Постанова

Іменем України

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 297/1368/17

провадження № 51-1459 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року у кримінальному провадженні № 12017070060000270 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 3 ст. 369 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2018 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 296, ч. 3 ст. 369 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 08 квітня 2017 року приблизно о 14:57, перебуваючи у приміщенні магазину «АВС» на вул. Лучкая, 5 у м. Берегово Закарпатської області, за попередньою змовою з ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом, з хуліганських спонукань, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, усвідомлюючи протиправність своїх дій, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі та правилами поведінки, які склалися у суспільстві, завдав потерпілому ОСОБА_9 два удари по голові, чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження. У цей час ОСОБА_8 , тримаючи потерпілого ОСОБА_9 за руку та відтягуючи від ОСОБА_7 , спричинив потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Крім того, 12 квітня 2017 року ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщенні службового кабінету № 34 адміністративної будівлі СВ Берегівського ВП ГУНП в Закарпатській області, що на вул. Сечені, 13 у м. Берегово Закарпатської області, пропонували слідчому ОСОБА_10 неправомірну вигоду за не притягнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності у рамках кримінального провадження № 12017070060000270 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, та, продовжуючи свої злочинні дії, 20 квітня 2017 року приблизно о 15:15, у службовому кабінеті № 34 передали слідчому ОСОБА_10 у якості неправомірної вигоди грошові кошти у розмірі 150 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становило 4 018,05 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_6 в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 задоволено частково, а вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2018 року змінено.

Вирок суду в частині засудження ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, скасовано на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, звільнено останніх від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрито.

Виключено із вироку суду посилання на застосування положень ч. 1 ст. 70 КК України.

В іншій частині вирок місцевого залишено без зміни.

Судові рішення щодо засудженого ОСОБА_8 не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не перевіряються.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник не погоджується з наявністю в діях ОСОБА_7 порушення громадського порядку та неповаги до суспільства, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Стосовно доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, то вважає, що місцевий суд у вироку поверхнево дослідив обставини кримінального провадження. Стверджує, що місцевий суд не врахував, що відповідно до показань ОСОБА_8 гроші у розмірі 150 доларів США він передав ОСОБА_7 для сплати потерпілому ОСОБА_9 матеріального збитку за порваний ланцюжок, а відповідно до показань ОСОБА_7 останній розумів, що саме у такий спосіб він відшкодовує кошти потерпілому. Крім того, зазначає про недопустимість як доказів протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 25 квітня 2017 року у вигляді аудіо-відеоконтролю за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , та протоколу огляду від 20 квітня 2017 року. Вказує, що такі протоколи складені без роз`яснення ОСОБА_7 його прав, без залучення перекладача, чим порушено його право на захист, оскільки він не володіє українською мовою на достатньому рівні. Звертає увагу, що всі дії з передання коштів слідчому ОСОБА_10 здійснювалися до моменту залучення до участі у кримінальному провадженні захисника та перекладача. Також вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутній вирок місцевого суду з перекладом на угорську мову, чим порушено вимоги ст. 29 КПК України.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

Зокрема, захисник не погоджується з висновками місцевого суду про встановлення в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Такі висновки суд зробив на підставі показань обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які не заперечували факт конфлікту з потерпілим, який розпочався в приміщенні магазину, а потім продовжився на вулиці, на підставі показань потерпілого ОСОБА_9 , який детально описав поведінку обвинувачених, хто і коли та у який спосіб йому заподіював тілесні ушкодження.

Крім того, висновки суду ґрунтуються на показаннях свідка ОСОБА_12 , яка розповіла про обставини конфлікту, які вона бачила, свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , які зазначили, що дізналися про те, що потерпілого ОСОБА_9 б`ють, прийшли на місце події, де побачили ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які виражалися нецензурною лайкою, а також свідка ОСОБА_14 , який підтвердив наявність конфлікту між ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_9 .

Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 09 квітня 2017 року, протоколі огляду предмета (диск з відеозаписом) від 10 квітня 2017 року, протоколах пред`явлення особи для впізнання від 19 квітня 2017 року за участю свідка ОСОБА_15 , протоколі проведення слідчого експерименту від 22 травня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_9 , висновку судово-медичної експертизи № 67 від 12 квітня 2017 року.

Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться на відеозаписі з камери спостереження біля магазину «АВС», що на вул. Лучкая, 5 у м. Берегово Закарпатської області, з якого вбачається, як ОСОБА_7 у присутності продавця та інших відвідувачів чіпляється до потерпілого ОСОБА_9 , завдає йому удари, після чого сутичка продовжується біля входу в магазин, де ОСОБА_8 схопив потерпілого за руку та відтягнув від ОСОБА_7 , вивихнувши потерпілому плече.

Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України.

В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

З урахуванням встановлених фактичних обставин місцевим судом кваліфіковано дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296 КК України, а саме як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.

При цьому, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що під час апеляційного розгляду захисник ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Зазначене клопотання підтримав обвинувачений ОСОБА_7 .

За результатом розгляду клопотання сторони захисту вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, скасовано на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Тобто, висновки місцевого суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, не були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, оскільки саме з ініціативи сторони захисту кримінальне провадження в цій частині було закрито за строками давності з нереабілітуючих обставин, а тому доводи захисника щодо сумніву у таких висновках місцевого суду є неспроможними.

Крім того, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень захисник вказує про те, що місцевий суд, постановляючи вирок, послався на недопустимі докази, зокрема, на протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 25 квітня 2017 року у вигляді аудіо-відеоконтролю за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Захисник у скарзі зауважує, що такі протоколи складені без роз`яснення ОСОБА_7 його прав, без залучення перекладача, чим порушено його право на захист, оскільки він не володіє українською мовою на достатньому рівні.

Вказані обставини були предметом ретельної перевірки під час апеляційного розгляду кримінального провадження.

Як вбачається зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, перевіряючи та оцінюючи відповідно до вимог ч. 2 ст. 91 та ст. 94 КПК України порядок застосування заходів, які тимчасово обмежували конституційні права і свободи обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , апеляційний суд дійшов висновку, що негласні слідчі (розшукові) дії проводились на законних підставах з дотриманням вимог процесуального закону, а їх результати, що відображені у процесуальних документах, містять допустимі об`єктивні дані, які доводять вину обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що, враховуючи специфіку вчинення корупційних кримінальних правопорушень, отримання доказів в цьому кримінальному провадженні не було можливим інакше, як за допомогою комплексу синхронізованих негласних заходів фіксації фактичних даних.

Отже, в ході перевірки вироку в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд не встановив порушень процесуального закону під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій та, відповідно, оформлення результатів їх проведення, як і не встановив підстав для визнання протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій недопустимими доказами.

Таких порушень кримінального процесуального законодавства не встановлено й під час касаційного розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 258 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов`язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.

У ч. 4 ст. 258 КПК України зазначено, що втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є: 1) аудіо-, відеоконтроль особи; 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Вказані негласні слідчі (розшукові) дії у вигляді аудіо-, відеоконтролю за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 проведені на підставі клопотання від 13 квітня 2017 року старшого слідчого СУ ГУНП у Закарпатській області ОСОБА_16 , за погодженням з прокурором відділу прокуратури Закарпатської області ОСОБА_17 , та санкціоновані ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_18 .

Тобто, проведення негласних слідчих (розшукових) дій реалізовано у визначений процесуальним законом спосіб.

Більше того, як визначено ч. 1 ст. 246 КПК України, негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 260 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов`язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Таким чином, суть зазначеної слідчої (розшукової) дії полягає саме у прихованому втручанні у особисте життя особи без повідомлення їй про це, а тому посилання захисника про порушення права ОСОБА_7 на захист у даному випадку є безпідставними.

Стосовно доводів захисника про недопустимість як доказу протоколу огляду від 20 квітня 2017 року, колегія суддів також не може з такими доводами погодитися.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, у протоколі огляду від 20 квітня 2017 року та відеозаписі до нього, які були предметом безпосереднього дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, відображено, що в ході слідчої дії оглянуто кабінет № 34 адміністративної будівлі СВ Берегівського ВП ГУНП в Закарпатській області, де знаходились обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Слідчий ОСОБА_10 повідомив, що під час надання пояснень в рамках кримінального провадження № 12017070060000270, ОСОБА_8 дістав з кишені грошові кошти в сумі 150 доларів США, які поклав на стіл, та у відповідь на запитання щодо їх призначення, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 вказали, що гроші надають для закриття щодо них кримінального провадження.

Тобто, під час зазначеної слідчої дії проводився огляд кабінету слідчого, де відбувалась передача неправомірної вигоди, безпосереднім предметом огляду були саме гроші, які знаходилися на столі за робочим місцем слідчого.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 237 КПК України слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Саме з цих підстав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували у кабінеті слідчого під час огляду місця події, який проводився як невідкладна слідча дія, а тому у даному випадку були відсутні підстави для залучення захисника та перекладача, оскільки з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 процесуальних дій, які б зачіпали їх права та свободи (допит, обшук, освідування) проведено не було.

З огляду на викладене колегією суддів не встановлено порушень прав засудженого ОСОБА_7 , у тому числі права на захист, у зв`язку з чим доводи сторони захисту в цій частині є необґрунтованими.

У касаційній скарзі захисник, окрім іншого, зазначає, що місцевий суд не врахував показань ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про те, що гроші у розмірі 150 доларів США передавали слідчому для сплати потерпілому ОСОБА_9 матеріального збитку за порваний ланцюжок, а через не володіння українською мовою на достатньому рівні, не змогли слідчому пояснити за що передають гроші.

Однак такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості надавати здобутим судами першої та апеляційної інстанцій доказам та встановленим обставинам власну оцінку, а отже встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.

З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Про аналогічні обставини захисник зазначав під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, а також зазначав про них в апеляційній скарзі.

Відповідно вироку, місцевий суд критично поставився до таких пояснень обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 та розцінив їх як спосіб затягування розгляду справи та уникнення кримінальної відповідальності за свої дії, оскільки ці обставини спростовуються показаннями свідків та дослідженими письмовими доказами.

У свою чергу апеляційний суд, спростовуючи зазначені доводи сторони захисту, зазначив, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від народження є громадянами України, освіту отримали у школах з навчанням українською мовою, а тому достатньо володіють державною мовою, що дозволяє належним чином реалізувати їх процесуальні права та обов`язки і спілкуватись у побуті.

Таким чином вказані доводи були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надана відповідна оцінка у сукупності із встановленими у справі доказами.

За таких обставин доводи касаційної скарги захисника в цій частині є неспроможними.

Крім того, у касаційній скарзі захисник звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження відсутній вирок місцевого суду з перекладом на угорську мову, чим порушено вимоги ст. 29 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 КПК України слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом. Частиною 4 цієї статті передбачено, що судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють.

Згідно з ч. 1 ст. 68 КПК України у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що обвинувальний акт разом з реєстром матеріалів досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_7 вручений з перекладом на угорську мову (а. с. 13-17, т. 3), а розгляд кримінального провадження як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції проводився за участю перекладача.

Крім того, з наявної у матеріалах кримінального провадження розписки вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 отримали 08 червня 2018 року копію вироку суду першої інстанції з перекладом (а. с. 203, т. 3).

При цьому відсутність у матеріалах кримінального провадження тексту вироку з перекладом на угорську мову не обмежило сторону захисту у реалізації свого права на оскарження такого вироку в апеляційному порядку, а отже не порушує право ОСОБА_7 на захист, а тому у розумінні положень ст. 412 КПК України не є порушенням вимог кримінального процесуального закону.

З огляду на викладене, доводи захисника в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

Перевіряючи в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги сторони захисту апеляційний суд надав відповідну оцінку показанням обвинувачених, а також сукупності інших доказів у справі, які визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, та вмотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.

При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.

На переконання колегії суддів, ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3