Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 297/3100/21

провадження № 61-8315св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - Комунальне некомерційне підприємство «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Закарпатської обласної ради,

заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за заявою Комунального некомерційного підприємства «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Закарпатської обласної радипро госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2021 року у складі судді Грецко Ю. Ю., присяжних Шпак Г. В., Шкелебей В. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 липня 2022 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У грудні 2021 року в. о. директора Комунального некомерційного підприємства «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Закарпатської обласної ради (далі - КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова») Алмаші Т. Й. звернулась до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку.

Заява мотивована тим, що 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 була госпіталізована до вказаного закладу без направлення у зв`язку з наявністю у неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює її небезпеку для себе і оточуючих. Висновок про необхідність обстеження і лікування ОСОБА_1 тільки в умовах стаціонару підтверджений комісією лікарів-психіатрів. Від запропонованої госпіталізації ОСОБА_1 відмовилась.

Ураховуючи наведене, заявник просив заяву задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Берегівський районний суд Закарпатської області рішенням від 08 грудня 2021 року заяву задовольнив. Госпіталізував ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновком комісії лікарів-психіатрів КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» від 06 грудня 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 страждає маніакальним розладом, унаслідок якого вона виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї та оточуючих, а тому існують підстави для її госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Закарпатський апеляційний суд постановою від 12 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що станом на день звернення КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку були наявні підстави для такої госпіталізації, що встановлені комісією лікарів-психіатрів. Госпіталізація особи до психіатричного закладу відповідає Закону України «Про психіатричну допомогу» та нормам процесуального законодавства і є необхідною, у зв`язку з тим, що обстеження та лікування ОСОБА_1 можливі лише в умовах психіатричного стаціонару, що підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами і не спростовано апелянтом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 серпня 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 липня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 та постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 127/25395/18.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими і незаконними, ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права; суди не надали жодної оцінки її доводам, взявши до уваги лише пояснення і докази, надані заявником, незважаючи на те, що надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи в розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 добровільно не погодилася на госпіталізацію в психіатричний заклад, згоди на лікування в психіатричній лікарні не надала, не перевірив та не встановив, на якій правовій підставі вона з 01 до 06 грудня 2021 року в цьому закладі перебувала.

Під час апеляційного провадження за її апеляційною скаргою з`явилися дві письмові заяви - від 01 та від 02 грудня 2021 року - про нібито надання нею згоди на лікування та перебуванні у вказаному закладі, які викликають безліч питань: чому їх дві; чому ці заяви не були надані до суду першої інстанції та чи була у цих заявах усвідомлена реальна згода ОСОБА_1 після примусового уведення медичним персоналом в її організм медикаментів, які затьмарюють свідомість, адже усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер психічного розладу та методи і наслідки лікування. Крім цього, якщо вона «добровільно» писала заяви на госпіталізацію, то навіщо її чоловік, ОСОБА_2 , писав заяву про госпіталізацію та примусово її транспортував о 04:00 за 60 км від дому.

Апеляційний суд всупереч нормам ЦПК України взяв до уваги нові докази.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

25 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 01 грудня 2021 року о 04:00 була доставлена до КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» на лікування родичами у зв`язку з неадекватною поведінкою, маячними висловлюваннями, збудженістю, неконтрольованою агресією до членів сім`ї, погрозами фізичної розправи, відмовою від амбулаторного лікування.

Відповідно до висновку комісії лікарів-психіатрів КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 страждає маніакальним розладом, унаслідок якого виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї та оточуючих. Комісія лікарів-психіатрів дійшла висновку, що ОСОБА_1 потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.

Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядається як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Однак згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи заяву про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не навів у своєму рішенні, якими доказами чи обставинами підтверджується, що стан останньої такий, який дозволяє дійти переконливого висновку, що є підстави для її примусового тримання у психіатричній лікарні, а саме: не вказано, на підставі чого суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується виключно на висновку комісії лікарів-психіатрів КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» від 06 грудня 2021 року, при цьому інших обставин щодо поведінки та потенційної небезпечності ОСОБА_1 суд не досліджував, її заперечення та заперечення її адвоката до уваги не взяв та не надав їм жодної належної правової оцінки.

При цьому у висновку суду немає посилання на обставини, що свідчать про вчинення ОСОБА_1 чи виявлення нею наміру вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або те, що вона не спроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, що вона страждає на такий психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусової її госпіталізації до психіатричної лікарні, й обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару.

Як відомо із матеріалів справи, інформація про поведінку ОСОБА_1 наведена лише у заяві її чоловіка ОСОБА_2 .

Згідно із звукозаписом судового засідання від 08 грудня 2021 року на запитання про те, які відносини у неї з чоловіком, ОСОБА_1 повідомила, що відносини між ними погані, вона планує найближчим часом розлучитися, він на неї кричить, замахується, але не б`є, все це бачить дитина.

Водночас суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки тому, що ініціатором примусового психіатричного лікування є саме її чоловік ОСОБА_2 (заява від 01 грудня 2021 року), до цієї дати вона на обліку у лікаря-психіатра не перебувала, матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення нею протиправних дій щодо себе чи будь-якої іншої особи, про які зазначає її чоловік у заяві.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд спростовуючи доводи апеляційної скарги послався на докази, які не були надані до суду першої інстанції та суперечать власне заяві в. о. директора КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Алмаші Т. Й. про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку. Апеляційний суд не встановив і в рішенні не зазначив причин неможливості подання таких доказів заявником до суду першої інстанції, в результаті чого порушив частину третьої статті 367 ЦПК України.

Апеляційний суд зазначив, що обставини, які підтверджують необхідність госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку, підтверджуються наданими заявником до апеляційного суду доказами, а саме: медичною картою стаціонарного хворого ОСОБА_1 , в якій є письмова заява чоловіка ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про необхідність госпіталізації дружини у зв`язку з поведінкою дружини після перенесеного COVID-19; письмові заяви ОСОБА_1 від 01 та 02 грудня 2021 року про згоду на лікування та перебування у вказаному закладі, копії яких долучено до матеріалів справи.

Однак, приймаючи як доказ обґрунтованості рішення суду першої інстанції зазначені заяви ОСОБА_1 , апеляційний суд не надав їм жодної правової оцінки, хоча ці заяви спростовуються як самою заявою в.о. директора КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» Алмаші Т. Й. від 06 грудня 2021 року, так і наданими в судовому засіданні представником психіатричного закладу поясненнями (звукозапис судового засідання від 08 грудня 2021 року), адже лікар-психіатр Алмашій О. А. стверджував, що причиною примусової госпіталізації є категоричне заперечення ОСОБА_1 проти цього та несприйняття нею проблем, що викликає занепокоєння. Крім цього, існування таких заяв виключає підставу звернення заявника до суду із цією заявою. У судовому засіданні 08 грудня 2021 року ОСОБА_1 разом зі своїм адвокатом заперечувала проти задоволення заяви у зв`язку з відсутністю належних доказів, однак їх заперечення суд не спростував і до уваги не взяв.

Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що сама по собі медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_1 не є належним доказом наявності підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_1 , адже вона не підтверджує подій, що передували 01 грудня 2021 року.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при ухваленні рішення. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі не можливо.

Отже, без достовірного встановлення того, що ОСОБА_1 вчиняла чи виявляла реальні наміри вчинити дії, що становили безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих станом до 01 грудня 2021 року, не можливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, інакше це буде суперечити статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, а також практиці Європейського суду з прав людини.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися

завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Беручи до уваги специфіку цієї категорії справ, Верховний Суд дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи. Під час нового розгляду справи суду належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 липня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов