№ 295/1416/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 295/1416/15-ц

провадження № 61-13242 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду

м. Житомира від 07 квітня 2021 року у складі судді Лєдньова Д. М.

та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року

у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Грифон

Капітал»(далі - ТОВ «Грифон Капітал», товариство) звернулося до суду

з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що 03 вересня

2008 року між відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» (далі -

ВАТ «Ерсте Банк»), правонаступником якого стало публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - банк), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав у кредит грошові кошти в сумі 82 940,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних за користування кредитними коштами, з остаточним терміном повернення кредиту

до 02 вересня 2031 року.

За умовами кредитного договору позичальник зобов`язався здійснювати погашення кредиту до 15 числа кожного місяця (щомісяця). Відповідно

до пункту 6.5 кредитного договору кредитор має право вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитом у випадку порушення умов договору щодо щомісячного погашення кредиту.

На забезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов`язань між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір поруки від 03 вересня 2008 року № 014/17847/6/22396/2, за умовами якого останній, як поручитель, взяв на себе відповідальність

за належне виконання позичальником умов кредитного договору у тому самому розмірі, що і позичальник.

Крім того, на забезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов`язань між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 у цей самий день укладено договір іпотеки № 014/17847/6/22396/1, за умовами якого іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок предмета іпотеки: земельні ділянки, площами 1 200 кв. м, розташовані

на території Кам`янської сільської ради Житомирського району Житомирської області (далі - Кам`янська СР), з цільовим призначенням

для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, із кадастровими номерами: 1822083000:05:000:0224, 1822083000:05:000:0226.

Унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань

з повернення кредитних коштів виникла заборгованість, яка станом

на 17 січня 2015 року становила 82 915,53 доларів США (еквівалент - 1 309 896,81 грн), яка складалася із: простроченої заборгованості

за кредитом - 607,37 доларів США, строкової заборгованості за кредитом - 77 662,45 доларів США, простроченої заборгованості за процентами

за користування кредитом - 4 227,43 доларів США, строкової заборгованості за процентами за користування кредитом - 418,28

доларів США.

Банк відступив товариству право вимоги за вищевказаними договорами

на підставі договору про відступлення права вимоги від 31 жовтня

2014 року № 14- ГК.

З урахуванням наведеного, ТОВ «Грифон Капітал» просило суд стягнути

в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість по вказаному кредитному договору станом на 17 січня

2015 року у розмірі 82 915,53 доларів США.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 16 грудня 2015 року до участі у справі залучено правонаступника ТОВ «Грифон Капітал» - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс Траст Груп» (далі -

ТОВ «Фінанс Траст Груп»), на підставі відповідної заяви останнього, оскільки за договором про відступлення права вимоги (факторингу) № 237, укладеним 16 червня 2015 року між ТОВ «Грифон Капітал» та ТОВ «Фінанс Траст Груп», відбулася передача права грошової вимоги за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 014/17847/6/22396. ТОВ «Фінанс Траст Груп» стало новим кредитором у зобов`язанні з правом грошової вимоги до відповідачів.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 лютого 2016 року позов ТОВ «Фінанс Траст Груп» задоволено. Стягнуто

в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1

82 915,53 доларів США (еквівалент - 1 309 896,81 грн). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У березні 2016 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 01 вересня 2016 року відповідну заяву ОСОБА_1 задоволено, вищевказане заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 30 травня 2017 року залучено до участі у справі правонаступника ТОВ «Фінанс Траст Груп» -товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» (далі - ТОВ «ФК «Інновація»), на підставі відповідної заяви останнього.

У березні 2021 року ТОВ «ФК «Інновація» уточнило позовні вимоги, повідомивши суд про те, що станом на 18 березня 2021 року заборгованість відповідачів за кредитним договором від 03 вересня 2008 року

№ 014/17847/6/22396 становить 75 714,78 доларів США, враховуючи часткове погашення боргу за рахунок продажу 22 листопада 2018 року відповідно до положень статті 38 Закону України «Про іпотеку» предмета іпотеки за 7 200,75 доларів США.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2021 року позов ТОВ «ФК «Інновація» задоволено частково.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на користь ТОВ «ФК «Інновація» заборгованість за договором кредиту

від 03 вересня 2008 року, яка утворилася станом на 18 березня 2021 року,

в сумі 70 977,21 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ТОВ «ФК «Інновація» судовий збір пропорційно до задоволених вимог

у розмірі 1 712,27 грн із кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе кредитних зобов`язань станом на 18 березня 2021 року виникла заборгованість. Визначаючи розмір заборгованості, районний суд урахував, що банк звертався із достроковою вимогою до позичальника та поручителя про погашення заборгованості

у розмірі 81 520,27 доларів США протягом 10 днів з моменту отримання вимоги до 15 травня 2014 року. Тобто кредитор змінив кінцеву дату виконання зобов`язання. Після цієї дати нарахування банком відсотків слід уважати безпідставним.

Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості районним судом установлено, що розмір заборгованості за тілом кредиту, без врахування вартості відчуженого предмета іпотеки, станом на 18 березня 2021 року становить 78 269,82 доларів США, заборгованість за відсотками станом

на 15 травня 2014 року - 880,43 доларів США. Після 15 травня 2014 року кредитором здійснено нарахування відсотків на суму 4 719,15 доларів США, а позичальником фактично сплачено на погашення заборгованості

по відсотках після вказаної календарної дати - 900,29 доларів США. Вказана сума перевищує розмір обґрунтованого розміру заборгованості

по відсотках на 91,86 доларів США: 900,29 (фактично сплачено після

15 травня 2014 року) - 808,43 (заборгованість станом на 15 травня

2014 року). Указані зайво сплачені грошові кошти - 91,86 доларів США,

слід віднести на рахунок заборгованості по тілу кредиту. Тому розмір заборгованості по тілу кредиту станом на 18 березня 2021 року,

без врахування вартості відчуженого предмета іпотеки, становить

78 177,96 доларів США.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно з пункту 3.1.8 договору іпотеки

від 03 вересня 2008 року сторони договору визначили, що у випадку,

якщо суми від продажу предмета іпотеки та сума від реалізації іншого майна, що буде заставленим в забезпечення виконання зобов`язань

за кредитним договором, недостатньою для повного задоволення вимог іпотекодержателя, він має право в судовому порядку на отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна іпотекодавця. Оскільки грошові кошти у розмірі 7 200,00 доларів США, отримані від реалізації предмета іпотеки - земельних ділянок, є меншою

від загальних вимог кредитора, зобов`язання позичальника не можна вважати припиненими. Вказані грошові кошти слід скерувати в рахунок визначення розміру заборгованості, який, у такому разі, становить

70 977,21 доларів США (78 177,96 доларів США - 7 200,00 доларів США).

Вирішуючи питання про наявність умов для припинення поруки, суд першої інстанції врахував положення договору поруки від 03 вересня 2008 року, зокрема пункт 5.2.3 договору поруки, згідно з яким порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного строку з дня настання терміну виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя

(частина четверта статті 559 ЦК України). Строк виконання основного зобов`язання було змінено кредитором до 15 травня 2014 року. Оскільки позов подано до суду у січні 2015 року, визначений умовами договору строк не пропущено, а тому вимоги до поручителя є обґрунтованими.

Суд першої інстанції врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши відповідні норми Закону Україну

«Про іпотеку» та релевантну судову практику Верховного Суду, вказав

про те, що положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» (позасудове врегулювання) передбачають таку підставу припинення зобов`язання,

як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки

з метою забезпечення вимог кредитора-іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання зобов`язання припиняється, а усі наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Під час розгляду в суді спору про стягнення кредитної заборгованості іпотекодержатель - ТОВ «ФК «Інновація», реалізувало право на продаж предмета іпотеки (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») та 22 листопада 2018 року продало дві земельні ділянки ТОВ «Вестпальм». Тобто у період судового розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості іпотекодержатель реалізував процедуру позасудового врегулювання

та звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 1822083000:05:000:0224, 1822083000:05:000:0226 (предмет іпотеки) зареєстровано за ТОВ «Вестпальм».

У підпункті 3.1.8 пункту 3.1 розділу 3 (права та обов`язки іпотекодержателя) договору іпотеки від 03 вересня 2008 року № 014/17847/6/22396/1

зазначено, що у випадках, якщо суми від продажу предмета іпотеки,

та суми від реалізації іншого майна, що буде заставленим в забезпечення цих зобов`язань за кредитним договором, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, він має право в судовому порядку

на отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимог,

з іншого майна іпотекодавця.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що забезпечувальне зобов`язання має лише додатковий характер, а не альтернативний основному. У даній справі вимоги іпотекодержателя щодо стягнення заборгованості (2015 рік), тобто виконання основного зобов`язання, передували позасудовому врегулюванню (2018 рік), а не навпаки. Тому вимоги про стягнення заборгованості (виконання основного зобов`язання) не є наступними

в розумінні положень частини четвертої статті 36 Закону України

«Про іпотеку».

Апеляційний погодився з висновками районного суду щодо визначення розміру заборгованості, оскільки кредитор використав своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту та змінив строк виконання основного зобов`язання з 02 вересня 2031 року на 15 травня 2014 року,

а відтак після 15 травня 2014 року вже не мав права нараховувати проценти за користування кредитом. Суд першої інстанції обґрунтовано стягнув проценти за користування кредитом, нараховані кредитором лише

до 15 травня 2014 року, а кошти, віднесені після цієї дати на погашення процентів, вірно зарахував на погашення тіла кредиту.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість

у солідарному порядку з позичальника та поручителя, який зобов`язався солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань у повному обсязі, що відповідає положенням статті 559 ЦК України та умовам договору поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «Інновація» відмовити.

Підставою касаційного оскарження судових рішеньзаявник зазначає те,

що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389

ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року справу призначено

до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21), за якою частина четверта статті 36

Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

ТОВ «ФК «Інновація», як кредитор, скористалося своїм правом позасудового врегулювання шляхом реалізації іпотечного майна (земельних ділянок)

на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Суд першої інстанції надав неправильну оцінку пункту 3.1.8 договору іпотеки, яким передбачено, що у випадках, якщо суми від продажу предмета іпотеки, та суми від реалізації іншого майна, що буде заставленим

в забезпечення цих зобов`язань за кредитним договором, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, він має право в судовому порядку на отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимог, з іншого майна іпотекодавця та врахував нерелевантну правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками районного суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від філії ТОВ «ФК «Інновація», в якому товариство просить залишити

без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення - без змін.

Посилається на те, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать судовій практиці Верховного Суду, на яку посилається заявник касаційної скарги, вони узгоджуються з положеннями Закону України «Про іпотеку»

та умовами іпотечного договору.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив позивача, в якій вказується, що доводи відзиву є безпідставними. Позивачем було обрано позасудове врегулювання, а тому наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є недійсними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 вересня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/17847/6/22396, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 82 940,00 доларів США для придбання двох земельних ділянок, що знаходяться на території Кам`янської СР, зі сплатою 13 % річних, із строком користування кредитними коштами до 02 вересня 2031 року (а. с. 17-21, т.1).

ОСОБА_1 , позичальник, зобов`язався здійснювати платежі в касу кредитора щомісячно до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, сплату ануїтентних платежів згідно з графіком платежів, що є додатком № 1 до цього договору (часткове погашення), а остаточне погашення отриманого кредиту та сплату нарахованих відсотків до 02 вересня 2031 року.

На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 03 вересня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 укладено договір поруки № 014/17847/6/22396/2,

за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником кредитних зобов`язань (а. с. 22-23, т.1).

У підпункті 3.1.1 пункту 3.1 договору поруки зазначено, що поручитель зобов`язаний протягом десяти робочих днів від дати отримання письмового повідомлення кредитора про невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов`язання виконати відповідне зобов`язання шляхом перерахування суми кредиту, несплаченої суми процентів, суми комісій, суми неустойки та витрат кредитора, пов`язаних із пред`явленням вимог

і отриманням виконання за кредитним договором, а також збитків кредитора, завданих порушенням позичальником своїх обов`язків

за кредитним договором, на рахунки, вказані в повідомленні кредитора.

Відповідно до підпункту 5.2.3 пункту 5.2 договору поруки сторони досягли домовленості, що порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного строку з дня настання терміну виконання основного зобов`язання

не пред`явить вимог до поручителя (частина четверта статті 559

ЦК України).

На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором 03 вересня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 014/17847/6/22396/1, за умовами якого іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна (а. с. 248-249, т.2).

Предмет іпотеки: земельні ділянки, площами 1 200 кв. м, розташовані

на території Кам`янської СР, із цільовим призначенням для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд, із кадастровими номерами: 1822083000:05:000:0224, 1822083000:05:000:0226.

31 жовтня 2014 року між ПАТ «ФідоБанк», правонаступником ПАТ «Ерсте Банк», та ТОВ «Грифон Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги № 14- ГК, у тому числі, відступлені права вимоги за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 014/17847/6/22396, договором поруки від 03 вересня 2008 року № 014/17847/6/22396/2 та договором іпотеки від 03 вересня 2008 року № 014/17847/6/22396/1 (а. с. 24-41, т.1).

16 червня 2015 року за договором про відступлення права вимоги (факторингу) № 237 ТОВ «Грифон Капітал» відступило права вимоги

за вказаними договорами ТОВ «Фінанс Траст Груп» (а. с. 68-77, т.1).

10 лютого 2017 року між ТОВ «Фінанс Траст Груп» та ТОВ «ФК «Інновація» укладено договір про відступлення права вимоги (факторингу) № 100, у тому числі, відступлені права вимоги за кредитним договором від 03 вересня 2008 року № 014/17847/6/22396, договором поруки від 03 вересня 2008 року № 014/17847/6/22396/2 та договором іпотеки від 03 вересня 2008 року

№ 014/17847/6/22396/1 (а. с. 130-133, т.2).

22 листопада 2018 року, під час розгляду даного спору в суді першої інстанції, ТОВ «ФК «Інновація», діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» (право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), продало товариству з обмеженою відповідальністю «Вестпальм»

(далі - ТОВ «Вестпальм») дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 1822083000:05:000:0224 та 1822083000:05:000:0226, за 200 000,00 грн,

що еквівалентно 7 200,75 доларів США (а. с. 242-243, т.2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16

ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом

і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно

до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно

від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти

за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічні правові висновки висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука

(частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша

статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга

статті 554 ЦК України).

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя

(частина четверта статті 559 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає

на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає

на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Судами встановлено, що 03 вересня 2008 року між банком

та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав у кредит грошові кошти в сумі 82 940,00 доларів США, зі сплатою

13 % річних за користування кредитними коштами, з остаточним терміном повернення кредиту - до 02 вересня 2031 року.

На забезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір поруки від 03 вересня 2008 року № 014/17847/6/22396/2,

за умовами якого останній, як поручитель, відповідає за належне виконання позичальником умов кредитного договору у тому самому розмірі,

що і позичальник.

Крім того, на забезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_1 у цей самий день укладено договір іпотеки № 014/17847/6/22396/1, за умовами якого іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок предмета іпотеки: земельні ділянки, площами 1 200 кв. м, розташовані

на території Кам`янської СР, із кадастровими номерами: 1822083000:05:000:0224, 1822083000:05:000:0226.

ТОВ «ФК «Інновація» має право вимоги за вищевказаними договорами

на підставі договору про відступлення права вимоги (факторингу) № 100, укладеного 10 лютого 2017 року між ним та ТОВ «Фінанс Траст Груп», правонаступником ТОВ «Грифон Капітал», яке, у свою чергу, було правонаступником банка.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, правильно врахували,

що відповідно до вимоги банка про дострокове погашення заборгованості, яку направлено позичальнику та поручителю, кредитор використав своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту та змінив строк виконання основного зобов`язання з 02 вересня 2031 року

на 15 травня 2014 року. Тобто після 15 травня 2014 року банк уже не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вказав, що до стягнення підлягають лише проценти за користування кредитом, нараховані кредитором до 15 травня 2014 року, а кошти, віднесені після цієї дати на погашення процентів, суд вірно зарахував на погашення тіла кредиту.

При цьому, вирішуючи питання про наявність умов для припинення поруки, судами враховано, що згідно з пунктом 5.2.3 договору поруки від 03 вересня 2008 року порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного строку

з дня настання терміну виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. У спірних правовідносинах кредитором було змінено строк виконання основного зобов`язання (15 травня 2014 року). Банк звернувся до суду з позовом у цій справі у січні 2015 року, а тому визначений умовами договору строк не пропущено й вимоги кредитора

до поручителя є обґрунтованими.

Під час судового розгляду даного спору - про стягнення кредитної заборгованості, ТОВ «ФК «Інновація» на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» 22 листопада 2018 року продало ТОВ «Вестпальм»

дві земельні ділянки, кадастрові номерами: 1822083000:05:000:0224

та 1822083000:05:000:0226, за 200 000,00 грн, (еквівалент -

7 200,75 доларів США).

Суди попередніх інстанцій, визначаючи розмір заборгованості, який слід стягнути на користь позивача солідарно з відповідачів, виходили з того,

що вказані грошові кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки,

є меншими від загальних вимог кредитора. Тому зобов`язання позичальника не можна вважати припиненими. Суди вважали,

що ці грошові кошти слід зарахувати в рахунок визначення розміру заборгованості, який, у такому разі, становить 70 977,21 доларів США.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22 лютого 2022 року у справі

№ 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21), щодо застосування

частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку»

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення

на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем

і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно

з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частині другій вказаної норми права зазначено, що договір

про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя

не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені

цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України

«Про іпотеку»).

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання

є недійсними (частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року

у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21), на яку посилається заявник касаційної скарги, зазначено, що частина четверта статті 36

Заявник касаційної скарги вважає, що ТОВ «ФК «Інновація», як кредитор, скористалося своїм правом позасудового врегулювання шляхом реалізації іпотечного майна (земельних ділянок) на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі (стаття 38 Закону України

«Про іпотеку»).

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, врахував відповідні норми Закону Україну «Про іпотеку», у тому числі, статтю 36 Закону України «Про іпотеку».

Указана норма передбачає таку підставу припинення зобов`язання,

як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки

Судами встановлено, що у період судового розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості іпотекодержатель реалізував процедуру позасудового врегулювання та звернув стягнення на предмет іпотеки

у позасудовому порядку.

Разом із цим, у підпункті 3.1.8 пункту 3.1 розділу 3 (права та обов`язки іпотекодержателя) договору іпотеки від 03 вересня 2008 року

№ 014/17847/6/22396/1 його сторонами погоджено, що у випадках,

якщо суми від продажу предмета іпотеки, та суми від реалізації іншого майна, що буде заставленим в забезпечення цих зобов`язань за кредитним договором, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, він має право в судовому порядку на отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимог, з іншого майна іпотекодавця.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними

в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору

з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови,

які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто сторони в договорі іпотеки встановили обов`язкові для себе правила поведінки, яких вони повинні дотримуватися, тобто врегулювали свої відносини за правилами частини третьої статті 6 ЦК України на власний розсуд.

З урахуванням конкретних фактичних обставин справи, яка переглядається, колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, який залишив без змін рішення суду першої інстанції по суті вирішення спору. Доводи касаційної скарги у відповідній частині, у тому числі, щодо неврахування судової практики Великої Палати Верховного Суду, є безпідставними.

Судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального права, зокрема, норми Закону України «Про іпотеку», а також надано належну правову оцінку положенням укладених між сторонами договорів, що спростовує посилання касаційної скарги про неправильну оцінку судами положень договору іпотеки.

Указане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20), в якій зазначено про те, що забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно. Кредитор не позбавляється права реалізувати звернення стягнення за забезпечувальними акцесорними договорами, у разі якщо строк на таку реалізацію не сплив (пункти 86, 88).

У пунктах 99, 100 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі, якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість

їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення

та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін.

Отже, у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення

на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.

У справі, яка переглядається, установлено, що позасудове звернення стягнення здійснено на земельні ділянки, які були предметом іпотеки. Разом з тим, у цій справі сторони забезпечили кредитне зобов'язання також й іншим способом - порукою. А тому застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора у цій справі є неможливим.

Верховний Суд уважає, що зроблені судами висновки по суті вирішення спору є обґрунтованими, вони узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.

Доводи касаційної скарги у відповідній частині зводяться до незгоди

її заявника з ухваленими судами судовими рішеннями по суті вирішення спору та спростовуються матеріалами справи.

При цьому касаційна скарга не місить доводів щодо розрахунку кредитної заборгованості, оскільки ОСОБА_1 посилається лише на недійсність наступних, на його думку, вимог іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання,

що не відповідає фактичним обставинам справи.

Оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, так як надано оцінку всім аргументам сторін.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін,

якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд

не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2021 року

та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець