№ 296/12456/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року

м. Київ

справа № 296/12456/23

провадження № 61-2165сво24

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),

суддів: Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - виконавчий комітет Житомирської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року у складі судді Шкиря В. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Житомирської міської ради (далі - ВК Житомирської міської ради) про захист порушених цивільних прав та інтересів, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 07 червня 2016 року ВК Житомирської міської ради незаконно та передчасно подав апеляційну скаргу у справі № 296/12002/13-а за її позовом до Житомирської міської ради, ВК Житомирської міської ради про визнання нечинними рішень міської ради, відшкодування моральної шкоди з двадцятьма порушеннями норм законодавства, зокрема, без наявності у виконавчого комітету повного тексту постанови суду, яка оскаржується.

ОСОБА_1 вказувала, що внаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у її душевних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушенні звичайного способу життя.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ВК Житомирської міської радина її користь на відшкодування завданої моральної шкоди 200 тис. грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, у відкритті провадження у справі відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить законодавству, договору та має бути ефективним.

Позовна заява ОСОБА_1 зводиться до незгоди із поданням виконавчим комітетом міської ради апеляційної скарги на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року у справі № 296/12002/13-а за її позовом до Житомирської міської ради, ВК Житомирської міської ради про визнання нечинними рішень міської ради, відшкодування моральної шкоди.

Статтями 352 354 ЦПК України визначено право та строки апеляційного оскарження в цивільному судочинстві. Крім того, пунктом 5 частини першої статті 43 ЦПК України врегульовано процесуальне право учасників справи оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.

Таким чином, представник відповідача скористався своїми процесуальними правами та подав апеляційну скаргу у справі № 296/12002/13-а. Незгоду з апеляційною скаргою позивачка може викласти у формі, передбаченій КАС України, під час розгляду апеляційним судом безпосередньо справи № 296/12002/13-а, в якій таку апеляційну скаргу було подано. Якщо розгляд справи вже закінчено апеляційною інстанцією, то позивачка не позбавлена права на подання касаційної скарги.

Порушення, які, на думку позивачки, були допущені представником відповідача в межах конкретної справи. При цьому, відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Тлумачення положень частини першої, другої статті 2 та частини першої статті 11 ЦПК України свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Оскільки позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду як в порядку цивільного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду, у відкритті провадження у цій справі суд відмовив.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції.

На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що незгода позивачки із апеляційною скаргою повинна бути висловлена відповідно до норм КАС України під час розгляду судом безпосередньо тієї справи, у межах якої така апеляційна скарга була подана.

Отже, відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального та процесуального права, незгоди з висновками суду першої інстанції і висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, в якій просить суд касаційної інстанції встановити юрисдикцію для розгляду цієї справи.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, в якій просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та, не передаючи справу на новий розгляд, змінити судові рішення.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, витребувано матеріали справи № 296/12456/23 із Корольовського районного суду м. Житомира. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачеві - ОСОБА_2 , судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 на підставі службової записки Секретаря Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Фаловської І. М., розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року № 1178/0/226-24 справу передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року справу передано судді-доповідачеві Дундар І. О., судді, які входять до складу колегії: Крат В. І., Краснощоков Є. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ВК Житомирської міської ради про захист порушених цивільних прав та інтересів, відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2024 року вищевказану справу № 296/12456/23 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2024 року зазначену справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження у справі, порушили норми процесуального права, фактично позбавивши її права на доступ до суду;

- суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, помилково вважав, що спір між учасниками цієї справи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та не підлягає розгляду судами взагалі. Вважає порушеними своїх прав внаслідок незаконних, на її думку, дій відповідача під час розгляду справи № 296/12002/13, зокрема, подання апеляційної скарги без наявності у виконавчого комітету повного тексту постанови суду, яка оскаржується. Унаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушення звичайного способу життя, розмір якої оцінює у сумі 200 тис. грн.

Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 червня 2016 року ВК Житомирської міської ради звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року у справі № 296/12002/13-а за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, ВК Житомирської міської ради про визнання нечинними рішень міської ради, відшкодування моральної шкоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 296/6169/23, провадження № 61-12472св23.

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у вказаній постанові суду, викликана таким.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див.: пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, провадження № 12-30гс21).

Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, провадження № 14-567цс18).

Приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див.: аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, провадження № 14-477цс19; від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, провадження № 11-36апп1; від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19, провадження № 14-39цс20).

Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року у справі № 591/5619/17.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що:

- при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала, що ВК Житомирської міської ради незаконно та передчасно подав апеляційну скаргу 07 червня 2016 року у справі № 296/12002/13-а із двадцятьма порушеннями норм законодавства, зокрема, без наявності у виконавчого комітету повного тексту постанови, яка оскаржується. Унаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушенні звичайного способу життя. Тому позивачка просила суд стягнути з ВК Житомирської міської радина її користь на відшкодування завданої моральної шкоди 200 тис. грн;

- нормами законодавства не передбачено такого способу захисту як звернення із позовною заявою з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої поданням апеляційної скарги в іншій справі;

- незгода позивача із апеляційною скаргою повинна бути висловлена у процесуальний спосіб, тобто відповідно до норм КАС України під час розгляду судом безпосередньо тієї справи, у межах якої така апеляційна скарга подана;

- таким чином, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Проте, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 296/6169/23, провадження № 61-12472св23, зазначено, що:

«юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є його предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову - це посилання у позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, провадження № 61-6515св20.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, визначила матеріально-правова вимогу до відповідача, щодо якої вона просить постановити судове рішення (предмет позову), зазначила обставини, якими обґрунтовує свої вимоги (підстава позову), зокрема, навела юридичні факти, на яких ґрунтуються її позовні вимоги до відповідача (фактична підстава позову) та послалася у позовній заяві на норми ЦПК України, на яких ґрунтуються її вимоги (правова підстава позову), а також зазначила про право, яке вона вважає порушеним, вказала спосіб, у який, на її думку, відповідач порушив її право, та зазначила прийнятний для себе спосіб захисту такого права.

Отже, суд мав повно та всебічно дослідити обставини, яким позивачка обґрунтовує свої вимоги, перевірити їх доказами, які мають бути оцінені на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установити існування чи відсутність порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів, та за наслідками указаних дій ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення по суті вимог позивачки.

Натомість суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов передчасного висновку, обґрунтувавши його тим, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду як у порядку цивільного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.

Суд апеляційної на наведене вище уваги не звернув, помилково залишивши судове рішення місцевого суду без змін.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження».

З огляду на викладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 296/6169/23, провадження № 61-12472св23.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Верховний Суд зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, провадження № 61-7013св20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, провадження № 61-28728сво18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14/182цс21, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Зазначені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17, провадження № 14-87цс20.

Саме на вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду послався суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з позицією ЄСПЛ, висловленою у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення ЄСПЛ від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, установлено, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала, що ВК Житомирської міської ради незаконно та передчасно подав апеляційну скаргу 07 червня 2016 року у справі № 296/12002/13-а із двадцятьма порушеннями норм законодавства, зокрема, без наявності у виконавчого комітету повного тексту постанови, яка оскаржується. Унаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушенні звичайного способу життя. Тому позивачка просила суд стягнути з ВК Житомирської міської ради на її користь на відшкодування завданої моральної шкоди 200 тис. грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки нормами законодавства не передбачено такого способу захисту як звернення із позовною заявою з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої поданням апеляційної скарги в іншій справі. Незгода позивачки із апеляційною скаргою повинна бути висловлена у процесуальний спосіб, тобто відповідно до норм процесуального законодавства під час розгляду судом безпосередньо тієї справи, у межах якої така апеляційна скарга подана. Тоді як, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 зводяться до невірного тлумачення норм матеріального та процесуального права, незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій та вищевказаних правових висновків суду не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, в якій остання просить суд касаційної інстанції встановити юрисдикцію для розгляду цієї справи, по суті є тією самою касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 296/6169/23, провадження № 61-12472св23.

Висновки про застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)

Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі частини другої статті 416 ЦПК України Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлює такі висновки про застосування норм права:

Правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить законодавству, договору та має бути ефективним.

Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 402 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Б. І. Гулько

Судді: В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська