Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 295/16419/16-ц

провадження № 61-2447св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Житомирське регіональне управління Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2018 року у складі судді Перекупка І. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 грудня

2018 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житомирського регіонального управління Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - Житомирське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення незаконно вирахуваної заробітної плати.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 13 вересня 2013 року по

02 листопада 2015 року працювала касиром у Житомирському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк». З лютого по березень 2015 року вона виконувала обов`язки завідувача каси (без оформлення наказу та ознайомлення з інструкцією, правилами прийому-передачі коштів у грошове сховище). Під час проведення службової перевірки роботодавцем виявлено нестачу коштів у сумі 13 500,00 грн, які у подальшому були вирахувані з її заробітної плати. 02 травня 2015 року за наслідками ревізії цінностей виявлена нестача коштів у сумі 50 000,00 грн. Оскільки з касирами робочих змін були укладені договори про повну матеріальну відповідальність, загальна сума заборгованості у рівних долях віднесена на касирів каси банку, з її заробітної плати вирахувано на погашення нестачі коштів 2 000,00 грн, та 3 000,00 грн - проценти від суми заборгованості.

Посилаючись на те, що вона не порушувала Положення про ведення касових операцій та посадові обов`язки, а також відсутності підстав для покладення на неї матеріальної відповідальності наявності відповідно до положень статті 130 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивач просила визнати незаконними дії відповідачів щодо утримання з її заробітної плати грошових коштів, та стягнути незаконно вирахувану заробітну плату в розмірі 16 712, 94 грн.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 незаконно вирахувану заробітну плату в сумі 16 712,94 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не доведено наявність умов покладення на працівника матеріальної відповідальності, передбачених статтею 130 КЗпП України, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» протиправно відрахувало із заробітної плати ОСОБА_1 16 712,94 грн (квітень - 3 136,59 грн, травень - 2 686,90 грн, червень - 2 607,66 грн, липень -

1 325,78 грн, серпень - 3 576,22 грн, вересень - 3 329,62 грн, жовтень - 50,17 грн).

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права є необгрунтованими, оскільки чинним трудовим законодавством не встановлено обмеження строку звернення до суду з позовом у разі порушення законодавства про оплату праці.

Оскільки Житомирське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» є філією банку, а не юридичною особою, належним відповідачем у справі є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просив скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року, і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції невірно застосував положення статті 233 КЗпП України, безпідставно не застосував наслідки пропуску строку звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, оскільки не урахував, що позивачем фактично оскаржується правомірність притягнення її до матеріальної відповідальності за заподіяну банку шкоду, що стало підставою для відрахувань із її заробітної плати, а тому на звернення до суду для вирішення зазначеного трудового спору, відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Ураховуючи, що ОСОБА_1 дізналася про відрахування із заробітної плати у квітні 2015 року, то саме з цього часу вона мала можливість звернутися до суду з відповідним позовом, натомість позовну заяву подала лише 29 грудня 2016 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України.

Підставою для притягнення працівника до матеріальної відповідальності є порушення трудових обов`язків, внаслідок чого було заподіяно шкоду майну роботодавця. Під порушенням трудових обов`язків слід вважати будь-яку дію чи бездіяльність з боку працівника, яка призвела до заподіяння такої шкоди, і при цьому, порушення не обмежується лише розкраданням цього майна особисто працівником. Суди безпідставно не застосували положення пункту 6 статті 134 КЗпП України, згідно якого працівники несуть повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, та постанову Національного банку України від 15 грудня 2004 року

№ 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», відповідно до пункту 4.8 якого касир несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей.

Суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, копії договору про матеріальну відповідальність, висновкам про проведення службового розслідування від 31 березня 2015 року та від 15 липня 2015 року, які підтверджують наявність підстав для притягнення працівника до матеріальної відповідальності (факт заподіяння шкоди, визначений розмір шкоди, факт допущених працівником порушень порядку поводження з грошовими коштами), та залишили поза увагою той факт, що позивач не оскаржувала ні договір про повну матеріальну відповідальність, ні розпорядчі документи про притягнення її до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

У порушення частин третьої та четвертої статті 137 ЦПК України позивач та її представник не надали суду розрахунок витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг), на підставі яких можна було зробити висновок про співмірність виконаних робіт заявленому розміру витрат, що в цілому є порушенням норм процесуального права та підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу подано не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 20 лютого

2019 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 13 вересня

2013 року по 02 листопада 2015 року працювала на посаді касира каси перерахунку та інкасації грошових коштів у Житомирському регіональному управлінні ПАТ КБ «Приватбанк». Між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений трудовий договір та договір про повну матеріальну відповідальність. Наказом від 12 січня 2015 року № КТ-БТ-2015/2-21600407 позивача призначено поряд з іншими касирами матеріально відповідальною особою за збереження цінностей.

06 березня 2015 року при проведенні службового розслідування, у касі перерахунку Житомирського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк», виявлено нестачу коштів на суму 56 000,00 грн. Наказом ПАТ КБ «ПриватБанк» від 31 березня 2015 року № ZAKL-2015/1-6622932 (6623186) завідуючій каси ОСОБА_1 та касиру ОСОБА_2 оголошено догану. Нестача грошових коштів була частково покрита за рахунок виявлених надлишків, решта суми розподілена між позивачем та ОСОБА_2

02 травня 2015 року при підрахунку коштів для відправлення у Національний банк України виявлено нестачу грошових коштів на суму 50 000,00 грн. Згідно висновку складеного за наслідками службового розслідування від 15 липня 2015 року

№ ZAKL-2015/1-6847476, встановлено порушення вимог облікової політики касових операцій для каси перерахунку, актуалізований Положенням про касу перерахунку, та притягнуто до дисциплінарної відповідальності відповідальних працівників направлення перерахунку та інкасації грошових коштів Житомирського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк», у тому числі, і ОСОБА_1 . Міри дисциплінарного характеру не застосовувалися, недостачу грошових коштів розподілили у рівних частинах між касирами та позивачем.

При проведенні перевірки нестач грошових коштів у ПК «Промінь/Термінали» у період з 09 серпня 2015 року по 10 серпня 2015 року встановлено, що після проведення повної інкасації банкомату розташованого у АДРЕСА_1 у відділенні банку виникла нестача у розмірі 16 800,00 грн. Наказом від 08 вересня 2015 року № ZAKL-2015/1-6956878 на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до частин першої та другої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, зокрема, при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136 КЗпП України).

Згідно з частиною першою та другою статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли, зокрема, між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей (стаття 134 КЗпП України).

Частиною першою статті 136 КЗпП України встановлено, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Оскільки між сторонами виник спір у зв`язку з порушенням законодавства про оплату праці, суди вважали, що ОСОБА_1 не пропустила, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду за захистом порушеного права.

Касаційний суд не може погодитися з такими висновками судів, з огляду на таке.

З позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що спір між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» виник у зв`язку з накладенням на позивача матеріальної відповідальності у зв`язку з неодноразово виявленою недостачею грошових коштів при виконанні нею обов`язків завідувача каси у Житомирському регіональному управлінні АТ КБ «ПриватБанк», та відшкодування відповідачем заподіяних йому збитків шляхом відрахування їх із заробітної плати позивача, тобто фактично позивач оспорює дії відповідача не щодо порушення законодавства про оплату праці, а вважає неправомірними його дії про накладення на неї дисциплінарного стягнення та покладення на неї матеріальної відповідальності за заподіяні відповідачеві збитки.

Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством (частина друга статті 136 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Для встановлення початку перебігу такого строку визначальним є момент, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору, як складова механізму реалізації права на судовий захист, є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

Вирішуючи питання про поновлення строку, суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця про звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин. Визначене законодавцем у статті 233 КЗпП України формулювання «коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права» означає, що особа мала всі об`єктивні можливості дізнатися про порушення свого права. Доведення позивачем того, що він не знав про порушення свого права, а тому у передбачений законом строк не міг звернутися до суду за його захистом є недостатнім для поновлення цього строку, необхідно довести, що він не міг дізнатися про порушення свого права у зв`язку з об`єктивними та непереборними перешкодами.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій неправильно встановили суть правовідносин, не надали належної оцінки доводам та запереченням відповідача АТ КБ «ПриватБанк» про те, що спір між сторонами виник у зв`язку з незгодою позивача з покладенням на неї повної матеріальної відповідальності за заподіяні відповідачеві збитки та їх відшкодуванням шляхом відрахування грошових коштів з її заробітної плати, не встановили момент з якого позивач дізналася чи могла дізнатися про порушення свого права, за захистом якого вона звернулася 29 грудня 2016 року, чи дотримано ОСОБА_1 , визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду із таким позовом, а також наявність чи відсутність поважних причин його пропуску, що свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У силу повноважень, визначених статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції мав можливість усунути зазначені недоліки, однак також неправильно визначився з правовідносинами, що виникли між сторонами, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу

За змістом статті 133 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При визначенні розміру компенсації суду необхідно ураховувати, а сторонам доводити співмірність витрат на правову допомогу, виходячи із складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. Сторона зобов`язана документально підтвердити, що нею понесено витрати на правову допомогу: надати договір на правову допомогу, детальний опис робіт (наданих послуг), акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок витрат та платіжні документи про оплату таких послуг. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи питання про відшкодування ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, наведеного не урахували, не звернули увагу на відсутність документів, які б підтверджували склад та розрахунок таких витрат, акт приймання-передачі наданих послуг, на підставі яких можна було б зробити висновок про співмірність виконаних робіт заявленому розміру витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційний суд зазначені недоліки не усунув, а тому відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) постанова Житомирського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року підлягає скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задоволено частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 27 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Г. І. Усик

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко