ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 295/4312/16-ц

провадження № 61-21566св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Сокуренко Наталією Вікторівною, на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 1 лютого 2017 року, ухвалене у складі судді Перекупки І. Г., та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Жигановської О. С., Коломієць О. С., Якухна О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивувало тим, що 3 вересня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 20 238,90 доларів США з кінцевим терміном повернення 2 вересня 2014 року.

У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим станом на 1 березня 2016 року утворилась заборгованість в сумі 69 450,90 доларів США, що за встановленим Національним банком України (далі - НБУ) офіційним курсом гривні до долара США еквівалентно 1 881 424,88 грн, яка складається з 14 395,37 доларів США заборгованості за тілом кредиту, 14 666,87 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, 978,51 доларів США заборгованості за комісією за користування кредитом та 39 411,15 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

За таких обставин позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 69 450,90 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США станом на 1 березня 2016 року еквівалентно 1 881 424,88 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 1 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існують договірні зобов`язання, які відповідач належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості за кредитом, однак позивач, звертаючись до суду з позовом, пропустив позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 1 лютого 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просило рішення Богунського районного суду міста Житомира від 1 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що відповідно до пункту 7.1 кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти на строк з 3 вересня 2007 року до 2 вересня 2014 року включно.

Частиною п`ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Таким чином, враховуючи строк виконання зобов`язання, визначений договором, та вказане положення законодавства, банком не пропущено строк позовної давності станом на момент звернення з позовом до суду (березень 2016 року).

Також зазначає, що вимогу про повне дострокове погашення кредиту позичальнику не пред`являв. Таким чином, на думку заявника, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду постановлені при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, а висновки судів не відповідають нормам матеріального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 3 вересня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZHN0AE0000076, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 20 238,92 доларів США з кінцевим терміном повернення 2 вересня 2014 року.

Банк виконав свої зобов`язання у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит, тоді як останній у порушення умов договору зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 1 березня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 69 450,90 доларів США, яка складається з: 14 395,37 доларів США - заборгованості за кредитом, 978,51 доларів США -заборгованості з комісії, 14 665,87 доларів США - заборгованості за процентам та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договору в сумі 39 411,15 доларів США.

Пунктом 2.3 кредитного договору передбачено, що у paзi невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати винагороди та процентів за його використання.

У зв`язку з порушенням умов кредитного договору щодо повернення кредиту банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 2.3 договору використав право вимагати достроково повернення позичальником заборгованості за кредитним договором, пред`явивши йому письмову вимогу - претензію від 28 листопада 2008 року про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів на 10-й день від дати закінчення строку розгляду претензії.

ОСОБА_1 підтвердив отримання претензії банку від 28 листопада 2008 року із вимогою про дострокове погашення кредиту та заборгованості. Таким чином, перебіг позовної давності починається з 8 січня 2009 року та закінчується 8 січня 2012 року.

Судами також встановлено, що доказів про вчинення боржником у період з 8 січня 2009 року будь-яких дій, які свідчать про визнання ним свого боргу (сплата будь-якого платежу, надання банку письмової заяви про визнання боргу тощо), як і доказів на підтвердження поважності пропущення позовної давності, позивачем не надано.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Умовами пункту 2.3 кредитного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати винагороди та процентів за його використання.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, банк скористався своїм правом, передбаченим пунктом 2.3 кредитного договору, та у відповідності до частини другої статті 1050 ЦК України звернувся до позичальника з претензією (вимогою) від 28 листопада 2008 року про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитом та платежів за ним. Новий строк для повного виконання зобов`язань за кредитним договором встановлено банком у претензії, а саме протягом 10 днів від дати закінчення строку розгляду претензії.

Враховуючи, що кредитор не встановив у своїй вимозі (претензії) строк її розгляду, та з огляду на положення частини першої статті 8 ЦК України, застосуванню підлягає аналогія закону щодо строку розгляду претензії протягом місяця з моменту її отримання, який встановлений частиною шостою статті 222 ГК України.

Отже суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили, що новий строк повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту настав 8 січня 2009 року, враховуючи вимогу банку про дострокове погашення кредиту.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність строком в один рік (стаття 258 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Заперечуючи проти позову, відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що банк скористався своїм правом вимагати від боржника дострокового повернення кредиту, звернувшись із відповідною претензією, а, відтак, вважали, що перебіг позовної давності за вимогами банку почався з наступного дня після встановленого банком нового строку виконання зобов`язань, а саме з 8 січня 2009 року.

Встановивши, що з відповідним позовом банк звернувся 18 березня 2016 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відмовив у позові, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо спливу позовної давності є правильними у частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості, нарахованої станом на 8 січня 2009 року.

Разом з тим висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості, нарахованої за період з 8 січня 2009 року по 1 березня 2016 року, з підстав спливу позовної давності, є помилковими.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який, з урахуванням дострокової вимоги про повернення кредиту, наданий до 7 січня 2009 року включно.

По закінченню строку кредитування, починаючи з 8 січня 2009 року, позичальник мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором.

Положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки у охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки право АТ КБ «ПриватБанк» нараховувати ОСОБА_1 проценти та комісію, передбачені договором, припинилося зі спливом строку кредитування, вимоги позивача про стягнення заборгованості за процентами і комісією за період з 8 січня 2009 року по 1 березня 2016 року не підлягають задоволенню у зв`язку з необґрунтованістю, а не у зв`язку зі спливом позовної давності, як помилково послалися суди попередніх інстанцій.

За відсутності підстав для нарахування заборгованості за процентами і комісією після 8 січня 2009 року, відсутні також правові підстави для нарахування неустойки на ці суми.

Доводи заявника стосовно того, що з даним позовом банк звернувся в межах позовної давності і вимогу про дострокове повернення кредиту позичальнику банк не пред`являв, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються встановленими судами обставинами справи і дослідженими ними матеріалами справи.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 410 ЦПК України).

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Так як рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 1 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року, помилково відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, нарахованої у період з 8 січня 2009 року по 1 березня 2016 року, з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, касаційний суд скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій у цій частині із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог з підстав їх необґрунтованості.

У частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості, нарахованої до 8 січня 2009 року включно, з підстав спливу позовної давності, судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвали апеляційного суду у відповідних частинах без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд відмовив АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, нарахованої у період з 8 січня 2009 року по 1 березня 2016 року, а в іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін, підстав для відшкодування заявнику понесених ним судових витрат у зв`язку з розглядом справи у касаційному суді чи нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Сокуренко Наталією Вікторівною, задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 1 лютого 2017 року 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, нарахованої у період з 8 січня 2009 року по 1 березня 2016 року, скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог з викладених у мотивувальній частині підстав.

У іншій частині рішення Богунського районного суду м. Житомира від 1 лютого 2017 року 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов