Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 295/2969/17

провадження № 61-5287св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю., Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину майна, виділення у натурі частки майна

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт проживання її та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з лютого 1996 року до 16 лютого 2000 року;

визнати завершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0673 га, на якій розташований цей будинок, спільним сумісним майном сторін у справі;

визнати за нею право власності на 3/4 частки завершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 , та на 3/4 частки земельної ділянки площею 0,0673 га, на якій розташований завершений будівництвом житловий будинок, а за відповідачем визнати право власності на 1/4 частку завершеного будівництвом вказаного житлового будинку та на 1/4 частку вказаної земельної ділянки;

виділити їй в натурі 3/4 частки завершеного будівництвом житлового будинку та 3/4 частки земельної ділянки площею 0,0673 га, на якій розташований вказаний житловий будинок.

На обґрунтування заявлених вимог зазначала, що з лютого 1996 року вона проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в орендованих квартирах, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та спільно займались підприємницькою діяльністю. 16 лютого 2000 року сторони зареєстрували шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .

У період їх спільного проживання без реєстрації шлюбу з лютого 1996 року до 1998 рік, вона разом з ОСОБА_2 спільною працею, за спільні кошти, за допомогою її батька ОСОБА_4 побудували житловий будинок на АДРЕСА_1 . Будинок був приєднаний до мереж газо-, водо-, електропостачання та закінчений будівництвом у 1998 році. У цьому ж році сторони разом із сином позивача від першого шлюбу ОСОБА_5 вселилися до будинку, в якому проживали до травня 2015 року всією сім`єю.

У травні 2015 року відповідач, забравши особисті речі, залишив сім`ю та будинок. Рішенням Богунського районного суду від 09 грудня 2015 шлюб між сторонами у справі розірвано, сина ОСОБА_3 залишено на подальше проживання разом з нею.

Позивач пропонувала відповідачу добровільно поділити спільне майно за взаємною згодою, оформити введення житлого будинку до експлуатації та оформити правовстановлюючі документи на нього. Проте прийняти цю пропозицію відповідач відмовився.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 04 вересня 2020 року позов задовольнив. Визнав факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з лютого 1996 року до 16 лютого 2000 року .

Визнав об`єкти: завершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0673 га, на якій розташований завершений будівництвом житловий будинок, спільним сумісним майном (об`єктами права спільної сумісної власності) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частку завершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 , та на 3/4 частки земельної ділянки площею 0,0673 га, на якій розташований завершений будівництвом житловий будинок. Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку завершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/4 частки земельної ділянки площею 0,0673 га, на якій розташований завершений будівництвом житловий будинок. Виділив у натурі ОСОБА_1 3/4 частки завершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та 3/4 частки земельної ділянки площею 0,0673 га, на якій розташований завершений будівництвом житловий будинок. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період часу з лютого 1996 року до 16 лютого 2000 року. Визнаючи будинок і земельну ділянку спільною сумісною власністю, суд виходив з доведеності факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільної праці та спільних коштів, які витрачалися на спорудження будинку

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Житомирський апеляційний суд постановою від 08 лютого 2021 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 вересня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Скасував заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 20 липня 2020 року. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що положення КЗпШС Української РСР не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірне майно було набуте нею і ОСОБА_2 внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між нею та матір`ю відповідача письмової угоди про створення спільної сумісної власності, тому немає правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 26 березня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 280/489/15, від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, суд під час розгляду справи не з`ясував фактичні обставини справи, що мають значення для справи, в результаті чого дійшов неправильних висновків про відсутність підстав для задоволення її позову.

Спірні правовідносини між сторонами виникли на час пред`явлення цього позову - 16 березня 2017 року, тому вони регулюються нормами ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, і СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позов на підставі КЗпШС вона не заявляла.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Поділити майно за взаємною згодою, оформити прийняття вище вказаного жилого будинку до експлуатації та оформити правовстановлюючі документи на жилий будинок і укласти договір про поділ спільного сумісного майна подружжя з нотаріальним посвідченням цього договору відповідач категорично відмовився.

Станом на день смерті матері відповідача ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спірний будинок не був зареєстрований за нею у встановленому законом порядку.

24 червня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок, була надана його матері у приватну власність, дозвіл на будівництво та проєктна документація оформлені також на його матір - ОСОБА_7 , яка померла у 2013 році і за життя не оформила право власності на цей будинок. Об`єкти нерухомого майна, а саме земельна ділянка та спірний будинок є спадковим майном після смерті ОСОБА_7 , та належать йому в порядку спадкування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

07 червня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 до 14 січня 1997 року, про що свідчить штамп про розірвання шлюбу в паспорті відповідача серії НОМЕР_1 .

16 лютого 2000 року сторони у справі зареєстрували шлюб, у якому народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 грудня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Житомирської міської ради від 31 серпня 1995 року № 467 матері відповідача - ОСОБА_7 як забудовнику виділено для будівництва індивідуального житлового будинку земельну ділянку площею 490 кв. м на АДРЕСА_1 .

18 лютого 1998 року ОСОБА_7 видано державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0673 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель на АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який був виготовлений на замовлення ОСОБА_2 12 червня 1998 року, цей будинок є незавершеним будівництвом, готовність становить 86 %.

Згідно з висновком будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 2412/18/1319/20-25 від 28 квітня 2020 на вказаній земельній ділянці розташований завершений будівництвом житловий будинок (100% готовності), який не введений в експлуатацію.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла.

14 квітня 2017 року приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сіранчук Р. В. за заявою ОСОБА_2 відкрив спадкову справу № 12/2017 щодо майна померлої ОСОБА_7

15 липня 2020 року приватний нотаріус видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері на земельну ділянку загальною площею 0,0673 га, кадастровий номер 1810136300:08:011:0017, на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності разом з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Таким чином, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Отже, факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що спірний будинок був закінчений будівництвом у 1998 році. У період з 1996 року до 1998 року вона разом із відповідачем спільною працею, за спільні кошти та за допомогою її батька побудували спірний будинок, в який вселилися у 1998 році.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 стаття 17, стаття 18, пункт 2 стаття 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини 1 статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.

Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13 та від 23 вересня 2015 року № 6-1026цс15.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 на час будівництва спірного будинку не була членом сім`ї ні ОСОБА_2 ні матері відповідача - ОСОБА_7 , яка була забудовником і власником земельної ділянки на якій побудовано будинок.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 відповідач прийняв спадщину, в тому числі і земельну ділянку на якій розташований спірний будинок.

Доказів існування між позивачем і ОСОБА_7 певної угоди щодо створення спільної власності на будинок матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на викладене та дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, врахувавши обставини справи, апеляційний суд обґрунтовано виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України - з 01 січня 2004 року, а КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу, і позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний будинок побудовано внаслідок спільної праці її як члена сім`ї ОСОБА_7 , чи укладення між ними письмової угоди про об`єднання для спільної діяльності щодо створення спільної сумісної власності, а тому немає правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 280/489/15, від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц.

Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України), а також до трактування норм матеріального права на власний розсуд.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко