Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 299/1719/19-ц

провадження № 61-19602св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Виноградівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Виноградівська районна рада Закарпатської області,

треті особи: Виноградівська міська рада, Фермерське господарство «Колос»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Фермерського господарства «Колос» на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2019 року у складі судді Трагнюк В. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Джуги С. Д., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Виноградівська РДА), Виноградівської районної ради Закарпатської області (далі - Виноградівська районна рада), треті особи: Виноградівська міська рада, Фермерське господарство «Колос» (далі - ФГ «Колос»), про визнання державного акта на право колективної власності на землю таким, що втратив чинність та скасування його державної реєстрації.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є відповідачем у справі № 299/1382/16-ц (справа перебуває у провадженні Хустського районного суду Закарпатської області) за позовом ФГ «Колос» до Управління Держгеокадастру у Виноградівському районі Закарпатської області, Виноградівської РДА, ОСОБА_1 ФГ «Колос» просить суд, із урахуванням заяви про зміну предмету позову, визнати незаконним та скасувати Розпорядження Виноградівської РДА від 21 грудня 1999 року № 704 у частині видачі акта про право приватної власності на землю згідно із земельними частками /паями/ ОСОБА_1 із земель КСГП «8 Березня»; визнати незаконним та скасувати розпорядження Виноградівської РДА від 13 вересня 2000 року № 493 у частині видачі акта про право приватної власності на землю згідно із земельними частками /паями/ ОСОБА_1 із земель КСГП «8 Березня»; визнати недійсним та скасувати державний акт про право приватної власності на землю від 29 грудня 1999 року серії ІІІ- ЗК № 031597, виданий Виноградівською РДА ОСОБА_1; визнати незаконним та скасувати державний акт про право приватної власності на землю від 27 вересня 2000 року серії І- ЗК № 004755, виданий Виноградівською РДА ОСОБА_1

Вважає, що існування державного акта на право колективної власності на землю КСГП «8 Березня» від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054 та наявність відповідного запису порушує його законні права та охоронювані законом інтереси, пов`язані із його земельними ділянками, посвідченими державним актом про право приватної власності на землю від 29 грудня 1999 року серії ЗК № 031597, виданим Виноградівською РДА, площею 1,39 га та державним актом про право приватної власності на землю від 27 вересня 2000 року серії ЗК № 04755, площею 2,01 га, оскільки такі з моменту їх видачі і до часу розгляду справи у суді й надалі фактично зазначені в державному акті на право колективної власності на землю КСГП «8 Березня» від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054, на земельну ділянку, загальною площею 1 338,2 га, до якого не внесено зміни, після одержання ним у приватну власність земельних ділянок, що в свою чергу і стало однією із підстав звернення ФГ «Колос» 02 червня 2016 року до суду з позовом.

Право колективної власності на землю КСГП «8 Березня» земельною ділянкою, яке виникло згідно з державним актом на право колективної власності на землю КСГП «8 Березня» від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054, оформлено з порушенням земельного законодавства, так як на час його видачі, а саме 29 листопада 1996 року, відповідне рішення сесії Виноградівської районної ради не приймалось. Акт виданий з посиланням виключно саме на Розпорядження Голови Виноградівської РДА від 27 листопада 1996 року за № 703 «Про видачу КСГП «8 Березня» державного акта на право колективної власності на землю».

Проте виділення вказаної землі здійснено за розпорядження голови Виноградівської РДА від 27 листопада 1996 року за № 703, що не входить до компетенції останнього та не відповідає нормам законодавства. Крім того, земельні ділянки, що передані у колективну власність КСГП «8 Березня», згідно з оскаржуваним актом на право колективної власності на землю від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю від 29 листопада 1996 року за № 1, насправді 29 листопада 1996 року не передавались органом місцевого самоврядування (Виноградівською районною радою), як того вимагало чинне на той час земельне законодавство (стаття 17 ЗК України у редакції 18 грудня 1990 року), а виданий лише на підставі самого розпорядження голови Виноградівської РДА, тобто оспорюваний державний акт на право колективної власності, виданий некомпетентним органом, який не мав повноважень на розпорядження вказаною земельною ділянкою колективної власності. Оскільки КСГП «8 Березня» відповідно до статті 37 ЦК Української РСР припинило свою діяльність, його членами отримано земельні паї у власність, тому державний акт на право колективної власності є таким, що втратив чинність.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати державний акт на право колективної власності на землю КСГП «8 Березня» від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054 таким, що втратив чинність та провести відповідну державну реєстрацію припинення права колективної власності на землю.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано державний акт про право колективної власності на землю від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054, виданого згідно з Розпорядженням голови Виноградівської РДА від 27 листопада 1996 року за № 703 «Про видачу КСГП «8 Березня» державного акта на право колективної власності на землю», у частині земельної ділянки, посвідченої державним актом про право приватної власності на землю від 29 грудня 1999 року серії ЗК № 031597, виданого згідно з Розпорядженням Виноградівської РДА від 21 грудня 1999 року за № 704 про видачу акта про право приватної власності на землю, згідно із земельними частками /паями/ ОСОБА_1 із земель КСГП «8 Березня», площею 1,39 га, таким, що втратив чинність із 29 грудня 1999 року та в частині земельної ділянки, посвідченої державним актом про право приватної власності на землю від 27 вересня 2000 року серії ЗК № 04755, виданого згідно з Розпорядженням Виноградівської РДА від 13 вересня 2000 року за № 493 про видачу акта про право приватної власності на землю згідно із земельними частками /паями/ ОСОБА_1 із земель КСГП «8 Березня», площею 2,01 га, таким, що втратив чинність із 13 вересня 2000 року. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статей 22 23 ЗК України, у редакції 1990 року, так і за змістом статті 126 ЗК України, у редакції 2001 року, ОСОБА_1 набув статусу власника земельних ділянок, посвідчених державним актом про право приватної власності на землю, від 29 грудня 1999 року серії ІІІ- ЗК № 031597, площею 1,39 га та державним актом про право приватної власності на землю від 27 вересня 2000 року серії І- ЗК № 004755, площею 2,01 га. З моменту одержання ОСОБА_1 земельних ділянок площами 1,39 га та 2,01 га зміни, всупереч пункту 3.9 Інструкції до Державного акта на право колективної власності на землю КСГП «8 Березня», не внесено і такі, після 02 липня 2003 року внести неможливо, у зв`язку із змінами у чинному земельному законодавстві, що в свою чергу і стало підставою звернення позивача до суду із відповідним позовом, оскільки іншого позасудового порядку, вирішення цього питання, пов`язаного із внесенням змін до державного акта на право колективної власності на землю не існує. У державному акті на право колективної власності на землю від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054, щодо якого виник спір, охоплюється земельна ділянка, загальною площею 1338,2 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно він охоплює значно більшу площу земельної ділянки ніж площа земельних ділянок, власником яких є ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що не може існувати два державні акти на одну й ту ж земельну ділянку з різними формами власності: приватної та право колективної. Оскільки процес розпаювання земель колишніх колгоспів відбувався ще у 1998-2000 роках, результати якого не відображені в державному акті КСГП «8 Березня» на право колективної власності на землю від 29 листопада 1996 року, колегія суддів погодилася з тим, що зазначений акт не відображає актуальної інформації щодо фактичного складу земель, в свою чергу, ставить під сумнів можливість визначати належність земельних ділянок до складу земель, які зазначені в державному акті на право колективної власності КСГП «8 Березня» лише на підставі графічного зображення плану зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність. Суд визнав необґрунтованими твердження про правонаступництво ФГ «Колос» за КСГП «8 Березня», оскільки такі не ґрунтуються на вимогах законодавства та досліджених обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи. Жодна норма законодавства не передбачала право створення фермерського господарства іншою юридичною особою, отже здійснення реорганізації (зміни організаційно-правової форми та перетворення) КСГП, згідно з Протоколом № 5 зборів уповноважених КСГП «8 Березня» від 10 березня 1998 року та згідно Протоколу № 7 зборів уповноважених КСГП «8 Березня» від 30 грудня 1998 року у ФГ «Колос» було неможливим.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ФГ «Колос» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2019 рокута постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 703/3848/16-ц (провадження № 61-31052св18). Крім того, існує необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20), та постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 907/525/17. Також заявник вказав на те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України). ОСОБА_1 звернувся до суду із завідомо безпідставним позовом за відсутності порушення його прав. Цей позов не захищає права позивача, оскільки не відновлює його права, а має на меті зменшення обсягів прав ФГ «Колос», що є порушенням Конституції України, відповідно до якої кожне право є непорушне. Позов ОСОБА_1 мав бути залишеним без розгляду, оскільки підписаний особою, яка не мала повноважень. Суд апеляційної інстанції не залучив до участі у розгляді справи 779 членів КСГП «8 Березня», права яких порушені прийнятим у справі рішенням.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що станом на час розгляду справи у суді, ФГ «Колос» не зареєструвало та не оформило право власності на жодну земельну ділянку, які нібито йому були передані в процесі реорганізації ліквідації КСГП «8 Березня». Під час розгляду справи представник ФГ «Колос» не надав до суду жодного документу, щоб посвідчував саме його право власності чи право користування земельними ділянками площами: 1,39 га та 2,01 га. Суди при прийнятті оскаржуваних рішень не порушили права будь-яких третіх осіб, колишніх членів КСГП «8 Березня», як власників земельних часток), оскільки як встановлено судом, станом на 01 січня 2013 року паювання земель завершено.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

23 лютого 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

29 листопада 1996 року КСГП «8 Березня» Виноградівською районною Радою народних депутатів Виноградівського району видано державний акт на право колективної власності на землю серії ІІ- ЗК № 000054, площею 1339,2 га в межах згідно з планом, призначену для ведення сільського господарства. Акт зареєстровано у книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 1. Землю передано у колективну власність відповідно до розпорядження голови Виноградівської РДА від 27 листопада 1996 року № 703.

На підставі Розпоряджень Виноградівської РДА від 21 грудня 1999 року № 704 та від 13 вересня 2000 року № 493 ОСОБА_1 із земель КСГП «8 Березня», як власнику земельних сертифікатів серій: 0065614, 0065616 передано земельні ділянки.

29 грудня 1999 року Виноградівською районною радою народних депутатів видано ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ- ЗК № 031597, площею 1,39 га, яка розташована на території Виноградівської міської ради, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1786.

27 вересня 2000 року ОСОБА_1 видано державний акт серії І- ЗК № 004755 на земельну ділянку, площею 2,01 га, розташовану на території Виноградівської міської ради, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2742.

Починаючи із моменту видачі державного акта на право колективної власності на землю - 29 листопада 1996 року та на час розгляду цієї справи у суді, у ньому не відображені реальні зміни площі та межі земельної ділянки колективної власності, зокрема після виділення з нього часток (земельних паїв) колишнім членам КСГП «8 Березня», у тому числі і після виділення земельних ділянок площами: 1,39 га та 2,01 га ОСОБА_1 , які можна було вносити до 02 липня 2003 року, тобто до внесення змін до «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею», затвердженої наказом Держкомзему України від 04 травня 1999 року за № 43.

Згідно з інформацією, наданою Відділом у Виноградівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 27 лютого 2019 року № 31-7-0-19-1/235/19, станом на 01 січня 2013 року, паювання земель сільськогосподарського призначення КСГП «8 Березня» завершено, а решта земель, що не підлягала паюванню у м. Виноградів, перейшла до земель запасу Виноградівської міської ради. Додатково повідомлено, що згідно з державною статистичною звітністю про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (форма 6-зем) за КСГП «8 Березня», земельні ділянки відсутні.

Рішенням Виноградівської міської ради від 21 березня 2001 року «Про інвентаризацію земель КСГП «8 Березня» до земель запасу перейшли всі землі, які не підлягали паювання, а саме: 100,5 га земель, із них лісів - 10,2 га, чагарників - 19,8 га, під болотами - 1,8 га, під канавами - 10,8 га, під польовими дорогами - 24,7 га, під господарськими дворами - 29,5 га та під ярами - 3,7 га.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 3 ЗК України в редакції, чинній на час видачі державного акта на право колективної власності на землю (далі - ЗК України 1990 року), власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавались рівноправними. Власник землі міг вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нею.

Суб`єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (стаття 5 ЗК України 1990 року).

Згідно зі статтею 60 ЗК України 1990 року землі, передані колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у колективну власність, поділялися на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Відповідно до статей 22 23 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Згідно з пунктом 3.5 «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої Наказом Держкомзему України від 04 травня 1999 року за N 43 (далі - Інструкція», у редакції чинній на час видачі ОСОБА_1 державних актів на землю), державні акти, що посвідчують право приватної власності на землю, реєструються, відповідно, у: Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю.

Статтею 5 ЗК України, в редакції 1990 року, передбачено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу. За приписами пункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (1990 року) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі, зокрема, припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства. Пунктом 17 Перехідних положень діючого Земельного кодексу України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Згідно ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Тобто, з моменту отримання власником земельної частки (паю) сертифікату на право на земельну частку (пай), Державний акт на право колективної власності втрачає свою актуальність та чинність, оскільки в частині цих земель вже набувається право приватної власності.

З аналізу статті 5 ЗК України а також положень Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03 грудня 1999 року № 1529/99, якими передбачено, зокрема, на основі колективних сільськогосподарських підприємств створення приватних (приватно-орендних) підприємств, сільських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, заснованих на приватній власності вбачається, що відносини права колективної власності на земельні ділянки припиняються і не допускають правонаступництва.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Із матеріалів справи убачається, що отримані позивачем земельні ділянки раніше входили до складу земель КСГП «8 Березня», посвідчених державним актом на право колективної власності на землю від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054, який охоплював земельну ділянку, загальною площею 1338,2 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Після розпаювання вказаних земель колишнього КСГП «8 Березня», її межі неодноразово змінювались.

Пункт 3.9 Інструкції передбачав, що у разі будь-яких змін в розташуванні меж земельної ділянки або умов її передачі, які відбулися після видачі державного акта, ці зміни вносяться одночасно до обох примірників державного акта. Нові межі відображаються на плані земельної ділянки суцільною лінією чорною тушшю, а старі межі перекреслюються червоною тушшю. Кожен запис про зміни посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України.

Разом з тим, починаючи із моменту видачі державного акта - 29 листопада 1996 року у ньому не відображалися зміни площі та меж земельної ділянки колективної власності, зокрема після виділення з нього часток (земельних паїв) колишнім членам КСГП «8 Березня», у тому числі і після виділення земельних ділянок площами: 1,39 га та 2,01 га ОСОБА_1 , які можна було вносити до 02 липня 2003 року, тобто до внесення змін до Інструкції.

Установивши, що після розпаювання земель колишнього КСГП «8 Березня», земельні ділянки, що передані ОСОБА_1 , входять до складу земель посвідчених державним актом на право колективної власності на землю від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання таким, що втратив чинність державний акт про право колективної власності на землю від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054», у частині земельних ділянок, що передані ОСОБА_1 , оскільки з моменту отримання власником земельної частки (паю) сертифікату на право на земельну частку (пай) та після її виділення в натурі, отримання державного акта на право приватної власності на землю, державний акт на право колективної власності на землю втрачає свою чинність, а отже, не може існувати два державних акти на земельні ділянки, за якими право приватної власності на них належать фізичній особі і, при цьому, на цю ж земельну ділянку існує державний акт на право колективної власності на землю, площею 1338,2 га, виданий юридичній особі - КСГП «8 Березня».

Процес розпаювання земель колишніх колгоспів відбувався ще у 1998-2000 роках, результати якого не відображені в державному акті КСГП «8 Березня» на право колективної власності на землю від 29 листопада 1996 року, а отже, враховуючи те, що зміни до державного акта у позасудовому порядку неможливо внести, у зв`язку зі зміною законодавства, Верховний Суд погоджується з тим, що право позивача на земельні ділянки підлягає захисту у спосіб, що не суперечить вимогам закону.

У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 703/3848/16-ц (провадження № 61-31052св18).

Відповідно до стаття 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги ФГ «Колос», оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 703/3848/16-ц (провадження № 61-31052св18) зроблено висновок про те, що питання про віднесення земель до певної категорії та зарахування їх до земель запасу відноситься до повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а не до повноважень суду.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди, у справі, що переглядається не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини, предмет позову є різним. У справі, що переглядається, суди не вирішували питання реалізації права на безкоштовне отримання земельних ділянок у власність.

У своїй касаційній скарзі ФГ «Колос» вказує на те, що існує необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20), та постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 907/525/18.

Проте такі доводи заявника є безпідставними, з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) та у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 907/525/18 зроблено висновок про те, що реорганізація КСП «8 Березня» шляхом перетворення у ФГ «Колос» не відбувалася, оскільки 26 червня 2000 року проведено реєстрацію нового підприємства - ФГ «Колос». За таких обставин, ФГ «Колос» не набуло статусу землекористувача чи статусу власника спірних земельних ділянок КСП «8 Березня», що є предметом спору.

Разом з тим, у справі, що переглядається питання правонаступництва ФГ «Колос» та правомірності видачі останньому державного акта на право колективної власності на землю не є предметом цього спору, а отже, відсутні підстави для розгляду питання про наявність підстав для відступу від висновків, викладених у вказаних постановах.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції не залучив до участі у розгляді справи 779 членів КСГП «8 Березня», права яких порушені прийнятим у справі рішенням також не зайшли свого підтвердження, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, визнав таким, що втратив чинність державний акт про право колективної власності на землю від 29 листопада 1996 року серії ІІ- ЗК № 000054» лише в частині земельних ділянок, що належать ОСОБА_1 , а отже, відсутні підстави для залучення до участі у розгляді справи всіх осіб, що брали участь у розпаюванні КСП «8 Березня».

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Колос» залишити без задоволення.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 жовтня 2019 рокута постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик