ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 295/7604/17

провадження № 61-4221св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Житомирська міська рада, ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2019 року в складі колегії суддів Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Житомирської міської ради, ОСОБА_2 треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення Житомирської міської ради від 30 листопада 2016 року № 434 у частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки згідно з її часткою у спільній власності 33/100 та надання в оренду земельної ділянки площею 0,0076 га терміном на 10 років по АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0406 га по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати договір оренди земельної ділянки, укладений між Житомирською міською радою та ОСОБА_2 відносно земельної ділянки, площею 0,0076 кв.м, яка розташована за вказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 28 жовтня 2015 року вона отримала у спадок 5/6 від 45/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками цього будинку є ОСОБА_3 , якому належить 22/100 частини будинку, і ОСОБА_2 , якій належить 33/100 частин будинку. ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні належною їй частиною будинку та підсобними приміщеннями шляхом заборони проходу через земельну ділянку, яка виділена для обслуговування житлового будинку, що належить сторонам на праві спільної часткової власності. Свою поведінку ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що земельна ділянка, на якій розташовані належні позивачу підсобні приміщення та споруди - туалет, вигріб, перебуває у її користуванні на праві оренди, а земельна ділянка, яку позивачка використовує як прохід до підсобних приміщень, перебуває у власності ОСОБА_2 .

Рішення Житомирської міської ради від 30 листопада 2016 року № 434, яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку згідно з часткою у спільній власності 33/100 та надано в оренду земельну ділянку площею 0,0076 га терміном на 10 років по АДРЕСА_1 , вважає незаконним у зв`язку з тим, що воно ухвалене з порушенням статті 19 Конституції України, частин першої та другої статті 358 ЦК України, частин четвертої статті 120 ЗК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела будь-яких порушень земельного законодавства рішенням Житомирською міською радою № 434 від 30 листопада 2016 року в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки згідно з її часткою 33/100 у спільній власності на будинок та в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 0,0076 га терміном на 10 років по АДРЕСА_1 .

Позивач не подала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що межі земельних ділянок, які відведені ОСОБА_2 , накладаються на земельну ділянку позивача і порушують її права як суміжного користувача. Твердження позивача про те, що на земельній ділянці, переданій у користування ОСОБА_2 , знаходяться уборна та вигріб позивача, не знайшли свого підтвердження, оскільки згідно схематичного плану земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_1 , уборна знаходиться поза межами земельної ділянки, яка передана ОСОБА_2 у користування, доказів того, що на спірних земельних ділянках розташовуються будь-які інші об`єкти, належні позивачу, суду не надано, як і не надано доказів того, що діями ОСОБА_2 позивачу створені будь-які перешкоди у користуванні належним їй майном.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 травня 2018 року в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Житомирської міської ради № 434 від 30 листопада 2016 року, визнання незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову; визнано незаконним та скасовано рішення Житомирської міської ради від 30 листопада 2016 року № 434 у частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки згідно з її часткою у спільній власності по АДРЕСА_1 ; визнано незаконним та скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0406 га за вказаною адресою від 22 грудня 2016 року; вирішено питання розподілу судових витрат; в іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що при виділенні земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ні з позивачем, ні з попереднім власником не було погоджено межі земельної ділянки, безпідставно відмовив у позові, не вказавши відповідних правових підстав, та помилково зазначив, що права позивача не порушені.

Аргументи учасників справи

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2019 року, просить її скасувати як таку, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і залишити в силі законне та обґрунтоване рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 травня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- апеляційний суд, частково задовольняючи позов не встановив, які саме права та інтереси ОСОБА_1 порушуються рішенням Житомирської міської ради від 30 листопада 2016 року № 434;

- погодження меж під час вирішення питання приватизації земельної ділянки полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт, якщо особа відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів такої відмови. У разі виникнення спору між співвласниками сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним;

- суд першої інстанції ретельно дослідив технічний план домоволодіння та всі його складові на земельних ділянках та дійшов обґрунтованого висновку, що вбиральня знаходиться в іншій стороні земельної ділянки по відношенню до орендованої ділянки ОСОБА_2 і не перетинається з приватизованою ділянкою ОСОБА_2 та не чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка належить позивачу.

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішення Житомирської міської ради, визнання незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку, а в іншій частині в касаційному порядку не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

15 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , просить залишити її без задоволення, а поставу апеляційного суду без змін. Вказує, що апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що приватизація земельної ділянки без відповідної згоди усіх співвласників будинку неможлива. ОСОБА_2 не надала суду належних і допустимих доказів про наявність правовстановлюючих та погоджувальних документів на спірну земельну ділянку.

18 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_2 , у яких вона зазначає, що позивач постійно наголошує суду, що між співвласниками домоволодіння були та залишаються неприязні стосунки і саме з цих підстав погоджень та домовленостей між сторонами бути не може. Такі обставини відповідно до норм земельного законодавства не можуть бути підставою для відмови у приватизації частини земельної ділянки. Приватизація та оренда ОСОБА_2 земельних ділянок ніяким чином не порушують права позивача та інших співвласників і ОСОБА_2 не перешкоджає їм у приватизації свої часток земельної ділянки.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року справа призначена до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 45/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на майно ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 є власником 33/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 .

Співвласниками іншої частини житлового будинку є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Рішенням Житомирської міської ради від 30 листопада 2016 року № 434 безоплатно передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку згідно з її часткою у спільній власності на житловий будинок 33/100 .

На підставі вказаного рішення між Житомирською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі від 07 лютого 2017 року, згідно з умовами якого орендодавець, керуючись рішенням Житомирської міської ради від 30 листопада 2016 року № 434, надав у користування земельну ділянку на обслуговування та будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 . В оренду передана земельна ділянка площею 0,0076 га строком на 10 років.

Із загального плану земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 межує з: - землями загального користування (А); - садибою АДРЕСА_2 (Б); - садибою АДРЕСА_3 (В), садибою АДРЕСА_4 (Г); АДРЕСА_5 (Д), садибою АДРЕСА_6 (Е) . Земельна ділянка, яка надана ОСОБА_2 в оренду, межує з садибою АДРЕСА_1 (А) та садибою АДРЕСА_2 (Б) .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, встановив, що рішення Житомирської міської ради № 434 від 30 листопада 2016 року у частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки згідно з її часткою у спільній власності на житловий будинок 33/100 та надання в оренду земельної ділянки площею 0,0076 га терміном на 10 років по АДРЕСА_1 не порушує права позивача. При цьому суд виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановив, що при виготовленні технічної документації та приватизації земельної ділянки відповідач не погодила відповідні межі з ОСОБА_1 , яка є суміжним співвласником житлового будинку по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим дійшов висновку про скасування рішення Житомирської міської ради від 30 листопада 2016 року № 434 у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та скасування відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію власності за ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України ( тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

У статті 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18) та в справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), в яких вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акту погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають.

У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

У частині перші статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У ході розгляду справи судом першої інстанції досліджувалась технічна документація відносно спірної земельної ділянки та не було встановлено жодних обмежень щодо використання земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача. Матеріали справи не містять будь-яких доказів порушення прав ОСОБА_1 , яка є суміжним землекористувачем ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту порушення оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування її прав як землекористувача.

Установивши, що факт накладення земельних ділянок ОСОБА_2 , які перебувають у власності та оренді, на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні позивача, в установленому законом порядку не доведений і сторонами не порушувалося питання щодо проведення земельно-технічної експертизи, що позбавляє можливості встановити наявність чи відсутність факту накладення земельних ділянок сторін та порушення прав позивача на землекористування, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову в зв`язку з його недоведеністю.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи задоволення вимог касаційної скарги, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2560 грн.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 травня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2560 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук