Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 2-235/02

провадження № 61-5068св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Чернівецької міської ради,

особа, яка звернулась із апеляційною скаргою - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Міцнея В. Ф., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання права власності на гараж,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати за ним право власності на гараж, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Вказував на те, що у 1984 році він придбав у ОСОБА_4 за 300 карбованців гараж, який знаходиться на АДРЕСА_1 і з того часу користується ним. За власні кошти зробив капітальний ремонт у ньому.

У вересні 2000 року виконкомом Чернівецької міської ради йому було відмовлено в оформленні права власності на вказаний гараж.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Першотравневий районний суд м. Чернівці рішенням від 25 червня 2002 року під головуванням судді Чупікової В. В. позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на гараж, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язав виконавчий комітет Чернівецької міської ради оформити на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд виходив з обґрунтованості заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Апеляційний суд Чернівецької області рішенням від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 червня 2002 року скасував. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання права власності на гараж відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що із змісту оскарженого судового рішення апеляційним судом встановлено, що позивачем не було надано суду договору, на підставі якого він набув право власності на спірний гараж, а факт його укладення підтверджується показаннями свідків.

Водночас апелянтом ОСОБА_2 додано до апеляційної скарги докази, які свідчать про те, що власником спірного гаража був його батько - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16-19).

Після смерті ОСОБА_5 вказаний гараж успадкував ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом.

Враховуючи ту обставину, що місцевий суд не залучив ОСОБА_2 до участі у справі як відповідача і ухвалив рішення, яким вирішив питання про його право на спірне майно суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В червні 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 27 вересня 2017 року в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене рішення скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Звертаючись із касаційною скаргою, ОСОБА_3 , як особа яка не брала участі у справі, вказує на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2006 року вона, разом із ОСОБА_6 , придбала спірний гараж.

З огляду на те, що рішенням суду апеляційної інстанції скасовано право власності одного з попередніх власників ( ОСОБА_1 ), оскарженим судовим рішенням порушено її права, які підлягають відновленню.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржене судове рішення дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та ухвалення у справі нового - про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не звернув увагу на ту обставину, що за ОСОБА_1 було визнано право власності на гараж, який було побудовано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ще у 1961 році, а не на гараж, побудований ОСОБА_9 на підставі рішення виконкому від 25 грудня 1970 року.

Вказує, що ордер, який був виданий батьку апелянта було видано зовсім на інший гараж, який розташований за однією адресою, що і спірний, таким чином неправильне встановлення фактичних обставин справи потягло за собою скасування судового рішення, яке було ухвалене з дотриманням норм як матеріального так і процесуального права.

Аргументом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції не врахував правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19), оскільки апелянт та його батько не мали жодного відношення до спірного гаража, а тому у апеляційного суду були відсутні підстави вважати, що апелянт є особою, права, свободи чи інтереси якого вирішено чи порушено вищевказаним рішенням.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Першотравневого районного суду м. Чернівці.

Матеріали справи № 2-235/02 надійшли до Верховного Суду 18 липня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Зі змісту рішення місцевого суду вбачається, що 14 серпня 1961 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було виділено земельну ділянку площею 36 кв. м за рахунок подвір`я будинку АДРЕСА_1 під будівництво гаража на два бокси, вказане будівництво останніх зобов`язано проводити за власний рахунок, що підтверджується протоколом № 20 Чернівецького міськвиконкому (а. с. 3).

В 1973 році гараж ОСОБА_8 перейшов у користування ОСОБА_10 , а в 1978 році в користування ОСОБА_4 , що підтверджується рішенням Чернівецького міськвиконкому (а. с. 37, 38).

З пояснень позивача в судовому засіданні встановлено, що в 1984 році він уклав з ОСОБА_4 угоду купівлі-продажу гаража, згідно якої передав ОСОБА_4 300 рублів, ОСОБА_4 передав йому гараж у власність.

Факт оплати за гараж у судовому засіданні підтвердила свідок ОСОБА_11 .

Факт передачі гаража у власність ОСОБА_1 підтверджується:

актом від 25 жовтня 2000 року, довідками ЖРЕП-9 про те, що ОСОБА_1 користується гаражем ІХ-13 з 1984 року (а. с. 12, 13 ,15);

поясненнями свідків: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_1 постійно користувався спірним гаражем, проводив у ньому ремонтні роботи;

актом на аркуші справи 16 з якого вбачається, що позивач у 1984 році на ремонт гаража витратив 500 рублів, а в 1991 році 2000 карбованців.

Допитаний у судовому засіданні в якості спеціаліста інженер ЧО БТІ ОСОБА_16 пояснив, що спірний гараж цегельний, не позначений ніякою літерою, на нього право власності не оформлено ні на кого.

Апеляційний суд встановив, що на підставі рішення виконкому Чернівецької міської ради від 03 листопада 1981 року батькові апелянта - ОСОБА_5 12 листопада 1981 року було видано ордер на право зайняття спірного гаража.

Після смерті батька він успадкував цей гараж, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27 червня 2017 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

З акта № 2 Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 червня 2014 року про знищення цивільних справ за 2002 рік, який затверджений головою Першотравневого районного суду м. Чернівці 25 червня 2014 року вбачається, що вилучено та знищено справи цивільного провадження в тому числі справу № 2-235/02 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання права власності на гараж.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у справі, звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 червня 2002 року.

За правилами пункту 8 частини першої статті 301 ЦПК України (тут і надалі в редакції, чинній на час ухвалення апеляційний судом оскарженого рішення) суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду (стаття 302 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Положеннями статті 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Водночас за приписами статті 159 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

Системне тлумачення вказаних норм процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець чітко визначив апеляційний перегляд лише за наявності матеріалів справи.

Натомість суд апеляційної інстанції, отримавши апеляційну скаргу, відкрив апеляційне провадження на підставі матеріалів, які містили наступні документи, що стосувалися спору між сторонами: рішення від 25 червня 2002 року (а. с. 1-3); копія акта № 2 про вилучення та знищення цивільних справ за 2002 рік від 25 червня 2014 року.

За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 апеляційний суд Чернівецької області ухвалив рішення від 27 вересня 2017 року, яким апеляційну скаргу задовольнив. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 червня 2002 року скасував, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції покликався на те, що ОСОБА_2 додав до апеляційної скарги докази, які свідчать що власником спірного гаража був його батько - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16-19). Після смерті ОСОБА_5 вказаний гараж успадкував ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом. Зі змісту рішення місцевого суду суд апеляційної інстанції встановив, що позивач договору купівлі-продажу спірного приміщення не надав, обставина набуття у власність спірної нерухомості підтверджена показаннями свідків.

З наведеного вбачається, що апеляційним судом здійснено апеляційний перегляд рішення місцевого суду за відсутності матеріалів справи, що не передбачено ЦПК України.

Апеляційний суд не врахував, що статтею 402 ЦПК України встановлено, що відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 403 ЦПК України втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за ініціативою суду.

Заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі (стаття 404 ЦПК України). Вчинення таких дій судами вищої інстанції під час здійснення перегляду судових рішень не передбачено.

Метою відновлення втраченого судового провадження може бути одержання завіреної копії судового рішення, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, скасування заходів забезпечення позову, вирішення питань, пов`язаних із зверненням судового рішення до виконання тощо.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що відновлення втраченого судового провадження не відбулося, відсутні матеріали справи, а тому не можливо здійснити перегляд судового рішення в апеляційному порядку. При цьому ним не було враховано, що процедура відновлення втраченого провадження може бути ініційована не лише учасниками справи, а й самим судом із метою повного та всебічного розгляду справи та дотримання основних засад судочинства й, відповідно, відновлення такого не було ініційовано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції з порушенням норм процесуального права без врахування положень розділу ІХ ЦПК України «Відновлення втраченого судового провадження».

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 2-1696/10 (провадження № 61-17170св20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв`язку із тим, що апеляційний суд при апеляційному перегляді допустив порушення норм процесуального права, переглянув рішення суду першої інстанції за відсутності матеріалів справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, справа має бути направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 27 вересня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк