ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №296/1400/15-к

провадження № 51-2001км22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_12.,

судді: ОСОБА_13.,

ОСОБА_14.,

секретар судового засідання ОСОБА_15.,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_16.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 17 січня 2022 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 квітня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42013060000000158, стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Коростені Житомирської області, проживає в АДРЕСА_1 ), засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) в редакції від 18 квітня 2013 року.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність таістотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінальногопровадження за відсутністю події кримінального правопорушення.

На обґрунтування своєї вимоги засуджений посилається на те, що досудове розслідування та судовий розгляд проведено упереджено, його винуватість не доведено поза розумним сумнівом, вирок ґрунтується на припущеннях, неналежних і недопустимих доказах, суперечливих показаннях свідків, які не містять будь-яких об`єктивних доказів його винуватості. Кримінальне правопорушення він не вчиняв, а фактично лише надав безоплатну юридичну консультацію з питань дотримання митного законодавства.

Стверджує, що встановлені судом обставини кримінальногопровадження - те, що ОСОБА_1 , використовуючи своє службове становище, з корисливих мотивів вчиняв дії в інтересах ОСОБА_2 та прийняв пропозицію незаконної винагороди від ОСОБА_3 - не відповідають дійсності, що підтверджується матеріалами кримінального провадження. Зокрема, суд не взяв до уваги, що виконавцем матеріалів стосовно ОСОБА_2 було призначено інспектора ОСОБА_11. і він ( ОСОБА_1 ) не мав до них доступу. Крім того, згідно з даними протоколу прийняття заяви від ОСОБА_3 від 06 листопада 2013 року останній повідомив, що разом з ОСОБА_4 особисто подав до канцелярії Житомирської митниці Міндоходів довідку з станції технічного обслуговування автомобілів (далі - СТО)та написану юристом «ІНФОРМАЦІЯ_2» заяву про продовження терміну перебування транспортного засобу на території України. Зазначене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що саме ОСОБА_1 долучив до адмінматеріалів ОСОБА_2 довідку про знаходження автомобіля на ремонті.

Вважає, щопоказання свідків ОСОБА_5 є нечіткими, показання працівників митниці не підтверджують його винуватості, а показання свідка ОСОБА_4 свідчать про провокацію правоохоронними органами дачі хабара, проте суд не дав належної оцінки відповідним доводам сторони захисту.

Зазначає, що негласні слідчі розшукові дії (далі - НСРД) проводились на підставі ухвали слідчого судді апеляційного суду Житомирської області від 06 листопада 2013 року,яка була вмотивована тим, що ОСОБА_1 вимагає неправомірну вигоду у вигляді 500 доларів США від громадянина ОСОБА_3 , що суперечить обвинуваченню, згідно з яким ОСОБА_1 прийняв пропозицію ОСОБА_3 про надання неправомірної вигоди.

Стверджує, що протоколи проведення НСРД є недопустимими доказами внаслідок складання їх неуповноваженими на те особами, оскільки матеріали кримінального провадження не містять доручень оперативним працівникам на проведення НСРД та на складання протоколів за їх результатами.

Вказує, що ухвали слідчого судді апеляційного суду Житомирської області про надання дозволу на проведення НСРД стосовно ОСОБА_1 , а також постанову про проведення контролю за вчиненням злочину було відкрито стороні захисту не в порядку, передбаченому ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), на стадії закінчення досудового розслідування під час надання доступу до його матеріалів, а лише під час розгляду провадження в суді першої інстанції, тобто через декілька років після закінчення розслідування.

Зазначає, що протокол огляду, маркування та вручення грошових купюр від 07 листопада 2013 року не може бути визнаний допустимим доказом, оскільки він є наслідком провокації ОСОБА_1 до вчинення злочину.

Звертає увагу на лист прокуратури Житомирської області від 05 травня 2015 року № 2 17-807-13, яким сторону захисту повідомлено про зміну правової кваліфікації правопорушення в ЄРДР з ч. 3 ст. 364 на ч. 1 ст. 368 КК України у зв`язку з набранням чинності Закону України від 21 лютого 2014 року та декриміналізацією ч. 3 ст. 364 КК України. Вважає, що обвинувачення змінено з порушенням встановленого процесуального порядку, оскільки слід було закрити провадження за ч. 3 ст. 364 КК України та почати з початку розслідування за ч. 1 ст. 368 КК України.

Указує, що обвинувачення ґрунтується на доказах, отриманих в результаті досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 364 КК України, проте на порушення ст. 257 КПК України матеріали провадження не містять відповідної ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням прокурора і відкритої стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, про використання в кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 368 КК України,яке порушене 06 травня 2014 року за фактом прийняття службовою особою правоохоронного органу ( ОСОБА_1 ) пропозиції отримати неправомірну вигоду, доказів, отриманих в рамках досудового розслідування іншого кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 364 КК України.

Вважає, щовстановлені судом обставини об`єктивно не доводять факту прийняття пропозиції ОСОБА_1 неправомірної вигоди, а вчинене ним з відповідним припущенням може кваліфікуватися як готування до злочину - створення сприятливих умов для отримання неправомірної вигоди, що з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення не тягне за собою кримінальної відповідальності і не є кримінально караним.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції провів апеляційний розгляд незаконно та упереджено, не навів в ухвалі ґрунтовних мотивів на спростування доводів апеляційної скарги сторони захисту. Ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про дослідження аудіозапису показань свідка ОСОБА_3 , наданих 18 вересня 2015 року в цій же справі під час її розгляду під головуванням судді ОСОБА_17., який не досліджувався судом першої інстанції, та про безпосереднє дослідження всіх доказів кримінального провадження під час розгляду апеляційної скарги, внаслідок чого сторона захисту була позбавлена процесуальної можливості надання іншої оцінки доказам, ніж та, що дав суд першої інстанції.

Зміст судових рішень та встановлені судами обставини кримінального провадження

За вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 17 січня 2022 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 368 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 000 грн).

На підставі ч. 5 ст. 74, п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання в зв`язку із закінченням строків давності.

За ухвалою Житомирського апеляційного суду від 22 квітня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_18. залишено без задоволення, а вирок - беззміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у прийнятті ним як службовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, пропозиції в одержанні для себе неправомірної вигоди за невчинення в інтересах того, хто надав неправомірну вигоду, дії, пов`язаної із використання службового становища.

Так, ОСОБА_1 працював на посаді головного інспектора оперативно-аналітичного відділу управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Житомирської митниці Міндоходів.У першій декаді вересня 2013 року до нього у відповідності до службових обов`язків для вирішення по суті надійшли матеріали щодо порушення митного законодавства ОСОБА_6 при ввезенні нею та перебуванні на митній території України транспортного засобу марки «Skoda Superb», номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 ,на якому вона 26 листопада 2012 року перетнула державний кордон України транзитом на десятиденний строк. У ході зустрічі у службовому кабінеті з чоловіком ОСОБА_6 - ОСОБА_3 , який діяв в інтересах своєї дружини, ОСОБА_1 погодився на пропозицію ОСОБА_3 зустрітися у неформальній обстановці для обговорення можливості не складання стосовно ОСОБА_6 протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 470 Митного кодексу України (далі - МК України), та надав останньому номер свого мобільного телефону.

Зустріч ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відбулася того ж дня близько 20:00 у приміщенні пабу «Вульф»у м. Житомирі, де ОСОБА_1 , зловживаючи службовим становищем, діючи умисно, всупереч інтересам служби, з корисливих мотивів в інтересах ОСОБА_6 , переслідуючи мету незаконного збагачення, прийняв пропозицію від ОСОБА_3 , який діяв в інтересах своєї дружини, щодо одержання для себе неправомірної вигоди в сумі 500 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 24-25 вересня 2013 року становило 3996,5 грн, за нескладення стосовно дружини останнього протоколу про порушення нею митних правил за ст. 470 МК України та надання можливості тимчасового виїзду автомобіля за межі України.

Діючи всупереч інтересам служби та переслідуючи мету отримання для себе неправомірної вигоди, ОСОБА_1 порадив ОСОБА_3 з метою непритягнення його дружини до адміністративної відповідальності за порушення митних правил отримати довідку з СТО про те, що автомобіль, яким за довіреністю керувала ОСОБА_6 , нібито перебував на ремонті, а також знайти сторонню особу, яка на ньому перетне кордон України до буферної зони та повернеться в Україну, що дасть можливість як уникнути адміністративної відповідальності, так і продовжити термін перебування автомобіля на території України.

Надалі у третій декаді жовтня 2013 року ОСОБА_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вжиття дій, пов`язаних із використанням службового становища, щодо нескладення протоколу про порушення митних правил та отримання для себе неправомірної вигоди в сумі 500 доларів США, зателефонував ОСОБА_3 з номера телефона, належного ОСОБА_7 , та наказав всі подальші питання щодо отримання фіктивної довідки з СТО, одержання дозволу з Житомирської митниці Міндоходів про продовження терміну перебування автомобіля ОСОБА_6 на території України, а також способу та часу передачі йому неправомірної вигоди вирішувати виключно з ОСОБА_4 .

У свою чергу ОСОБА_3 для сприяння в отриманні фіктивної довідки передав копії документів на автомобіль ОСОБА_7 , а 28 жовтня цього ж року за вказівкою останнього ОСОБА_6 отримала від директора СТО «BMW-Сервіс» ОСОБА_9 довідку про те, що автомобіль «Skoda Superb»упродовж часу з 05 грудня 2012 року по 28 жовтня 2013 року перебував на ремонті на вказаній СТО.

29 жовтня 2013 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_4., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , вищевказану довідку та заяву про продовження терміну перебування транспортного засобу на території України, які цього ж дня ОСОБА_4 надав до Житомирської митниці Міндоходів для вирішення по суті. Надаліза сприянням ОСОБА_1 05 листопада 2013 року Житомирською митницею Міндоходів видано лист № 10/2/10/3497, яким ОСОБА_6 надано дозвіл на вивезення вищевказаного автомобіля за межі території України невідкладно після завершення його ремонту. 07 листопада 2013 року ОСОБА_4 передав цей лист ОСОБА_3 .

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Мотиви Суду

Щодо меж перегляду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Мотивуючи свою скаргу, засуджений оспорює, у тому числі, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Надаючи власну оцінку доказам, засуджений по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка в силу ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, Суд виходить з фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні. Касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Щодо доведеності винуватості засудженого

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі з`ясування всіх обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено перевіреними під час судового розгляду доказами, а їх оцінка не суперечить ст. 94 цього Кодексу.

Суд першої інстанції встановив, що винуватість обвинуваченого об`єктивно підтверджується сукупністю наявних у матеріалах провадження доказів, зокрема показаннями свідків і самого ОСОБА_1 , який не заперечував, що зустрічався з ОСОБА_3 поза межами службового кабінету і надавав певні консультації, а також даними, що містяться у протоколах обшуку, вилучення та огляду речей та документів, протоколами, складеними за результатами проведення НСРД та іншими доказами. Зазначені докази узгоджуютьсяміж собою, є належними, допустимими і достатніми та доводять винуватість ОСОБА_1 поза розумним сумнівом.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_6 на законних підставах ввезла на митну територію України автомобіль марки «Skoda Superb», номерний знак НОМЕР_1 , проте цей автомобіль у встановлений законодавством час не було вивезено за митну територію України або зареєстровано у визначеному законом порядку.

У зв`язку з наведеним митними органами було порушено провадження за ч. 3 ст. 470 МК України та викликано ОСОБА_6 до Житомирської митниці Міндоходів. На виклик з`явився ОСОБА_3 , який діяв в інтересах своєї дружини.

Суд першої інстанції встановив, що до вказаного провадження мав доступ, в тому числі, головний інспектор Житомирської митниці ОСОБА_1 .

Доводи у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_1 не мав доступу до матеріалів стосовно ОСОБА_2 , оскільки їх безпосереднім виконавцем був інспектор ОСОБА_11 , є необґрунтованими.

До дій, пов`язаних з службовими становищем, відносяться не тільки ті дії, що безпосередньо виходять з обов`язків службової особи, але й ті, які ця особа хоча й не уповноважена була здійснювати, однак завдяки своєму службовому становищу могла вжити необхідних заходів для їх вчинення іншими службовими особами.

Як підтвердив у суді сам засуджений, він допомагав ОСОБА_11 , втрутився в його розмову з ОСОБА_3 , оскільки, на його думку, ОСОБА_11 був не досвідчений у питаннях тимчасового ввезення транспортних засобів.

Саме після спілкування з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . ОСОБА_3 отримав фіктивну довідку про перебування транспортного засобу на ремонті, яку передав ОСОБА_4 , після чого 05 листопада 2013 року Житомирською митницею Міндоходів видано лист № 10/2/10/3497, яким ОСОБА_6 надано дозвіл на вивезення автомобіля за межі території України невідкладно після завершення його ремонту. При цьому, на думку Суду, на кримінально-правову оцінку вчиненого не впливає те, яким чином ця довідка потрапила до матеріалів адмінпровадження.

Суд першої інстанції встановив, що підтвердженням факту перебування матеріалів на виконанні, у тому числі, у ОСОБА_1 , є лист заступника начальника Житомирської митниці Міндоходів, за змістом якого відповідно до резолюції заступника начальника управління боротьби з контрабандою від 01 листопада 2013 року до документу вх. № Житомирської митниці 5613/16 від 30 жовтня 2013 року лист фірми «ІНФОРМАЦІЯ_2» було направлено на розгляд ОСОБА_1 (т. 4, арк. 129).

Крім того, суд установив, що в ході проведення обшуку в робочому кабінеті ОСОБА_1 та інших інспекторів вилучено папку з документами про перебування автомобіля ОСОБА_6 на митній території України, серед яких є документ з візою « ОСОБА_1 для опрацювання».

Таким чином, ОСОБА_1 , будучи державним службовцем та особою, яка зобов`язана виявляти, розкривати, припиняти порушення митного законодавства вживав дії направлені на протилежне, а зокрема консультував ОСОБА_3 про можливі шляхи уникнення відповідальності, надав свій номер телефону, зустрічався конфіденційно, поза межами своєї роботи. При цьому він прийняв пропозицію неправомірної вигоди для себе від ОСОБА_3 та для вирішення цих питань з метою маскування своїх дій ввів у справу посередника ОСОБА_4 , з яким ОСОБА_3 до цього знайомий не був.

Щодо доводів про недопустимість доказів, отриманих за результатами НСРД

Доводи касаційної скарги про провокаційні дії стосовно ОСОБА_1 з боку правоохоронних органів були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій та не знайшли свого підтвердження.

На підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, у тому числі отриманих за результатами НСРД, суд першої інстанції дійшов висновку, що в ході досудового розслідування працівниками правоохоронних органів не здійснювались будь-які дії, спрямовані на провокацію, спонукання ОСОБА_1 до вчинення правопорушення, тобто поведінка органів досудового розслідування була пасивною, мав місце контроль за вчиненням злочину після звернення ОСОБА_3 з відповідною заявою до правоохоронного органу. Натомість ОСОБА_1 зустрічався з ОСОБА_3 та роз`ясняв йому можливі варіанти уникнення від адміністративної відповідальності за його сприянням.

При цьому у вироку не заперечується, що саме ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_1 незаконну винагороду, на що посилається у скарзі засуджений. Вимагання неправомірної вигоди (прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи) ОСОБА_1 не інкримінується. За вирокомКорольовського районного суду м. Житомира від 26 травня 2014 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали слідчих суддів апеляційного суду Житомирської області № 801-3, 802-3 від 06 листопада 2013 року, постанову прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 07 листопада 2013 року), отримано стороною обвинувачення після їх розсекречення та відкрито стороні захисту під час розгляду провадження в суді першої інстанції.

Суд першої інстанції перевірив, що сторона обвинувачення вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення вказаних процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, та встановив, що їх не було розсекречено до моменту передачі обвинувального акта до суду з причин, що не залежали від волі та процесуальної поведінки прокурора. Суд дослідив ці процесуальні документи в комплексі із доказами, отриманими за результатами НСРД, які було відкрито стороні захисту в порядку, визначеному ст. 290 КПК України, та забезпечив можливість стороні захисту у змагальному процесі довести перед судом свої аргументи щодо їх допустимості. Такий порядок відкриття процесуальних документів, що стали підставою для проведення НСРД, узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 16 січня 2019 року (справа № 751/7557/15) та від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15).

Європейський суд з прав людини у справі «Ramanauskasv. Lithuania» у рішенні від 20 лютого 2018 року зазначив, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними.

Також відповідно до постанови прокурора, який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному проваджені, про проведення контролю за вчиненням злочину від 07 листопада 2013 року проведення НСРД доручено співробітникам УБОЗ УМВС України в Житомирській області та старшому слідчому слідчого відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_19. (т. 4, арк. 61).

Тому доводи у скарзі про проведення НСРД не уповноваженими на те особами, зокрема незаконне складання протоколів за результатами НСРД оперуповноваженим УБОЗ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_20., є безпідставними.

Доводи засудженого про недопустимість доказів, отриманих у рамках іншого кримінального провадження за ч. 3 ст. 364 КК України та покладених в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 368 КК України, у зв`язку з порушенням вимог ч. 1 ст. 257 КПК України та відсутністю відповідної ухвали слідчого судді про використання результатів НСРД в іншому кримінальному провадженні також є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КПК України якщо в результаті проведення НСРД виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

З матеріалів провадження вбачається, що 05 листопада 2013 року до ЄРДР за № 42013060000000158 внесено відомості про кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 364 КК України за фактом зловживання службовим становищем службовими особами правоохоронного органу Житомирської області, а 06 травня 2014 року - за ч. 1 ст. 368 КК України за фактом прийняття службовою особою правоохоронного органу пропозиції отримати неправомірну вигоду. Постановою старшого слідчого СВ прокуратури Житомирської області від 17 жовтня 2014 року кримінальне провадження,внесене до ЄРДР за № 42013060000000158, в частині обвинувачення за ознаками ч. 3 ст. 364 КК України закрито у зв`язку з декриміналізацією.

17 січня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 368 КК України, після чого за результатами розслідування вказаного кримінального провадження 06 лютого 2015 року обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 368 КК України направлено до суду для розгляду по суті.

Оскільки відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 368 КК Українивнесено до ЄРДРза тим же № 42013060000000158, що і відомості про кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 364 КК України, тобто в рамках того ж самого кримінального провадження, що розслідується і яке стосується тих самих фактичних обставин, однієї і тієї ж особи, тому вимоги ст. 257 КПК України у цьому випадку не застосовуються.

Таким чином, порушення встановленого КПК України порядку отриманнядоказів, як про те зазначає у скарзі засуджений, не вбачається.

Щодо доводів про неправильну кваліфікацію кримінального правопорушення

Правильність правової кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 368 КК України сумнівів у Суду не викликає, оскільки він, будучи службовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, прийняв пропозицію в одержанні для себе неправомірної вигоди за невчинення в інтересах того, хто надав неправомірну вигоду, дії, пов`язаної із використання службового становища.

Зазначене кримінальне правопорушення має формальний склад і вважається закінченим з моменту прийняття пропозиції, тому підстав кваліфікувати його як готування до злочину немає.

Щодо доводів про порушення апеляційним судом вимог КПК України

За змістом ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції.

Водночас судове слідство у суді апеляційної інстанції не повинно дублювати дослідження доказів, яке проводилось у суді першої інстанції, а здійснюється в обсязі, необхідному для перевірки законності та обґрунтованості вироку, з урахуванням доводів і вимог, що наведені в апеляційній скарзі.

Питання щодо повторного дослідження обставин та доказів вирішується апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин провадження. Обґрунтування повторного дослідження доказів не може зводитися до необхідності надати доказам іншу оцінку та ухвалити протилежне за змістом рішення, як це вбачається з апеляційної скарги сторони захисту.

Що стосується зазначеного в касаційній скарзі доказу, не дослідженого судом першої інстанції, - показань свідка ОСОБА_3 під час розгляду цього провадження під головуванням іншого судді, то відповідно до вимог закону суд обґрунтовує своє рішення доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду провадження.

З матеріалів провадження вбачається, що допитсвідка ОСОБА_3 проведено в судовому засіданні з додержанням вимог ст. 352 КПК України, підстав для сумніву у достовірності показань цього свідка суд не знайшов та визнав їх належним доказом.

Отже, суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги захисника, які аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, у тому числі щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та допустимості окремих доказів, і надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Висновки Суду по суті вимог касаційної скарги

З огляду на вищевказане в касаційній скарзі засудженого не наведено доводів про допущення під час досудового розслідування чи судового розгляду провадження таких порушень вимог КПК України, які перешкодили чимогли перешкодити суду ухвалитизаконне та обґрунтоване судове рішення, або спростовували би правильність висновків суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого та кваліфікації його дій.

На думку Суду, наявні у провадженні докази є належними і допустимими, а судові рішення стосовно ОСОБА_1 - законними, обґрунтованими і вмотивованими.

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргузасудженогоОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 17 січня 2022 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 квітня 2022 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14