Постанова
Іменем України
03 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 2-258/11
провадження № 61-40195св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року в складі судді Жигуліна С. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2018 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Калараша А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2008 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням уточнених позовних вимог просила усунути їй перешкоди в користуванні житловим будинком з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідача знести та затампонувати вигрібну яму за адресою: АДРЕСА_2 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_2 .
Зазначала, що відповідач у порушення державних будівельних норм облаштувала вигрібну яму на території свого двору на відстані менше ніж 15 метрів до її житлових приміщень, що призводить до просідання фундаменту паркану, порушення стану паркану та стін житлового будинку, в зв'язку з чим просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2018 року, позов задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком з господарсько-побутовими спорудами АДРЕСА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_2 знести та затампонувати вигрібну яму, розташовану по АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 17 000 грн.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що факт порушення належного позивачу майна через неналежний стан вигрібної ями відповідача знайшов своє підтвердження матеріалами справи, що відповідно до вимог статті 391 ЦК України є підставою для ліквідації цієї ями.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2018 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2017 рокута постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2018 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без урахування положень земельного законодавства.
Вважає, що позивач не надала доказів, які свідчать про те, що саме внаслідок вигрібу, розміщеного на належній їй земельній ділянці, у неї виникають труднощі в користуванні майном. Висновок приватного підприємства «Буднопроектвишикування» не є експертним дослідженням, призначеним судом, а тому не може бути визнаним належним доказом у цій справі.
Окрім цього зазначає про безпідставне застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову в цій справі, оскільки захід забезпечення позову в вигляді накладення арешту на належний їй будинок є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами, в зв`язку з чим просить його скасувати.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
21 вересня 2018 року справа № 2/258/11 надійшла до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 , що підтверджено рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 серпня 2005 року.
Відповідач ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_2 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 25 грудня 1990 року.
Проектом по водопроводу і каналізації для житлового будинку АДРЕСА_2 , виконаним ФОП ОСОБА_4 08 грудня 2008 року, визначений план з мережею водопроводу та каналізації.
Пояснювальною запискою, яка долучена до цього проекту, визначено про необхідність облаштування вигребу для відводу стоків від сантехприладів через відсутність у даному районі центральної каналізації. Разом із тим розділом 4 проекту визначено, що цей проект не надає право на роботи по облаштування вигребу, для чого необхідно отримати дозвіл у ДАБК.
Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради за № 1673 від 10 грудня 2009 року ОСОБА_2 дозволено будівництво вигребу на земельній ділянці в відповідності до існуючих будівельних норм та правил.
Актом від 10 листопада 2009 рокукомунального підприємства «Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» визначено про наявність по АДРЕСА_2, тобто в відповідача, ємної споруди - вигрібної ями, що витримала гідравлічні іспити на герметичність.
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 17/27 від 12 липня 2011 року, виготовленим ФОП ОСОБА_5 , в ході візуального обстеження вигрібної ями, розташованої у дворі будівлі АДРЕСА_2 встановлено, що спорудження вигрібної ями за проектом ФОП ОСОБА_4 не виконувалось, що підтверджене формою вказаної споруди, а під час дослідження у вказаній ямі встановлено наявність труб діаметром більше 100 міліметрів, які вмонтовані в стіну ями і направлені в бік вулиці Гетьмана Сагайдачного , функціональне призначення яких не встановлено. Також установлено, що дослідна вигрібна яма споруджена на відстані 3, 85 метрів від стіни прибудови літ. «а» вказаного домоволодіння, що не задовольняє вимоги таблиці 3.2.* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування та забудова міських і селищних поселень» та вимоги пункту 15.95. СНіП 2.04.02-84* «Водопостачання зовнішні мережі та спорудження».
Висновком експерта № 16е/Р/1194 від 26 грудня 2012 року визначено, що зливна яма, яка існувала за адресою відповідача не демонтувалась, сама яма розташована на відстані 3, 85 метрів від стіни прибудови відповідача та на відстані 9-10 метрів від стіни житлового будинку позивача, але дослідження вказаної ями на предмет відповідності її проекту не відбулось через часткове заповнення.
Відповідно до висновку експерта № 029/2015 від 21 липня 2015 року, місце розташування ями за адресою житлового будинку АДРЕСА_2 не відповідає проекту ФОП ОСОБА_4 . Разом із тим експерт визначився, що вказана споруда є вигрібом, відповідно до чого він за розташуванням 9, 18 метрів до будинку позивача не відповідає вимогам про встановлення не ближче, ніж 15 метрів від вікон житлових будинків, у тому числі і сусідніх садиб. Цим же висновком експерта на підставі висновку про інженерні вишукування за адресою АДРЕСА_1 визначено, що існуючу на земельній ділянці № 57 вигрібну яму необхідно ліквідувати в зв`язку з тим, що її фекальні води забруднили ґрунт і підвищили вологість на земельній ділянці № 55 , що призвело до опущення ґрунтів. В подальшому це призведе до зруйнування будівель існуючого житлового будинку АДРЕСА_1 .
Погіршення стану належного ОСОБА_1 майна через технічний стан вигрібної ями відповідача підтверджується наданими позивачем в ході розгляду справи висновком ПП «Будпроектвишукування» про інженерні вишукування на площадці будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 за березень 2014 року, листом Управління містобудування і архітектури Ізмаїльської міської ради Одеської області № 70 від 19 березня 2014 року, довідкою державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-вишукувальний інститут «НІІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» № 01 від 24 лютого 2014 року та листом ПП «Єленсан» № 17 від 25 березня 2014 року.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 368 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Згідно з пунктом «г» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Відповідно до частини першої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні положення містить частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року (в редакції на час пред`явлення позову).
Установивши, що неналежний технічний стан вигрібної ями, розташованої на земельній ділянці відповідача, призводить до погіршення належного позивачу на праві власності нерухомого майна, і доказів на спростування цих обставин відповідач не надала, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.
Вимога заявника в касаційній скарзі про скасування заходів забезпечення позову в вигляді арешту на належне їй нерухоме майно не підлягає касаційному розгляду, оскільки такий захід забезпечення позову вжитий ухвалою місцевого суду від 30 квітня 2014 року, яка в цій касаційній скарзі заявником не оскаржується і відповідно не є предметом касаційного перегляду. До того ж, виходячи з вимог статті 409 ЦПК України, скасування заходів забезпечення позову не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2018 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2017 рокута постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко