Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 295/4116/18

провадження № 61-480св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2018 року у складі судді Ведмідь Н. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси»,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» (далі - ДП МВС України «Інформ-Ресурси») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Зазначав, що він працював на посаді директора Житомирської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси». Наказом № 011-ОС від 10 лютого 2016 року його звільнено з роботи за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. На день його звільнення відповідачем нарахована, але не виплачена йому заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку в сумі 15 860 грн 45 коп., що підтверджується рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 09 червня 2017 у справі № 295/462/17. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2017 року у справі № 295/10382/17 на його користь стягнуто з ДП МВС України «Інформ-Ресурси» середній заробітку за час затримки заробітної плати за період з 27 травня 2017 року по 04 вересня 2017 року в сумі 32 269 грн 40 коп. Разом з тим, відповідач виконав свій обов`язок із виплати заробітної плати лише 03 жовтня 2017 року. Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 05 вересня 2017 року по 03 жовтня 2017 року в сумі 13 761 грн 95 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду мотивовано тим, що з позовом ОСОБА_1 звернувся 05 квітня 2018 року, тоді як перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку почався з 04 жовтня 2017 року (з наступного дня після виплати заборгованості із заробітної плати) та сплив через три місяці - 04 січня 2018 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та врахувавши висновки Конституційного Суду України викладені в рішенні у справі № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач пропустив строк без поважних причин, визначений статтею 233 КЗпП України, для звернення в суд з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, та позивач не звертався до суду з заявою про поновлення такого строку.Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутня заява ДП МВС України «Інформ-Ресурси» про застосування позовної давності, подана відповідно до вимог ЦПК України, не заслуговують на увагу, оскільки встановлені статтями 228 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду України 06 квітня 2016 року № 6-409цс16.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 росить скасувати судові рішення та задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач продовжував з ним розрахунок до 10 квітня 2018 року, при перерахуванні коштів на його рахунок не було вказано їх цільове призначення, а тому не можна вважати, що роботодавець розрахувався з ним у жовтні 2017 року. Крім того, суд не застосував положення частини третьої статті 267 ЦК України, за змістом якої позовна давність застосовується судом за заявою сторони. У цій справі суд застосував позовну давність без відповідної заяви відповідача про це, а посилання відповідача у відзиві на сплив строку позовної давності не є заявою у розумінні частини третьої статті 267 ЦК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 працював на посаді директора Житомирської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» та наказом № 011-ос від 10 лютого 2016 року його звільнено 10 лютого 2016 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

У день звільнення роботодавець з ним не розрахувався.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 червня 2017 року стягнуто із ДП МВС України «Інформ-Ресурси» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 15 860 грн 45 коп. без вирахуванням податків та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку за період із 11 лютого 2016 року по 26 травня 2017 року в сумі 77 832 грн 72 коп. за вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2017 року стягнуто із ДП МВС України «Інформ-Ресурси» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку із заробітної плати за період з 27 травня 2017 року по 04 вересня 2017 року в сумі 32 269 грн 40 коп.

У цьому позові ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05 вересня 2017 року (до 04 вересня 2017 року стягнуто рішенням суду від 20 листопада 2017 року) по 03 жовтня 2017 року (дата сплати заробітної плати).

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згіднорішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 рокуу справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку із статтями117 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першоїстатті 233 Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей116,117, 237-1 цьогокодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що відповідач продовжував з ним розрахунок до 10 квітня 2018 року, при перерахуванні коштів на його рахунок не було вказано їх цільове призначення, а тому не можна вважати, що роботодавець розрахувався з ним у жовтні 2017 року.

Разом з тим, такі обставини спростовуються як змістом позовної заяви ОСОБА_1 , який вказав про кінцевий розрахунок з ним у 2017 році, так і рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 листопада 2017 року у цивільній справі № 295/10382/17 за позовом ОСОБА_1 до ДП МВС України «Інформ-Ресурси» про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку, яким встановлено, що повний розрахунок здійснено 03 жовтня 2017 року.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо визначення початкового моменту перебігу позовної давності є безпідставними.

Із позовом ОСОБА_1 звернувся 05 квітня 2018 року, тоді як перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку почався з 04 жовтня 2017 року (з наступного дня після виплати заборгованості із заробітної плати) та сплив через три місяці - 04 січня 2018 року.

Тобто, позивач звернувся до суду із цим позовом із пропуском строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду України 06 квітня 2016 року № 6-409цс16.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд не застосував положення частини третьої статті 267 ЦК України, за змістом якої позовна давність застосовується судом за заявою сторони, є безпідставними, оскільки за змістом частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Між тим, інститут позовної давності у трудових правовідносинах врегульований статтями 233 234 КЗпП України, а тому положення частини третьої статті 267 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідосин.

Крім того, законодавець не установив вимоги щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, заяву про її застосування може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 09 квітня 2019 року у справі № 912/1104/18 (ЄДРСРУ № 81081514) та підтримана в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18 (ЄДРСРУ № 84420963).

Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам законодавства.

Відповідач послався на пропуск позивачем строку звернення до суду у відзиві на позовну заяву (а. с. 32-38).

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на законність судових рішень у справі.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко