№ 2-1878/11 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

23 червня 2021 року

м. Київ

справа № 2-1878/11

провадження № 61-21637св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Нікопольський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_1 ,

відповідачі: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мир», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Мігунов Сергій Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2012 року в складі судді Шестакової З. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2009 року Нікопольський міжрайонний прокурор Дніпропетровської області, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мир» (далі - ОСББ «Мир»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив:

визнати нікчемним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 16 липня 2008 року між ОСОБА_2 від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Орджонікідзевського міського нотаріального округу Куликом О. П. 08 липня 2008 року за реєстрованим № 2852, та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим О. С. 16 липня 2008 року на реєстровим № 1371;

визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 ;

витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що квартира АДРЕСА_1 належала ЖБК «Мир», правонаступником якого є ОСББ «Мир», та була надана ОСОБА_7 як члену кооперативу.

Останній пайовий внесок за квартиру ОСОБА_7 сплатила у 1978 році, однак право власності на своє ім`я не зареєструвала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на вищевказану квартиру.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 19 травня 2008 року у справі № 2-3372/2008 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом за ОСОБА_5 , який доводиться сином ОСОБА_7 .

Оформивши право власності на квартиру, ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Орджонікідзевського міського нотаріального округу Куликом О. П. 08 липня 2008 року та зареєстрованої за № 2852, уповноважив ОСОБА_2 продати від його імені квартиру АДРЕСА_1 .

16 липня 2008 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 із ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області 04 червня 2009 року.

Отже, ОСОБА_2 16 липня 2008 року уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від імені ОСОБА_5 , не маючи на те повноважень, оскільки дія довіреності припинилась 15 липня 2008 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 , а згідно частини другої статті 215 ЦК України вказаний договір є нікчемним правочином.

Крім того, 24 листопада 2008 року було скасовано рішення Нікопольського міськрайонного суду від 19 травня 2008 року у справі № 2-3372/2008 про визнання за ОСОБА_5 права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Підставою скасування вказаного рішення суду стало те, що під час розгляду справи № 2-3378/09, позивач ОСОБА_5 приховав від суду відомості про наявність окрім нього інших спадкоємців.

Так, після смерті ОСОБА_7 , окрім ОСОБА_8 , який є чоловіком померлої, ОСОБА_5 , що є сином померлої, спадкоємцем за правом представлення була ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка доводиться онукою ОСОБА_7 та донькою ОСОБА_9 , який був братом ОСОБА_5 та помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 .

Отже, відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України ОСОБА_1 має право спадкування після смерті бабусі ОСОБА_7 на ту частку спадщини, яка належала б за законом її батькові, якби він був живим на час відкриття спадщини, тобто на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємців першої черги після його смерті немає.

В серпні 2008 року ОСОБА_9 , діючи в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , звернулась до Другої Нікопольської державної нотаріальної контори із заявою про оформлення в порядку спадкування за законом права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка входила до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 та не оформив належну йому частину спадщини після смерті дружини ОСОБА_7 , та дядька ОСОБА_5 . Проте, у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки квартира АДРЕСА_1 не була зареєстрована за померлими.

Враховуючи те, що неповнолітня ОСОБА_1 має право на отримання у спадок квартири АДРЕСА_1 , яка залишилась після смерті її бабусі ОСОБА_7 , дідуся ОСОБА_8 , батька ОСОБА_9 та рідного дядька ОСОБА_5 , однак через незалежні від неї причини та неповнолітній вік не змогла оформити право власності на квартиру в порядку спадкування, Нікопольський міжрайонний прокурор Дніпропетровської області просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2012 року позов задоволено.

Визнано нікчемним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 16 липня 2008 року між ОСОБА_2 від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Орджонікідзевського міського нотаріального округу Куликом О. П. 08 липня 2008 року за реєстраційним № 2852, та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим О. С. 16 липня 2008 року за реєстраційним № 1371.

Визнано за ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Витребувано у ОСОБА_6 на користь ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після смерті дідуся ОСОБА_8 ОСОБА_1 має право спадкування в рівних частинах з ОСОБА_5 на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому після смерті його дружини ОСОБА_7 .

Оскільки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок своєї смерті спадщиною не розпорядився, відсутні спадкоємці першої черги після його смерті, згідно з частиною третьою статті 1267 ЦК України ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ) має право на спадкування спадщини, яка відкрилася після смерті дядька ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після смерті ОСОБА_5 , уклав від його імені договір купівлі-продажу спірної квартири із ОСОБА_3 на підставі довіреності, вказаний договір на підставі частини другої статті 215 ЦК України є нікчемним правочином.

З огляду на те, що під час розгляду справи не встановлена недобросовісність набувача квартири, відповідно до статті 388 ЦК України вона підлягає витребуванню у ОСОБА_6 на користь неповнолітньої ОСОБА_11 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Встановлено нікчемність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який укладений 16 липня 2008 року між ОСОБА_2 від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Орджонікідзевського міського нотаріального округу Куликом О. П. 08 липня 2008 року за реєстраційним № 2852, та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим О. С. 16 липня 2008 року за реєстраційним № 1371.

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 житловою прощею 28, 7 кв.м, загальною площею 40, 4 кв.м, яка складається з коридору 1=4,1 кв.м, житлової кімнати 2=16,7 кв. м, житлової кімнати 3=12,0 кв.м, кухні 4=4,6 кв.м, ванної 5=2,1 кв.м, вбиральні 6=0,9 кв.м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Витребувано в ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вищевказану квартиру.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , не маючи на те повноважень, уклав 16 липня 2008 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від імені ОСОБА_5 , оскільки дія довіреності припинилась 15 липня 2008 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 , даний договір згідно частини другої статті 215 ЦК України є нікчемним правочином.

Відповідно до статей 215 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Таким чином, у випадку, якщо одна сторона вважає даний правочин нікчемним, а інша сторона заперечує цей факт, спір може бути вирішено судом, який в резолютивній частині рішення вказує на нікчемність правочину. Відтак висновок суду першої інстанції про визнання нікчемним оспорюваного договору купівлі-продажу є помилковим, оскільки належним способом захисту порушеного права є встановлення нікчемності оспорюваного правочину.

Неповнолітня ОСОБА_1 має право на отримання у спадок квартири АДРЕСА_1 , яка залишилась після смерті її бабусі ОСОБА_7 , дідуся ОСОБА_8 , батька ОСОБА_9 та рідного дядька ОСОБА_5 , однак через незалежні від неї причини та неповнолітній вік не змогла оформити право власності на неї в порядку спадкування, тому обґрунтованими є вимоги про визнання за нею права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Спірна квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння ОСОБА_1 не з її волі, оскільки ОСОБА_2 уклав 16 липня 2008 року з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири від імені ОСОБА_5 не маючи на те повноважень з огляду на те, що дія довіреності припинилась 15 липня 2008 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 . Враховуючи наведене, спірна квартира підлягає витребуванню у відповідача ОСОБА_3 на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_14 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2012 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суд апеляційної інстанції фактично встановив нікчемність правочину, в той час позивач заявляв вимогу про визнання договору нікчемним, тобто вийшов за межі позовних вимог.

Нікчемність договору купівлі-продажу спірної квартири від 16 липня 2008 року законом не встановлена, тому він є оспорюваним та підлягає визнання недійсним відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник майна має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майна у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відтак право витребувати майно з чужого володіння від його набувача належить лише власникові.

В той же час, суди попередніх інстанцій зробили хибний висновок про те, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 не з її волі, оскільки на момент звернення до суду з позовом вона не була власником спірної квартири.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, ухвалене рішення можливо призвело до порушення прав третіх осіб, зокрема рідної доньки ОСОБА_9 .

З метою доведення обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх заперечень, зокрема того, що ОСОБА_1 не є донькою ОСОБА_9 , та того, що ОСОБА_5 , який нібито є дядьком ОСОБА_1 , не помер, вона звернулася до апеляційного суду з клопотанням про витребування доказів, а також клопотанням про залучення до участі у справі рідної доньки ОСОБА_9 - ОСОБА_15 , однак суд безпідставно відмовив у задоволенні вказаних клопотань.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі й витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 березня 2020 року справа № 2/1878/11 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належала житлово-будівельному кооперативу «Мир», правонаступником якого є об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мир», та була надана ОСОБА_7 як члену кооперативу.

Останній пайовий внесок за квартиру ОСОБА_7 сплатила у 1978 році, однак не зареєструвала за собою право власності на квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Заповіт ОСОБА_7 за життя не складала, спадкова справа після її смерті не заводилася.

Спадкоємцями першої черги після її смерті були: чоловік ОСОБА_8 , син ОСОБА_5 , а також неповнолітня онука ОСОБА_1 як спадкоємець за правом представлення після смерті батька ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та був сином ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер чоловік ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , який заповіт на випадок своєї смерті не склав.

Спадкоємцями першої черги після його смерті був син ОСОБА_5 та неповнолітня онука ОСОБА_1 як спадкоємець за правом представлення після смерті батька ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та був сином ОСОБА_8 .

Матір малолітньої ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , діючи в інтересах дочки, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено, оскільки станом на 26 вересня 2008 року квартира АДРЕСА_1 не була зареєстрована за померлим ОСОБА_8 .

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2008 року визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом за сином ОСОБА_7 ОСОБА_5 .

Оформивши право власності на квартиру, ОСОБА_5 видав на ім`я ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Орджонікідзевського міського нотаріального округу Куликом О. П. 08 липня 2008 року, якою уповноважив останнього продати від його імені належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

16 липня 2008 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу вищевказаної квартири.

Однак суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області 04 червня 2009 року. Заповіт на випадок своєї смерті ОСОБА_5 не склав, спадкова справа до майна померлого не заводилася. Інших спадкоємців за законом крім ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 немає.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2008 року було скасовано за нововиявленими обставинами рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2008 року, яким за померлим ОСОБА_5 було визнано право власності на спірну квартиру в порядку спадкування.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року провадження в справі за позовом ОСОБА_5 до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мир» про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом закрито.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Аналізуючи наведені правові норми, слід зазначити, що нікчемними правочинами (недійсними в силу закону), є правочини про нікчемність яких вказано у відповідних нормах закону.

Відповідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом…»; «…за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що визнання нікчемним договору є неналежним способом захисту, тому у задоволенні цих вимог слід відмовити з наведених підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею після смерті бабусі ОСОБА_7 , дідуся ОСОБА_8 та дядька ОСОБА_5 за правом представлення як дочка померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 та вважається такою, що прийняла спадщину на підставі частини четвертої статті 1268 ЦК України.

Суди встановили, що ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2008 року було скасовано за нововиявленими обставинами рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2008 року, яким визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року у справі № 279/2044/18 (провадження № 61-4108св19) зазначено, що «предметом спору у цій справі є визнання права на спадкове майно - житловий будинок житлового будинку АДРЕСА_1 , а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини».

Суди встановили, що інших спадкоємців, крім ОСОБА_1 , після смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 немає, тому належним відповідачем за вимогами про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 є Нікопольська міська рада, яка не була залучена до участі в справі судом першої інстанції.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача чи не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на те, що позовні вимоги про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування пред`явлені до неналежних відповідачів, висновки суду першої інстанції, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, про задоволення позову в цій частині є помилковими.

Оскільки позовні вимоги про витребування спірної квартири в порядку статті 388 ЦК України є похідними від вимог про визнання права власності на неї в порядку спадкування, судові рішення в цій частині також підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач не позбавлений права на звернення до суду з відповідними позовними вимогами до належних відповідачів.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 303/2845/15-ц (провадження № 61-17802св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/6793/15-ц (провадження № 61-15551св18), від 23 березня 2020 року у справі № 394/8/19 (провадження № 61-1404св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 314/1986/18 (провадження № 61-20800св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2012 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2012 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Нікопольського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мир», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Мігунов Сергій Олександрович про визнання нікчемним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар М. М. Русинчук М. Ю. Тітов