Постанова

Іменем України

20 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 2-2805/11

провадження № 61-10231св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

заявник- ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - старший державний виконавець Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Корєла Ольга Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Корєли О. М.

Скарга мотивована тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2011 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 350,00 грн щомісячно, починаючи з 01 квітня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття.

З метою виконання судового рішення Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 11 серпня 2011 року видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні в Новомосковському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції).

Посилаючись на те, що він виконує вказане рішення суду, проте державним виконавцем на власний розсуд було збільшено розмір стягуваних з нього аліментів з 350,00 грн до 1250,00 грн, що мало наслідком утворення заборгованості, ОСОБА_1 просив визнати дії державного виконавця незаконними, зобов`язати нараховувати аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду, і зарахувати сплачені ним кошти в рахунок сплати боргу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року в задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень чинного законодавства України державний виконавець виконує судове рішення і стягує аліменти в розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше гарантованого розміру, передбаченого СК України, який на час розгляду справи визначено у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що чинним законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі, не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України, навіть за наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.За таких обставин відсутні підстави вважати дії державного виконавця незаконними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і передати справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Підставою касаційного оскарження є те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам заявника, розглянув справу за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності заявника, чим позбавив його права ознайомитися з запереченнями заінтересованої особи, надати відповідь на вказані заперечення та додаткові докази. Вважає, що апеляційний суд не дослідив матеріали справи та не надав належної оцінки його доводам, у зв`язку із чим оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм процесуального та матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2011 року № 2-2805/11 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 350,00 грн щомісячно, починаючи з 01 квітня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття.

11 серпня 2011 року з метою виконання вказаного судового рішення Ленінським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист № 2-2805/2011р.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Постановою державного виконавця ВДВС Новомосковського міськрайонного управління юстиції від 02 квітня 2013 року відкрито виконавче провадження № 37330194 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2805/2011, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська.

Постановою державного виконавця від 23 січня 2017 року звернено стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 та зазначено, що розмір заборгованості зі сплати аліментів на 23 листопада 2015 року становить 513,34 грн.

12 квітня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістик Юніон» повернуто постанову виконавчої служби від 23 січня 2017 року в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 звільнено з підприємства з 01 лютого 2017 року.

Згідно з розрахунком заборгованості по аліментам від 10 квітня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів у розмірі 350,00 грн станом на 01 квітня 2018 року становить 8 423,16 грн.

08 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до виконавчої служби із заявою, в якій зазначив, що у провадженні суду перебуває цивільна справа № 183/5318/17, проте з нього стягуються аліменти за виконавчим листом, який повернуто.

12 листопада 2018 року ОСОБА_2 розпискою та у своїх поясненнях повідомила державного виконавця, що аліменти від ОСОБА_1 не отримує з липня 2016 року, предметом розгляду цивільної справи № 183/5318/17 є позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою державного виконавця ВП № 37330194 від 08 січня 2019 року змінено назву сторони виконавчого провадження з ОСОБА_2 на ОСОБА_2 у зв`язку із розірванням шлюбу, копію якої було направлено сторонам виконавчого провадження.

Згідно з довідкою-розрахунком від 08 січня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01 січня 2019 року складає 15 124,66 грн.

Постановами державного виконавця від 08 січня 2019 року ВП № 37330194 встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 : у праві користування зброєю; у праві керування транспортними засобами; у праві виїзду за межі України; у праві полювання до погашення заборгованості зі сплати аліментів, копії яких було направлено сторонам виконавчого провадження.

Постановами державного виконавця ВП № 37330194 від 09 січня 2019 року на ОСОБА_1 накладено штраф за невиконання вимог Закону України «Про виконавче провадження» у розмірі 30 % від суми заборгованості зі сплати аліментів та звернено стягнення на заробітну плату.

Постановою державного виконавця ВП № 37330194 від 04 березня 2019 року накладено арешт на кошти боржника.

Постановою державного виконавця від 04 березня 2019 року ВП № 37330194 та виконавче провадження ВП № 53354122 об`єднано у зведене виконавче провадження № 58537400, про що повідомлено сторони виконавчого провадження.

11 лютого 2020 року старшим державним виконавцем складено протокол № 9/37330194/20 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті183-1 КУпАП.

Згідно з розрахунком заборгованості по аліментам заборгованість ОСОБА_1 станом на 01 лютого 2021 року складає 25 769,15 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 посилається на те, що з нього за рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2011 року стягнуто аліменти на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 350,00 грн щомісячно, проте державний виконавець, на виконанні якого перебуває виконавчий лист, нараховує близько 1250,00 грн на місяць, чим фактично самостійно збільшує розмір аліментів без відповідного рішення суду про зміну суми та способу стягнення аліментів.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішення, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Абзацом 1 частини першої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.

Згідно частини другої статті 182 СК України (у редакції, чинній до моменту прийняття Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII) мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».

Верховний Суд звертає увагу, що Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі, не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України, навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19).

Отже, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що державною виконавчою службою проводиться стягнення аліментів з заявника у відповідності до чинної редакції статті 182 СК України, тобто у розмірі, не меншому ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За таких обставин доводи скарги щодо неправомірності дій державного виконавця є безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку із чим судами попередніх інстанцій правильно відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку позивача свідчить про нарахування аліментів у завищеному розмірі.

Також безпідставними є й доводи касаційної скарги заявника щодо розгляду справи в суді апеляційної інстанції за його відсутності та без належного повідомлення про час та місце розгляду справи, оскільки такі спростовуються матеріалами справи, зокрема, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відповідно до якого ОСОБА_1 особисто отримав повістку у судове засідання 08 травня 2021 року (а. с. 77, т. 2).

Посилання заявника на допущення апеляційним судом порушень норм процесуального права, зокрема, щодо ненаправлення заперечень заінтересованої особи на апеляційну скаргу, невідкладення підготовчого засідання для ознайомлення із запереченнями, здійснення розгляду справи без з`ясування думки заявника та позбавлення його можливості подати додаткові докази, є необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства відзив на апеляційну скаргу надсилається відповідачем, а відкладення розгляду справи можливе лише в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, заявник не був позбавлений можливості з`явитися в судове засідання, яке відбулось 12 травня 2021 року, та надати свої пояснення стосовно скарги.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян