Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 296/4523/19

провадження № 61-18635св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Житомирська обласна прокуратура в особі Коростишівської місцевої прокуратури, Головне управління Національної поліції в Житомирській області в особі Коростишівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коки Валентини Аркадіївни на постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Житомирської обласної прокуратури в особі Коростишівської місцевої прокуратури, Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУ НП в Житомирській області) в особі Коростишівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - Коростишівський ВП ГУНП в Житомирській області), Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про відшкодування немайнової (моральної) моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2015 року, який ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 17 березня 2016 року залишено без змін, його визнано невинуватим та виправдано. Позивач незаконно перебував під слідством 3 роки 5 місяців та 14 днів, або 41 місяць та 14 днів, із яких 14 місяців (із 03 жовтня 2013 року по 03 грудня 2014 року) перебував під вартою, а у подальшому до 17 березня 2016 року знаходився під особистим зобов`язанням.

Позивач вказував, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та обмеженнями йому завдано немайнову (моральну) шкоду, яка полягає у негативних емоціях та переживаннях, порушенні звичного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації, а також у втраті віри у справедливість та викорінення наслідків беззаконня, яке творили відповідачі під час досудового розслідування. Визначаючи розмір моральних страждань у матеріальному плані, позивач, враховуючи вимоги розумності і справедливості, оцінив завдану немайнову (моральну) шкоду у сумі 500 000 грн. Зазначене відшкодування у такому розмірі не призведе до необґрунтованого збагачення, а натомість відшкодує значний відсоток моральних страждань та сприятиме поновленню прав, забезпечить можливість лікування та налаштування життя.

ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДКС України у рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 500 000 грн, а також вирішити питання витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 березня 2021 року, ухваленим у складі судді Рожкової О. С., позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України у рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування немайнової (моральної) шкоди у розмірі 500 000,00 грн.

Судові витрати у вигляді судового збору компенсовано за рахунок держави.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на правовідносини, що виникли між сторонами розповсюджується дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Мінімальна заробітна плата у 2021 році становила 6 000 грн. Оскільки у період з 03 жовтня 2013 року по 17 березня 2016 року ОСОБА_1 перебував у статусі затриманого, підозрюваного, обвинуваченого, то час незаконного перебування його під слідством становив 41 місяць 14 днів. Отже, гарантована державою позивачу виплата за заподіяну немайнову (моральну) шкоду станом на час звернення до суду становить 173 040 грн (41 міс. 14 днів * 4173= 173 040), а станом на час відшкодування - 246 709,67 грн (41 міс. 14 днів * 6 000 = 248 709,67 грн).

Водночас, суд першої інстанції прийняв до уваги доводи представника позивача, що такий розмір немайнової (моральної) шкоди є несумісним та неспіврозмірним з моральними стражданнями (фізичними, душевними, психічними тощо), яких зазнав позивач, характером немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).

При визначенні розміру немайнового (морального) відшкодування суд врахував, що позивач 3 роки 5 місяців 14 днів знаходився під слідством, з яких 14 місяців утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на його життя. Після цього позивач також був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно нього було застосовано особисте зобов`язання. У зв`язку з таким переслідуванням з боку правоохоронних органів, позивач зазнав душевних переживань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому наявність такої шкоди, як вже зазначалося вище, не заперечується відповідачами, які фактично заперечували лише щодо розміру її відшкодування та не спростували доводів, що у порушення вимог статті 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивачу не було роз`яснено порядок поновлення його порушених прав та свобод, а також відшкодування завданої шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції у Житомирській області та Житомирської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 березня 2021 року змінено, зменшено стягнення з Державної казначейської служби України в рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування немайнової (моральної) шкоди з «500 000,00 грн» до «260 000,00 грн».

Компенсовано за рахунок держави Головному управлінню Національної поліції в Житомирській області 3 600 грн судового збору у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Компенсовано за рахунок держави Житомирській обласній прокуратурі 3 600 грн судового збору у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 03 жовтня 2013 року по 17 березня 2016 року ОСОБА_1 перебував під слідством та судом, починаючи із часу затримання та до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Вказав, що вирішуючи цей спір, суд першої інстанції правильно визначився із періодом перебування позивача під слідством та судом, але при цьому помилився при підрахунку кількості місяців. Так, період із 03 жовтня 2013 року по 17 березня 2016 року складає 29 місяців та 14 днів, а не 41 місяць та 14 днів, як помилково підрахував суд першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вказав, що правильний підрахунок місяців впливає на правильність визначення мінімального розміру немайнової (моральної) шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи. У цьому випадку стягнення немайнової (моральної) шкоди належить здійснити у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, із урахуванням того, що із 29 місяців та 14 днів, які позивач перебував під слідством та судом, він 14 місяців (із 03 жовтня 2013 року по 03 грудня 2014 року) утримувався під вартою, що фактично позбавляло його волі та було винятковим запобіжним заходом, а з 04 грудня 2014 року по 17 березня 2016 року знаходився під особистим зобов`язанням, що також обмежувало його у вільному виборі місця знаходження та поведінки.

Визначаючи розмір відшкодування, суд апеляційної інстанції, крім викладеного вище, приймає до уваги обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість душевних та фізичних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру. Також позивачу не був роз`яснений порядок поновлення його порушених прав та свобод, відшкодування завданої шкоди.

Зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості апеляційний суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відшкодування моральної шкоди належить стягнути 260 000 грн, що буде достатньою сатисфакцією та не призведе до необґрунтованого збагачення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кока В. А. засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, змінивши його резолютивну частину.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

18 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду представнику заявника відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

14 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Корольовського районного суду Житомирської області.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

31 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Вважає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, не зважав на вимоги розумності, виваженості і справедливості. Не врахував, що позивача протиправно обвинувачено у скоєнні тяжкого злочину внаслідок провокації державного органу; не врахував тривалість заходів кримінально-правого примусу у межах незаконного кримінального переслідування; проведення обшуку у помешканні; накладення арешту на майно; застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою; нігілістичну поведінку правоохоронців.

Вважає, що зазначені заходи мали значний психотравматичний вплив на позивача, і розмір сатисфакції має бути в рази більший, ніж мінімально гарантований законом.

Крім того, вказує, що держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність у зазначенні у резолютивній частині рішення таких відомостей як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на обов`язки, ні на підстави відновлення права позивача у разі встановлення судом їх порушень та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), від 20 вересня 2018 року у справі № 686/2373/15-ц (провадження № 14-298цс18), Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 454/2882/19 (провадження № 61-1891св21).

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У січні 2021 року ГУ НП в Житомирській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.

У січні 2021 року Житомирська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із копії протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, встановлено, що 03 жовтня 2013 року ОСОБА_1 затримано у порядку статті 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України. Ухвалою слідчого судді Коростишівського районного суду Житомирської області від 04 жовтня 2013 року до ОСОБА_1 , зокрема, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, починаючи з 03 жовтня 2013 року.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 03 грудня 2014 року запобіжний захід ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на особисте зобов`язання, з негайним звільненням з-під варти у залі суду, з покладанням на останнього обов`язків, передбачених статтею 194 КПК України.

Вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2015 року, який ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 17 березня 2016 року залишено без змін, ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307 КК України визнано невинуватим та судом виправдано. У мотивувальних частинах вказаних вище вироку та ухвали судом прописано про встановлення в діях органу досудового розслідування ознак провокації до вчинення злочину, що прямо забороняється частиною третьою статті 271 КПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 24 листопада 2016 року вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 17 березня 2016 року залишено без змін.

Отже, з 03 жовтня 2013 року по 17 березня 2016 року ОСОБА_1 перебував під слідством та судом, починаючи із часу затримання та до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій у повній мірі не відповідають.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що встановлений на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку як на підставу касаційного оскарження посилається заявник, зроблено висновок про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині підрахунку місяців незаконного перебування позивача під слідством та судом, суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази, вірно встановив, що позивач незаконно перебував під слідством і судом 29 місяців та 14 днів, правильно застосував положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та обґрунтовано визначив розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи у суді.

Визначаючи розмір відшкодування, суд апеляційної інстанції вказав, що стягнення майнової (моральної) шкоди належить здійснити у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, із урахуванням того, що позивач 14 місяців утримувався під вартою.

При визначенні розміру відшкодування суд апеляційної інстанції прийняв до уваги обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість душевних та фізичних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру, та що позивачу не був роз`яснений порядок поновлення його порушених прав та свобод, відшкодування завданої шкоди.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що при визначенні розміру відшкодування суд апеляційної інстанції не врахував вимоги розумності, виваженості і справедливості, є неспроможними.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильне визначення судами порядку стягнення грошових коштів, колегія суддів вказує на таке.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28) Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) (пункт 6.21) та Верховний Суд у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/2190/17 (провадження № 61-1891св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 1527/4804/12 (провадження № 61-6778св21).

Отже, слід змінити резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції, виключивши з неї посилання на орган, з якого здійснюватиметься стягнення - Державну казначейську службу України, та вид рахунку, з якого має бути здійснено списання - з Єдиного казначейського рахунку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції правильно вирішив спір по суті, але не урахував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) та Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/2190/17 (провадження № 61-1891св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 1527/4804/12 (провадження № 61-6778св21), колегія суддів вважає необхідним змінити резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції, виключивши з неї посилання на орган, з якого здійснюватиметься стягнення - Державну казначейську службу України, та вид рахунку, з якого має бути здійснено списання - з Єдиного казначейського рахунку.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Коки Валентини Аркадіївни на постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:

«Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування немайнової (моральної) шкоди 260 000,00 грн.».

У решті постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець