№ 2-1095/11 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 2-1095/11

провадження № 61-12709св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт», ОСОБА_1 , Бердянський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через адвоката Кісь Ларису Сергіївну, на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року у складі судді Прінь І. П. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Заява обґрунтована тим, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2011 року з ОСОБА_1 на корить ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнено заборгованість за договором кредиту у розмірі 1 679 768,89 грн, судові витрати у сумі 1 820,00 грн. На виконання вказаного рішення Бердянський міськрайонний суд видав виконавчий лист.

05 грудня 2017 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № 35481004 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1095/11.

09 серпня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі - ТОВ «ФК «Форінт») укладено договір № 140/11/215, згідно з яким АТ «Райффайзен Банк Аваль» передав у власність ТОВ «ФК «Форінт» право вимоги за кредитним договором № 010/17-22/542 (відновлювальна кредитна лінія під іпотеку комерційної нерухомості) від 01 серпня 2007 року, зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами до них, вказані в реєстрі кредитних операцій до відступлення, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, а ТОВ «ФК «Форінт» прийняв від АТ «Райффайзен Банк Аваль» право вимоги в обсязі та на умовах, що існували на дату відступлення прав вимоги та сплати АТ «Райффайзен Банк Аваль» їх вартість. 09 серпня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт» укладено договір відступлення прав за договорами поруки, які не посвідчені нотаріально № 140/11/216, згідно з яким АТ «Райффайзен Банк Аваль» передав, а ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» прийняв право за договором поруки від 01 серпня 2007 року № 010/17-22/542, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 , укладеним на забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповільністю «Бекіс» (далі - ТОВ «Бекіс») за кредитним договором.

Просив суд замінити сторону виконавчого провадження зі стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль» на правонаступника ТОВ «ФК «Форінт».

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року, яка залишена без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року, заяву АТ «Райффайзен Банк Аваль» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Замінено стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «ФК «Форінт» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення від 13 квітня 2011 року у справі № 2-1095/11.

Задовольнивши заяву про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявник довів належними та допустимими доказами факт переходу прав кредитора від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Форінт» за кредитним договором № 010/17-22/542 і наявність правових підстав для заміни сторони у виконавчому провадженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Кісь Л. С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05 травня 2018 року у справі № 913/54/16, від 28 березня 2018 року у справі № 906/110/16, від 05 квітня 2018 року у справі № 923/607/16, від 27 березня 2019 року у справі № 910/386/17, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/377/17, від 13 травня 2019 року у справі № 916/106/15-г, від 08 серпня 2019 року у справі № 911/1677/18, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, згідно з якими сплата суми судового збору, визначена рішенням суду, не є зобов`язанням відповідно до статті 509 ЦК України, та відповідно не може бути предметом відступлення за договором.

Суд апеляційної інстанції не повно дослідив докази у справі, не надав оцінку доводам апеляційної скарги, не навів мотивів відхилення доказів наданих ОСОБА_1 .

Договір від 09 серпня 2018 року № 140/11/215 за своєю суттю та за змістом положень є договором факторингу, але у суб`єктивному складі договору відсутня особа боржника як сторона. Порушення вимог що ставляться до форми, змісту, суб`єктивного складу договору факторингу викликають його недійсність.

Оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування статті 514 ЦК України, висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16.

Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ТОВ «ФК «Форінт» на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги є безпідставними, недоведеними, які необгрунтовані належними та допустимими доказами, не відповідають фактичним обставинам справи. Дії ОСОБА_1 є зловжинням своїми процесуальними правами з метою уникнення відповідальності.

ОСОБА_1 надав до суду касаційної інстанції докази, які не подавав до судів попереднії інстанцій.

Договір від 09 серпня 2018 року № 140/11/215 та договір відступлення прав за договорами поруки від 09 серпня 2018 року № 140/11/216, які не посвідчені нотаріально, є чинними та недійсними не визнавалися.

Твердження ОСОБА_1 про неможливість переуступлення права вимоги за договором поруки спростовується тим, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» своєчасно до ліквідації позичальника реалізував свої право кредитора та звернувся з відповідними вимогами до ОСОБА_1 . Постанова про припинення позичальника ТОВ «Бекіс» постановлена Господарським судом Запорізької області 04 жовтня 2016 року, тобто пізніже ніж подана АТ «Райффайзен Банк Аваль» позовна заява 17 жовтня 2011 року. Отже, не зважаючи на ліквідацію позичальника у первісного позивача та його правонаступника право вимоги до ОСОБА_1 як до фінансового і майнового поручителя не припинилося.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/8698/17, від 28 травня 2020 року у справі № 295/6715/17.

Необгрунтованими є доводи касаційної скарги щодо судового збору, оскільки він на власний розсуд тлумачить резолютивну частину ухвалиБердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року, тому що вимоги заяви про заміну сторони виконавчого провадження та умови договорів відступлення прав не містять положень щодо судового збору.

Суди в оскаржуваних судових рішеннях не вирішували питання щодо питання про заміну сторони виконавчого провадження за виконавчим документом в частині судового збору.

Помилковим є посилання в касаційній скарзі на те, що договір відступлення, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт», є договором факторингу, оскільки договір від 09 серпня 2018 року № 140/11/215 є оплатним відступленням права вимоги, до якого застосовується положення про договір купівлі - продажу.

Позиція Верховного Суду

Касаційну скаргу у цій справі подано у серпні 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставамикасаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 , подану через адвоката Кісь Л. С., про зупинення дії ухвали Бердянського міськрайонного суду від 09 жовтня 2018 року задоволено. Зупинено дію ухвали Бердянського міськрайонного суду від 09 жовтня 2018 року до закінчення касаційного перегляду судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2011 року у справі № 2-1095/2011 з ОСОБА_1 на корить ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнено заборгованість за договором кредиту у розмірі 1 679 768,89 грн, судові витрати у сумі 1 820,00 грн,всього 1 681 588,89 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 листопада 2011 року рішення Бердянського міськрайонного суду від 13 квітня 2011 року залишено без змін.

На виконання вказаного рішення суду 09 лютого 2012 року Бердянський міськрайонний суд видав виконавчий лист № 2-1095/2011.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 129 Конституції України та статтею 2 ЦПК України однією з основних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення.

За змістом статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 1 Закону (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частин першої та другої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Доказами правонаступництва, залежно від підстав виникнення, можуть бути: свідоцтво про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК України), передавальний акт комісії з припинення юридичної особи (статті 104, 106 ЦК України), правочин щодо заміни кредитора або боржника у зобов`язанні (статті 512, 513, 520, 521 ЦК України).

Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Суди встановили, що в матеріалах цивільної справи є докази, які свідчать про передачу прав та обов`язків від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Форінт» за кредитним договором № 010/17-22/542.

Суди дійшли обгрунтованих висновків, що ТОВ «ФК «Форінт» є правонаступником АТ «Райффайзен Банк Аваль» та може бути стороною виконавчого провадження.

Верховний Суд зауважує, що договір від 09 серпня 2018 року № 140/11/215 та договір відступлення прав за договорами поруки від 09 серпня 2018 року № 140/11/216, які не посвідчені нотаріально, є чинними, недійсними не визнавалися.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди не оцінили надані ОСОБА_1 докази, оскільки суд апеляційної інстанції оцінив надані докази та надав їм правову оцінку відповідно до норм ЦПК України.

З урахуванням відзиву на касаційну скаргу, твердження ОСОБА_1 про неможливість переуступлення права вимоги за договором поруки спростовується тим, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» своєчасно до ліквідації позичальника реалізував свої право кредитора та звернувся з відповідними вимогами до ОСОБА_1 . Постанова про припинення позичальника ТОВ «Бекіс» постановлена Господарським судом Запорізької області 04 жовтня 2016 року, тобто пізніже ніж подана АТ «Райффайзен Банк Аваль» позовна заява 17 жовтня 2011 року. Отже, не зважаючи на ліквідацію позичальника у первісного позивача та його правонаступника право вимоги до ОСОБА_1 як до фінансового і майнового поручителя не припинилося.

Необгрунтованими є доводи касаційної скарги щодо судового збору, оскільки ОСОБА_1 на власний розсуд тлумачить резолютивну частину ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року, оскільки вимоги заяви про заміну сторони виконавчого провадження та умови договорів відступлення прав не містять положень щодо судового збору. Суди в оскаржуваних судових рішеннях не вирішували питання щодо питання про заміну сторони виконавчого провадження за виконавчим документом в частині судового збору.

Помилковим є посилання в касаційній скарзі на те, що договір відступлення, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт» є договором факторингу, оскільки договір від 09 серпня 2018 року № 140/11/215 є оплатним відступленням права вимоги, до якого застосовується положення про договір купівлі - продажу.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 травня 2018 року у справі № 913/54/16, від 28 березня 2018 року у справі № 906/110/16, від 05 квітня 2018 року у справі № 923/607/16, від 27 березня 2019 року у справі № 910/386/17, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/377/17, від 13 травня 2019 року у справі № 916/106/15-г, від 08 серпня 2019 року у справі № 911/1677/18, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, Верховний Суд не бере до уваги, з огляду на те, що у цих справах встановлені інші обставини справ.

Посилання в касаційній скарзі на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки не спростовують встановлені обставини про перехід права вимоги від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Форінт».

Наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (невстановлення судом фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Верховний Суд також не бере до уваги посилання в касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 909/968/16, оскільки у тій справі не ухвалювалася постанова від 28 листопада 2019 року, а є постанова від 11 вересня 2018 року.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Отже, наведені в касаційній скарзі аргументи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди із судовими рішеннями.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та відзиву на неї на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року зупинено дію ухвали Бердянського міськрайонного суду від 09 жовтня 2018 року до закінчення касаційного розгляду справи, то дія судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через адвоката Кісь Ларису Сергіївну, залишити без задоволення.

Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію ухвали Бердянського міськрайонного суду від 09 жовтня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко