ОСОБА_1 ознайомився 27 листопада 2018 року, проте від підпису про ознайомлення та отримання копії наказу відмовився, про що складено акт від 27 листопада 2018 року.
З 28 листопада 2018 року по 04 лютого 2019 року ОСОБА_1 на роботу не з`являвся та роботу не виконував, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних актів.
Табелями обліку використання робочого часу типової форми П-5 з 28 листопада 2018 року по 04 лютого 2019 року включно підтверджується, що протягом 46 робочих днів навпроти прізвища - ОСОБА_1 стоїть позначка «Неявка з нез`ясованих причин».
Наказом ДП «Романівський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» № 41-П від 04 лютого 2019 року позивача звільнено з роботи з посади розмітника хлистів за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України з 04 лютого 2019 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).
Аналогічні положення містить стаття 1 Закону України «Про оплату праці».
Отже, за період, коли працівник був відсутній на робочому місці без поважних причин та не виконував роботу, заробітна плата йому не нараховується та відповідно не виплачується.
Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 686/12898/17 (провадження № 61-14576св18).
Частиною другою статті 30 Закону «Про оплату праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Наказом Державного комітету статистики України № 489 від 05 грудня 2008 року затверджено та введено в дію з 01 січня 2009 року типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, до складу якої включено № П-5 «Табель обліку використання робочого часу».
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що позивач з 28 листопада 2018 року по 04 лютого 2019 року на роботу не виходив та відповідно роботу не виконував, що підтверджено відповідними актами та табелями обліку використання робочого часу типової форми П-5 і не спростовано позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для нарахування й виплати йому заробітної плати за вказаний період.
При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, застосування дисциплінарного стягнення до працівника є правом, а не обов`язком роботодавця, а тому доводи заявника в цій частині є безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм законодавства про працю.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков