№ 295/5199/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 295/5199/17

провадження № 61-11668св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Новоград-Волинська місцева прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2019 року у складі судді Ведмідь Н. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Мінич Т. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Новоград-Волинська місцева прокуратура, про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який у серпні 2017 року уточнив та просив стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 278 675,27 грн на відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивував тим, що постановою слідчого прокуратури Романівського району Житомирської області від 11 вересня 2009 року його було притягнено, як обвинуваченого, у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 191, частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України.

Постановою вказаного слідчого, 24 вересня 2009 року відсторонено позивача від виконання обов`язків розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора у всіх справах, які знаходяться у його провадженні на час проведення досудового слідства.

09 вересня 2009 року у кримінальній справі № 057009/09 обрано позивачу запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Вироком Чуднівського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2015 року у справі № 1-21/2011 його визнано невинним у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 357 КК України, виправдано за відсутністю в діянні складу злочину, скасовано обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Апеляційною та касаційною інстанціями залишено вирок суду першої інстанції без змін.

Відтак, незаконні дії органів досудового слідства у зв`язку із порушенням кримінальної справи, пред`явленням обвинувачення у вчиненні злочину, обранням запобіжного заходу, завдали позивачу моральних страждань. Щодо нього відбувалось незаконне кримінальне переслідування, що в свою чергу призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 278 675,27 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2019 року без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд врахувавши обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість його моральних страждань внаслідок незаконного перебування протягом тривалого часу під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 278 675,27 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року представник Державної казначейської служби України - Леончук К. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника звертає увагу на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 210/327/15-ц, згідно з якою не допускається стягнення моральної та матеріальної шкоди з казначейства, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів.

Касаційна скарга мотивована також тим, що визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим, не відповідає обставинам справи та не підтверджений доказами. Судами не враховано пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівникам та інших виплат. У позовній заяві відсутні відомості про стан здоров`я позивача, тяжкість його стану, чи зазнав він вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках, чи потрібен позивачу час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Богунського районного суду м. Житомира.

27 серпня 2019 року справа № 295/5199/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою слідчого прокуратури Романівського району Житомирської області від 24 вересня 2009 року відсторонено позивача від виконання обов`язків розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора в усіх справах, які знаходяться у його провадженні на час проведення досудового слідства.

09 вересня 2009 року у кримінальній справі № 057009/09 позивачу обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Вироком Чуднівського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2015 року ОСОБА_1 визнано невинним у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 357 Кримінального кодексу України, виправдано його по суду за відсутністю в діянні складу цього злочину, скасовано обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 04 травня 2016 року апеляцію прокурора Романівського району Житомирської області залишено без задоволення, а вирок Чуднівського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2015 року без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2016 року вирок Чуднівського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 04 травня 2016 року щодо позивача залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Судами встановлено, що позивач незаконно перебував під слідством та судом з 11 вересня 2009 року, тобто з дати винесення постанови слідчого прокуратури Романівського району Житомирської області про притягнення позивача як обвинуваченого та до проголошення ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2016 року, тобто повних 87 місяців.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 3200 грн, і саме з цієї суми позивач просив розраховувати розмір моральної шкоди.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У пунктах 5.4, 6.9 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Судами встановлено, що постановою слідчого прокуратури Романівського району Житомирської області від 11 вересня 2009 року ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого, пред`явивши йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 191, частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України. Постановою слідчого прокуратури Романівського району Житомирської області від 24 вересня 2009 року відсторонено позивача від виконання обов`язків розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора в усіх справах, які знаходяться у його провадженні на час проведення досудового слідства. 09 вересня 2009 року у кримінальній справі № 057009/09 обрано позивачу запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. В ході додаткового розслідування, органом досудового слідства дії позивача перекваліфіковано на частину першу статті 357 КК України та кримінальна справа з обвинувальним висновком повторно направлена для розгляду по суті до суду.

Таким чином, судами встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 11 вересня 2009 року, тобто з дати винесення постанови слідчого прокуратури Романівського району Житомирської області про притягнення позивача як обвинуваченого та до проголошення ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2016 року, тобто повних 87 місяців.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій на підставі належних доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що позивач незаконно перебував під слідством і судом, у зв`язку з чим йому завдано моральної шкоди, розмір якої судами визначено з урахуванням його доведеності позивачем, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 366/2027/18 (провадження № 61-18759св19).

Посилання касаційних скарг на відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у визначеному судом першої інстанції розмірі є безпідставними, оскільки незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі, а суму відшкодування у розмірі 278 675,27 грн суди попередніх інстанцій правильно визнали достатньою та справедливою.

Доводи касаційної скарги щодо визначення судом розміру моральної шкоди в розмірі стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. На підставі статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав позивача не порушувала, відповідальності за завдану ОСОБА_1 моральну шкоду, є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно пунктів 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі, тому доводи касаційної скарги у цій частині безпідставні.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівникам та інших виплат, є безпідставними, оскільки відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак, підстав для застосування наведеної норми до спірних правовідносинах відсутні.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищевикладене та те, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська