Постанова

Іменем України

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 2-2358/11

провадження № 61-19257св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Накопія Софія Бежанівна,

заінтересована особа - стягувач ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Накопії Софії Бежанівни, заінтересована особа - стягувач ОСОБА_2 ,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Подліянової Г. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо розрахунків заборгованості за аліментами від 04 червня 2019 року та від 31 серпня 2019 року і скасувати їх.

На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначав, що на виконанні Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Дніпровський відділ ДВС) перебуває виконавче провадження № 53684203 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2358/11, виданого 26 липня 2011 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття.

04 червня 2019 року державний виконавець склав розрахунок заборгованості зі сплати аліментів № 19613 за період з 29 квітня 2011 року до 31 травня 2019 року включно, яка за його підрахунком становила 60 697,94 грн.

27 вересня 2019 року державний виконавець вдруге склав розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 31 серпня 2019 року за період з 29 квітня 2011 року до 31 серпня 2019 року, яка за його підрахунком становила 66 061,14 грн.

На підставі нарахованої державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 подала до суду позов про стягнення з нього заборгованості з аліментів та пені за їх несплату.

З розрахунком державного виконання ОСОБА_1 не згоден, оскільки державний виконавець не врахував сплачені ним аліменти за період з 01 жовтня 2016 року до 30 квітня 2020 року в розмірі 35 733,00 грн; не застосував загальну та спеціальну позовну давність; розрахунок заборгованості склав без додержання вимог резолютивної частини рішення суду від 26 липня 2011 року щодо стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини усіх доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, а саме щомісячне нарахування аліментів державний виконавець повинен був здійснювати в розмірі 30 % прожитого мінімуму на дитину відповідного віку.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив скаргу задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ленінський районний суд м. Запоріжжя ухвалою від 12 червня 2020 року скаргу задовольнив. Визнав неправомірними та скасував розрахунки заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів державного виконавця Накопії С. Б. від 04 червня 2019 року та від 31 серпня 2019 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що при складанні розрахунків заборгованості з аліментів державний виконавець порушив частину першу статті 194 СК України щодо стягнення заборгованості за минулий час, але не більше ніж за три роки, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Запорізький апеляційний суд постановою від 24 листопада 2020 року ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовив.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що виконавчий лист знаходився на виконанні Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції з 11 серпня 2011 року. Із часу складання уточненого розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за аліментами станом на 31 серпня 2019 року, розрахунок державного виконавця Накопії С. Б. від 04 червня 2019 року втратив чинність.

Заявник не погоджується з діями державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості з аліментів, а саме з порядком їх нарахування. Оскільки розрахунок державного виконавця Бакшиєва В. О. від 10 червня 2020 року не є предметом розгляду цієї справи, немає підстав ураховувати саме цей розрахунок при перевірці доводів скаржника про неправомірність дій державного виконавця Накопії С. Б. щодо складання розрахунку заборгованості з аліментів станом на 31 серпня 2019 року.

Факт наявності заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання дитини, яка утворилась у період з квітня 2011 року до березня 2019 року, підтверджується постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 183-1 КпАП України, яка міститься в матеріалах виконавчого провадження № 53684203

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 25 грудня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального.

Апеляційний суд не досліджував розрахунків державного виконавця щодо заборгованості зі сплати аліментів. У спірний період він працював та офіційно отримував заробітну плату з якої відраховувалися аліменти, а саме з липня 2011 року до жовтня 2011 року в ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім А.М. Кузьміна (код 00186536); в червні, липні 2012 року - в ТОВ «АТБ-МАРКЕР» (код 3087219); із серпня 2012 року до серпня 2016 року - в ТОВ «ФОЗЗІ - ФУД» (код 32294926), що підтверджуються формою ОК-5 з Пенсійного фонду України, індивідуальними відомостями про застраховану особу (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 02 вересні 2020 року, що містяться в матеріалах справи.

Апеляційний суд помилково посилається на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2019 року про притягнення його до відповідальності за частиною першою статті 183-1 КУпАП у справі № 334/2381/19, адже вона скасована постановою апеляційного суду від 09 серпня 2019 року, провадження у справі закрито.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

07 червня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Виконавчий лист № 2-2358/11, виданий 26 липня 2011 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, знаходиться на виконанні Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції з 11 серпня 2011 року.

30 травня 2019 року державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області Накопія С. Б. склала розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з 29 квітня 2011 року до 31 травня 2019 року включно, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 на 30 травня 2019 року становить 60 697,94 грн.

Листом від 04 червня 2019 року № 10613 зазначений розрахунок надісланий на адресу боржника ОСОБА_1

31 серпня 2019 року державний виконавець Накопія С. Б. склала розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з 29 квітня 2011 року до 30 серпня 2019 року включно, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 на 31 серпня 2019 року становить 66 061,14 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

3. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Звертаючись до суду із цією скаргою, ОСОБА_1 вказував на незаконність розрахунків державного виконавця щодо розміру нарахованої йому заборгованості за аліментами від 04 червня та від 31 серпня 2019 року.

За загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, що надані сторонами та містяться в матеріалах справи.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до частини першої статті 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.

Встановивши, що виконавчий лист № 2-2358/11, виданий Ленінським районним судом м. Запоріжжя 26 липня 2011 року, знаходився на виконанні Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ з 11 серпня 2011 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про дотримання державним виконавцем норм частини першої статті 194 СК України.

Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні скарги, апеляційний суд не надав жодної правової оцінки розрахункам державного виконавця, з якими не погоджується заявник і які є предметом його скарги, у сукупності з наданими заявником доказами на їх спростування.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Проте апеляційний суд не надав жодної правової оцінки наданим ОСОБА_1 доказам, що містяться в матеріалах справи, а саме відомостям з реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України; довідкам про його доходи за спірний період, адже частково в цей період ОСОБА_1 офіційно працював та отримував заробітну плату, з якої роботодавець вираховував аліменти; відомостями середньомісячної заробітної плати за регіонами за місяць порівняно з даними, що їх використав державний виконавець при здійсненні розрахунків заборгованості.

Апеляційний суд самоусунувся від виконання вимог ЦПК України, зазначивши лише те, що розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за аліментами від 04 червня 2019 року втратив чинність на підставі уточнювального розрахунку державного виконавця від 31 серпня 2019 року, в якому розмір заборгованості інший, хоча він здійснений за більший період, і жодних вказівок, що цей розрахунок є уточнювальним розрахунком заборгованості від 04 червня 2019 року, він не містить.

Також апеляційний суд безпідставно послався на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності як на доведеність факту наявності у нього заборгованості зі сплати аліментів за період з квітня 2011 року до березня 2019 року, оскільки ця постанова була скасована постановою Запорізького апеляційного суду від 09 серпня 2019 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції всупереч нормам ЦПК України не забезпечив повного та всебічного розгляду скарги, не дослідив та не встановив усіх обставин, що є необхідним для правильного її вирішення.

За вказаних обставин Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до порушення прав заявника.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун