Постанова

Іменем України

13 березня 2023 року

м. Київ

справа № 297/363/18

провадження № 61-10830 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник позивачів - адвокат Гангур Михайло Іванович,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Гангура Михайла Івановича, на постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В. від 19 жовтня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просили суд:

- встановити безстроковий, безоплатний земельний сервітут шляхом надання права проходу та користування щорічно в період з 01 по 15 вересня з 08 год.

по 21 год. частиною земельної ділянки за кадастровим номером 2110200000:01:017:0034, загальною площею 0,0733 га, яка розташована

у АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_3 , наступної конфігурації: шириною 1 метр та довжиною від вхідних воріт (хвіртки) до початку задньої стіни будинку АДРЕСА_1 - для проходу, шириною 2 метра та довжиною, яка співпадає з довжиною задньої стіни вказаного будинку - для обслуговування (ремонту);

- зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у проході на частину земельної ділянки, стосовно якої встановлено сервітут та користування нею для обслуговування (ремонту) задньої частини будинку

АДРЕСА_1 у вказаний період.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що вони є власниками земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником сусідньої земельної ділянки, який зареєстрований та проживає в будинку

АДРЕСА_1 , є відповідач.

Зазначали, що задня частина їх будинку проходить по межі земельної ділянки відповідача і у них виникла необхідність в обслуговуванні (ремонті) задньої стіни їх будинку, проте добровільно відповідач не дає згоди на використання його частини земельної ділянки для ремонту їх стіни будинку. Вони зверталися до відповідача з пропозиціями укласти договір земельного сервітуту, проте він відмовлявся, а іншого способу ремонту їх будинку немає.

Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд їх позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області у складі судді Гецка Ю. Ю. від 18 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено безстроковий земельний сервітут у вигляді надання права проходу на користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110200000:01:017:0034, яка знаходиться у власності ОСОБА_3 , та розташована в АДРЕСА_1 на користь земельної ділянки власниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в період з 01 вересня

по 15 вересня включно кожного року, за наступною конфігурацією:

шириною 1 метр та довжиною від вхідних воріт (хвіртки) до початку задньої стіни будинку АДРЕСА_1 - для проходу, та шириною

2 метри та довжиною, яка співпадає з довжиною задньої стіни будинку АДРЕСА_1 для ремонту. Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод у проході на частину земельної ділянки, стосовно якої встановлено земельний сервітут та користування нею для обслуговування (ремонту) задньої стіни будинку АДРЕСА_1 у вказаний період.

Роз`яснено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що відновлення твердого покриття земельної ділянки ОСОБА_3 за їхній кошт має бути проведено протягом одного місяця з моменту закінчення робіт (ремонту), у разі їхнього пошкодження або псування з причин виконання робіт, в межах зони їх проведення.

Рішення суду мотивовано тим, що позов є обґрунтованим, а дослідивши надані докази є підстави для встановлення земельного сервітуту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 грудня

2020 року скасовано.

У позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що законодавстводає підстави для висновку про можливість встановлення земельного сервітуту шляхом надання права проїзду та проходу через належну іншій особі земельну ділянку у разі, якщо задовольнити таку потребу у будь-який інший спосіб неможливо.

Позивачами не надано доказів того, що нормальне використання їх власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, а саме через подвір`я власного будинку. Крім того, зведений позивачамитриповерхневий будинокє самочинним будівництвом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат

Гангур М. І., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року скасувати, рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 18 грудня 2020 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 08 листопада 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 - адвоката Гангура М. І., на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявникові надати документи, що підтверджують сплату судового збору, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Гангур М. І., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги,

а саме докази сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 297/363/18 із Берегівського районного суду Закарпатської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

26 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката

Гангура М. І., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновкок судової земельно-технічної експертизи від 12квітня 2018 року

№ 331/04-18, в якому, зокрема, зазначено, що є тільки один можливий спосіб проведення оздоблювальних робіт, а саме шляхом улаштування інвентарних риштувань на земельній ділянці, яка розташована по АДРЕСА_1 , а отже, власники будівлі, яка розташована по АДРЕСА_2 , мають право вимагати встановлення земельного сервітуту.

Вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня

2020 року у справі № 920/1204/17, від 16 серпня 2022 року у справі № 686/927/20 (провадження №61-3019 св 22), в яких зазначено про обов`язковість врахування висновків експертів при визначенні неможливості використання свого майна без встановлення сервітуту.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції помилкового послався на факти, встановлені у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі

№ 297/2434/16-а, так як вони суперечать встановленим фактам у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 297/2477/16-ц (провадження № 61-12897 св 20), в якій зазначено, що спірна будівля позивачів не є самочинним будівництвом, оскільки спірний об`єкт будується на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, наявні всі необхідні дозвільні документи, які давали їм право здійснити забудову та відповідну державну реєстрацію нерухомого майна.

При цьому, вказує, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, зазначаючи, що житловий будинок позивачів є об`єктом самочинного будівництва і у цій частині суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків, викладеного у постановах Верховного Суду:від 16 грудня 2020 року у справі № 296/6683/18 (провадження № 61-12377 св 20),

від 31 жовтня 2018 року у справі № 2403/2553/12 (провадження

№ 61-6001 св 18), в яких, зазначено, що безпідставний вихід за межі позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, є порушенням принципів диспозитивності і змагальності процесу.

Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Гангур М. І., посилається на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката

Гангура М. І.,задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 березня 2015 року придбали у ОСОБА_4 житловий будинок та земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_1 і ними було розпочато реконструкцію придбаного будинку, під час якої виявилося, що межа земельної ділянки суміжного землекористувача ОСОБА_3 , який проживає по АДРЕСА_1 , проходить по задній стінці вказаного будинку.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що на даний час у них виникла необхідність в обслуговуванні (ремонті) задньої стіни будинку, що вони не можуть зробити без проходу на земельну ділянку ОСОБА_3 і така необхідність буде регулярно виникати і в майбутньому, так як ОСОБА_3 не дає згоду на використання частини його земельної ділянки для обслуговування стіни їх будинку і на усні пропозиції укласти безстроковий платний земельний сервітут відмовився.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення містяться у статті 321 ЦК України.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статей 91 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Частина перша стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Як роз`яснив судам Пленум Верховного Суду України у пункті 22-2 постанови

від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18 (провадження № 61-18819 св 20), від 12 квітня 2022 року у справі

№ 306/612/20 (провадження № 61-14169 св 21), від 01 лютого 2023 року справа № 345/4572/20 (провадження № 61-7577 св 22).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недоведення позивачами того, що використання їх земельної ділянки неможливо без обтяження сервітутом земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_3 , як і не доведено неможливості задовольнити їх потреби іншим способом, а саме через подвір`я власного будинку.

Посилання касаційної скарги про неврахування правових висновків, викладених в інших судових рішення Верховного Суду, є безпідставними, так як в усіх справах різні фактичні обставини і доведення можливості/неможливості задоволення потреб позивача іншим способом, аніж обмеження земельної ділянки відповідача.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків земельно-технічної експертизи не є підставою для скасування постанови апеляційного суду, так як апеляційний суд дав оцінку всім поданими сторонами доказів, а висновки експерта є лише одним із доказів та оцінюється в сукупності (статті 89 110 ЦПК України).

Помилкове посилання апеляційного суду на те, що житловий будинок позивачів є самочинним будівництвом, не впливає на правильне вирішення спору і не було підставою для відмови у позові (частина друга статті 410 ЦПК України)

Крім того рішення районного суду не може бути залишено без змін, як просить автор касаційної скарги, й з тих підстав, що таке рішення суду не відповідає вимогам статті 265 ЦПК України щодо його законності і обґрунтованості, а тому вірно апеляційним судом скасовано. Так, зміст рішення районного суду свідчить про те, що його мотивувальна частина складається з 22 абзаців, з яких всі вони є лише цитуванням норм ЖК ЦК ЗК ЦПК України і немає жодного доводу щодо суті позовних вимог, відношення аргументів відповідача, оцінки доказів тощо.

Інші доводи касаційної скарги, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскарженому судовому рішенні, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Гангура М. І., залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Гангура Михайла Івановича, залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць