Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 295/11675/15-ц

провадження № 61-16052св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Житомирської області Мякішев Віталій Леонідович, в інтересах держави в особі територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради,

відповідачі: виконавчий комітет Житомирської міської ради, Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» агропромислового комплексу України, приватне підприємство «Олсо», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області Мякішева Віталія Леонідовича в інтересах держави в особі територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради на постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,

від 24 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року заступник прокурора Житомирської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Житомирської міської ради звернувся до суду з позовом виконавчого комітету Житомирської міської ради, всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України (далі - ВФСТ «Коло»), приватного підприємства «Олсо» (далі - ПП «Олсо»), ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення виконкому Житомирської міської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 16 квітня 1981 року № 194 базу-стоянку плавальних засобів, яка знаходилась у комунальній власності територіальної громади

м. Житомира, передано на баланс Житомирської обласної ради

ДСТ «Колос».

У подальшому, на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 738 від 27 вересня 2007 року «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна» ВФСТ «Колос» видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс водновеслувальної бази, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з об`єктів нерухомого майна відповідно інвентарної справи № 18541, а саме:

6 будинків-роздягальнь з пластин, металу та дерева, майстерні металевої, обшитої деревом, будинок охорони з дерева, гаражу металевого розбірного та 5 металевих розбірних сейфів.

Надалі, відповідно до договору купівлі-продажу від 27 листопада 2007 року ВФСТ «Колос» передало у власність за 124 040 грн зазначений майновий комплекс ПП «Олсо».

Частки майнового комплексу неодноразово віджувались на користь юридичних та фізичних осіб.

Так, відповідно до декларацій про початок виконання будівельних робіт

від 10 вересня 2013 року № ЖТ083132480422 та від 15 березня 2013 року

№ ЖТ 083130730042 ПП «Олсо» розпочало проведення реконструкції спірної водновеслувальної бази, та у подальшому відчужило об`єкти незавершеного будівництва, які є об`єктами бази, а саме: ОСОБА_1 (позиція 1), ОСОБА_2 (позиція 2), ОСОБА_3 (позиція 10), ОСОБА_13 (позиція 3), ОСОБА_5 (позиція 4, 12 та інше майно), ОСОБА_6 (позиція 8), ОСОБА_7 (позиція 4), ОСОБА_8 (позиція 9),

ОСОБА_9 (будинок роздягальні), ОСОБА_10 (будинок охорони), ПП «Олсо» (позиція 5, 6, будинок тривалого відпочинку та інше майно), ОСОБА_11 (позиція 16).

Посилаючись на те, що Житомирській обласній раді ДСТ «Колос» базу-стоянку плавальних засобів було передано міською радою лише на баланс, докази того, що Житомирська обласна рада ДСТ «Колос» є власником спірного нерухомого майна в матеріалах інвентарної справи та в документах, що слугували підставою для прийняття виконкомом оскаржуваного рішення відсутні, при прийнятті виконавчим комітетом міської ради оскаржуваного рішення службові особи виконкому вийшли за межі своїх повноважень, та ВФСТ «Колос» не мало права на набуття права власності на майновий комплекс водновеслувальної бази за набувальною давністю, оскільки на той час товариство ним не користувалось понад

10 років, прокурор вважав, що оспорюване рішення виконавчого комітету міської ради та видане на його підставі свідоцтво про право власності на майновий комплекс суперечать вимогам статті 19 Конституції України, статті19 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», статтям 344 181 203 215 330 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Оскільки передача спірного майна відбулася не з волі власника територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради, вважав, що остання має право витребувати його, на підставі статті 388

ЦК України, з володіння ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ПП «Олсо», ОСОБА_11 .

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням поданих уточнень, прокурор просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27 вересня 2007 року № 738 в частині оформлення права власності на майновий комплекс водновеслувальної бази по АДРЕСА_1 за ВФСТ «Колос»;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 листопада 2007 року № 7346, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського округу Ковалевським А. В., укладений між ВФСТ «Колос» та ПП «Олсо» щодо продажу майнового комплексу водно-веслувальної бази по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на майновий комплекс водновеслувальної бази від 03 жовтня 2007 року видане ВФСТ «Колос»;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ПП «Олсо», ОСОБА_11 , ОСОБА_12 належні їм частини об`єкту водно-веслувальної бази по

АДРЕСА_1 ;

- визнати право власності на майновий комплекс водно-веслувальної бази по АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Житомира в особі Житомирської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира, у складі судді

Перекупки І. Г., від 22 березня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 02 травня 2019 року про виправлення описки, відмовлено у задоволенні позову прокурора. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалами Богунського районного суду м. Житомира від 14 серпня 2015 року

та 17 травня 2018 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що права Житомирської міської ради не порушено, оскільки докази належності останній на праві власності спірного нерухомого майна суду не надано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 19 вересня 2019 року, апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Скасовано заходи забезпечення позову у справі № 295/11675/15-ц, вжиті ухвалами Богунського районного суду м. Житомира від 14 серпня 2015 року та

від 17 травня 2018 року.

Приймаючи постанову від 24 липня 2019 року, колегія суддів вважала, що прокурором не надано доказів того, що захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування - Житомирська міська рада, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження. Житомирська міська рада не була позбавлена права самостійно звернутись до суду за захистом інтересів територіальної громади, а прокурором не доведено виключного випадку представляти інтереси держави.

Наданий прокурором лист № 05/01-1097вих-15 від 31 липня 2015 року не є підтвердженням попереднього, до звернення до суду, повідомлення прокурором Житомирської міської ради, та не здійснення останньою захисту законних інтересів держави самостійно або неналежного їх здійснення, оскільки позов прокурора датований цим же числом, що і направлене ним повідомлення на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та зареєстрований у книзі вихідної кореспонденції раніше ніж повідомлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник прокурора Житомирської області

Мякішев В. Л., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати до Житомирського апеляційного суду для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

заступника прокурора Житомирської області на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 295/11675/15-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції та безпідставним застосуванням пункту 1 частини першої статті 257 ЦПК України.

Вважає, що судом не були враховано положення статті 131-1 Конституції України та те, що Закон України «Про прокуратуру» та положення чинного ЦПК України не містять жодної норми, яка б зобов`язувала прокурора надавати докази неналежного здійснення органом, уповноваженим здійснювати функції у спірних правовідносинах, своїх повноважень щодо захисту інтересів держави та доказів неможливості такою звернення самостійно. Прокурор повинен обґрунтувати лише наявність підстав для представництва.

Стверджує, що прокурор достатньо обґрунтував у позовній заяві підстави представництва інтересів держави в особі територіальної громади

м. Житомира, в особі Житомирської міської ради, оскільки остання як представник громади не вживала заходів, спрямованих на заходи повернення спірного майна до комунальної власності, що негативно виливає на матеріальну та фінансову основу місцевого самоврядування міста.

На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором направлено Житомирській міській раді повідомлення про пред`явлення даного позову, а доводи суду апеляційної інстанції про те, що прокурором спочатку подано позов, а потім направлено відповідне повідомлення спростовуються матеріалами справи.

Також посилається на те, що в порушення вимог частини четвертої 263

ЦПК України та частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду

від 02 жовтня 2018 року у справі № 4/166»Б», від 17 жовтня 2018 року у справі № 910/11919/17 та від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.

Наголошує на тому, що подання відповідного позову прокурором в інтересах держави не порушує таких основоположних принципів судочинства, як «справедливий баланс» та «рівність сторін», та не наділяє будь-якими дискримінаційними або винятковими повноваженнями органи прокуратури у процесі, у порівнянні з іншими сторонами.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ПП «Олсо» на касаційну скаргу прокурора, в якому представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просив залишити постанову Житомирського апеляційного суду

від 24 липня 2019 року без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Звертає увагу касаційного суду, що прокурором не надано доказів про те, що захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування - Житомирська міська рада. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, що відповідає правовій позиції викладеній, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17,

та від 05 листопада 2018 року у справі № 910/4345/18.

Іншими учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 738 від 27 вересня 2007 року «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», 3 жовтня

2007 року ВФСТ «Колос» було видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс водновеслувальної бази, розташованої по

АДРЕСА_1 , що складався з об`єктів нерухомого майна відповідно до інвентарної справи № 18541 і складається з 6 будинків роздягальнь з пластин, металу та дерева, майстерні металевої, обшитої деревом, будинку охорони з дерева, гаражу металевого розбірного

та 5 металевих розбірних сейфів.

27 листопада 2007 року між ВФСТ «Колос» та ПП «Олсо», був укладений договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу

Ковалевським А. В. та зареєстрований за № 7346.

В подальшому, ПП «Олсо» уклало договори купівлі-продажу, за якими було відчужені об`єкти незавершеного будівництва:

ОСОБА_1 (позиція 1) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 30 травня 2014 року який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 5199.

ОСОБА_2 (позиція 2) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 30 травня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 5187.

ОСОБА_3 (позиція 10) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 18 червня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 6100.

ОСОБА_13 (позиція 3) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 29 травня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 5185.

ОСОБА_5 (позиція 4,12 та інше майно) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 12 червня 2014 року який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 6176, 6175.

ОСОБА_6 (позиція 8) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 04 червня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 5404.

ОСОБА_7 (позиція 14) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 05 липня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 6565.

ОСОБА_8 (позиція 9) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 10 червня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 5661

ОСОБА_9 (будинок роздягальні) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 30 травня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 5287.

ОСОБА_10 (будинок охорони) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 06 червня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 5504.

ОСОБА_11 (позиція 16) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 13 травня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 4831.

ОСОБА_12 (позиція 6) за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 03 липня 2015 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Сетаком Я. С. та зареєстрований за № 588.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі по тексту, в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення не відповідає з огляду на наступне.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Житомирська міська рада є компетентними органом на вжиття заходів щодо повернення спірного нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади м. Житомира, а прокурором не доведено наявність виключного випадку для представництва інтересів держави, зокрема прокурор не довів, що компетентний орган, який він зазначив як позивача, не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначав, що прокурором не було дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині виконання обов`язку попереднього, до звернення до суду, повідомлення про це Житомирську міську раду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року

№ 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року в редакції чинній на час подачі позову прокурором з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою

статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року.

За змістом частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції чинній на час подачі позову прокурором прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Отже прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 (касаційне провадження

№ 14-104цс19) та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19).

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 уточнила свої висновки, зроблені у постановах:

від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію: "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може захищати інтереси держави.

У справі, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» 45 ЦПК України 2004 року, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Житомирською міською радою, яка не вжила заходів щодо повернення спірного майна у власність територіальної громади м. Житомира; зазначивши, що дії відповідачів істотно порушують вимоги чинного законодавства і суперечать інтересам територіальної громади, оскільки підривають матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування в

м. Житомирі, а Житомирська міська рада без діє.

Верховний Суд враховує, що частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає можливість оскарження суб`єктом владних повноважень наявності підстав для представництва його інтересів прокурором і таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Житомирська міська рада наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в її особі не висловлювала, а, навпаки, вважала вимоги прокурора обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Матеріали справи містять повідомлення прокурора Житомирській міській раді, подане до звернення до суду у розглядуваній справі.

При цьому, апеляційний суд залишив поза увагою, що дії прокурора з ініціювання судового процесу із повернення спірного майна, яке, на думку прокурора, незаконно вибуло з власності територіальної громади міста Житомир, відповідають легітимній меті.

14 серпня 2015 року Богунський районний суд м. Житомира постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі, мотивуючи своє судове рішення тим, що подана прокурором позовна заява відповідає вимогам статей 119 120 ЦПК України, у редакції, чинній на момент відкриття провадження в справі. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором інтересів держави суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора із цих підстав без руху не залишав.

Розгляд справи за позовом прокурора лише в суді першої інстанції тривав понад три роки.

При цьому, переглядаючи в апеляційному порядку ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 14 серпня 2015 року про забезпечення позову та від 28 січня 2016 року про закриття провадження у справі, Апеляційний суд Житомирської області не вказував на відсутність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів Житомирської міської ради.

Апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства та дійшов помилкового висновку про наявність передбачених пунктом 1 частини першої статті 257 ЦПК України підстав для залишення позову без розгляду.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Беручи до уваги наведені вище висновки, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому її слід задовольнити, скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400 402 406 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області Мякішева Віталія Леонідовича в інтересах держави в особі територіальної громади

м. Житомира в особі Житомирської міської ради задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 24 липня 2019 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович