Постанова

Іменем України

05 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 296/2626/21

провадження № 61-1971св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що рішенням від 06 вересня 2018 року Житомирський окружний адміністративний суд у справі № 0640/3479/18 частково задовольнив позов ОСОБА_1 та визнав протиправною відмову головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом від 29 травня 2018 року № Г-5324/0-2938/0/22-18, у наданні йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Позивач вважав, що протиправними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінив на власний розсуд в 1 500 000 грн та вважав, що ця сума буде достатньою для відновлення душевної рівноваги. Моральна шкода виявилася в душевних стражданнях пережитих ним у зв`язку із неправомірними діями відповідача, у зв`язку з чим похитнулась віра в державні органи та саму державу Україна.

Він був змушений виділити тривалий час для звернення до юристів та судових органів для усунення незаконних перешкод зі сторони відповідача, у зв`язку з чим був позбавлений можливості своєчасного та нормального вирішення побутових проблем та задоволення своїх людських потреб. Перенесений у зв`язку з неправомірними діями відповідача сильний психологічний стрес, постійне напруження під час судового врегулювання призвели до погіршення стосунків з односельчанами, негативно позначились на його психічному стані та відносинах в сім`ї.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 вересня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вважав судове рішення таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права та вказав, що зазначених позивачем обставин недостатньо для відшкодування моральної шкоди, оскільки останній зобов`язаний довести настання негативних наслідків у вигляді такої шкоди, її розмір та причинний зв`язок.

На переконання апеляційного суду, сам лише факт ухвалення Житомирським окружним адміністративним судом рішення від 06 вересня 2018 року, яким встановлено протиправність дій відповідача у наданні йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди та не звільняє його від обов`язку надати належні докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просивскасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 07 квітня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року та витребував справу із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду не підписана всім складом суду, який розглядав справу у Житомирському апеляційному суді. Ця обставина є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної постанови згідно пункту 3 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 у встановлений строк до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 травня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння, площею 19,61 га, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області, з наступною передачею цієї земельної ділянки йому в оренду строком на 49 років.

Листом головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 29 травня 2018 року № Г-5324/0-2938/0/22-18 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вказаної заяви.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року в справі № 0640/3479/18 визнано протиправною відмову головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння площею 19,61 га, розташованої на території Брусилівського району Житомирської області.

Зобов`язано головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03 травня 2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння, розташованої на території Брусилівського району Житомирської області, та прийняти рішення із врахуванням встановлених обставин справи й у відповідності до норм Земельного кодексу України.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 посилався на те, що протиправними діями відповідача йому завдано моральної шкоди. Як на підставу для задоволення вимог зазначив статті 23 та 1167 Цивільного кодексу України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З огляду на загальні підстави цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Заявляючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послався на завдання йому Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ненаданням відповіді на клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі в оренду земельної ділянки.

Обов`язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Апеляційний суд правильно зазначив, що Житомирський окружний адміністративний суд, визнавши протиправними дії відповідача щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 , зобов`язав головне управління Держгеокадастру у Житомирській області розглянути це клопотання з урахуванням норм законодавства, чим відновив порушені права позивача на розгляд його клопотання у відповідності до вимог законодавства.

Водночас, будь-яких інших обставин, зокрема, щодо заподіяння моральної шкоди позивачу, причинно-наслідкового зв`язку між такою шкодою та бездіяльністю відповідача позивач не надав.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн.

Аналогічна позиція при розгляді справ у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2021 року у справі № 296/3115/20 (провадження №61-1087св21) від 06 вересня 2021 року у справі № 296/3139/20 (провадження № 61-1086св21), від 20 червня 2022 року в справі № 296/3125/20 (провадження № 61-411св21), від 29 листопада 2021 року в справі № 296/699/20 (касаційне провадження № 61-8042св21), від 24 червня 2022 року в справі № 296/3116/20 (провадження № 61-1760св21), у яких суд дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди, а сам факт визнання протиправною бездіяльності не свідчить про наявність заподіяння шкоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що постанова Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні (пункт 3 частини першої статті 411 ЦПК України).

Судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази (частина перша статті 258 ЦПК України).

У частині четвертій статті 258 ЦПК України зазначено, що перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Відповідно до частини першої статті 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу (частина друга статті 259 ЦПК України).

У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи. Судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи (частина шоста статті 259 ЦПК України).

За частиною восьмою статті 259 ЦПК України усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Судові рішення в електронній формі викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду - електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).

Згідно із частиною першою статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач (частина друга статті 33 ЦПК України).

У частині третій статті 34 ЦПК України зазначено, що перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

Відповідно до частини першої статті 381 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.

Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина третя статті 381 ЦПК України).

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 вересня 2021 року, перегляд рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 вересня 2021 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у Житомирському апеляційному суді визначена здійснювати колегія суддів у складі: головуючого судді (суддя-доповідач) - Талько О. Б., суддів: Коломієць О. Г., Шевчук А. М. (а. с. 41-42).

У судовому засіданні 14 грудня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваної постанови Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, яка підписана усім складом суду (а. с. 58).

Повний текст постанови Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року містить підписи всіх суддів колегії суддів, визначеної для перегляду в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції (а. с. 59-60).

За наведених обставин Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що оскаржувана постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року не підписана усім складом суду, оскільки вони спростовуються змістом цього судового рішення. Постанова апеляційного суду також оприлюднена у Єдиному держаному реєстрі судових рішень, що свідчить про підписання даного рішення суду із застосуванням електронного цифрового підпису всім складом судом, зазначеним у судовому рішенні, який здійснював розгляд справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст постанови апеляційного суду з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, оскаржуване судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалене законне і обґрунтоване судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук