Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 296/7147/16

провадження № 61-30051св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - Державний університет телекомунікацій;

представники відповідача: Сіленко Сергій Олександрович, Гороховський Євген Петрович ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного університету телекомунікацій на рішення апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2017 рокуу складі колегії суддів: Талько О. Б., Гансецької І. А., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного університету телекомунікацій про стягнення індексації, вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що 27 вересня 2013 року вона була прийнята на роботу на посаду провідного бухгалтера бухгалтерії Державного університету телекомунікацій в порядку переведення з навчально-наукового підрозділу Житомирський військовий інститут Національного авіаційного університету. 31 серпня 2015 року її звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням штату.

Зазначала, що у день звільнення відповідач не виплатив всіх належних їй сум, зокрема, не нарахована сума індексації заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 31 серпня 2015 року, що, в свою чергу, призвело до зменшення розміру вихідної допомоги при звільненні. Отже, повного розрахунку у день звільнення з нею проведено не було,

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного університету телекомунікацій на її користь суму індексації за період з 01 липня 2015 року по 31 серпня 2015 року у розмірі 1 870 грн 84 коп., недоплачену вихідну допомогу у розмірі 467 грн 78 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 37 986 грн 13 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 липня 2017 року у складі судді Полонця С. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 31 серпня 2015 року у розмірі 1 636 грн 99 коп., недоплачену вихідну допомогу у розмірі 467 грн 78 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6 612 грн 97 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з відсутністю станом на серпень 2015 року затвердженого механізму індексації оплати праці відповідач повинен був провести індексацію заробітної плати на підставі і з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», а тому дії відповідача щодо невиплати позивачу індексації заробітної плати за липень і серпень 2015 року є неправомірними. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення індексації та вихідної допомоги у тому розмірі, в якому їх просила стягнути ОСОБА_1 , та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені урозмірі 6 612 грн 97 коп. Таким чином, керуючись вимогами статті 117 КЗпП України, з огляду на часткове визнання позову відповідачем щодо стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 липня 2017 року в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з Державного університету телекомунікацій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37 986 грн 13 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Ураховуючи те, що між сторонами відсутній спір щодо розміру індексації, а також недоплаченої вихідної допомоги, зазначені вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, то підстави для врахування принципу співмірності та зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 року Державний університет телекомунікацій подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 296/7147/16 з Богунського районного суду м. Житомира.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ректор Державного університету телекомунікацій, як посадова особа, діяв в межах законодавства України, та індексацію заробітної плати проводив вчасно всім працівникам Університету. Але у 2015 році Кабінет Міністрів України не затвердив особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення і Університет опинився заручником даної ситуації, що було передбачено пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік».

Вважав, що у даному конкретному випадку наявні підстави для зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільнені та скасування рішення апеляційного суду, беручи до уваги спірну суму, на яку претендує ОСОБА_1 , частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини.

Крім того, позивач пред?явила позов через два роки після звільнення, то є підстави вважати про намір позивача отримати значну матеріальну вигоду, а не компенсацію за рахунок державної установи, якою є Державний університет телекомунікацій, оскільки позивач хоче стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 37 986 грн 13 коп., що більше ніж в 20 разів перевищує розмір індексації (1 636 грн 99 коп.). Вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 27 вересня 2013 року працювала на посаді провідного бухгалтера бухгалтерії Державного університету телекомунікацій та 31 серпня 2015 року була звільнена на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Протягом липня-серпня 2015 року індексація заробітної плати ОСОБА_1 не проводилась, й відповідно, у день її звільнення зазначені кошти не були їй виплачені.

Представники відповідача визнали позов ОСОБА_1 в частині стягнення індексації, недоплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6 612 грн 97 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Державного університету телекомунікацій підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Положення цієї статті КЗпП України кореспондують частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Індексація заробітної плати працівників провадиться відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 6 цього Закону встановлено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду України зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, застосовуючи до обставин справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, слід врахувати, що позивач звернулася до суду з цим позовом у серпні 2016 року, тобто зі спливом одного року після звільнення з роботи, яке мало місце 31 серпня 2015 року.

Відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин позивач не довела, що на момент звільнення вона зверталася до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо індексації заробітної плати та вихідної допомоги. Суди не встановили, що позивач не знала про це право або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.

Відповідач не заперечував проти права позивача на отримання індексації заробітної плати та доплати вихідної допомоги, а тому факт порушення цього права та сума відповідної виплати були встановлені лише під час судового розгляду.

Сума індексації заробітної плати та доплати вихідної допомоги (1 636 грн 99 коп. та 467 грн 78 коп. відповідно), яку встановили суди попередніх інстанцій, є значно меншою, ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (37 986 грн 13 коп.).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та визначенням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6 612 грн 97 коп.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що у зв`язку із задоволенням позову ОСОБА_1 у повному обсязі, підстави для врахування принципу співмірності та зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні, є необґрунтованим.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного університету телекомунікацій задовольнити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2017 року скасувати, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 липня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович