ПОСТАНОВА

Іменем України

23 вересня 2021 року

Київ

справа №298/11/17

адміністративне провадження № К/9901/17803/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження заяву фізичної особи ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року в адміністративній справі № 298/11/17

за позовом ОСОБА_1 до Перечинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и л а :

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Перечинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок пенсії позивачу згідно поданої 26 серпня 2016 року заяви на підставі довідок прокуратури Закарпатської області № 233 від 16 серпня 2016 року та № 439 від 29.12.2016 року з додатками про заробітну плату станом на 01 грудня 2015 року;

- зобов`язати Перечинське об`єднане управління ПФУ Закарпатської області здійснити перерахунок його пенсії згідно поданої 26 серпня 2016 року заяви на підставі експертного висновку щодо перерахування розміру пенсії на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII із суми 14998,39 грн., про заробітну плату станом на 01 грудня 2015 року, виходячи із розрахунку 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку;

- провести йому доплату - різницю між фактично отриманою ним та належної до сплати суми пенсії з 01 січня 2016 року по фактичний час повторного перерахунку і на вказаних умовах здійснювати її подальшу виплату.

Великокоберезнянський районний суд Закарпатської області у постанові від 27 лютого 2017 року вирішив задовольнити позов.

Визнано протиправними дії Перечинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області від 28 грудня 2016 року № 2861/03 щодо відмови здійснити донарахування до його пенсії, призначеної ОСОБА_1 02 вересня 2002 року в розмірі 90% від суми місячного заробітку.

Зобов`язано Перечинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області провести перерахунок ОСОБА_1 пенсії відповідно до закону за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2016 року та виходячи із розрахунку 90 відсотків від суми місячного(чинного) заробітку, провести доплату- різницю між фактично отриманою пенсією ОСОБА_1 та належної до сплати суми пенсії з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2016 року і на вказаних умовах здійснювати її подальшу виплату.

Визнано протиправними дії Перечинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо відмови здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсії згідно поданої 26 серпня 2016 року заяви на підставі довідок прокуратури Закарпатської області № 233 від 16 серпня 2016 року та № 439 від 29.12.2016 року з додатками про заробітну плату на 01 грудня 2015 року.

Зобов`язати Перечинського об`єднаного управління ПФУ Закарпатської області здійснити перерахунок ОСОБА_1 згідно поданої 26 серпня 2016 року заяви на підставі експертного висновку щодо перерахування розміру пенсії на підставі статті 50-1 Закону України " Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року№ 1789-ХІІ з суми 14998,39 грн. Про заробітну плату станом на 01 грудня 2015 року, виходячи із розрахунку 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку, та провести ОСОБА_1 доплату- різницю між фактично отриманою ним та належної до сплати суми пенсії з 01 січня 2016 року по фактичний час повторного перерахунку і на вказаних умовах здійснювати її подальшу виплату.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року постанову Великокоберезнянський районний суд Закарпатської області від 27 лютого 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у справі № 298/11/17.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду України в порядку, передбаченому частиною 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент такого звернення) із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року з підстав неоднакового застосування норм права судом касаційної інстанції.

У заяві про перегляд просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року та залишити в силі постанову Великоберезнянського районного суду від 27 лютого 2017 року.

Верховний Суд України ухвалою від 18 жовтня 2017 року відкрив провадження у справі.

З початком роботи Верховного Суду зазначену справу, на підставі підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС (у редакції цього Кодексу, викладеній згідно із Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII), передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2018 року визначено колегію суддів у складі: Анцупова Т.О. (головуючий суддя), судді: Гриціва М.І., Кравчука В.М.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 14 червня 2019 року, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О., було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Тацій Л.В.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у новій редакції заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Верховний Суд ухвалою від 22 вересня 2021 року прийняв до провадження справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року.

Як на приклад неоднакового правозастосування заявниця посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2017 року у справі К/800/7440/17, від 18 квітня 2017 року у справі №К/800/4958/17, від 06 жовтня 2016 року у справі №К/800/4090/16, які, на думку позивача, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-Х11 «Про прокуратуру», частини 2 ст. 87 Закону України від 05 листопада № 1788-Х11 «Про пенсійне забезпечення».

Перевіривши доводи, викладені в заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції, колегія суддів КАС ВС дійшла висновків про неоднакове застосування норм права.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (далі - Закон №1789-XII), у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 1 січня 2015 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону №213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону №1789-ХІІ.

З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" якого визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені статтею 86 Закону №1697-VII, відповідно до частини двадцятої якої (у редакції Закону №76-VIII) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2015 року в Україні жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України "Про прокуратуру".

Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 1 січня 2015 року.

Водночас колегія суддів КАС ВС зазначає, що згідно з частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.

Подібну правову позицію було висловлено у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №340/3185/19 від 10 вересня 2021 року у справі №580/5238/20.

Отже на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії законодавчо умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачеві на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону №76-VIII, якими частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону №1789-XII та частину двадцяту статті 86 Закону № 1697-VII викладено у новій редакції, на момент виникнення спірних правовідносин не були визнані неконституційними Конституційним Судом України.

Враховуючи наведені положення, з 1 грудня 2015 року - початку застосування постанови №1013 та у зв`язку з набранням у подальшому чинності Законом №1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Подібну правову позицію було висловлено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №640/1744/20.

З приводу доводів щодо звуження змісту та обсягу прав на пенсійне забезпечення шляхом прийняття нових законів або шляхом внесення змін до чинних законів, відповідно до вимог статті 22 Конституції України, не допускається, колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.

Відповідно до статей 147, 151-2 та 152 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України; рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

У Рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Тобто, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

У Рішенні від 09 лютого 1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в ситуації з перерахунком призначеної пенсії працівникам органів прокуратури таке право може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства та не може ґрунтуватися на законі, який втратив чинність.

Такий правовий висновок було висловлено у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №340/3185/19.

Рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі ґрунтується на положеннях чинного закону, відступ від якого напряму б суперечив частині другій статті 19 Конституції України.

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами даної справи і наявними у ній доказами, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку про те, що право на перерахунок призначеної пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку (звернення особи у встановленому порядку до відповідного суб`єкта владних повноважень).

У відповідача не було правових підстав для здійснення, на підставі звернення позивача, такого перерахунку, у зв`язку із чим відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначені у цій справі висновки суду узгоджуються із усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме статті 50-1 Закону №1789-ХІІ у подібних правовідносинах, викладеною, зокрема в постановах від 23 квітня 2020 у справі №522/838/17, від 30 квітня 2020 у справі №569/6069/16-а, від 10 червня 2020 у справі №569/3120/16-а, від 23 червня 2020 у справі №263/13109/16-а, від 19 серпня 2020 у справі №756/3598/17, від 20 січня 2021 у справі № 640/1744/20.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Частиною 1 ст. 244 КАС України передбачено, що суд відмовляє у задоволенні заяви, зокрема, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на викладене, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися в ході судового розгляду, а тому, відповідно до норм статті 244 КАС України, у задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 у справі № 298/11/17 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 239 241 242 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, -

постановила :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року у справі №298/11/17 - відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Т.Г. Стрелець

Судді С.Г. Стеценко

Л.В. Тацій