ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 296/11254/23

провадження № 61-3545св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 листопада 2023 року в складі судді Шалоти К. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року в складі колегії суддів Талько О. Б., Коломієць О. С., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про судовий захист порушених цивільних прав та інтересу, недодержання вимог закону при наданні довіреностей представнику.

Позов обґрунтовано тим, що під час судового розгляду її позовних вимог у цивільних справах № 296/5583/21, № 296/1693/20, № 296/262/22, № 296/5801/21, № 296/11237/20, № 295/18842/19 відповідачем допущено 12 випадків порушень вимог законодавства, оскільки надані представником відповідача довіреності на представництво інтересів в суді не відповідали, на думку позивачки, вимогам законодавства. Позивачка стверджує, що вказані порушення допущені під час розгляду кожної з указаних вище цивільних справ. Оскільки такі дії призвели до порушення її прав та інтересів, позивачка просила відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 120 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 08 листопада 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що приписами чинного законодавства не передбачено такого способу захисту як подання позовної заяви з вимогами про відшкодування шкоди, завданої внаслідок допущених, на думку позивачки, порушень під час надання довіреностей для участі у розгляді судової справи. Процесуальні питання щодо належного оформлення повноважень сторін під час розгляду певної судової справи не можуть досліджуватися та вирішуватися судом в іншій справі за позовною вимогою однієї із сторін, оскільки це суперечить завданню цивільного судочинства, а виникнення нового цивільного процесу в цьому випадку буде неправомірним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 листопада 2023 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення місцевого суду відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 березня 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у цій справі, у якій заявниця, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, не передаючи справу на новий розгляд, та захистити її порушені права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявниця посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Вказує на те, що суди, відмовляючи у відкритті провадження у справі, порушили норми процесуального права, фактично позбавивши її права на доступ до суду. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, помилково вважав, що спір між учасниками цієї справи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та не підлягає розгляду судами взагалі. Вважає порушеними свої права внаслідок незаконних, на її думку, дій відповідача під час розгляду інших цивільних справ, зокрема, подання довіреностей на представництво інтересів у суді, які, як вважає позивачка, не відповідали вимогам законодавства. Зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушення звичайного способу життя, розмір якої оцінює у сумі 120 000,00 грн.

Інший учасник справи не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу із суду першої інстанції.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 18 червня 2024 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Фаловська І. М.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду О. Грицик від 21 лютого 2025 року у зв`язку зі перебуванням у відпустці судді Карпенко С. О. призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Ситнік О. М., Фаловська І. М.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Верховний Суд зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14/182цс21; постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, провадження № 61-28728сво18; постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21; постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, провадження № 61-7013св20).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, провадження № 14-477цс19; від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, провадження № 11-36апп19; від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19, провадження № 14-39цс20).

Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 (провадження № 11-474заі18), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц (провадження № 14-503цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 591/5619/17 (провадження № 14-605цс19).

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з позицією ЄСПЛ, висловленою у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (заява № 4451/70), право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення ЄСПЛ від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, зазначала, що під час судового розгляду її позовних вимог у цивільних справах № 296/5583/21, № 296/1693/20, № 296/262/22, № 296/5801/21, № 296/11237/20, № 295/18842/19 відповідач допустив 12 випадків порушень вимог законодавства, оскільки надані представником відповідача довіреності на представництво інтересів в суді не відповідали, на думку позивачки, вимогам законодавства. Унаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушенні звичайного способу життя. Тому позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь на відшкодування завданої моральної шкоди 120 000,00 грн.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки нормами законодавства не передбачено такого способу захисту як звернення до суду з позовною заявою з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої поданням довіреностей відповідачем в інших справах.

Недоліки указаних довіреностей, про які зазначає позивачка, повинні бути викладені у процесуальний спосіб, тобто відповідно до норм процесуального законодавства під час розгляду судом безпосередньо тієї справи, у межах якої така довіреність подана. Тоді як відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі № 296/12456/23 (провадження № 61-2165сво24).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до власного тлумачення норм матеріального і процесуального права та незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій і наведених вище правових висновків суду не спростовують.

Зазначені заявницею доводи у взаємозв`язку з указаними нею підставами позову не дають Верховному Суду підстав вважати, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у цій справі є непропорційним втручанням у право сторони спору на доступ до правосуддя або що цей висновок не є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення принципу правової визначеності як складового елементу принципу верховенства права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у цій справі не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування ухвалених у цій справі судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо клопотань заявниці

23 грудня 2024 року ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 404 ЦПК України подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи № 296/11254/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

31 березня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про залишення без розгляду процесуальних документів, у якій просила залишити без розгляду:

- касаційну скаргу про визначення юрисдикції позовної заяви від 08 березня 2024 року;

- касаційну скаргу щодо оскарження судових рішень від 10 березня 2024 року;

- клопотання про передачу справи № 296/11254/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду від 23 грудня 2024 року.

Заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно із пунктами 3, 6 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Учасники справи мають право користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Відповідно до частин першої, другої статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

08 березня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу про визначення юрисдикції позовної заяви, яка зареєстрована у Верховному Суді 12 березня 2024 року, на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року.

09 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою (заявниця зазначає дату подання - 10 березня 2024 року), яка зареєстрована у Верховному Суді 14 березня 2024 року, на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 від 08 березня 2024 року та від 09 березня 2024 року залишено без руху у зв`язку з необхідністю уточнення яку саме касаційну скаргу з двох поданих заявниця підтримує і просить розглянути.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою від 08 березня 2024 року щодо визначення юрисдикції позовної заяви; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 09 березня 2024 року на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у справі № 296/11254/23.

Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 щодо визначення юрисдикції позовної заяви від 08 березня 2024 року не є предметом касаційного перегляду у справі № 296/11254/23, у зв`язку з чим у цій частині заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження від особи, яка подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

З урахуванням того, що касаційне провадження у справі № 296/11254/23 відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 09 березня 2024 року і до відкриття касаційного провадження заявниця як особа, яка подала скаргу, не зверталася до Верховного Суду із заявою про її відкликання, тому у цій частині заява ОСОБА_1 також задоволенню не підлягає.

З огляду на положення пунктів 3, 6 частини першої статті 43 та частин першої, другої статті 182 ЦПК України, заява ОСОБА_1 в частині залишення без розгляду її клопотання від 23 грудня 2024 року про передачу справи № 296/11254/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 від 31 березня 2025 року про залишення без розгляду процесуальних документів задовольнити частково.

Клопотання ОСОБА_1 від 23 грудня 2024 року про передачу справи № 296/11254/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без розгляду.

В задоволенні іншої частини вимог заяви відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська