Постанова
Іменем України
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 2-1297/2004
провадження № 61-21722ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Відділ освіти Броварського міськвиконкому, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокат Хуторенко Ігор Миколайович, на рішення Броварського міського суду Київської області від 19 березня 2004 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Олійника В. І., Ігнатченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про усиновлення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , відділ освіти Броварського міськвиконкому, ОСОБА_3 .
Заява мотивована тим, що 12 липня 2002 року заявник зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , яка має від попереднього шлюбу сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рідний батько малолітнього ОСОБА_7 з сином не спілкувався, не брав участі у його вихованні, матеріально його не утримував.
З 2002 року заявник проживає разом з дружиною ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_7 однією сім`єю, ставиться до дитини по-батьківському, турбується про нього, ОСОБА_7 вважає його своїм батьком, між ними склались родинні стосунки. Крім того, біологічний батько ОСОБА_7 надав нотаріальну згоду на його усиновлення і, відповідно, на зміну його прізвища та по батькові.
З огляду на зазначене заявник просив дозволити усиновити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та записати його батьком цієї дитини, змінивши прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 », а по батькові дитини змінити з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 ».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міського суду Київської області від 19 березня 2004 року заяву задоволено.
Дозволено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усиновлення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв`язку з усиновленням вирішено вказати батьком дитини в записі акта від 10 серпня 2000 року № 383, складеного відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Броварської міської ради, про народження ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українця, громадянина України, який проживає за адресою АДРЕСА_1 , та змінити прізвище дитини з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 », а по батькові дитини з « ОСОБА_10 » змінити на « ОСОБА_11 ».
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про усиновлення малолітньої дитини ОСОБА_5 , суд врахував, що заінтересована особа ОСОБА_3 підтримала заяву ОСОБА_1 про усиновлення, просила суд дати дозвіл на усиновлення дитини ОСОБА_7 , оскільки батько ОСОБА_5 ухиляється від виконання батьківських обов`язків і надав нотаріально завірену згоду на усиновлення його малолітнього сина.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року ОСОБА_4 поновлено строк на апеляційне оскарження, враховуючи положення статті 129 Конституції України про забезпечення права на апеляційний перегляд справи, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідно до частини першої статті 127 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд вказав, що висновок суду першої інстанції ґрунтується на досліджених доказах, відповідає встановленим обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Передбачених законом підстав, які виключають можливість усиновлення дитини заявником, судом не встановлено. ОСОБА_1 замінив дитині рідного батька та бере участь у його вихованні та утриманні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопаді 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Броварського міського суду Київської області від 19 березня 2004 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що його усиновлення відбулося з грубим порушенням норм ЦПК України.
Його рідний батько ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи.
У рішенні суду першої інстанції не відображено збереження правового зв`язку між родичами кровного батька, бабою та дідом.
Нотаріальна заява кровного батька ОСОБА_2 не відповідала його добровільному волевиявленню та містить суттєві помилки.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження ухилення ОСОБА_2 від виховання та матеріального утримання сина, який насправді піклувався про дитину та був турботливим батьком.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 з часу народження у нього сина і до часу його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 , не був позбавлений батьківських прав, тому ОСОБА_4 вважає, що правовий зв`язок між ним та рідним батьком збережений, відтак наявна можливість успадкування нерухомого майна, що залишилось після його смерті.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили касаційну скаргу задовольнити, скасувати попередні судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про усиновлення.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_5 , батьком якого в свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_12 .
12 липня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 зареєстровано шлюб.
26 січня 2004 року ОСОБА_2 нотаріальною заявою, посвідченою приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Авраменко Н. А., зареєстрованою у реєстрі 26 січня 2004 року за № 650, дав згоду на усиновлення його сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 . Цією ж заявою він надав згоду на зміну імені, по батькові сина з « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_11 », та запису в свідоцтві про народження сина в графі «Батько» замість « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_1 ».
Управлінням освіти Броварської міської ради Київської області надано висновок від 02 березня 2004 року № 253 про можливість та доцільність усиновлення неповнолітнього ОСОБА_5 , змінивши при цьому прізвище та по батькові з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_4 », в зв`язку з усиновленням.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено відповідний актовий запис від 12 лютого 2010 року № 137 Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із статтею 20 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною. Такий догляд може включати, зокрема усиновлення.
Частиною першою статті 21 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Усиновлення є прийняттям усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (стаття 207 СК України).
Правові наслідки усиновлення визначені статтею 232 СК України.
Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 232 СК України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Отже, в контексті положень про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено у законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання, у звичайних побутових обставинах.
Усиновлення здійснюється на підставі рішення суду (частина перша статті 207 СК України) і вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення (стаття 225 СК України).
Порядок розгляду судом заяви про усиновлення врегульовано Главою 35-А Цивільного процесуального кодексу від 18 липня 1963 року (далі - ЦПК України 1963 року) - «Усиновлення дітей, які проживають на території України та іноземними громадянами».
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» роз`яснено, що вирішуючи заяву про усиновлення по суті, суд зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона є необхідною); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб`єктом усиновлення і чи виконано вимоги частин першої - третьої статті 218 СК щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам.
Звертаючись у липні 2019 року до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Броварського міського суду Київської області від 19 березня 2004 року, яким було задоволено заяву ОСОБА_1 про усиновлення ОСОБА_15 і зміну його прізвища на « ОСОБА_3 » та по батькові на « ОСОБА_11 », усиновлений ОСОБА_4 посилався на те, що під час розгляду судом справи про його усиновлення було порушено норми ЦПК України 1963 року.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судами попередніх інстанцій встановлено і не спростовано матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до суду у березні 2004 року із заявою про усиновлення малолітньої дитини, сина його дружини, зміну прізвища дитини, запис його батьком, внесення відповідних змін в актовий запис про його народження. Рідний батько малолітнього ОСОБА_2 надав нотаріально завірену згоду на усиновлення його дитини ОСОБА_5 та на зміну його анкетних даних.
Представник органу опіки та піклування підтримала заявлені вимоги і вважала, що усиновлення ОСОБА_5 ОСОБА_1 буде відповідати інтересам неповнолітньої дитини.
Заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_3 (рідна мати ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_1 ) особисто брали участь у судовому засіданні в суді першої інстанції 19 березня 2004 року, заяву про відкликання згоди на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення не подавали.
Апеляційний суд, проаналізувавши встановлені обставини та надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що передбачених законом підстав, які виключають можливість усиновлення дитини заявником, немає, дитині були створені необхідні стабільні та гармонійні умови для проживання, надання їй батьківської любові, домашнього затишку.
Рішення суду про усиновлення, яке набрало законної сили, створює презумпцію законності усиновлення. Разом з цим СК України передбачає правові підстави і наслідки визнання усиновлення недійсним (статті 236, 237) та скасування усиновлення (статті 238, 239).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей (ратифікована Законом України від 15 лютого 2011 року № 3017-VІ (3017-17) із застереженням та заявою) усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 березня 2015 року у справі «Zaiet v Romania» зазначив, що поділ сім`ї є дуже серйозним втручанням, і будь-які такі заходи повинні ґрунтуватися на досить значущих і вагомих причинах не тільки в інтересах дитини, але і по відношенню до правової визначеності. Анулювання усиновлення не може бути заходом, спрямованим проти усиновленої особи. Правові положення, які регулюють усиновлення, як правило, спрямовані, в першу чергу, на захист інтересів дітей.
Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» роз`яснено, що усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним тільки за рішенням суду за позовами батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника, органу опіки та піклування, прокурора, а також усиновленої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
У частині другій статті 238 СК України сформульовано загальне правило, за яким розрив правових зв`язків (повний або частковий) між дитиною та батьками, а також між дитиною і усиновлювачем після досягнення дитиною повноліття є неможливим.
Основне призначення інституту усиновлення полягає у вихованні дитини у сім`ї, формуванні стабільних та гармонійних умов життя усиновленої дитини. Є очевидним, що тоді, коли мету усиновлення досягнуто і дитина отримала належне виховання у сім`ї, матеріальне утримання та досягла повноліття, підстави для скасування усиновлення відсутні.
У справі, що переглядається, повнолітній ОСОБА_4 , який був усиновлений ОСОБА_1 на підставі рішення Броварського міського суду Київської області від 19 березня 2004 року, оскаржив це судове рішення в апеляційному порядку більше ніж через 15 років після його ухвалення, і при цьому обґрунтовував свою апеляційну скаргу підставами, які притаманні інституту скасування усиновлення та визнання його недійсним.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про законність усиновлення ОСОБА_4 .
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, дослідження та оцінки доказів, що є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палату Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, (провадження № 14-446цс18)).
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокат Хуторенко Ігор Миколайович, залишити без задоволення.
Рішення Броварського міського суду Київської області від 19 березня 2004 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк