№ 2-13/11 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 2-13/11

провадження № 61-652св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська міська рада, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2014 року, ухвалене у складі судді Кравчук Т. С., та рішення апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Заїкіна А. П., Калараша А. А., Погорєлової С. О., і за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2008 року ОСОБА_1 і ОСОБА_10 звернулися з позовом, остаточно уточненим у квітні 2014 року, до Одеської міської ради, Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, ОСОБА_2., ОСОБА_16, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_17 ОСОБА_18, ОСОБА_19, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, зобов`язання повернути державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного із ОСОБА_10 договору дарування від 29 березня 2006 року є власником 7/50 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з одного двоповерхового житлового будинку житловою площею 216,1 кв.м, господарських споруд і огорожі, розташованих на неприватизованій земельній ділянці площею 1 865 кв.м.

У листопаді 2006 року вона звернулася до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради щодо приватизації земельної ділянки та дізналася, що рішенням Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2385-ХХІІІ «Про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки та оформлення Одеському національному університету ім. І. І. Мечникова документів, що посвідчують право користування ділянкою площею 17,1248 га по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд студентського містечка» неправомірно включено до вказаної технічної документації з інвентаризації земельну ділянку загальною площею 1 865 кв.м по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у фактичному користуванні співвласників цього домоволодіння. На підставі даного рішення Одеському національному університету ім. І. І. Мечникова видано державний акт на право постійного користування на землю І-ОД № 004234.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2012 року визнано протиправним і скасовано рішення Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2385-ХХІІІ в частині затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки, згідно з якою включено земельну ділянку площею 1 820 кв.м по АДРЕСА_1 до земельної ділянки площею 17,1248 га по АДРЕСА_2 , а також в частині оформлення Одеському національному університету ім. І. І. Мечникова документів, які посвідчують право користування земельною ділянкою площею 1 820 кв.м по АДРЕСА_1 як частиною земельної ділянки площею 17,1248 га по АДРЕСА_2 .

Оскільки даною постановою встановлено, що земельною ділянкою фактичною площею 1 820 кв.м по АДРЕСА_1 з 1955 року користуються власники цього домоволодіння і з їх користування вона не вилучалася, позивачі вважають, що наявні правові підстави для визнання недійсним виданого Одеському національному університету ім. І. І. Мечникова державного акта на право постійного користування на землю І-ОД № 004234 у частині, що посвідчує право користування земельною ділянкою загальною площею 1 820 кв.м, яка фактично розташована по АДРЕСА_1 .

Також позивачами зазначено, що між усіма співвласниками домоволодіння багато років існує сформований порядок користування земельною ділянкою, проти якого протягом тривалого часу не було жодних заперечень.

Так, до 1964 року у домоволодіння по АДРЕСА_1 був один власник - ОСОБА_11 , який у подальшому подарував певні його частки родичам та наймачам даного житла, проте таке відчуження не змінило існуючого на той час порядку користування земельною ділянкою, згідно з яким земельною ділянкою під фруктовим садом площею 929 кв.м користувалися лише ОСОБА_11 та його дружина ОСОБА_10 , садком площею 72,42 кв.м користувалися ОСОБА_11 і власник квартири АДРЕСА_3 (наразі - ОСОБА_9 ), а решта земельної ділянки перебувала у користуванні усіх співвласників відповідно до їх часток у праві власності.

Даний порядок користування зберігся і на час розгляду справи, зокрема, фруктовий сад перебував у одноособовому користуванні ОСОБА_10 , яка є правонаступником ОСОБА_11 .

Посилаючись на викладене, позивачі просили:

- визнати недійсним виданий Одеському національному університету ім. І. І. Мечникова державний акт на право постійного користування на землю І-ОД № 004234, яким посвідчено право користування земельною ділянкою площею 17,1248 га по АДРЕСА_2 , та зобов`язати повернути цей акт до архіву Управління Держземагентства у місті Одеса Одеської області;

- визначити порядок користування земельною ділянкою площею 1 820 кв.м по АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 у особисте користування земельну ділянку під фруктовим садом площею 929 кв.м, а земельну ділянку площею 891 кв.м під будинком, господарськими спорудами та подвір`ям залишити у спільному користуванні співвласників домоволодіння.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Протокольними ухвалами судів першої і апеляційної інстанцій до участі у справі залучено ОСОБА_7 як правонаступника ОСОБА_12 і ОСОБА_8 як правонаступника ОСОБА_13 . Також, у зв`язку зі смертю ОСОБА_10 , яка заповіла усе своє майно ОСОБА_1 , остання набула статус одноособового позивача.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2014 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у визнанні недійсним виданого Одеському національному університету ім. І. І. Мечникова державного акта на право постійного користування на землю І-ОД № 004234, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не обґрунтувала свої вимоги посиланнями на відповідні норми матеріального права, що передбачають можливість визнання такого правовстановлюючого документа недійсним. Крім того, державний акт є автоматично виданим на виконання відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування посвідчувальним документом, який сам по собі не породжує прав та обов`язків, тому, вимагаючи визнання його недійсним, позивач обрала неправильний спосіб захисту.

Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою суд першої інстанції зазначив недоведення позивачем існування між співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 такого узгодженого порядку користування, про який вона зазначає.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсним державний акт на право постійного користування на землю І-ОД № 004234, зареєстрований в книзі державних актів на право постійного користування землею за номером 164 від 27 серпня 2001 року, яким посвідчено право Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 1 694 кв.м по АДРЕСА_1 як частиною земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 загальною площею 1 694 кв.м згідно з другим варіантом висновку судової земельно-технічної експертизи від 12 грудня 2016 року (відповідно до сформованого порядку користування).

Виділено в користування:

1) ОСОБА_1 - земельну ділянку загальною площею 860 кв.м, яка складається з чотирьох частин: частини площею 23,18 кв.м, зайнятої будівлями літера «Б», «Д»; частини площею 11,27 кв.м, зайнятої будівлею літера «В»; частини площею 11,14 кв.м, зайнятої будівлею літера «Г»; частини площею 837,64 кв.м, яка включає площу всього фруктового саду із розташованими будівлями літера «М», «Т», «П» та будівлею без означення літерою;

2) ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 14,08 кв.м, зайняту будівлею літера «Ж»;

3) ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 45,35 кв.м, зайняту будівлею літера «Н» з прибудовою літера «н»;

4) ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 6,04 кв.м, зайняту будівлею літера «Б1»;

5) ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 9,1 кв.м, зайняту будівлею літера «Б»;

6) ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 14,44 кв.м, зайняту будівлею літера «Б»;

7) ОСОБА_7 , яка є правонаступником ОСОБА_12 , - земельну ділянку площею 38,74 кв.м, яка складається з двох частин: частини площею 14,79 кв.м, зайнятої будівлею літера «Б» з прибудовою «б», та частини площею 23,95 кв.м, зайнятої будівлями літери «И», «С», «К»;

8) ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 20,28 кв.м, яка складається з двох частин: частини площею 7 кв.м, зайнятої будівлею літера «Б», та частини площею 13,28 кв.м, зайнятої прибудовою літера «а1»;

9) ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 14,82 кв.м, зайняту будівлею без означення літерою;

10) ОСОБА_4 та ОСОБА_9 у загальне користування - земельну ділянку площею 30,77 кв.м, зайняту в різних рівнях прибудовою «3а» та будівлею літера «З».

Межі та конфігурацію земельних ділянок визначено відповідно до другого варіанту порядку користування земельною ділянкою (відповідно до сформованого порядку користування), зазначеного у висновку судової земельно-технічної експертизи від 12 грудня 2016 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Визнаючи частково недійсним державний акт на право постійного користування на землю І-ОД № 004234, апеляційний суд виходив з того, що за домоволодінням по АДРЕСА_1 з 1955 року рахувалася земельна ділянка загальною площею 1 820 кв.м і з користування співвласників вказаного домоволодіння не вилучалася, тому виданий Одеському національному університету ім. І. І. Мечникова державний акт, згідно з яким університет має право користування вказаною земельною ділянкою як частиною земельної ділянки загальною площею 17,1248 га по АДРЕСА_2 , підлягає визнанню недійсним у відповідній частині.

Встановлюючи порядок користування спірною земельною ділянкою за другим варіантом судової земельно-технічної експертизи, апеляційний суд дійшов висновку, що саме такий порядок користування склався після переходу домоволодіння у спільну часткову власність сторін і зберігається протягом тривалого часу; цей порядок забезпечує усім співвласникам доступ до належного їм нерухомого майна, тому їх права як землекористувачів не порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою,у якій просила рішення апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2014 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що земельна ділянка площею 837,64 кв.м під фруктовим садом постійно перебувала у користуванні лише одного із співвласників будинку, так як належні і допустимі докази такого у справі відсутні.

Суд апеляційної інстанції, як вказує заявник, не надав належної оцінки тому, що на земельній ділянці загального користування ОСОБА_1 самочинно і без згоди інших співвласників збудувала два гаража.

Посилається на те, що будь-яким чином оформлена угода між співвласниками щодо порядку користування земельною ділянкою відсутня, тому порядок користування повинен визначатися відповідно до часток кожного із них у праві власності на домоволодіння.

Ну думку заявника, покладений судом апеляційної інстанції в основу рішення варіант порядку користування земельною ділянкою загальною площею 1 694 кв.м порушує її права, так як повністю позбавляє права користування більшою частиною цієї земельної ділянки - фруктовим садом площею 837,64 кв.м, що свідчить про дуже істотне відхилення від її частки у праві власності на домоволодіння.

Також у грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2014 року в частині відмови у визнанні недійсним державного акта на право постійного користування на землю, а також скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою і ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій в оскаржуваних частинах ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що після набуття часток у праві власності на домоволодіння співвласники не узгоджували порядок користування земельною ділянкою і будь-яка належним чином оформлена угода між ними з цього питання відсутня, тому немає правових підстав для виділення у користування одному із співвласників - ОСОБА_1 усієї земельної ділянки, на якій розташований фруктовий сад.

Вважає, що при встановленні порядку користування земельною ділянкою визначальним є розмір часток співвласників у праві власності на розташований на ній об`єкт нерухомого майна і недотримання принципу пропорційності при вирішенні питання щодо розміру земельної ділянки, що передається у користування кожному співвласнику, призводить до порушення їх прав.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції неправильно виходив із загальної площі земельної ділянки 1 694 кв.м, так як постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2012 року встановлено розмір цієї земельної ділянки - 1 820 кв.м.

Посилається на те, що суди розглянули справи, не залучивши до участі Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон», у користуванні якого наразі перебуває частина земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що призвело до зменшення її площі.

Позиція інших учасників справи

У січні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що у справі достатньо доказів на підтвердження того, що між співвласниками будинку існує визначений порядок користування спірною земельною ділянкою, згідно з яким земельна ділянка, зайнята фруктовим садом, постійно перебувала у користуванні ОСОБА_11 та його дружини ОСОБА_10 , а після їх смерті - у користуванні позивача. Вважає, що саме усталений порядок користування земельною ділянкою є визначальним при вирішенні спорів між співвласниками. Вказує, що ОСОБА_11 , будучи до 1964 року одноособовим власником домоволодіння, при даруванні його часток іншим особам як первинний землекористувач самостійно визначив порядок та обсяги користування земельною ділянкою для усіх співвласників на майбутнє і такий порядок повинен ними дотримуватися.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що скарга від імені ОСОБА_2 подана ним особисто, а не адвокатом, у той час як згідно з Конституцією України виключно адвокат може здійснювати представництво у Верховному Суді, тобто самостійно звернутися особа не може. Посилалася на те, що у ході розгляду справи у суді першої інстанції у жовтні 2008 року ОСОБА_2 подав заяву про визнання позову ОСОБА_1 і не заперечував проти того, що згідно з встановленим порядком користування земельна ділянка із фруктовим садом перебуває в її одноособовому користуванні.

У жовтні 2018 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що за життя матері ОСОБА_10 заявник не заперечував встановлений порядок користування земельною ділянкою і не доклав жодних зусиль для відновлення їх прав на земельну ділянку, що порушені рішенням Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2385-ХХІІІ. Після смерті матері ОСОБА_2 не визнав її волю і став заперечувати права позивача на земельну ділянку. Вважає рішення суду апеляційної інстанції правильним і таким, що відповідає фактичним обставинам та вимогам законодавства.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , а ухвалою цього суду від 7 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 4 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 та домоволодіння, яке у період з 1922 року по 1955 рік мало такі адреси: АДРЕСА_4 , є одним і тим же домоволодінням.

Постановою Одеської житлової комісії від 15 серпня 1922 року у порядку денаціоналізації повернено ОСОБА_14 у приватну власність домоволодіння по АДРЕСА_5 , яке раніше йому належало, що складалося з двору та будівель, розташованих на земельній ділянці площею 400,11 квадратних саженів (1 821,40 кв.м).

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 25 листопада 1955 року № 1365 затверджено висновки комісії міської ради щодо обміру земель будівельного кварталу № 233 та реєстрації документів на право користування земельними ділянками, згідно з якими за ОСОБА_14 як власником домоволодіння по АДРЕСА_6 закріплено на праві постійного користування земельну ділянку площею 1 820 кв.м та на праві тимчасового користування - земельну ділянку площею 19 кв.м.

З 1955 року земельна ділянка площею 1 820 кв.м закріплена за домоволодінням по АДРЕСА_1 і з користування його власників не вилучалася.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 помер і після нього зазначене домоволодіння успадкував ОСОБА_11 .

У подальшому ОСОБА_11 відчужив частки домоволодіння по АДРЕСА_1 іншими особам та станом на час розгляду справи воно перебуває у спільній частковій власності, зокрема, ОСОБА_1 належить 7/50 часток, ОСОБА_2 - 6/50 часток, ОСОБА_3 - 3/50 часток, ОСОБА_4 - 1/10 часток (5/50), ОСОБА_5 - 3/25 часток (6/50), ОСОБА_6 - 1/10 часток (5/50), ОСОБА_7 -1/10 часток (5/50), ОСОБА_8 - 3/25 часток (6/50) і ОСОБА_9 - 7/50 часток.

17 квітня 2001 року Одеська міська рада прийняла рішення № 2385-ХХІІІ, яким затвердила технічну документацію з інвентаризації земельної ділянки та оформлення Одеському національному університету ім. І. І. Мечникова документів, що посвідчують право користування ділянкою площею 17,1248 га по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд студентського містечка.

До складу цієї земельної ділянки увійшла і земельна ділянка площею 1 820 кв.м по АДРЕСА_1 .

27 червня 2001 року Одеському національному університету ім. І. І. Мечникова видано державний акт на право постійного користування на землю І-ОД № 004234, зареєстрований в книзі державних актів на право постійного користування землею за номером 164 від 27 серпня 2001 року, яким посвідчено право Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 37,0139 га із цільовим призначення - експлуатація та обслуговування об`єктів Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Вказана у державному акті земельна ділянка складається з декількох земельних ділянок, у тому числі включає земельну ділянку площею 17,1248 га по АДРЕСА_2 .

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2012 року визнано протиправним і скасовано рішення Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2385-ХХІІІ в частині затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки, згідно з якою земельну ділянку площею 1 820 кв.м по АДРЕСА_1 включено до земельної ділянки площею 17,1248 га по АДРЕСА_2 , а також в частині оформлення Одеському національному університету ім. І. І. Мечникова документів, які посвідчують право користування земельною ділянкою площею 1 820 кв.м по АДРЕСА_1 як частиною земельної ділянки площею 17,1248 га по АДРЕСА_2 .

Вказаною постановою також встановлено, що рішення про вилучення у ОСОБА_14 та у наступних власників земельної ділянки площею 1 820 кв.м по АДРЕСА_1 компетентні органи не приймали і ця земельна ділянка з 1955 року правомірно перебуває у користуванні власників вказаного домоволодіння; відомості про виділення даної земельної ділянки Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова у період до 1986 року відсутні, а з 1986 року Одеська міська рада рішень про виділення університету землі не приймала.

Також апеляційний суд встановив, що після відчуження ОСОБА_11 часток свого домоволодіння іншим особам щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване, ним встановлено наступний порядок користування: ОСОБА_11 та його дружина ОСОБА_10 одноособово користувалися земельною ділянкою під фруктовим садом; земельною ділянкою під садком користувався ОСОБА_11 і власник квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_15 (на час розгляду справи - ОСОБА_9 ); рештою земельної ділянки під будинком, господарськими спорудам, подвір`ям та проїздами користувалися інші співвласники домоволодіння пропорційно до належних їм часток у праві власності на нього. Співвласники сплачували земельний податок, виходячи з займаної ними площі земельної ділянки.

Після смерті ОСОБА_11 та його дружини ОСОБА_10 земельною ділянкою під фруктовим садом продовжила користуватися ОСОБА_1 .

Оцінивши висновок судової земельно-технічної експертизи від 12 грудня 2016 року № 1090/24, суд встановив, що фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 1 694 кв.м, так як на частині земельної ділянки площею 152 кв.м розташована дорога та проїзд до сусіднього багатоквартирного будинку, через що паркан даного домоволодіння зміщено.

Експертом запропоновано два варіанти порядку користування земельною ділянкою під домоволодінням, перший з яких визначений пропорційно часткам у праві власності на домоволодіння, а другий - відповідно до сформованого порядку користування.

Згідно з другим варіантом користування співвласникам пропонується виділити наступні частини земельної ділянки:

2) ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 14,08 кв.м, зайняту будівлею літера «Ж»;

3) ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 45,35 кв.м, зайняту будівлею літера «Н» з прибудовою літера «н»;

4) ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 6,04 кв.м, зайняту будівлею літера «Б1»;

5) ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 9,1 кв.м, зайняту будівлею літера «Б»;

6) ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 14,44 кв.м, зайняту будівлею літера «Б»;

9) ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 14,82 кв.м, зайняту будівлею без означення літерою;

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Щодо позовних вимог про визнання частково недійсним державного акта на право постійного користування на землю

Згідно зі статтею 3 ЗК України 1990 року, чинного на час прийняття Одеською міською радою рішення № 2385-ХХІІІ і видачі оспореного державного акта, розпорядження землею відноситься до повноважень Рад народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 ЗК України 1990 року).

Стаття 19 ЗК України 1990 року встановлювала, що надання у користування земельної ділянки, що уже перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Встановивши, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 з користування власників даного домоволодіння не вилучалася, а рішення Одеської міської ради про передачу її в користування Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова у відповідній частині визнано протиправним та скасовано, суд апеляційної інстанції правильно визнав недійсним державний акт на право постійного користування на землю І-ОД № 004234 у частині, яка стосується посвідчення права Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 1 694 кв.м по АДРЕСА_1 як частиною земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Щодо позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою

Суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою, виходив з того, що дані про визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відсутні, як і відсутні докази того, що між співвласниками склався саме такий порядок користування земельною ділянкою, як вказано позивачем.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанцій у відповідній частині і ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, виходив із доведеності того, що між сторонами склався саме такий порядок користування земельною ділянкою, як вказує позивач, про що свідчить зошит із сплати земельного податку, який вів попередній власник земельної ділянки ОСОБА_11 .

Проте такий висновок апеляційного суду є помилковим.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 319 358 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно, зокрема, до права користування земельною ділянкою.

Положення ЗК Української РСР 1922 року не урегульовували порядок спільного користування земельною ділянкою особами, яким належить розташований на ній будинок.

За змістом статті 91 ЗК Української РСР 1970 року і статті 29 ЗК України 1990 року особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно у порядку, встановленому за домовленістю між ними, і така угода є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок.

Стаття 88 ЗК України, чинного на час подання цього позову, визначає, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Чинне земельне законодавство, як і земельне законодавство, яке діяло у період набуття сторонами права користування земельною ділянкою, не містить вимог щодо порядку оформлення між землекористувачами угоди про порядок користування земельною ділянкою, яка перебуває у їх спільному користуванні як співвласників розташованого на ній будинку, проте, враховуючи зміст статті 88 ЗК України, така угода має бути оформлена письмово із нотаріальним посвідченням або будь-яким іншим способом, який дозволяє чітко зафіксувати її умови.

Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою, не звернув уваги на відсутність будь-яким чином оформленої угоди між співвласниками щодо порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що зміст відповідної угоди підтверджується зошитом із розрахунками оплати земельного податку, який вів ОСОБА_11 , суд апеляційної інстанції не врахував, що такий зошит містить лише виконані останнім особисто розрахунки і жодним чином не підтверджує волевиявлення інших співвласників земельної ділянки на встановлення порядку користування нею.

Оскільки у справі відсутні докази існування належним чином оформленої угоди співвласників земельної ділянки по АДРЕСА_1 щодо порядку користування нею, суд апеляційної інстанції помилково вважав доведеними твердження ОСОБА_1 про існування такого порядку, згідно з яким вона має у особистому користування усю земельну ділянку під фруктовим садом, та покладав таке твердження в основу рішення про часткове задоволення позову.

Натомість суд першої інстанції, встановивши відсутність доказів оформлення співвласниками угоди про такий порядок користування земельною ділянкою, як вказує позивач, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, правильно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову у цій частині, так як позивач вимагала виділити їй у користування саме земельну ділянку, яка, згідно з її поясненнями, перебуває у її фактичному користуванні.

Відповідно до статті 413 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційний суд скасовує рішення апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 згідно з другим варіантом висновку судової земельно-технічної експертизи від 12 грудня 2016 року і залишає в цій частині в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2014 року про відмову у задоволенні відповідної позовної вимоги.

У іншій частині рішення апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення цього рішення у відповідній частині без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень статей 141 416 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням касаційних скарг (одна вимога немайнового характеру) касаційний суд стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_4 у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні касаційних скарг, по 17 гривень кожному.

Керуючись статтями 141 409 410 413 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року в частині визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 згідно з другим варіантом висновку судової земельно-технічної експертизи від 12 грудня 2016 року скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2014 року про відмову у задоволенні відповідної позовної вимоги.

У іншій частині рішення апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні касаційних скарг, по 17 гривень кожному.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук