ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2025 року
м. Київ
справа № 2-1016/2007
провадження № 61-17204св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне підприємство «Дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Електронік-Рівне»,
особа, яка подала апеляційну скаргу- керівник Рівненської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Рівненської міської ради
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Шимківа С. С.,
від 21 листопада 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
1. У червні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального підприємства (далі - КП) «Дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» про визнання права власності на нерухоме майно.
2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 19 грудня 2006 року між нею та КП «Дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого вона купила очисні споруди, які знаходяться на землях Кустинської сільської ради, вартістю
4 500 грн.
3. Вказаний договір укладений у простій письмовій формі та не був посвідчений нотаріально.
4. Посилаючись на те, що сторони виконали умови договору купівлі-продажу від 19 грудня 2006 року, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, ОСОБА_1 просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 19 грудня 2006 року та визнати за нею право власності на придбане за цим договором майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 04 липня 2007 року позов задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу очисних споруд від 19 грудня
2006 року, укладений між ОСОБА_1 та КП «Дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Електронік-Рівне».
Визнано за ОСОБА_1 право власності на вказані в договорі купівлі-продажу об`єкти, а саме: на будівлю очисних споруд, загальною площею
92,2 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .
6. Рішення суду мотивоване тим, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 грудня
2006 року та повністю виконали його умови, відповідач визнав позов у повному обсязі, у зв`язку з чим договір є дійсним відповідно до частини другої статті 220 ЦК України.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
7. 20 червня 2024 року керівник Рівненської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, подав апеляційну скаргу на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 04 липня
2007 року.
8. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 серпня 2024 року поновлено прокурору строк на апеляційне оскарження рішення суду та відкрито апеляційне провадження.
9. Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу керівника Рівненської окружної прокуратури задоволено.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 04 липня
2007 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
10. Постанова мотивована тим, що положення частини другої статті 220 ЦК України не застосовуються щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.
11. Оскільки, відповідно до статті 657 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), укладений між сторонами договір купівлі-продажу від 19 грудня 2006 року підлягав як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації, суд дійшов висновку, що правові підстави для визнання його дійсним відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. У грудні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у січні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
15. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування апеляційний судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/310/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Касаційна скарга мотивована тим, що спірні правовідносини виникли у грудні 2006 року, а тому апеляційний суд помилково керувався роз`ясненнями викладеними у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року.
18. Зазначає, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало, що нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину могли відбутись не одночасно, а як послідовні дії.
19. Вказує, що прокурор не обґрунтував достатніми та належними доказами той факт, що право власності на будівлю очисних споруд належить територіальній громаді в особі Рівненської міської ради, а апеляційний суд безпідставно прийняв апеляційну скаргу прокурора.
Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу
20. У січні 2025 року прокурор подав відзив на касаційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, оскільки фактично між сторонами відсутній спір щодо укладення договору, а відтак, у позивачки були відсутні підстави для захисту своїх прав у спосіб, визначений в позовній заяві. Крім того, визнання відповідачем позову спростовує доводи позивачки про його ухилення від нотаріального посвідчення спірного правочину.
21. Вказує, що КП «Дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» зареєстроване 14 листопада 2002 року з організаційно-правовою формою - комунальне підприємство, засновник - Рівненська міська рада, що спростовує наведені в касаційній скарзі доводи.
22. У січні 2025 року Рівненська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
23. Звертає увагу, що одночасно з поданням касаційної скарги у цій справі ОСОБА_1 звернулась до суду з іншим позовом про визнання права власності за набувальною давністю.
24. Зазначає, що згідно з договором купівлі-продажу від 19 грудня 2006 року продавцем є КП «Дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Електронік-Рівне», який діє на підставі Статуту, згідно пункту 7.3. якого саме до компетенції засновника, а саме Рівненської міської ради, належить прийняття рішень про відчуження майна, однак згоди на відчуження майна рада не надавала.
Інформація про інші звернення, які надійшли до Верховного Суду
25. У квітні 2025 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду клопотання, у якому просить при розгляді касаційної скарги застосувати положення Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. Згідно з договором купівлі-продажу від 19 грудня 2006 року КП «Дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» продало, а ОСОБА_1 купила за 4 500 грн будівлю очисних споруд загальною площею 92,2 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 . Вказаний договір укладений у простій письмовій формі.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
27. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
28. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
29. Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
30. У відповідності до положень частини 3 статті 640 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
31. Згідно статті 657 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
32. Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
33. Крім того, Верховний Суд України в постанові від 30 січня 2013 року
№ 6-162цс12 дійшов висновку, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов`язків для сторін.
34. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
35. Постанова Пленуму Верховного Суду України не є нормативно-правовим актом чи судовим рішення, а містить роз`яснення, які надані судам з метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства.
36. З цих підстав підлягають відхиленню доводи заявниці щодо неможливості врахування апеляційним судом роз`яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9. Крім того, ці роз`яснення стосувались норм ЦК України, які були чинними і на час підписання договору від 19 грудня 2006 року.
37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 вказала, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
38. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
39. Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
40. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 08 листопада 2023 року у справі
№ 607/15052/16-ц.
41. У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43.).
42. Апеляційний суд перевірив повноваження прокурора на представництво інтересів держави в особі Рівненської міської ради у розглядуваній справі.
43. Керівник Рівненської окружної прокуратури, звертаючись в інтересах держави в особі Рівненської міської ради з апеляційною скаргою на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 04 липня 2007 року, діяв відповідно до положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та
44. В апеляційній сказі прокурор зазначав, що відповідно до пункту 1.3. Статуту КП «Дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» засновником і власником підприємства є територіальна громада міста в особі Рівненської міської ради.
45. Водночас Рівненською міською радою не вжито заходів для повернення спірного майна та оскарження рішення суду, що підтверджено листом міської ради від 19 червня 2024 року № 05-01-2163/24-4156/24.
46. Засновник та власник КП «Дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» не був повідомлений про подання позову ОСОБА_1 та не був залучений до участі у розглядуваній справі.
47. З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано прийняв апеляційну скаргу прокурора.
48. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що підстави для захисту в суді шляхом застосування представницьких повноважень прокурора (оскарження судового рішення) встановлені під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадження № 42021181110000004.
49. 10 червня 2024 року процесуальним прокурором у кримінальному провадженні передано керівнику Рівненської окружної прокуратури копії матеріалів провадження та надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування.
50. Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не порушує питання про скасування відповідної ухвали апеляційного суду про поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження рішення суду.
На подібні обставини звертала увагу і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року № 465/646/11, у якій відмовила в задоволенні касаційної скарги особи, яка оскаржувала рішення апеляційного суду з підстави невмотивованого поновлення строку на апеляційне оскарження, не порушуючи при цьому питання про скасування відповідної ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження.
51. Посилання в касаційній скарзі на те, що право власності на будівлю очисних споруд не належить територіальній громаді в особі Рівненської міської ради спростовані приписами частини п`ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Статутом КП «Дитячий санаторно-оздоровчий комплекс «Електронік-Рівне».
52. З урахуванням встановлених обставин висновки апеляційного суду по суті вирішення спору не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/310/17, на яку заявниця посилалась у касаційній скарзі. Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
53. Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 про необхідність врахування положень Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який стосується правовідносин щодо витребування майна у добросовісного набувача, що є відмінними від правовідносин у розглядуваній справі.
54. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
55. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права. Передбачених законом підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги колегією суддів не встановлено.
56. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович