Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 2-2340/12

провадження № 61-4307св19

ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Григорян Олена Грайровна,

заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , подану адвокатом Філатовою Тетяною Миколаївною, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року у складі судді Кирилюк І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - державний виконавець) Григорян О. Г. у виконавчому провадженні з виконання заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ ОТП «Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Скарга обґрунтована тим, що заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2013 року задоволено позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення з неї на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № ML-B00/107/2007 в розмірі 279 021,57 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 26 березня 2012 року становило 2 228 740,60 грн, 9 571,90 грн пені та штрафних санкцій, а також 3 219,00 грн витрат, пов`язаних із судовим розглядом справи.

На виконання заочного рішення 15 квітня 2014 року суд видав виконавчий лист. Відповідно до судового рішення загальна сума, яка підлягала стягненню з ОСОБА_1 , становила 2 241 525,50 грн.

Водночас 14 березня 2016 року на підставі заяви стягувача державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження на загальну суму боргу 7 611 608,53 грн. Боржник вважає, що державний виконавець під час відкриття виконавчого провадження за відсутності законних підстав перерахував грошову суму у розмірі 279 021,57 доларів США відповідно до курсу Національного банку України станом на 25 лютого 2016 року, чим фактично змінив рішення суду, яким визначена сума боргу ОСОБА_1 у розмірі 2 228 740,00 грн, що свідчить про незаконні дії державного виконавця.

Також державний виконавець, порушив пункт 2 частини другої статті 21, статтю 26 Закону України «Про виконавче провадження» на час вчинення виконавчих дій (далі -Закон № 606-XIV), не відмовив у відкритті виконавчого провадження з підстав не підвідомчості Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Відділ примусового виконання), зважаючи на те, що сума стягнення, яка зазначена у рішення, становить 2 228 740,60 грн, та є меншою, ніж визначена законом для виконання цим відділом.

Просила визнати дії державного виконавця з відкриття виконавчого провадження незаконними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 14 березня 2016 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, в задоволенні заяви ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність головного державного виконавця Григорян О. Г. у виконавчому провадженні з виконання заочного рішення Печерського районного суду міста Києва 18 червня 2013 року відмовлено.

Відмовивши в задоволенні скарги, суди виходили з того, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов`язання, що існувало між сторонами, воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті, тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 53 Закону. Погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Боржник, виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, має враховувати валютний курс Національного банку України, встановлений для відповідної валюти на день платежу, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, який викладений у постанові від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17. Зважаючи на правильно вирахуваний державним виконавцем розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ОТП Банк» в гривневому еквіваленті 7 598 817,53 грн, суми заборгованості з пені та штрафів у розмірі 9 571,90 грн та 3 219,00 грн - судових витрат, безпідставними є доводи заявника щодо непідвідомчості Відділу примусового виконання рішень виконання заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2013 року. Суди дійшли висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження у справі відповідає вимогам законодавства, є законною та обґрунтованою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Філатову Т. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Посилання суду першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, на висновок Верховного Суду України, що викладений у постанові від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17, є неправильним та помилковим, оскільки у справі, що переглядалася Верховним Судом України в касаційному порядку досліджувалися обставини законності закриття виконавчого провадження та необхідності здійснення перерахунку суми заборгованості в іноземній валюті за рішенням суду станом на момент погашення такої заборгованості.

Суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили обставини щодо заявлених та розрахованих позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» при зверненні до суду в розмірі 279 021,57 дол. США, що на момент звернення до суду становило 2 228 740,60 грн, 9 571,90 грн - пені та штрафних санкції.

Також суди не дослідили та не встановили, що при ухваленні 18 червня 2013 року судового рішення у справі № 2-2340/12 суд не здійснював перерахунок заборгованості у валюті кредиту станом на дату ухвалення судового рішення, а задовольнив позов, виходячи із заявлених позовних вимог у гривневому еквіваленті станом на дату звернення до суду.

Суди не надали оцінку діям державного виконавця Григорян О. Г. при прийнятті виконавчого документа до виконання в частині непідвідомчості Відділу примусового виконання цього виконавчого документа.

Суди надали неправильну оцінку діям державного виконавця при здійсненні нею перерахунку заборгованості згідно з виконавчим документом, що призвело до фактичного перебрання функцій суду посадовою особою державної виконавчої служби.

Суди не застосували норми матеріального права: частину другу статті 19, статтю 129-1 Конституції України, статтю 5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та порушили вимоги процесуального закону щодо встановлення дійсних обставин справи та перевірки їх доказами, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

06 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2013 року у цивільній справі № 2-2340/12 за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позовні вимоги задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № ML-B00/107/2007 у розмірі 279 021,57 дол. США, що за курсом Національног Банку України, станом на 26 березня 2012 року, становило 2 228 740,60 грн, 9 571,90 грн пені та штрафних санкцій та 3 219,00 грн витрат, пов`язаних із судовим розгляду справи.

На виконання заочного рішення Печерський районний суд міста Києва 15 квітня 2014 року видав виконавчий лист.

Постановою державного виконавця від 14 березня 2016 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, та запропоновано ОСОБА_1 добровільно виконати рішення суду в семиденний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, сплативши заборгованість у розмірі 279 021,57 дол. США, що відповідно до курсу Національного банку України, станом на 25 лютого 2016 року, становило 7 598 817,63 грн, 9 571,90 грн пені та штрафних санкцій та судові витрати у розмірі 3 219,00 грн, а всього 7 611 608,53 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Аналогічні положення закріплені у статті 18 ЦПК України.

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Загальновизнаний принцип правової визначеності як елемент принципу верховенства права передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 14 березня 2016 року чинним був Закон № 606-XIV.

Згідно зі статтею 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Звернувшись до суду зі скаргою на дії державного виконавця Григорян О. Г., заявник стверджувала, що державний виконавець незаконно й безпідставно конвертував валютну заборгованість боржника в сумі 279 021,57 дол. США в гривневий еквівалент станом на 25 лютого 2016 року, що становило 7 598 817,63 грн.

Грошовою одиницею України є гривня (стаття 99 Конституції України).

Водночас Конституція України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, законодавство не містить.

Аналізуючи норми права можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить законодавству.

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, водночас з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Правові висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, провадження № 14-134цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 16 січня 2019 року ву справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18.

Із матеріалів справи випливає, що ухваливши рішення у справі, Печерський районний суд м. Києва визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення.

Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, суд визначив стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом Національного банку України еквівалент у національній валюті України. Отже, суд у рішенні визначив дві грошові суми, які необхідно стягнути з боржника.

Суди дійшли висновку, що дії державного виконавця в частині конвертування суми боргу в іноземній валюті в національну валюту України - гривню на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» кредитної заборгованості у розмірі 279 021,57 дол. США, 9 571,90 грн та 3 219,00 грн судових витрат, були правомірними.

Верховний Суд виходить з того, що у рішенні суду зазначено дві суми: іноземна валюта та її еквівалент відповідно до курсу Національного банку України, тому державний виконавець не змінив рішення суду, а зазначив заборгованість ОСОБА_1 відповідно до курсу Національного банку України станом на 25 лютого 2016 року, тобто визначив заборгованість за офіційним курсом на день платежу.

Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції, розглядаючи справу помилково послався на висновок Верховного Суду України, що викладений у постанові від 01 листопада 2017 року, справа № 6-1063цс17, є необгрунтованими. У цій справі, та у справі № 6-1063цс17 суди вирішували питання про стягнення суми заборгованості в іноземній валюті за рішенням суду станом на момент погашення такої заборгованості.

Доводи касаційної скарги про непідвідомчість Відділу примусового виконання виконавчого листа були предметом оцінки суду апеляційної інстанції з викладенням мотивів у рішенні, не спростовують висновів суду щодо підвідомчості виконавчого документа Відділу примусового виконання.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 21 Закону № 606-XIV на на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими: за якими: сума зобов`язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Суди встановили, що у виконавчому документі зазначена до стягнення сума заборгованості за кредитом у розмірі 279 021,57 дол. США, що станом на 25 лютого 2016 року відповідно до курсу Національного банку України становило 7 598 817,53 грн, сума заборгованості з пені та штрафних санкцій - 9 571,90 грн та 3 219,00 грн - судових витрат, а всього 7 611 608,53 грн.

Згідно з частиною третьою статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Суди дійшли правильного висновку, що державний виконавець діяв в межах наданих йому повноважень, постанова про відкриття виконавчого провадження є законною та обґрунтованою, тому правові підстави для задоволення скарги відсутні.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновок судів про необхідність ОСОБА_1 виконати рішення суду за офіційним курсом НБУ на день платежу.

Доводи касаційної скарги, спрямовані на незгоду із судовими рішеннями, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Філатову Тетяну Миколаївну, залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко